Питання для самоконтролю:

1. .Як класифікується господарська діяльність? Які застосовуються при цьому критерії класифікації?

2. Які основні відмінності підприємництва від некомерційної господарської діяльності?

3. Назвіть поняття та ознаки підприємницької діяльності.

4. Назвіть принципи підприємницької діяльності Ви знаєте.

5. У чому полягає роль держави у сфері економіки?

6. За допомогою яких засобів забезпечується вплив держави на економічну сферу?

7. Надайте визначення державно-приватного партнерства.

8. Назвіть суб’єкти державно-приватного партнерства.

9. Хто може бути в якості приватного партнера.

10. В яких сферах здійснюється державно-приватне партнерство?

Лекція № 3

Основи правового статусу суб'єктів господарювання

ПЛАН

1. Загальна характеристика суб’єктів господарювання:

а) правовий статус унітарних підприємств;

б) правовий статус корпоративних підприємств;

в) правове становище громадянина – підприємця;

г) правовий статус інших суб’єктів господарювання.

2. Порядок утворення суб’єктів господарювання.

3. Порядок припинення суб’єктів господарювання.

Література:

1. Господарський кодекс України // Офіційний вісник України. – 2003. - № 11. – Ст. 462 (із змін. та допов.).

2. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України.-2003.- №№40,41,42,43,44. - Ст.356 (із змін. та доп.).

3. Про акціонерні товариства: Закон України  // Відомості Верховної Ради.- 2008.- №№ 50-51.- Ст.384.

4. Закон України «Про дер­жавну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 31. – ст. 263.

5.Вінник О.М. Господарське право: навчальний посібник [для студ. вищ. Навч.закл.] / [О.М.Вінник].- [2-ге вид.,змін. та доп.].– К.:Правова єдність,2009.-766 с.

6. Гайворонський В.М. Господарське право України: підручник [для студ. юр. спец ВЗО] / В.М.Гайворонський, В.П.Жушман та ін. – Х.: Право, 2005.-384 с.

7. Мамутов В.К. Хозяйственное право: учебник / В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменский, К.С. Хахулин. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 912 с.

8. Щербина В.С. Господарське право: підручник / В.С.Щербина. – [4-тє вид., перероб. і доп].- К.: Юрінком Інтер, 2009. – 640 с.

9. Васильев А.С. Хозяйственное право Украины: учебник / А.С. Васильев, О.П. Подцерковный. – [4-е изд., с изм. и доп.].-Х.: ООО «Одиссей», 2011.- 488 с.

10. Старцев А.В. Предпринимательское право: учебное пособие / А.В. Старцев, 2007. – Х.: Одиссей, 2007. – 248 с.

1. Загальна характеристика суб’єктів господарювання

Як було з’ясовано в попередніх лекціях, згідно з ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господа­рювання є:

а) суб'єкти господарювання;

б) споживачі;

в) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією;

г) громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійсню­ють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Найбільшу і найважливішу для господарської діяль­ності групу суб'єктів складають суб'єкти господарювання.

Згідно ч. 1 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учас­ники господарських відносин, які здійснюють господарсь­ку діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відок­ремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'я­заннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно ч. 2 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, ко­мунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в ус­тановленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадян­ства, які здійснюють господарську діяльність та зареєст­ровані відповідно до закону як підприємці.

Домінуюче місце серед суб’єктів господарювання належить господарським організаціям, а серед них підприємствам. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах, послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господарюючого суб'єкта є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою.

Поняття «підприємство» є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торговельні та інші підприємства⁵.

Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб'єкт і суб'єкт права. За допомогою цих ознак, систематизованих ч. 1 ст. 62 ГК України, уніфіковано визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства.

Згідно з ч. 1 ст. 62 ГК України підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним орга­ном державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення ви­робничої, науково-дослідної, торговельної, іншої госпо­дарської діяльності в порядку, передбаченому ГК України та інши­ми законами.

Законодавство України про підприємства оперує таки­ми поняттями, як види, організаційні форми і категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками.

Вид передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності, визначених Конституцією України та ГК України, і від способів розмежування в підприємствах окремих форм власності і управління май­ном. Залежно від форм власності ч. 1 ст. 63 ГК України виділяє такі види підприємств:

– приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридич­ної особи);

– підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

– комунальне підприємство, що діє на основі комуналь­ної власності територіальної громади;

– державне (в тому числі казенне) підприємство, що діє на основі державної власності;

• підприємство, засновані на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвес­тиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

Залежно від способу утворення (заснування) та форму­вання статутного фонду ч. 3 ст. 63 ГК України поділяє підприєм­ства на унітарні і корпоративні.

а) правовий статус унітарних підприємств

Унітарне підприємство створюється одним засновни­ком, який виділяє необхідне для того майно, формує відпо­відно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосеред­ньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на заса­дах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства дер­жавні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на при­ватній власності засновника (ч. 4 ст. 63 ГК України).

Одним із видів унітарних підприємств є державне унітарне підприємство.

Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства (ч.8 ст.73 ГК України).

Розглянемо їх правовий статус детальніше, і почнемо з державного комерційного підприємства.

Як встановлено ч. 1 ст. 74 ГК України, державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності. Цей суб'єкт діє на основі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з ГК України та іншими за­конами, прийнятими відповідно до нього.

Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним, як за суб'єктом права, на праві гос­подарського відання. Саме ж державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності, і може бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів (ч. 4 ст. 190 ЦК України).

Ч. З ст. 74 ГК України вперше встановила, що в унітарному підприємстві утворюється статутний фонд. До прийняття цієї норми статутний фонд утворювався лише в деяких ви­дах господарських товариств. Статутний фонд державного комерційного підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління якого воно входить, до реє­страції цього підприємства як суб'єкта господарювання. Мінімальний розмір статутного фонду державного комер­ційного підприємства встановлюється законом (на сьогодні цей розмір не встановлено).

Держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідаль­ності за його зобов'язаннями, крім випадків, передбаче­них ГК України та іншими законами.

Збитки, завдані державному комерційному підприєм­ству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, які було визнано судом неконституційними або недійсними, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду.

Державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворено у випадках та порядку, передбачених законом, у корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство). Особливості діяльності корпоратизованих підприємств визначаються ГК України та іншими законами.

Особливості господарської діяльності державних комер­ційних підприємств визначені ст. 75 ГК України.

Особливим видом підприємства, заснованого на дер­жавній власності, є казенне підприємство.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ГК України казенні підприємства створюють­ся у галузях народного господарства, в яких:

законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;

основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем про­дукції (робіт, послуг) виступає держава;

за умовами господарювання неможлива вільна конку­ренція товаровиробників чи споживачів;

переважаючим (понад п'ятдесят відсотків) є виробниц­тво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольня­ються, як правило, не може бути рентабельним;

приватизацію майнових комплексів державних підпри­ємств заборонено законом.

На відміну від державних комерційних підприємств, які утворюються органами державної влади, підпорядко­ваними Кабінету Міністрів, казенні підприємства створю­ються за рішенням Кабінету Міністрів. У рішенні про ство­рення казенного підприємства визначаються обсяг і харак­тер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що ство­рюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприєм­ства проводяться відповідно до вимог ГК України за рішенням орга­ну, до компетенції якого належить створення даного підприємства.

Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті підприємства.

Казенне підприємство є юридичною особою, має відпо­відні рахунки в установах державного банку, печатку із своїм найменуванням.

Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує статут підприємства, призна­чає його керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл.

Важливе значення для правового регулювання діяль­ності казенних підприємств мають постанови КМУ від 30 червня 1998 р. № 987 «Про перетворення державних підприємств у казенні», якою виз­начено перелік державних підприємств, що мають бути перетворені в казенні; від 16 червня 1998 p. № 914 «Про типовий статут казенного підприємства», якою затверджено Типовий статут казенного підприємства, та від 22 липня 1998 р. № 1129 «Про деякі питання управління ка­зенними підприємствами», якою, зокрема, затверджено Положення про складання плану розвитку казенного підприємства та Положення про складання фінансового плану казенного підприємства.

Особливості господарської діяльності казенних підпри­ємств встановлені ст. 77 ГК України.

Правовому статусу комунального унітарного підприєм­ства присвячено ст. 78 ГК України, згідно з якою комунальне уні­тарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Відповідно до п. 30 ст. 26 Закону України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні» питання про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади вирішуєть­ся виключно на пленарних засіданнях сільської, селищ­ної, міської ради.

Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відпо­відної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених ГК України та іншими законодавчими актами.

Майно комунального унітарного підприємства перебу­ває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комуналь­не комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Статутний фонд комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно вхо­дить, до реєстрації його як суб'єкта господарювання. Мінімальний розмір статутного фонду комунального уні­тарного підприємства встановлюється відповідною місцевою радою.

Найменування комунального унітарного підприємства повинно містити слова «комунальне підприємство» та вка­зівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управ­ління якого входить дане підприємство.

Комунальне унітарне підприємство не несе відповідаль­ності за зобов'язаннями власника та органу місцевого са­моврядування, до сфери управління якого воно входить.

Комунальне унітарне підприємство очолює керівник підприємства, що призначається органом, до сфери управ­ління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому органові.

Збитки, завдані комунальному унітарному підприєм­ству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підлягають відшко­дуванню зазначеними органами добровільно або за рішен­ням суду.

Особливості господарської діяльності комунальних уні­тарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених ГК України щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передба­чених законом.

Правове становище підприємств об'єднань громадян, релігійних організацій визначається ст. 112 ГК України, згідно з якою підприємством об'єднання громадян, релігійної організації є унітарне підприємство, засноване на влас­ності об'єднання громадян (громадської організації, по­літичної партії) або власності релігійної організації для здійснення господарської діяльності з метою виконання їх статутних завдань.

Право власності об'єднань громадян реалізують їх вищі статутні органи управління в порядку, передбаченому за­коном та статутними документами. Право власності ре­лігійних організацій реалізується їх органами управлін­ня відповідно до закону.

Засновником підприємства об'єднання громадян є відпо­відне об'єднання громадян, що має статус юридичної осо­би, а також об'єднання (спілка) громадських організацій у разі, якщо його статутом передбачено право заснування підприємств. Політичним партіям та юридичним особам, що ними створюються, забороняється засновувати підприє­мства, за винятком засобів масової інформації, підприємств, що здійснюють продаж суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів з власною символікою, проведення виставок, лекцій, фести­валів та інших суспільно-політичних заходів.

Релігійні організації мають право засновувати видав­ничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, необхідні для забезпечення діяльності цих організацій.

Підприємство об'єднання громадян, релігійної органі­зації діє на основі статуту і є юридичною особою, здійсню­ючи свою діяльність на праві оперативного управління або господарського відання відповідно до вимог ГК України.

Обмеження щодо створення та діяльності окремих видів підприємств об'єднання громадян, релігійної організації встановлюються законами.

Приватне підприємство. Згідно з ст. 113 ГК України приват­ним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з ви­користанням найманої праці. Приватним є також підприє­мство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання – юридичної особи. Унітарним вважається приватне підприємство, що діє на основі приватної власності одного громадянина або суб’єкта господарювання – юридичної особи.

Порядок організації та діяльності приватних підпри­ємств визначається ГК України та іншими законами.

б) правовий статус корпоративних підприємств

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприє­мницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоратив­них прав, у тому числі через органи, що ними створюють­ся, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі гос­подарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб (ч. 5 ст. 63 ГК України).

Найбільш популярною формою корпоративного підприємства є господарські товариства. Основним законодавчим актом, що регулює діяльність господарських товариств в Україні є Закон України «Про господарські товариства». Відповідні норми щодо діяльності господарських товариств передбачені також в Цивільному (статті 113-162), та Господарському (статті 79-92) кодексах України та Законі України «Про акціонерні товариства».

Узагальнене визначення поняття господарського това­риства встановлене ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 79 цього кодексу господарсь­кими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержан­ня прибутку.

Види господарських товариств узагальнено названо в ст. 80 ГК України (слід зазначити, що в назві ст. 113 ЦК України вжито термін «види», а в ч. 2 цієї ж статті йдеться про «форми» госпо­дарських товариств - такі ж, як і види за ст. 80 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 80 ГК України і ч. 2 ст. 1 Закону «Про госпо­дарські товариства» до господарських товариств належать:

– акціонерні товариства (АТ);

– товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ);

– товариства з додатковою відповідальністю (ТДВ);

– повні товариства (ПТ);

– командитні товариства (КТ).

Доктринальне господарські товариства поділяються на :

– персональні товариства або об’єднання осіб – в яких домінують особисті елементи ( до них відносяться ПТ та КТ);

– об’єднання капіталів – в яких домінуючим є майнові елементи ( до них відносяться АТ, ТОВ, ТДВ).

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд (слід відзначити, що в ЦК терміну «ста­тутний фонд» господарського товариства відповідає термін «статутний капітал»), поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій (ч. 2 ст. 80 ГК України).

Акціонерне товариство згідно Закону України «Про акціонерні товариства» – це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Акціонерне товариство може бути створене шляхом заснування або злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариства, державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств у акціонерне товариство. Згідно ст.5 акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства.

Кількісний склад акціонерів приватного акціонерного товариства не може перевищувати 100 акціонерів.

Публічне акціонерне товариство може здійснювати публічне та приватне розміщення акцій.

Приватне акціонерне товариство може здійснювати тільки приватне розміщення акцій. У разі прийняття загальними зборами приватного акціонерного товариства рішення про здійснення публічного розміщення акцій до статуту товариства вносяться відповідні зміни, у тому числі про зміну типу товариства – з приватного на публічне.

Зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.

У АТ створюється статутний фонд, розмір якого повинен становить не менше 1250 мінімальних заробітних плат, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, дію­чої на момент створення товариства.

Одним з найпоширеніших видів господарських това­риств у сфері господарювання України є товариства з об­меженою відповідальністю.

Відповідно до ч. 3 ст. 80 ГК України товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має ста­тутний фонд, поділений на частки, розмір яких визна­чається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ри­зик збитків, пов'язаний з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

У ТОВ створюється статутний фонд, розмір якого повинен становить не менше 1 мінімальної заробітної плати, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, дію­чої на момент створення товариства.

Правовий статус, аналогічний статусу товариства з обмеженою відповідальністю, має товариство з додатко­вою відповідальністю.

Товариством з додатковою відповідальністю є госпо­дарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями влас­ним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратно­му розмірі до вкладу кожного з учасників (ч. 4 ст. 80 ГК України).

Граничний розмір відповідальності учасників передба­чається в установчих документах. До товариства з додатковою відповідальністю застосо­вуються положення ЦК України про товариства з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товари­ства і законом.

Повним товариством згідно з ч. 5 ст. 80 ГК України визнаєть­ся таке товариство, всі учасники якого відповідно до укла­деного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідар­ну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Повне товариство створюється і діє на підставі заснов­ницького договору (статуту цей вид товариства не має). Засновницький договір повного товариства, крім відомос­тей, загальних для всіх видів товариств, повинні визнача­ти розмір частки кожного з учасників, форму їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

Такі вимоги випливають з особливого характеру товари­ства, зокрема, з ведення його справ, яке здійснюється в порядку, встановленому ст. 122 ЦК України, а саме: кожний учас­ник повного товариства має право діяти від імені товари­ства, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ до­ручено окремим учасникам.

Як уже зазначалося, учасники повного товариства не­суть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товари­ства усім своїм майном, на яке може бути звернене стяг­нення. Механізм такої відповідальності конкретизовано у ст. 124 ЦК України. Важливим є те, що учасник товариства відпо­відає за борги останнього незалежно від того чи виникли вони після або до його вступу до товариства.

Командитним товариством є господарське товари­ство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше повних учасників, вони несуть солідарну відпові­дальність щодо боргів товариства.

Згідно з ч. 1 ст. 134 ЦК України командитне товариство створюєть­ся і діє на підставі засновницького договору. Засновниць­кий договір підписується усіма повними учасниками.

в) Правове становище громадянина – підприємця

Правовому становищу громадянина як суб'єкта госпо­дарювання присвячена ст. 128 ГК України, що називається «Гро­мадянин у сфері господарювання».

Згідно з ч. 1 цієї статті громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприє­мця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 ГК України.

Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'я­заннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення (ч.2 ст. 128 ГК України).

Громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до прин­ципів, передбачених у ст. 44 ГК України.

Здійснюючи підприємницьку діяльність, громадянин-підприємець зобов'язаний:

– у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяль­ності;

– повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах;

– додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов'язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством;

– не допускати недобросовісної конкуренції, інших по­рушень антимонопольно-конкурентного законодавства;

– вести облік результатів своєї підприємницької діяль­ності відповідно до вимог законодавства;

– своєчасно надавати податковим органам декларації про доходи, інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; сплачувати податки та інші обов'язкові платежі в порядку і в розмірах, встанов­лених законом.

Громадянин-підприємець зобов'язаний також додержу­ватися вимог, передбачених ст. 46 (щодо забезпечення со­ціальних гарантій найманих працівників) і 49 (не завдава­ти шкоди довкіллю, не порушувати права і інтереси громадян тощо) ГК України, а також іншими законодавчими актами, і несе майнову та іншу встановлену законом відпові­дальність за завдані ним шкоду і збитки.

Громадянин-підприємець може бути визнаний судом банкрутом відповідно до положень ГК України та Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або виз­нання його банкрутом».

г) правовий статус інших суб’єктів господарювання

Кооператив — особлива організаційна форма суб'єк­та підприємства, яка передбачає обов'язкову трудо­ву участь у його діяльності. З точки зору ринкової економіки, кооператив є соціальною та народною фор­мою господарювання, оскільки передбачає об'єднання не тільки капіталів, але й праці засновників, у подаль­шому — учасників.

Правове регулювання кооперації в Україні здійсню­ється Законом України "Про кооперацію" від 10 лип­ня 2003 р. Відповідно до ст. 2 цього Закону коопера­тив — юридична особа, утворена фізичними та (або) юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх еко­номічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Виділяють три основні види кооперативів:

– виробничі кооперативи;

– обслуговуючі кооперативи;

– споживчі кооперативи.

Виробничі кооперативи – кооперативи, що утворю­ються шляхом об'єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої господарської діяльності на за­садах їхньої обов'язкової трудової участі з метою одер­жання прибутку.

Обслуговуючі кооперативи – кооперативи, які утво­рюються шляхом об'єднання фізичних та (або) юри­дичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їхньої господарської діяльності.

Споживчі кооперативи – кооперативи, які утворю­ються шляхом об'єднання фізичних та (або) юридич­них осіб для організації торговельного обслуговуван­ня, заготівель сільськогосподарської продукції, сиро­вини, виробництва продукції та надання інших по­слуг з метою задоволення споживчих потреб його членів. Підвидом споживчих кооперативів є споживчі товариства, які створюються відповідно до Закону України "Про споживчу кооперацію" від 10 квітня 1992 р. Споживчі товариства можуть об'єднуватися в добровільні союзи, які здійснюють делеговані їм повноваження, зокрема підготовку та підвищення квалі­фікації кадрів, проведення наукових досліджень, конструкторських робіт і втілення їх результатів, вирі­шення спорів між учасниками союзів.

Особлива роль в господарській практиці України відводиться саме виробничому кооперативу. Організа­ційно-правова форма виробничого кооперативу досить поширена, особливо в будівництві, сільському господарстві та в деяких інших сферах народного госпо­дарства.

Правове становище виробничих кооперативів в Ук­раїні регулюється ГК України та Зако­ном України "Про кооперацію" від 10 липня 2003 р., а щодо сільськогосподарських кооперативів – Зако­ном України. "Про сільськогос­подарську кооперацію" від 17 липня 1997 р.

Поняття виробничого кооперативу визначається ст. 95 ГК України, а саме: виробничим кооперативом є доб­ровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, учас­ті в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їхньої участі у його діяльності

Для того, щоб успішно працювати в умовах ринкової конкуренції, підприємства прагнуть об'єднуватись.

Такі групи (об'єднання) підприємств визначаються в теорії господарського права як господарські об'єднання, які слід відрізняти від господарських товариств, що є підприємствами, а не їх об'єднаннями. Наведене визна­чення з юридичної точки зору означає, що господарське об'єднання - це один з видів суб'єктів господарювання.

Згідно з ч. 1 ст. 118 ГК України об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Об'єднання підприємств є юридичною особою.

ГК України вперше провів поділ об'єднань підприємств на види та організаційно-правові форми, хоч в практиці господарювання такі об'єднання існували і до прийняття ГК України .

Залежно від порядку заснування об'єднання підпри­ємств можуть утворюватися як:

– господарські об'єднання,

– державні господарські об'єднання,

– комунальні господарські об'єднання (ч. 1 ст. 119 ГК України).

Ч. 1 ст. 120 ГК України встановлює такі організаційно-правові форми об'єднань підприємств: асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші форми об'єднання інтересів підприємств, перед­бачені законом (союзи, спілки, асоціації підприємців тощо).

Асоціація – це договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підпри­ємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення пе­реважно господарських потреб учасників асоціації.

Корпорація – це договірне об'єднання, створене на ос­нові поєднання виробничих, наукових і комерційних інте­ресів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум – це тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасни­ки, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припи­няє свою діяльність.

Концерн – це статутне об'єднання підприємств, а та­кож інших організацій, на основі їх фінансової залеж­ності від одного або групи учасників об'єднання, з центра­лізацією функцій науково-технічного і виробничого роз­витку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представ­ляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

В Україні також діють холдингові компанії. Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГК України асоційовані підприємства (господарські організації) – це група суб'єктів господарю­вання – юридичних осіб, пов'язаних між собою відносина­ми економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та/або управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною.

Проста залежність між асоційованими підприємства­ми виникає у разі якщо одне з них має можливість блоку­вати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону та/або уста­новчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів.

Вирішальна залежність між асоційованими підприєм­ствами виникає у разі якщо між підприємствами встановлю­ються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння конт­рольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповід­них органів Антимонопольного комітету України.

Про наявність простої та вирішальної залежності має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залеж­ного (дочірнього) підприємства та опубліковано відповід­но до закону.

Суб'єкт господарювання, що володіє контрольним па­кетом акцій дочірнього підприємства (підприємств), виз­нається холдинговою компанією. Між холдинговою компа­нією та її дочірніми підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування відповідно до ви­мог ст. 126 ГК України та інших законів.

Як ми вже вказували в теорії господарського права обґрунтована точка зору, що до суб'єктів господарювання відносяться також філії, представництва та інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Відокремлений підрозділ (філія, представництво, структурна одиниця) господарських організацій (ВП) — це суб'єкт господарювання без прав юридичної особи, що створюється за рішенням організації, до структури якої входить, і діє в межах повноважень, закріплених у положенні, затвердженому організацією-засновником.

Особливістю правового становища є:

– спеціальне регулювання: ст. 64 ГК України; ст. 95 ЦК України; закони: «Про господарські товариства» (ст. 9), «Про банки і банківську діяльність» (статті 23-25) та ін.;

– наявність у ВП статусу суб'єкта господарювання без прав юридичної особи і залежного від організації, до структури якої входить і за рішенням якої створюється; разом з тим господарська організація, що створює ВП, повинна мати права юридичної особи;

– майнова відокремленість ВП від господарської організації, до структури якої він входить, для філій це ще і територіальна відокремленість;

– діє на підставі положення, що затверджується організацією, складовою якої є і за рішенням якої створюється ВП;

– правовий титул майна - право господарського використання, зміст якого визначається в положенні про ВП; відтак, господарська організація, що створює ВП, визначає його повноваження і контролює його діяльність;

– здійснення господарської діяльності ВП від імені господарської організації, до структури якої він входить;

– відповідальність за зобов'язаннями ВП несе зазвичай господарська організація, до структури якої входить ВП;

– ліквідація ВП здійснюється за рішенням господарської організації, до структури якої він входить.