11.3. Ствердження друкарства як чинник кардинальних змін в організації редакційно-видавничої справи

Як випливає з попереднього параграфа, Йоган Гутенберг помер у злиднях і фактичному забутті сучасниками. Такою, мабуть, є доля багатьох геніїв, талановитих, принципових і чесних особистостей, заслуги яких, за свідченням тієї ж історії, поціновуються суспільством, на жаль, лише після завершення їхнього земного життя.

По смерті першодрукаря залишилися його дивовижні витвори, а ще — учні, послідовники, які після погрому в Майнці розійшлися по всіх краях, стверджуючи і примножуючи силу дітища свого Учителя. Цікаво, що одним з перших відновив Гутенбергову друкарню у Страсбурзі його учень Йоган Ментель, де незабаром видрукував справжні книжкові фоліанти — велику за розмірами Біблію латинською мовою, а також твори світських авторів, з-поміж яких — Вергілія.

11.3.1. Поширення друкарства в Європі. За даними "New Encyclopedia" Функа і Вагнала (США), лише протягом першого півстоліття від часу виходу в світ Гутенбергового першодруку (1450-1500 рр.) в світі було видруковано способом, запропонованим німецьким винахідником, понад шість тисяч назв книг. А за підрахунками російського дослідника В. Люблінського, загальний наклад таких видань за цей період міг сягнути 12 млн примірників ("На заре книгопечатания". Ленінград, 1959). Звичайно, що найшвидше нова справа пускала корені в країнах, що межували з Німеччиною. Наведена нижче таблиця наочно демонструє темпи та географію покриття великих і малих європейських міст друкарнями протягом другої половини XV ст.

Країна	Рік заснування друкарства	Кількість міст, де працювали друкарні	Кількість друкарень у цих містах
Німеччина	1450	75	201
Італія	1464	74	586
Франція	1470	40	157
Голландія	1473	21	66
Іспанія	1474	32	77
Англія	1480	4	12

Крупним центром випуску і світової торгівлі книгами стала до кінця XV ст., скажімо, італійська Венеція. Перший друкарський прес було тут встановлено 1469 р., і вже до 1500 р. в місті нараховувалося понад 400 друкарів. З цієї кількості варто згадати імена братів Йогана та Вінделіна Спірів. Так, протягом лише одного року (1476) вони надрукували 17 назв книг, з-поміж яких — " Божественна комедія" Данте, "Сонети" Петрарки.

Наведений приклад спростовує поширену раніше тезу, що в перші десятиліття свого існування західноєвропейське друкарство "працювало" виключно на релігійні потреби. Справді, друкарі країн Північної Європи випускали переважно Біблії, Псалтирі, Молитовники. Проте епоха Просвітництва внесла свої корективи не лише в роботу майстрів пензля, скульпторів, архітекторів, а й друкарів. Італійці, скажімо, друкували здебільшого твори римських та грецьких класиків, оповідання світських письменників сучасності. З'явилися такі види друкованої літератури як памфлет, полемічний трактат, відозва.

11.3.2. Відмінності технології друкарства на Заході і Сході. Відомо: щоб надрукувати якийсь текст на будь-якому матеріалі, потрібно мати під руками кілька складних за конструкцією і рецептурою виготовлення засобів:

• шрифт (вирізаний з дерева чи вилитий з металу);

• кольорову суміш (чорнило, фарбу), здатну змащувати літери, а відтак залишати їх відбиток на папері, пергаменті, папірусі, тканині;

• самі ці матеріали;

• прилад для нанесення фарби;

• форму для впорядкованого розміщення шрифтового матеріалу;

• прилад для притискування паперу до форми.

Маючи такі засоби, можна розробляти і вдосконалювати свою технологію. Та, яка була запропонована Йоганом Гутенбергом, дещо відрізнялася від технології друкарів Близького і Далекого Сходу.

Які ці відмінності?

По-перше, у способі закріплення перевернутих літер. У Китаї їх утримували шнурками, перепущеними через спеціальні отвори кожної літери, або ж глиною. Європейці досягнули такої техніки лиття літер, що вони стискувалися по боках за допомогою пресів у межах металевого лотка формату заданої сторінки. Така технологія вимагала особливої філігранності передусім у виготовленні шрифтів. Якщо якась буква була більшою, або меншою від сусідніх бодай на частку міліметра, така матриця могла розсипатися у процесі її наповнення і фіксації. Коли ж її вдавалося все ж утримати під час виготовлення відбитків, ширина текстових шпальт виходила нерівною.

По-друге, у способі одержання відбитків. На Сході папір притискували до форми вручну за допомогою плоских дерев'яних заготовок, у Європі для цього вже використовували прес на зразок такого, який поширювався у виноробстві.

По-третє, у рецептурі виготовлення фарб. Східні друкарі барвники розчиняли у воді, тоді як у Західній Європі від самого початку для розведення фарби брали олійну основу. За такої умови текстові відбитки не "вигорали" від часу, а виявляли здатність протягом століть не змінювати відтінків свого кольору.

11.3.3. Противники друкарства. Незважаючи нате, що після винаходу Гутенберга Західна Європа швидко вкрилася цілою мережею досі небачених специфічних цехів і підприємств, продукт, який виходив звідти, — друковану книгу — не скрізь і не завжди зустрічали прихильно. Наведемо кілька промовистих історичних прикладів.

1485 р. Німеччина.	Архиєпископ-курфюст міста Майнца, де зародилося друкарство, звернувся до магістрату Франкфурта-на-Майні з вимогою суворого контролю всіх книжок, привезених до цього міста на ярмарок, і негайного вилучення та знищення тих, які, на думку архієпископа, мали підозрілий зміст. Як результат, незабаром у цих містах були створені спеціальні органи, які піддавали суворій перевірці усі книги, що друкувалися там чи завозилися для продажу. Це були прототипи перших у Європі цензурних комітетів, які згодом почали виникати й в Інших містах Європи. А першим цензурним циркуляром майнцького архієпископа стала заборона друкувати Біблії народною, так званою живою, мовою.
Кінець XVст. Франція.	У Парижі серед міщан поширюються друковані листівки, в яких критикуються дії матері майбутнього короля Франції Людовіка XIV Антуанети Австрійської та її радника кардинала Мазаріні. Зокрема, найбільші заворушення викликали дві брошури, випущені майже одночасно в двох різних друкарнях столиці Франції. Архівні матеріали зберегли ім'я одного з цих друкарів — Марло — та назву його брошури — "Охоронець постелі королеви". Начальникові таємної поліції Ла Турнелю швидко вдалося розшукати двох друкарів і арештувати. Другого дня вони були засуджені до страти через повішення. Вирок мав виконуватися неподалік тодішньої королівської резиденції — Лувру — публічно, на очах тисяч парижан. На одного з друкарів уже було накинено зашморг, як раптом він голосно звернувся до натовпу: надруковані в брошурі вірші стосуються не королеви, а ненависного парижанам Мазаріні. Повіривши словам друкаря, розлючений натовп враз змів охорону, кинувся до шибениці й звільнив з-під рук катів сміливих друкарів.
1566 р. Росія.	Перша друкована книга в цій країні — "Апостол", випущений у світ 1564 року російським першодрукарем Іваном Федоровим, розлючує не лише тамтешніх релігійників, а й боярську верхівку. Друкар звинувачується в єретицтві. Однієї ночі сп'янілий натовп спалює друкарню Федорова, а його самого разом з помічником Петром Мстиславцем назавжди вигонить з Москви. Пізніше, через десять років, сам Іван Федоров у післямові до львівського "Апостола" назве причину свого вигнання з Москви: "Зависть и ненависть (отъ многіхъ начальникъ и священноначальникъ, и учитель), сія убо насъ от земля и отечества, и от рода нашего изгна, и в ины страны незнаемы пресели".
Кінець XV ст. Близький Схід.	Духовні провідники ісламської релігії забороняють будь-де і будь-кому в мусульманському світі друкувати книги. Ця заборона, як відомо, діяла аж до XIX століття.
1671 р. США.	Історією збережений один цікавий документ, в якому зафіксовано "філософські" міркування губернатора американського штату Вірджинія Томаса Берклея з приводу "шкоди" друкарень. Це — фрагмент офіційного листа губернатора, надісланого ним до Лондона 1671 року1: "Дякуючи Богові, у нас тут немає ані вільних шкіл, ані друкарень і, сподіваюся, що так буде ще довго. Наука породила на світ лише непослух, єретицтво та сектанство, а друкарство було слугою всіх цих страхіть. Нехай береже нас Бог від того й другого!"
Кінець XVIIІ ст. Бельгія.	Молодий підприємець Бреполс засновує в маленькому бельгійському містечку Турнаут друкарню, основним видом діяльності якої є випуск у світ гральних карт. Одначе під час чергової спроби французів підкорити його країну молодий друкар зупиняє картярське виробництво й організовує випуск листівок із закликом до народу захистити Вітчизну. Саме це викликало ентузіазм у бельгійців, що дало змогу не допустити на свої землі завойовників. І саме це стало причиною страти молодого друкаря під час чергового переможного наступу французів, що стався через деякий час.

Отож, противниками поширення друкарської справи на зорі його виникнення були:

1. Релігійні кола. Раніше створення й поширення релігійних текстів через рукописні книги вважалося винятковою прерогативою монастирів, які не могли не перебувати під контролем церкви. Активне поширення друкарства, перетворення його в рід занять значної кількості світських людей зробило майже неможливим контроль за змістом релігійної літератури. Крім того, новий спосіб множення книг спонукав до появи нових жанрів і нових тем, з-поміж яких — полемічні твори, памфлети, які викликали найбільше занепокоєння в релігійних колах. Тому спроби приборкати друкарів, обмежити їхню діяльність, спрямувати у вузьке русло релігійних потреб виглядають закономірними.

2. Світська влада. Причини незадоволення владною верхівкою становленням друкарства були здебільшого такими, як і в першому випадку. Вельможі та їхні прислужники, переважно з числа диктаторів або невігласів, швидко переконалася в силі і небезпеці друкованого слова. Особливо, якщо воно не було підконтрольним і йшло врозріз з їхніми інтересами. Тому поява перших друкованих текстів, що були владі невгодними, призвела до масових і жорстоких санкцій проти друкарів.

3. Творці й прихильники рукописної книги. З виникненням і поширенням друкарства рукописна книга не відходить відразу на задній план. Навпаки, вона певний час активно розвивається, знекровлюючись, щоправда, у нерівній конкуренції зі своєю новоствореною посестрою. Рукописання, як і друкарство, особливо в епоху Просвітництва, стало для значної частини людей формою бізнесу: продажна ціна рукописних книг була значно вищою від друкованих. Тому майстри-каліграфи й численні представники їхніх цехів чинили на початку справжній опір своїм новим конкурентам.

11.3.4. Значення друкарства: редакційно-видавничий аспект. Нині, з висоти кількох століть тріумфального ходу планетою Земля друкарського винаходу, важко переоцінити його значення для цивілізайційного поступу людства. Раптове вторгнення техніки в царину духу кардинально змінило напрямок розвитку і матеріального виробництва в цілому, і матеріальної культури зокрема. У відкритті Йогана Гутенберга, звичайно ж, було більше позитивів на противагу тим обмеженим застереженням, про які йшлося вище.

Маємо тут справу з цілим рядом значеннєвих аспектів, які потребують ґрунтовного розгляду, але в цьому контексті їх варто лише окреслити: економічних, культурно-історичних, політичних, соціальних, наукових, мистецтвознавчих, мовних.

Змістове наповнення кожного з них можна легко зробити, розмірковуючи, скажімо, над цими влучними висловлюваннями видатних мужів різних епох і країн:

Академік В. Вернадський:	"Книгодрукування виявилося тим могутнім знаряддям, яке зберегло думку особи, збільшило її силу стократ... Ми можемо і повинні починати історію нашого наукового світогляду з відкриття книгодрукування".
Франсуа Рабле:	"Нині входу вишукане і вправне тиснення, винайдене в мій час за навіюванням Бога, тоді як гармати були вигадані за спонукою диявола".
Стефан Цвейг:	"Ні одному джерелу енергії не вдалося створити такого світла, який випромінює іноді маленький томик, і ніколи електричний струм не володітиме такою силою, якою володіє електрика, закладена удрукованому слові".
Віктор Гюго:	"Винайдення друкарства — видатна історична подія. У ній — зародок усіх революцій. Вона є зовсім іншим засобом вираження людської думки; мислення набуває нової форми, відкинувши стару... Воістину, друкарство — це та ж споруда, яка росте вгору нескінченними спіралями; у ньому таке ж переплетення мов, невпинна діяльність, невтомна праця, завзяте змагання всього людства; в ньому — обітований притулок для думки на випадок нового всесвітнього потопу, нового нашестя варварів. Це друга Вавілонська вежа роду людського".

У контексті ж редакційно-видавничої справи значення запровадження нового способу творення і множення текстів полягає в наступному:

1. Друкарство розпочало переломну добу в бутті книги.

2. На відміну від рукописного книготворення тут поступово здійснюється спеціалізація працівників на окремих етапах підготовки і друкування книги, що пізніше призвело до відокремлення видавничих та друкарських процесів і паралельного розвитку двох взаємно залежних, але самостійних підрозділів — видавництв і друкарень.

3. Із збільшенням обсягу книговидань від друкарень поступово відокремлюються допоміжні виробничі підрозділи, які згодом розростаються в цілі підприємства, працюючи з друкарями за угодою, — словолитні, палітурні, граверні майстерні, папірні.

4. Відбулося спрощення і скорочення процесу книговиробництва, здешевлення його вартості.

5. Закладалися нові принципи редагування і виправлення текстів.

6. З'явилися спеціальні видання, адресовані для редакторів, коректорів, правщиків.

7. Започатковувалися елементи одності, уніфікації (висловлюючись сучасною термінологією, стандартизації) тексту.

8. Окреслювалася типова для наслідування зовнішня конструкція і внутрішня структура друкованого продукту

9. Утвердилися нові засади видавничої естетики.

10. Прискорився процес оформлення і ствердження правопису тієї чи іншої мови.

11. Виникла необхідність у підготовці кадрів друкарів і редакторів.

12. Слідом за творенням книг друкарство спонукало виникнення періодичних друкованих органів, а відтак і становлення журналістики і як однієї з форм суспільно-політичної діяльності, і як професії.

1 Друкарство в Америці виникло значно пізніше від Європи. 1628 року слюсар за фахом Стівен Бей, прибувши до Массачусетса, виготовив так званий Кембриджський прес, яким і започатковано було тамтешнє друкарство. Через десять літ на цьому обладнанні було віддруковано значним накладом "Клятву вільної людини", а згодом - повну "Книгу Псалмів".