План:

1. Відомості про інформаторів…………………………………………………3

2. Історична й суспільно-економічна характеристика села Нестерварка.......7

3. Відповіді інформатора на питання програми……………………...……...15

3.1. Людина та її риси……………………………………………………..15

3.2. Назви спорідненості, свояцтва, родинних стосунків…………........18

3.3. Назви осіб за родом діяльності………………………………….......20

3.4. Назви частин організму людини…………………………………….21

3.5. Назви продуктів харчування і страв………………………………...23

3.6. Назви меблів, посуду, кухонного начиння та інших хатніх речей..26

3.7. Назви одягу, взуття…………………………………………………..30

3.8. Метеорологічна лексика……………………………………………..31

3.9. Прислівники…………………………………………………………..33

4. Зв’язні тексти………………………………………………………………..45

5. Опис фонетичних, граматичних діалектних явищ, виявлених на підставі записаного тексту………………………………………………………………..59

6. Словник подолізмів…………………………………………………………62

7. Висновки…………………………………………………………………….

Відомості про інформаторів

1. Сіренко Григорій Павлович, 01.01. 1927 р. н., народився в селі Пединівка Звенигородського району Черкаської області. Третій з шести дітей у родині. Закінчив 7 класів. З 18 до 25 років служив в армії. Брав участь у розмінуванні місць бойових дій на території колишнього Радянського Союзу та Німеччини. Працював багато років на Донеччині шахтарем, щоб допомагати матері годувати молодших дітей. Разом з дружиною в 1959 році переїхав у село Нестерварка, де збудував будинок. Весь цей час працював у будівельній організації столярем. Має кілька військових та трудових нагород. На даний час пенсіонер.

2. Сіренко Валентина Петрівна, 12.11. 1932 р. н., народилася в селі Моринці Звенигородського району Черкаської області. Мала двох сестер і брата. Рідний батько помер, вітчим – учитель за освітою – дуже любив нерідних дітей. Мати дуже гарно шила,

працювала в колгоспі. Закінчила 7 класів, після цього вступила до Шевченківського гідромеліоративного технікуму. Через декілька років переїхала з чоловіком в село Нестерварка. Працювала на різних посадах в будівельній організації МТС, рибному господарстві. Нагороджена медаллю «Ветеран праці». Пенсіонерка. Має двох доньок і двох внучок.

3. Кобеняк Ніна Іванівна народилася 27 квітня 1937 року в селі Єліно Щорського району Чернігівської області. Закінчила школу 1944 року. Під час війни була зі старшою сестрою у тітки в Казахстані. Повернувшись в Україну, вийшла заміж, народила двох доньок і працювала в колгоспі дояркою. Живе в селі Нестерварка з 1965 року. Все життя важко працювала на роботі і вдома, щоб дати дітям те, чого не мала сама. Одна донька працює бухгалтером в Донецьку, друга – заслужений учитель України. Зараз на пенсії. Має четверо онуків.

4. Андрусенко Олена Іванівна народилася 26 червня 1933 року в селі Гриненки Немирівського району Вінницької області. Закінчила 6 класів, далі не вчилася, бо померла мати. Працювала на цегельному заводі різноробочою. Вийшла заміж, переїхала до чоловіка в село Нестерварка. Старший син помер зовсім маленьким, молодший – від важкої хвороби в 36 років. Живе з онучкою, її чоловіком та двома правнуками. Зараз на пенсії.

З історії села Нестерварка Тульчинського району Вінницької області

Коли Ви будете їхати в Тульчин, щоб познайомитися з однією із перлин Поділля – палацом графа Потоцького, за два кілометра до в’їзду у місто – районного центру, коли подивитеся у вікно, Ви побачите зелені вулички, де граються діти, маленькі милі будиночки, де завжди тихо і по-домашньому спокійно. Це і є моє рідне село Нестерварка.

Розповідь про нього слід було б розпочати саме із теорій відносно походження його назви. Село мало за часи свого існування декілька назв: Нестервар, Нестеровці, Нестерівка і, нарешті, Нестерварка. З 1607 року – під назвою Нестервар – поселення згадується в актах Люблінського коронного трибуналу (вищого апеляційного суду для земель Малої Польщі, Волинського, Київського і Брацлавського воєводств) у зв'язку з розселенням тут біглих селян. В інших документах ХVII століття зустрічаються 2 назви – Нестервар і Тульчин. За переказами, село було назване саме так через козака Нестора і козачку Варку, котрі збудували на березі річки Сільниця хатину і заснували село, яке згодом стало називатися Нестерварка. Багато ж людей вважає, що назва нашого населеного пункту походить від найменування Варської фортеці, що знаходилася за річкою Дністер.

Щодо періоду заснування і подальшої історії розвитку села, то достовірно не є відомим, коли з’явилися перші поселення людей на даній території, бо археологічні дослідження не проводились. Вперше село Нестерварка згадується в архівних документах, датованих 1505 роком: у цьому році дехто Федько Дашкевич «бив чолом» королю за те, що дід його Герман вислужив у Вітовта (великого князя Литовського (1392—1430) села, серед яких була і Нестерварка. Зі слів Федька Дашкевича, дід його мав дарчий лист на це село, але коли татари напали і спалили Брацлав (на той час Нестерварка входила у Брацлавське воєводство), лист загинув. Пізніше, в 1609 році польський король Сигізмунд ІІІ віддав Нестерварку в знак військової нагороди Брацлавському і Вінницькому старості Валенті Олександру Калиновському – магнату, володарю Брацлавщини та Київщини. У цей час була збудована і фортеця Нестервар на місці, де зливаються дві річки: Тульчинка і Сільниця, з метою оборони від вторгнень татарських орд в східні регіони Польського королівства.

Розповідаючи про історію мого села, слід згадати і про конкретну історичну подію – трагічно відому «Тульчинську різню», що допоможе також зробити висновок про національний склад його мешканців на той час.

Напередодні визвольного руху 1648 року, захисниками Нестерварської фортеці були поляки та євреї. До озброєних повсталих козаків війська Максима Кривоноса приєднувалися селяни із сіл Брацлавщини, котрі постійно поповнювали кількісний склад війська Богдана Хмельницького. Штурм фортеці Нестервар тривав три дні. Оборонці (в основному, євреї) мужньо тримали оборону, не даючи змоги підійти до стін муру. Через це козаки запропонували польській шляхті віддати все золото, срібло, коштовності та зброю, що належали євреям і видати їх самих, а взамін вони повинні були залишити шляхтичів живими і відійти від Нестервару. Поляки так і вчинили, після чого козаки запропонували полоненим євреям перейти на їх бік і продовжувати визвольну боротьбу. Проте всі євреї як один, не зрадивши своєї віри, були страчені неподалік фортеці. Хроніки козацького повстання засвідчують, що влітку 1648 року під стінами Нестервару було перерізано від 2000 до 3000 євреїв. Після цього козаки захопили і спалили замок, вчинивши розправу над шляхтичами (близько 500 чоловік), включаючи їхнього ватажка – князя Яна Четвертинського (в хроніці вказано, що йому відрізали голову).

Цей історичний факт свідчить про визрівшу ненависть до поляків і євреїв. Польські пани були володарями українських земель, а євреї виконували всі розпорядження шляхтичів. В зв’язку з цим звичайні селяни приєднувалися до народного повстання, маючи на меті розправитися з ненависними володарями подільських поселень. І взагалі в історії села Нестерварки ця подія характеризується як одна із найяскравіших та найжорстокіших, як свідчення чітко виражених протистоянь релігійних конфесій.

Потім, у 1649 році між Україною та Річчю Посполитою було підписано Боровську угоду, що поклала початок зародженню української козацької державності. Згідно з даним документом, Нестерварка була приписана до Брацлавського полку Данила Нечая в складі гетьманського війська. До цього полку входила і Тульчинська сотня. Брацлавський полк відзначився в боях під Пилявцями (1648), під Батогом (1652) та під Жванцем (1653). Як військова одиниця існував до 1712 року.

У ХVIII столітті Нестерварка належала графу Станіславу Потоцькому.

Слід згадати також, що на початку 1796 року фельдмаршала Суворова призначили командуючим Південно-західною армією. В березні того самого року Олександр Васильович прибув у Тульчин. Прославлені суворівські полки розміщувалися також і біля села Нестарварки: збереглися рештки земляних забудов, де О.В. Суворов навчав солдатів, як штурмувати ворожі укріплення. Селяни Нестерварки зберегли суворівську криничку за селом. До сьогоднішнього дня люди цінують її, бо в ній – за переказами – цілюща вода. Також на полях під селом ще й досі залишились рештки земляної фортеці під назвою «Пражка», що була побудована цього ж, 1796 року за зразком фортеці у передмісті Варшави.

З ХІХ століття до початку ХХ село перейшло у володіння Марії Григорівни Строганової (Щербатової), а згодом почало належати Удільному Відомству.

Потрібно згадати, що перша школа була відкрита в Нестерварці в 1848 році священиком Антонієм Людкевичем; з 1888 року вона стала іменуватися церковно-приходською, а у 1889 році була перенесена у власну цегляну будівлю.

Перша ж церква в селі була дерев’яна, яка 1814 року згоріла на перший день Пасхи, а нова була збудована у 1822-1848 роках на старому місці – цегляна, на кам’яному фундаменті, з благословення архієпископа Ксенофонта на честь Покрови Богородиці. В радянські часи село пережило голодомор і колективізацію, закриття церкви Покрови Божої Матері, роботу якої було відновлено у 1993 році. До Великої Вітчизняної війни і після до 1993 року у церкві знаходилась восьмирічна школа.

У 1929 році на території села був створений перший колгосп імені Сталіна, першим головою якого був Петро Недбайло. Колгосп спеціалізувався на землеробстві і тваринництві. Вирощували цукрові буряки, кукурудзу, пшеницю. З метою збільшення продуктивності виробництва господарство колгоспу ім. Сталіна села Нестерварки в 1958 році об’єдналося з двома колгоспами сусідніх сіл Кинашева і Мазурівки в одну сільськогосподарську артіль «Україна». Перед Великою Вітчизняною війною колгосп села Нестерварка виріс в багатогалузеве господарство, яке славилося високими врожаями зернових і технічних культур.

У 1927 році було організовано тракторну бригаду, збудовано перший цегельний завод на Тульчинщині, робота якого під час Великої Вітчизняної війни була припинена (з початком окупації і до 1943 року завод працював на війська загарбників) і знову відновлена у 1945 році.

Віроломний напад німецько-фашистських загарбників перервав невтомну працю трудівників села. Сотні воїнів та жителів Нестерварки відстоювали честь своєї Батьківщини. Фашистські війська захопили Тульчинський район 23 липня 1941 року. Територія району, отже і села Нестерварки була підпорядкована румунській адміністрації у складі «Трансністрії». Настали нестерпні часи окупації.

В селі Нестерварка в 1942 - 1943 роках знаходився єврейський робочий табір. Розподілені в нього з різних міст і сіл євреї використовувалися на торф’яних розробках.

15 березня 1944 року село Нестерварку було звільнено від німецько-фашистських загарбників військами 27 армії ІІІ повітряно-десантної дивізії під командуванням генерал-майора І. М. Конєва. Село визволяли і земляки: Дубков Іван, Ведешин Костянтин, Ковальов Григорій.

На території села знаходиться братська могила воїнам-визволителям, що загинули під час визволення малої батьківщини. Прізвища полеглих мешканців села, що не повернулися з фронтів Великої Вітчизняної війни, навічно вкарбовані у плити пам’ятника.

На сьогодні село Нестерварка належить до Кинашівської сільської ради, має 1081 двір, жителів – 2544. В селі проживають здебільшого українці, зрідка трапляються росіяни та молдовани. Якщо говорити конкретніше, то працездатного населення налічується 1269, пенсіонерів – 850, учасників Великої Вітчизняної війни – 125, інвалідів Великої Вітчизняної війни – 17.

На території села працює загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, у якій станом на 01.01.2012 року навчається 130 учнів, дошкільний навчальний заклад «Бобренятко» (був побудований у 1985 році на кошти будівельної організації Тульчинської ПМК-19), який відвідують 65 дітей, лікарська амбулаторія загальної практики сімейної медицини, сільська бібліотека-філія.

Моє село – це частинка мене самої. Це моє дитинство, спогади… Це запах першої квітки навесні і краса останнього жовто-червоного листочка, який впав на землю. Це бажання кожної п’ятниці повернутися хоч на два дні туди, де тебе люблять, де тобі затишно і спокійно. Моє село – це маленька казка, яку подарували мені при народженні мої батьки, і яку я з радістю подарую своїм дітям.

Куточки села Нестерварка

Дорога до Тульчина

Дорога до Тульчина

Фото 2011 року

Нестерварська церква

Вулиця мого села

Нестерварський ставок

Один із кутків мого села

Програма-питальник

Людина та її риси

1. Значення слова людина: чоло^|в’ік

2. Іменник молодь та його відповідники: моло^|д’ож

3. Ровесник: од^|нол’ітки

4. Вагітна жінка: бе^|ремен:а, по^|лога

5. Породілля: поро^|діл’^.а

6. Надто повний чоловік: тоўс^|тун, глад^т|киĭ

7. Непомірно повна жінка: тоўс^|туха, ^|глад^тка

8. Худорлявий чоловік: же^ир^|дина, су^|хиĭ

9. Худа жінка: дра^|бина, су^|ха

10. Низькоросла людина: котиго^|рошком, ма^|лиĭ , ^|карлик

11. Високий чоловік: же^ир^|дина

12. Висока жінка: г’і^|л’:ака

13. Дбайливий господар: ха^|з’айін

14. Дбайлива господиня: ха^|з’аĭка

15. Здоровило: здоро^|вило

16. Горбата людина: ко^|ромисло

17. Людина з витрішкуватими очима: бан’^|катиĭ, балу^|хатиĭ

18. Косоокий: кособ^|личка, ко^|сиĭ

19. Губатий чоловік: вар^|ґатиĭ

20. Сліпа людина: ^|темна

21. Чоловік з вусами: ву^|сатиĭ

22. Людина з відстовбурченими вухами: капло^|ухиĭ

23. Лисий: п^|л’іс’н’авиĭ

24. Людина з довгим носом: ру^|б’іл’н’ік, бура^|т’іно,доўго^|носик

25. Людина, яка багато їсть: об^п|жера

26. Неохайний чоловік: нечи^е|пура, зама^|зура

27. Неохайна людина: не^их^|л’уйа

28. Мовчазна людина: моў^|чун

29. Говіркий, балакучий чоловік: бол^|тун, ве^исел’^|чак

30. Балакуча жінка: скорого^|ворка, см’іхо^|тун’йа

31. Нероба: ^|лоди^ер

32. Пліткарка: б^|ре^ихуха, сп^|л’етн’іца

33. Той, хто говорить невиразно: за^|йіка

34. Неуважна людина: ро^|з’:ава

35. Повільний у рухах чоловік: заш^|топорениĭ

36. Повільна в рухах жінка: заш^|топорена

37. Невихована людина: хам^|ло

38. Людина, яка часто плаче: тонкос^|л’оз^ска

39. Весела людина: хохо^|тушка

40. Пихата, чванлива людина: зада^|вака

41. Жартівник: бала^|гур

42. Сердита, непривітна людина: з^|лиĭ

43. Ледар: ли^е|дашчо

44. П’яниця: си^е|н’ак, алко^|гол’ік

45. Непосида, енергійна людина: бала^|гур

46. Пестун: п’ідла^|бузник

47. Пестунка: п’ідла^|бузниц’а

48. Той, хто бешкетує: хул’і^|ган, зади^і|рака

49. Бешкетниця: за^|д’іра

50. Егоїст: ^|л’убит’ т’іки се^ибе

51. Дуже схожий на когось: ^|коп’ійа

52. Хвастлива людина: фас^|тун

53. Скупа людина: ск^|р’ага

54. Той, хто має заздрість до когось: за^|в’існик

55. Уперта людина: ўпертиĭ йак ^|бик

56. Людина, яка довго пам’ятає зло: зло^|пам’атна

57. Хитра людина: хи^ет^|р’уга

58. Той, хто підлабузнюється до когось: п’ідла^|бузник

59. Задирака: ху^|л’іг^хан

60. Донощик: ш’і^ис^|т’орка

61. Хлопець-підліток: па^|цан

62. Дівчина-підліток: свис^|тул’ка

63. Людина, що марно витрачає кошти: тран^|жира

64. Той, хто розлучився з жінкою: ўді^|вец’, роз^|в’ідник

65. Та, хто розірвала шлюб із чоловіком: ўдо^|ва, розв’ід^|ниц’а

66. Безцеремонна людина: ^|нагла, п^|р’ама

67. Ровесник: од^|нол’іток