3. Засоби державного регулювання господарської діяльності

Державне регулювання економіки опосередковують організаційно-господарські правовідносини між державними органами і суб’єктами господарювання⁴.

Державне регулювання економіки відіграє велику роль у всіх країнах. Для реалізації державою основних завдань щодо державного регулювання економіки найдоцільнішим є використання на практиці різноманітних засобів та механізмів регулювання господарської діяльності. Головними елементами механізму державного регулювання економіки є суб’єкти, об’єкти, методи і засоби.

Основні засоби державного регулювання закріплені у ГК України. Також, в Україні прийнятий спеціальний Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та ще декілька законів, спрямованих на правове забезпечення державного регулювання економіки.

Ч.2 ст. 12 ГК України визначає такі основні засоби державного регулювання господарської діяльності: державне замовлення; ліцензування, патентування та квотування; сертифікацію та стандартизацію; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання податкових, інвестиційних та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій).

Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються ст.13-16 ГК України, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку, які розробляються у відповідності із Законом України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України». Серед законодавчих актів, які визначають основні засоби, що застосовуються державою до господарських правовідносин, слід виділити наступні: «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб», «Про здійснення державних закупівель», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», Податковий кодекс, «Про зовнішньоекономічну діяльність» і т. ін.

Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначає основні принципи такої політики, в т. ч. збалансоване врахування інтересів різних категорій учасників господарських відносин – суб'єктів господарювання, громадян, держави (ст. 4), зміст державної регуляторної політики та напрями її забезпечення (статті 5-14), повноваження органів державної влади (в т. ч. спеціально уповноважених) та місцевого самоврядування щодо здійснення державної регуляторної політики у сфері господарювання (статті 15-40).

Застосовуючи ці засоби, держава організовує господарську діяльність у макроекономічному масштабі, виконує господарсько-організаторську функцію і забезпечує соціальну орієнтацію економіки.

4. Роль державно-приватного партнерства у регулюванні господарської діяльності

При розв’язанні проблеми залучення інвестицій в економіку зарубіжних країн (США, Великобританії, Німеччини, Італії, Канади, Франції та інших) широко використовується механізм державно-приватного партнерства.

Нетривалий досвід нашої країни стосовно співпраці держави з приватними партнерами пов’язують із відбудовою стадіону у м.Донецьку під проект Євро-2012, а також виконання програм надророзробки та надровидобутку, концесії мереж водопостачання та водовідведення у м.Луганську та інш.

Регуляторний вплив держави на досягнення ефективності здійснення господарської діяльності відбувається при впровадженні Закону України «Про державно-приватне партнерство». Саме цим Законом задекларовано розвиток ідеї державно-приватного партнерства (в межах України). Цей Закон закріплює організаційно-правові засади взаємодії державних партнерів з приватними партнерами на договірній основі.

У ч.1 ст. 1 цього Закону державно-приватне партнерство визначено як співробітництво між державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами в особі відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування (державними партнерами) та юридичними особами, крім державних та комунальних підприємств, або фізичними особами – підприємцями (приватними партнерами), що здійснюється на основі договору.

На стороні приватного партнера у договорі, що укладається в рамках державно-приватного партнерства, можуть виступати декілька осіб, які можуть бути приватними партнерами. Такі особи несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, передбаченими договором, що укладається в рамках державно-приватного партнерства. Принципова правова основа для самого широкого партнерства, в тому числі державно-приватного, в Україні створена у ГК України. Зокрема, ГК України встановлює фундаментальні юридичні підвалини рівноправного партнерства бізнесу і влади тому що в ньому закладалась модель господарських відносин (як "горизонтальних", так і "вертикальних"), яка підштовхувала б до рівного підпорядкування всіх суб'єктів цих відносин суспільному господарському порядку. Це означало, що у відносинах бізнесу (підприємництва) та органів влади головним стає не підкорення одне одному (що випливало із "класичної" адміністративної моделі), а підкорення обох рівною мірою пануючому у суспільстві порядку (ладу), який складається головним чином із вимог Конституції та інших законів. У такому разі бізнес має не тільки обов'язки з виконання владних приписів, а й права. І, навпаки, органи влади, щодо бізнесу, мають не тільки права, а й обов'язки.

До ознак державно-приватного партнерства належать: забезпечення вищих техніко-економічних показників ефективності діяльності, ніж у разі здійснення такої діяльності державним партнером без залучення приватного партнера; довготривалість відносин (від 5 до 50 років); передача приватному партнеру частини ризиків у процесі здійснення державно-приватного партнерства; внесення приватним партнером інвестицій в об'єкти партнерства із джерел, не заборонених законодавством.

До основних принципів здійснення державно-приватного партнерства належать:

– рівність перед законом державних та приватних партнерів;

– заборона будь-якої дискримінації прав державних чи приватних партнерів;

– узгодження інтересів державних та приватних партнерів з метою отримання взаємної вигоди;

– незмінність протягом усього строку дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, цільового призначення та форми власності об'єктів, що перебувають у державній або комунальній власності чи належать АРК, переданих приватному партнеру;

– визнання державними та приватними партнерами прав і обов'язків, передбачених законодавством України та визначених умовами договору, укладеного у рамках державно-приватного партнерства;

– справедливий розподіл між державним та приватним партнерами ризиків, пов'язаних з виконанням договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства;

– визначення приватного партнера на конкурсних засадах, крім випадків, встановлених законом.

Державно-приватне партнерство застосовується в таких сферах: пошук, розвідка родовищ корисних копалин та їх видобування; виробництво, транспортування і постачання тепла та розподіл і постачання природного газу; будівництво та/або експлуатація автострад, доріг, залізниць, злітно-посадкових смуг на аеродромах, мостів, шляхових естакад, тунелів і метрополітенів, морських і річкових портів та їх інфраструктури; машинобудування; збір, очищення та розподілення води; охорона здоров'я; туризм, відпочинок, рекреація, культура та спорт; забезпечення функціонування зрошувальних і осушувальних систем; оброблення відходів; виробництво, розподілення та постачання електричної енергії; управління нерухомістю. Державно-приватне партнерство може застосовуватися і в інших сферах діяльності, крім видів господарської діяльності, які дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам та організаціям.

Здійснення державно-приватного партнерства у зазначених сферах передбачає виконання однієї або кількох таких функцій: проектування; фінансування; будівництво; відновлення (реконструкція, модернізація); експлуатація; пошук; обслуговування, а також інших функцій, пов'язаних з виконанням договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства.

У рамках здійснення (форми) державно-приватного партнерства можуть укладатися договори про:

– концесію;

– спільну діяльність;

– розподіл продукції;

– інші договори.