2.Різноманітність форм буття

Буття людини

У цьому бутті можна виокремити деякі найбільш характерні для людського буття форми. Серед них насамперед слід виділити предметно-практичну діяльність. Людина як фізичне тіло здійснює вплив на інші фізичні тіла з метою задоволення власних потреб. У цьому разі вона виступає як мисляча річ серед інших речей, що особливо підкреслювали матеріалісти минулого. Але тут можна зробити закид, що таке тлумачення недостатнє і навіть антигуманне. Водночас воно необхідне, адже немає тіла – немає і людини, хоча ми і "їмо для того, щоб жити, а не живемо для того, щоб їсти". Не задоволені елементарні потреби – не може існувати і зростати духовність.

Друга форма буття людини – практика соціального творення.

Людина – істота суспільна. Неможливо стати людиною поза соціальним оточенням, вижити в ізоляції від інших людей, без запозичення знань та знарядь праці. Тому люди систематично докладають зусилля для створення оптимального для їх життя соціального устрою. Прикладами прояву соціального творення можуть слугувати соціальні революції, реформи, політичні перебудови, законотворчі зусилля тощо.

Третя форма буття людини – її само творення, самодіяльність. Людина формує свій духовний світ, по-перше, пошуком ідеалів, що її приваблюють. По-друге, людина прагне одержати максимально адекватне уявлення про світ, в якому живе та пізнає. Нарешті, вона постійно конструює проекти перетворення світу (в тому числі і саму себе), прагнучи створення гідного себе середовища, в якому вона хотіла б жити.

Буття речей, процесів

Це буття ділиться на:

а) першу природу, тобто на буття речей, процесів, станів природи, буття природи як цілого;

б) другу природу – буття речей та процесів, створених людиною.

Матеріалістичне вирішення проблеми буття передбачає існування світу поза і незалежно від існування людини, яка, однак, є частиною цього світу. Людина суттєво змінює навколишню дійсність, створює "штучну природу", сприятливу для задоволення потреб свого життя.

Але "штучна природа", задовольняючи потреби людини, одночасно призводить до загрозливого стану щодо збереження "першої природи". Дедалі більше відчуваються кризові явища в навколишньому середовищі. Оточуюче людину середовище створене біотою – біологічними організмами, які живуть на Землі близько 4 млрд років. Вони не лише пристосувалися самі до земних умов, а й пристосували до себе навколишнє середовище. Біота – система життя – за 4 млрд років навчилася регулювати стан навколишнього середовища, підтримуючи кліматичні характеристики, температуру океану, склад поверхні вод, суші, ґрунту.

Людство не винайшло нічого, що могло б замінити біоту як регулятора навколишнього середовища. Але за час свого існування (відносно короткого) воно вже знищило 70% природних екосистем, які здатні переробити всі відходи людської діяльності. Про це свідчать очевидні факти: руйнування озонового шару, знищення планктону морів та океанів тощо.

Людство свого часу вибрало неправильний шлях – пішло на завоювання природи. В доісторичні часи початок використання вогню, розвиток підсічно-вогневого землеробства стало початком знищення природних екосистем. Проте навіть у XVIII ст. людство знаходилося в гармонії з природою. А в кінці XIX ст. почав спостерігатися дисбаланс між впливом людини на навколишнє середовище і можливістю біоти реагувати на нього. Сьогодні обсяг допустимого впливу на біосферу перевищено у 8–10 разів. У навколишнє середовище викидаються тисячі тон речовин, яких у ньому ніколи не існувало.

Вищою мудрістю є наслідування природи людиною, маючи при цьому достатньо засобів для її підкорення, щоб розвішуючи на речах етикетки про їх значимість для людини (оцінку їх), усвідомлювати умовність та межі вторгнення в природу.

Буття соціальне

Поділяється на: а) індивідуальне буття, тобто буття окремої людини в суспільстві і в історичному процесі; б) буття суспільства.

Виникнення суспільства стало закономірним результатом і вищим станом розвитку природи. Разом з тим життєдіяльність суспільства, що вийшло з природи і діалектично з нею зв'язане, докорінно відрізняється від природи та її процесів, виступає як особливий рівень буття — буття соціального. Основними формами буття соціального є буття суспільства і буття людини.

Особливості буття суспільства мають свій прояв, насамперед, у характері дії законів суспільного розвитку. Закони суспільного розвитку діалектично зв'язані між собою; реалізуються в результаті діяльності людей і мають свій прояв як історичні тенденції; менш — довговічні, тобто є історичними законами, хоча і виступають об'єктивними законами суспільного розвитку. Особливістю буття соціального є і те, що життєдіяльність суспільства має цілеспрямований характер. Розвиток суспільства — закономірний історичний процес, зумовлений дією об'єктивних законів. Разом з тим закони реалізуються через діяльність людей. Люди і суспільство взагалі свідомо визначають мету свого розвитку і відповідно до неї шляхи практичної діяльності з її досягнення.

Особливістю буття людини є те, що людина є біопсихосоціальною істотою. Тому, з одного боку, буття людини може розглядатися як буття будь-якої іншої речі природи та істоти, з другого боку, як буття клітини соціального організму, з третього боку, як буття духовної істоти, яка має свій власний духовний світ. Людина — це справжній мікрокосм, що не тільки зв'язаний зі світом, що її оточує, але й є повністю окремим світом. Цілісність та унікальність людини зумовлює і різні аспекти (форми) її буття. Серед них виділяються: предметно-практична діяльність; практика соціальних, перетворень; самотворення; самодіяльність людини.