11.2. Доля друкарського винаходу і винахідників
На сьогодні в довідковій, освітній і науковій літературі світового рівня усталилася думка, що винахідником друкарської справи не лише в Європі, а й у цілім світі слід вважати німця Йогана Гутенберга. Саме йому, на думку вчених-фахівців, належить практичне втілення кількох важливих ідей для започаткування друкарського виробництва: лиття літер з металу; створення металевої форми (матриці), в якій ці літери виливалися; виготовлення інструменту для цього складного процесу; конструкція першого друкарського верстата і, насамкінець, виготовлення першої в світі друкованої книги — Біблії, що мала на кожній сторінці винятково по 42 рядки. Вважається, що ця особистість, висловлюючись сучасною термінологією, започаткувала цілу революцію в інформаційній технології. Хрестоматійно ж ім'я Гутенберга вживається в контексті його безпосередньої причетності до докорінної зміни своїм винаходом усієї сутності редакційно-видавничої справи.
Проте ряд відомих учених, причому з різних країн світу, наводять немало аргументів, які дають підстави засумніватися в першості Гутенберга. Про китайського винахідника і творця першого шрифту для рухомих літер з глини Бі Шена вже йшлося. Деякі французькі дослідники наводять документальні свідчення, які підтверджують спроби друкування книг, здійснені між 1444 і 1446 роками у місті Авіньйоні якимось Прокопієм Вальдфогелем, новоприбульцем з Праги. Несправедливо відсунутим на задній план в історії започаткування друкарства ряд дослідників вважає ім'я голландця Лауренса Костера.
Очевидно, що Істина в цій ще не закінченій дискусії лежить десь посередині. Хрестоматійний друкарський верстат, який запрацював 1450 року в німецькому місті МайнцІ під руками Гутенберга, не може беззаперечно означати започаткування друкарської справи. Адже цей винахід доцільніше розглядати у контексті вдосконалення людської думки після запровадження в різних частинах світу штампів, печаток, кліше, а згодом і ксилографії у процес множення текстів та ілюстрацій. Як також і в контексті використання технології зробленого раніше римлянами виноробного преса, пуансону ювелірів чи, скажімо, аркушевого паперу.
11.2.1. Лауренс Янезон Костер. Голландці й досі люблять розповідати приїжджим до їхньої країни іноземцям легендарну оповідку про свого знаменитого земляка, зокрема про ті романтичні обставини, які спонукали його до відкриття таємниці друкарства. Ось короткий виклад цієї легенди.
В юності Лауренс був звичайним хлопцем, але дуже гарним, міцної статури. На початку не був багатим, але побожним. Прислужував у одному із соборів міста Гарлема, доглядав ризницю. Сильно закохався в одну дівчину і збирався згодом одружитися з нею. Одного весняного дня вийшов самотньо погуляти за місто, сів замріяно над річкою під деревом, щойно зазеленілі віти якого опускалися до води. Відтак виламав одну гілку й почав на ній щось ножем вирізати. Оскільки думав про наречену, то й вийшла випуклими лініями догори перша літера її імені. Поряд додав першу літеру свого імені. Подивувавшись такому мимовільному витворові, загорнув обрізану гілочку в шмат пергаменту та й поспішив до нареченої — подарувати свідчення його кохання до неї. Але оскільки була вже пізня година, вирішив зустрітися другого дня. На рано надумав ще раз глянути на подарунок. Обережно розгорнув пергамент і вкляк від подиву: на чистій обгортці чітко виднілися ініціали імен. За ніч деревинка пустила сік й опуклі обриси двох літер відбилися на пергамент. Так прийшла до нього думка спробувати у такий спосіб не писати, а відтискувати якісь тексти на папері. На початку вирізав перевернуті літери на дошках і так почав друкувати книги. Згодом заснував у Гарлемі чи не першу в Європі друкарню, де набиралися і множилися книжкові сторінки вже рухомими літерами. Було це близько 1440 р. — напередодні створення друкарського верстату Гутенбергом.
Це — переказ легенди. А що засвідчують архівні документи?
Лауренс Костер народився близько 1405 р. За рядом актових документів можна простежити рід його занять: продавець пива, власник готелю, постачальник свічок, оливи, мила, багатий купець.
Повнішу інформацію про безпосередню причетність Костера до винайдення нового способу друкування книг подають кілька тогочасних голландських дослідників. Так, в опублікованому 1588 р. творі Адріана де Йонге "Батавія" згадується, що Костер уже близько 1440 р. почав займатися книгодрукуванням: спочатку методом вирізування текстів на дерев'яних дошках, а згодом за допомогою металевих літер. Ще один гуманіст тієї епохи Я. Ван Цурен стверджує першість Костера в започаткуванні друкарства в Європі. Вже пізніше, на початку XX ст., відомий дослідник історії друкарства Готфрід Цедлер розвіює будь-які сумніви щодо так званої костерівської легенди. Цей автор, до речі, за походженням німець, видає 1921 р. ґрунтовну монографію "Від Костера до Гутенберга", знову повертаючи для нащадків забуте ім'я Лауренса Костера.
Згідно з легендарними оповідками, помічник Костера Фуст (за іншими даними — Фауст) незабаром після випуску кількох книг несподівано покинув свого хазяїна, взявши з собою його винахід. Голландці стверджують, що Фуст через Амстердам подався спочатку до Кельну, а згодом опинився в Майнці, де відкрив свою друкарню і познайомився з Гутенбергом...
У музейних колекціях ряду країн Західної Європи збереглися окремі фрагменти друкованих книг, які, за припущеннями, могли бути надруковані на верстаті, що працював (до появи на книговидавничому небосхилі Гутенберга) у Гарлемі. Однак на тих фрагментах ні імені друкаря, ні дати, ні місця друку не зафіксовано. Припускається, що серед перших друків Костера була латинська шкільна граматика Еміля Доната — відомого римського ученого IV ст.
Про роль і місце голландця Лауренса Костера в започаткуванні друкарства, про давню дискусію в цьому питанні між німцями і голландцями, здається, досить переконливо сказав український радянський дослідник друкованого слова П. Попов: "Тільки після Гутенберга друкарство набрало не місцевого, а всесвітнього значення. Популярність Гутенбергового винаходу зменшила Костерову роль. Його то забували, то знову згадували. Своєю працею він підготував дорогу більшому за себе ".
11.2.2. Йоган Гуттенберг. Життя. Може, й не випадково так сталося, що всі лаври друкаря-першопроходця, вся слава генія майбутнього крупного промислового напрямку людської діяльності, ім'я якому — видавничо-поліграфічна галузь, дісталися саме німцеві Йогану Гутенбергу. Адже в тривалій і складній історії друкарства годі шукати такої особистості, яка б так вперто і наполегливо, незважаючи на всілякі перепони, стверджувала себе в новому ділі, яка б саме за це нове діло стільки страждала, мужньо переносила ті непрості виклики долі, що так часто ставали на його життєвім шляху.
Точну дату народження Гутенберга документально не зафіксовано. Учені припускають, що це сталося між 1394 і 1399 рр. у місті Майнці. Родинне прізвище його — Генсфляйш. В історію ж він увійшов Гутенбергом — так називався маєток, де мешкала родина майстра.
Доля випробовувала Йогана ще з юначих років. Як панська дитина, він змалку отримав добру освіту. Є свідчення, що слухав лекції в Ерфуртському університеті. Однак після смерті батька, який походив з роду майнцьких аристократів (патриціїв), юнакові довелося не з власної волі надовго покинути домівку. Сталося це в результаті сутичок між багатими й бідними городянами, що привело до вигнання за межі міста усіх патриціїв. Цікаво, що жінок аристократів повсталі не чіпали, тому мати й сестри Йогана залишилися в Майнці.
До Майнцу Гутенберг повернувся майже через тридцять років. За цей час, не раз переживаючи злидні, тяжко фізично працюючи на різних підробітках, він багато мандрував по світу. Припускають, що добрався був і до голландського міста Гарлем, де познайомився з Лауренсом Костером та його першими результатами творення книг новим, досі незнаним у Європі, способом. Відтоді сенсом свого життя німецький вигнанець визначив друкарство.
Багато літ зі свого вигнання майбутній першодрукар провів у Страсбурзі. Саме там він здійснив перші спроби лиття металевих шрифтів та виготовлення друкарського верстату. Вже хрестоматійним став склад так званого гутенбергівського рецепту виготовлення сплаву, з якого не одне покоління послідовників цієї людини у різних країнах світу виливали все нові й нові гарнітури друкарських шрифтів: 70 частин свинцю, 25 частин олова, 5 частин сурми. Можна лише уявити, скільки часу, коштів, терпіння й сили волі слід було докласти, аби вийти на такі пропорції.
Із зазначених чинників Йоган розпоряджався лише останніми — терпінням і силою волі. Вільного часу і грошей у нього не було. Аби заробити гроші не лише на прожиття, а й для дослідів, не цурається ніякої чорнової роботи: теслярує, шліфує каміння, виготовляє дзеркала. Разом з трьома компаньйонами береться за створення цілої артілі з виготовлення дзеркал, винаймає незайняте приміщення запустілого монастиря. На жаль, бізнес виявився неприбутковим, і Гутенберг приступає до навчання своїх компаньйонів новому ремеслу, що "мало відношення до друку". У документах того періоду чітко зазнається напрям пошуку: свинець, відливні форми, прес.
Тут і почалися відомі в історії "Гутенбергові нещастя".
Ті, хто вступили в спілку з Гутенбергом, сподівалися на швидку віддачу з нової справи. Коли ж цього не дочекалися, подали на нього в суд з вимогою повернути гроші. І страсбурзький суд таке рішення виніс. Розплатившись із компаньйонами, Гутенберг залишився практично без нічого. А тут нова тривога: настала пора повертати Страсбурзькому монастиреві Св. Хоми кошти, позичені для виготовлення друкарського обладнання. З нарахованими відсотками ця сума виявилася такою значною, що монастир клопотався перед правосуддям про арешт Гутенберга і запроторення його до в'язниці.
У такій ситуації Гутенбергові іншого виходу як покинути Страсбург практично не було.
Після чотирьох років митарств чужими краями він повертається 1448 р. до рідного Майнцу, звідки був вигнаний більше тридцять років тому. Не маючи власного помешкання, поселяється тимчасово у свого далекого родича Арнольда Гельтхуса.
Залишивши, таким чином, у Страсбурзі немалі борги, викінчені й розпочаті дрібні друки та саму друкарню, наполегливий Йоган вирішує заново взятися за улюблену справу на новому місці. Виготовляє новий шрифт, нове обладнання, облаштовує нову друкарню. Видавши календар, граматику, приступає до друку книги свого життя — Біблії. І для цього позичає немалу на той час суму коштів — 800 гульденів.
Цього разу позичальником виявився багатий міщанин Йоган Фуст (імовірно той, котрий працював помічником Костера у Гарлемі і втік від нього, прихопивши друкарський інвентар). Умови договору з Фустом були небезпечними: повернення цієї суми з шістьома відсотками річних плюс поділ порівну очікуваного прибутку від продажу книг. Та це не зупинило друкаря — він з ентузіазмом і вірою в успіх взявся до справи.
Однак через два роки позичені гроші були витрачені, але до друку справа ще не дійшла. Аби не зупинятися на півдрозі, Гутенберг вдруге відважується просити у Фуста ще 800 гульденів. І знову на кабальних умовах: під заставу друкарського верстата і всіх матеріалів, призначених для друку. В цей час до нього в спілку вступає молодий і тямущий Петер Шеффер, який незабаром одружується з донькою Фуста. Це, очевидно, і стало початком краху великих задумів першодрукаря. Хитрий і підприємливий Фуст вирішує розірвати угоду з Гутенбергом (підставою було затягування термінів друкування книг) і вимагає повернення позичених грошей. Справа доходить до суду, який приймає сторону Фуста. Гутенберг втрачає свою друкарню і весь наклад ще незакінченої Біблії. Сталося це 1455 року. За іронією долі, власником друкарні, яку з такими труднощами відновлював після поразки в Страсбурзі Йоган Гутенберг, стає його опонент Фуст зі своїм зятем.
Іншу людину такий вердикт правосуддя, очевидно, остаточно прибив би, спонукав би в усьому розчаруватися і в безвиході опуститися на дно суспільства. Та тільки не Гутенберга. Знесилений, безгрошівний, але загартований житейськими випробуваннями, він втретє береться за створення нової друкарні. З допомогою лікаря Конрада Гумері, який без особливих умов позичив гроші, Гутенберг за порівняно невеликий проміжок часу стає на ноги і починає друкувати книги.
Таким чином, з середини 50-х років XV ст. у Майнці працюють дві друкарні — Гутенберга і Фуста. Це була конкуренція, відгомони якої дійшли до наших часів у неймовірних переказах. Так, Фуст, остерігаючись, аби ніхто з його робітників не перейшов на бік Гутенберга, а, тим більше, не надумав утекти від нього і створити в іншому місці свою друкарню, примушував їх своє зобов'язання перед хазяїном ствердити на Біблії. Більше того, він інколи замикав для праці своїх робітників у підземеллі, аби ніхто із сторонніх не міг навчатися тому ремеслу.
Може тому, що цей друкар так неправедно відібрав собі рідне дітише Гутенберга, й не повезло йому в майбутньому. Продаючи повсюди фактично не свою Біблію, Фуст добрався з нею аж до Парижа. Французькі ченці, замість купити книги, звинуватили продавця в чаклунстві, диявольщині й відправили його до в'язниці. Фуст і помер там, не дочекавшись вироку суду — спалення.
Не повелося й Шефферові, який після смерті тестя перебрав на себе управління друкарнею у Майнці. 1465 року, в результаті сутичок між прихильниками місцевого архієпископа, що виступив проти папи, і графа Адольфа Нассауського, нового намісника папи, друкарня Фуста була розбита й пограбована.
Проте не пошкодували повстанці й друкарню Гутенберга. Незважаючи на те, що він від початку конфлікту зайняв сторону графа-переможця і на його підтримку навіть випускав листівки, ця друкарня також була розгромлена.
Вчетверте створювати нову друкарню в Гутенберга сил і можливостей вже не було. Смерть дружини Анети була додатковим ударом долі, від якого він уже не міг отямитися.
Про вірну подругу першодрукаря, яка найбільше розуміла захоплення та устремління свого чоловіка й у всьому сприяла Йому, варто сказати окремо. З Анетою першодрукар прожив довгі роки у гармонії та злагоді, незважаючи не те, що одружитися з нею його зобов'язав... суд. Було це ще в Страсбурзі. Зустрівшись, молоді люди покохали один одного. Йоган пообіцяв дівчині, що одружиться з нею, якщо пощастить реалізувати мрію його життя — видрукувати новим способом книгу. Однак якраз у цьому йому й не щастило. Будучи бідним, він не відважувався запропонувати таку ж бідність і невпевненість у завтрашньому дні своїй нареченій. Принизливою для нього виглядала й поміч її багатих батьків. Тоді Анета вирішила бути рішучішою: вона подала позов до страсбурзького суду на Йогана за недотримання даної обіцянки одружитись. Так за рішенням суду й одружився молодий Гутенберг на своїй коханій дівчині, забравши її згодом з собою до Майнца. За переказами, були в них і діти, але померли в ранньому віці...
Новий намісник Майнца граф Нассауський, зважаючи на заслуги одинокого старця, призначив йому щорічну пенсію: панську одіж, 20 мірок борошна і дві фляги вина. Та користатися такою принизливою архієпископською подачкою Гутенбергові довго не довелося: 3 лютого 1468 р. він помер.
Місце поховання першодрукаря із світовою славою досі невідоме. В тих містах, де жив і працював Йоган Гутенберг — Майнці, Франкфурті, Страсбурзі — нащадки спорудили пам'ятники. Найвеличніший він у Страсбурзі: довкола бронзової постаті Майстра на мідних барельєфах відлиті скульптурні композиції, на яких зображені основні етапи роботи першодрукаря з Книгою.
11.2.3. Йоган Гуттенберг. Друки. Вершиною друкарської творчості Йогана Гутенберга була його знаменита 42-рядкова Біблія. Складається вона з двох томів загальним обсягом 641 сторінка. Для цього друку було створено спеціальний шрифт, максимально наближений до рукописного письма. Роботу над нею майстер розпочав 1452-го, а закінчив до середини 1456 р. Видання прекрасно ілюстроване різноманітними кольоровими декоративними прикрасами й заставками. Із двохсот примірників книги 165 було віддруковано на папері, а 35 — на пергаменті. За виразністю уніфікації виготовленого шрифту, рівномірністю відстаней між знаками і пробілами, глибоко продуманими пропорціями між колонками набору і полями шпальти, чіткістю контурів відбитого текстового та ілюстративного матеріалів, зрештою, за логікою гармонійного зв'язку усіх складових елементів друкованого видання ця книга стала своєрідним еталоном для не одного покоління видавців і друкарів.
Безумовно, що такої вершини своєї творчості Гутенберг досягнув не відразу. Були вдалі й невдалі спроби друкувати окремі аркуші-плакати, календарики, брошурки. Пройдено ним, таким чином, кілька етапів безупинного вдосконалення і друкарського шрифту, і верстата, і фарбників, і паперу.
Одним із ранніх Гутенбергових друків, що збереглися до наших днів, слід вважати "Фрагмент про Страшний Суд". Це задрукований з двох боків невеликий аркуш паперу, який графічно змальовує картину прийдешнього на землю апокаліпсису. Основою цього сюжету стала створена в Тюрінгії близько 1360 р. рукописна "Сівіллова книга".
За підрахунками дослідників, згадувану вище латинську шкільну граматику Еміля Доната друкар відтворював у різний час 24 рази. Здійснено також кілька випусків "Астрономічного календаря". Цікавим з поліграфічного боку є текст "Молитви", який розмножувався на окремих аркушах. Попит на такий вид дуку в епоху Ренесансу був особливим, адже в той час реформатори-протестанти стверджували такі догмати, за якими віруючі зобов'язані були постійно читати біблійні тексти.
Гутенберг здійснив й інше видання Біблії — так зване 36-рядкове. Цікаво, що до кожного свого нового твору друкар виготовляв новий шрифт.
Певною віхою видавничої справи того періоду може слугувати ще один маловідомий, але дуже вагомий у творчій біографії книжковий шедевр Гутенберга — своєрідна енциклопедія загальних знань під назвою "Католікон". Автором цього написаного в XIII ст. твору є генуезець Джованні Бальбо. Очевидно, що ні він, ні його рукописний твір не могли бути відомими в історії, якби не друкарський верстат талановитого німця.
З точки зору видавничої справи енциклопедія ця є особливо цікавою завдяки вміщеній на початку тексту передмові видавця. З подачі англійського історика Нормана Дейвіса вміщуємо її в українському перекладі:
"З допомогою Всевишнього, з чиєї волі й немовлята стають красномовними, ... цю шляхетну книгу надруковано й видано, не вдаючись до очеретини, стилоса чи ручки, завдяки дивовижній узгодженості, пропорційності й гармонії пуансонів та шрифтів, року від утілення нашого Господа 1460, у славному місті Майнці видатного німецького народу".
Ця маленька передмова може багато розповісти про її творця — людину вельми побожну, залюбленого у вистраждану справу професіонала. Благословляючи свою книгу на зустріч з невідомим читачем, він не приховує радості від її появи на світ, від переваг віднайденого способу творення книги. З-поміж рядків цього тексту зримо проглядається образ освіченого, мудрого діяча, патріота своєї землі й свого народу.
З іншого боку, своїм приписом до тексту енциклопедії видавець ствердив у друкарстві один з елементів внутрішньої (змістової) структури книги, започаткований творцями рукописної книги. Безумовно, що Гутенберг був вдячним і творчим послідовником кращих традицій майстрів-каліграфів.