16. Охарактеризуйте економіку Франції в кінці 19 – на початку 20-го ст. (до 1914 р.)

На початку XX в. Франція вступила в стадію імперіалізму. В її економіці продовжували розвиватися тенденції, що намітилися ще в кінці XIX ст.

Йшов процес індустріалізації: у 1900 р. Франція виплавляла чавуну 2,7 млн. тонн, а в 1913 р. -5,2 млн. тонн, сталі в 1900 р. - 1,9 млн. тонн, а в 1913 р. - 3,6 млн. тонн. Розвивалися нові галузі промисловості - автомобільна, суднобудування, збільшилася вироблення електроенергії.

Індустріалізація проходила у Франції повільніше, ніж у Німеччині, США, Англії. У 1913 р. виплавка чавуну у Франції була в 3 рази менше, ніж у Німеччині, і в 6 разів менше, ніж у США; виробництво сталі було в 10 разів менше, ніж у США. Тим не менш з початку XX в. і у Франції основою економіки стали монополії. Концентрація охопила головні галузі господарського життя країни: промисловість, торгівлю, банківську справу. Йшло зрощування промислових підприємств та банків - створювався фінансовий капітал. Прикладом може служити сталеливарна фірма Шнейдера, яка була тісно пов'язана з великими банками та урядовими колами.

У 1914 р. за кордоном було вміщено французьких капіталів на суму 60 млрд. франків. Французький капітал вивозився переважно як позичковий капітал, державні позики, а не капітал, вкладений в промислові підприємства. Французький позичковий капітал був головним чином поміщений в Європі: у Росії (близько 10 млрд. франків), в Балканських країнах і Туреччині. Нерідко надаються Францією капітали йшли на озброєння інших країн. Так, за 1908-1911 рр.. Сербія отримала військових матеріалів від Франції на 45 млн. франків. Частина позик надавалася з метою розширення ринків збуту. Наприклад, під час революції 1905-1907 рр.. в Росії французька фірма Шнейдер надала царському уряду позику зброєю, причому за цінами вищими, ніж на світовому ринку.

З початку XX в. в економіці Франції фактично панує фінансова олігархія. Її верхівка - «200 сімейств» (де Ван-діли, Шнейдер, Малле та ін) - мала величезний вплив і на політичне життя країни. Панування монополістичного капіталу у Франції породжувало неминучу тенденцію до застою п загнивання, створювало економічну можливість штучно затримувати технічний прогрес.

Зростання і концентрація промислового виробництва призводили до збільшення чисельності пролетаріату. У 1906 р. у Франції налічувалося більше 3,5 млн. промислових робітників.

Незважаючи на процес індустріалізації, що проходив у Франції, все ж вона залишалася країною аграрно-індустріальною. У 1911 р. в сільських районах Франції проживало 56% населення і 40% населення було зайнято сільськогосподарською працею. У промисловості було зайнято 35,8% населення. У країні залишалося велике число парцелярних дрібних господарств, заборгованість яких державі і банкам все більше зростала. Умови життя французького селянства були надзвичайно важкими. Воно страждало від малоземелля, заборгованості лихвареві, уряду, банку. У сільському господарстві йшов процес соціальної поляризації: збільшувалося число дрібних земельних володінь при одночасному зростанні числа великих і найбільших (площею від 50 до 200 га) господарств.

Концентрація банківської справи призводила до розвитку французького імперіалізму як лихварського. Якщо Франція по концентрації виробництва значно відставала від інших капіталістичних країн, то по концентрації банків вона йшла попереду інших і займала перше місце серед усіх капіталістичних держав. Відомий французький письменник Анатоль Франс писав з цього приводу: «Після того як Франція звільнилася від влади королів, імператорів, тричі проголошувала свободу, вона підпала під владу фінансових компаній, які заволоділи багатством країни».