Індивідуальні дії

Спільні дії

Рис. 6.1. Сітка Томаса-Кілмена

Стиль конкуренції полягає в тому, що одна із сторін конфлікту намагається задовольнити власні інтереси, не рахуючись з інтересами другої сторони і заставляючи її приймати запропоновані рішення. Ефективним цей стиль може бути тоді, коли ця людина має владу і переконана у правильності рішення в даній ситуації.

Стиль ухилення використовується тоді, коли одна із сторін вважає, що проблема не має для неї важливого значення, а розв’язання її вимагає значних зусиль.

Стиль пристосування означає, що одна з сторін конфлікту не намагається відстоювати власні інтереси і взаємодіє з другою стороною, оскільки для останньої ці інтереси більш важливі або вона має більшу владу.

Стиль компромісу передбачає, що обидві сторони конфлікту трохи поступаються власними інтересами, щоб частково їх задовольнити і прийти до спільного рішення.

Стиль співробітництва полягає в тому, що кожна з сторін конфлікту, відстоюючи власні інтереси, старається враховувати інтереси опонента. Спільні рішення виробляються шляхом переговорів.

Конструктивне розв’язання конфлікту залежить від:

• адекватності сприймання конфлікту, достатньо точної оцінки проступків, намірів сторін;

• відкритості і ефективності спілкування, готовності до всебічного обговорення проблем з метою виходу з конфліктної ситуації;

• створення атмосфери взаємного довір’я і співробітництва.

6.3. Психологічні особливості теорії поведінки особистості

Управління персоналом вимагає узгодженості управлінських дій з психологічними закономірностями поведінки людини.

Поведінка – це форма взаємодії особистості з оточуючим середовищем, яка визначається рядом факторів: природними властивостями особи, її індивідуальністю.

Індивідуальність – це сукупність особливостей, які відрізняють одну людину від іншої. Вони залежать від умов життя і діяльності людини; системи потреб, інтересів та мотивів та її «я в уяві».

Особистість – це конкретна людина, носій свідомості та самосвідомості, володар певного статусу і ролі.

Природні властивості особистості – це те, що закладено в неї від народження і, як правило, характеризується тією чи іншою мірою вираженності таких динамічних рис, як активність та емоційність.

Активність – це чітко виражене бажання до різного роду діяльності, ствердження себе (сильна енергія, бажання чимось займатись, мова, діловитість, жестикуляції).

Емоційність проявляється в різній мірі нервовими збудженнями особистості, динаміці її емоцій та почуттів, які характеризують відношення до навколишнього світу.

Екстраверсія – це зосередження інтересів особистості на зовнішніх об’єктах, інколи навіть за рахунок власних інтересів, приниження особистого значення (імпульсивна поведінка, активність у жестах, висока ініціативність, контактність, відкритість).

Інтроверсія – це зосередження особистості на своїх власних інтересах, своєму внутрішньому світі (не контактні, замкнуті, досить складна соціальна адаптація).

Темперамент – це сукупність індивідуальних особливостей, що характеризують динамічну і соціальну сторони поведінки.

Типи темпераментів:

• сангвінік (рухливість, зміна настрою, чуйність);

• холерик (бурхлива реакція, відкритість, різкі зміни настрою, виражена раціональність, нестійкість та загальна рухливість);

• флегматик (повільні дії, замкненість, недостатнє вираження емоційного стану, переживання, логічність роздумів);

• меланхолік (нестійкість характеру, неконтактність, здатність сильно та емоційно переживати будь – які події).

Однією з головних психологічних характеристик особистості є характер. Характер – це сукупність стійких психологічних властивостей, які визначають лінію поведінки людини, відношення її до справи, інших людей і до самої себе. Риси характеру визначаються природними даними, які проявляються у здібностях.

Здібності – це сукупність властивостей, які потрібні для виконання певного роду діяльності. Здібності – це поєднання природних і набутих якостей. Основи здібностей складають задатки. За діапазоном здібності класифікуються на:

• обдарованість – сукупність факторів, що сприяють особливо успішній діяльності в певній галузі, і виділяють людину серед інших;

• талановитість – поєднання таких задатків, які можуть реалізуватись через творчість, створення чогось нового незвичайного;

• геніальність є вищою мірою обдарованості, такі люди видають нові ідеї.

Набуті здібності – автоматичне виконання окремих елементів трудового процесу, називаються навиками.

В даний час існують багато теорій, які пояснюють поведінку людини. Серед найбільш відомих теорій є:

1. Теорія Канта (розвиток власного почуття боргу);

2. Теорія Маслоу, Герцберга і МакКелланда – теорія потреб.

Потреби особистості – це усвідомлення відсутності будь – чого, що визначає певні її дії, а саме: нормальні умови життя, успіх у визнанні, можливість виділитись серед інших. Кількість і різноманітність потреб людини величезна, серед них виділяють: первинні – визначені фізіологією людини, що забезпечують її існування як біологічного виду; вторинні – що виникли в процесі розвитку суспільства.

Не менш важливе значення для спеціалістів має інтерес – форма прояву потреб особистості, направлена на певний предмет, що викликає позитивні емоції.

Важливим компонентом, що визначає поведінку особистості, є «я - концепція» або «я в уяві». Суть її полягає в усвідомленні кожною людиною своєї індивідуальності, неповторності, свого «я», в тому як вона бачить себе в минулому, теперішньому та майбутньому. Створення такої «я – концепції» на практиці часто провокує між особисті ускладнення, оскільки керуючись цією концепцією, людина ставить абсолютно неадекватні вимоги до оточуючих.

Особистість не може жити за межами суспільства, колективу, групи, вона в них стверджується, реалізується. Процес адаптації особистості до соціального середовища називається її соціалізацією – це процес становлення особистості за допомогою спілкування і засвоєння нею норм, цінностей, установок, властивій даній групі, колективу, суспільству.