IV. Інтелектуальний розвиток групи

1. Характеристика академічної успішності в групі (соціально-економічні, фундаментальні, фахові дисципліни), її динаміка.

2. Пропуски студентами занять, їх причини.

3. Домінуючі мотиви навчальної діяльності.

4. Ставлення до списування, підказок, шпаргалок на заняттях та під час сесії.

5. Участь студентів у науково-дослідній роботі (гуртки, олімпіади, конкурси, конференції тощо).

V. Взаємовідносини студентів групи з викладачами

1. Які предмети найбільше захоплюють студентів. Які викладачі найбільше подобаються. „. Чому?

2. З яких предметів у студентів найбільше труднощів, чому? Як склалися стосунки з викладачами, що читають ці предмети?

3. Характер взаємовідносин студентів з куратором групи, його авторитет. Конкретна допомога куратора у вирішенні проблем життя групи.

VI. Загальні психолога -педагогічні висновки

Загальна характеристика рівня розвитку колективу групи. Позитивні аспекти і недоліки в організації життя та діяльності групи. Рекомендації щодо подальшої роботи з колективом групи.

Важливе місце у системі виховної роботи у вищому навчальному закладі посідає студентське самоврядування. У сучасних умовах йому приділяють особливу увагу, що пов'язано з:

О активним утвердженням демократичних засад в усіх сферах життєдіяльності українського суспільства; О інтеграцією України в європейський освітній простір;

102

О тим, що студентство виступає своєрідним барометром соціально-економічного та

політичного стану суспільства;

О студентське самоврядування є важливим чинником розвитку і модернізації суспільства, вияву потенційних лідерів, формування майбутньої еліти нації; О опора на ініціативу, активну життєву позицію, європейські ціннісні орієнтації

студентства є реальним показником цивілізованості суспільства.

В умовах розвитку української державності перед вищими навчальними закладами постають підвищені вимоги і завдання, пов'язані з удосконаленням виховного процесу студентської молоді, зі створенням умов для формування молодої генерації національної еліти, здатної до життєдіяльності в суверенній державі, демократичний устрій якої вибудовується на ґрунті самоврядування народу, регульованого чинним законодавством. Все це вимагає ретельного і терпеливого виховання лідерів нації на студентській лаві і пов'язується з розвитком студентського самоврядування, формуванням його життєздатної системи.

Актуальність проблеми студентського самоврядування в сучасних умовах обумовлюється також прагненням подолати негативну ситуацію, яка складалась роками: майбутній фахівець виявився фактично відстороненим від управління своєю життєдіяльністю в межах ВНЗ. За таких умов викладачі, самоусуваючись від виховної роботи, сприяли формуванню споживацької психології молоді, яка все більше і більше відходила від активної участі в громадському житті ВНЗ, від співпраці з адміністрацією у вирішенні проблем студентської життєдіяльності. і

Функції студентського колективу щодо забезпечення відповідного рівня успішності, дисципліни, громадської активності студентів стали в переважній більшості підмінюватися виключно діяльністю деканатів, кафедр. Такий стан речей в певній мірі зумовив втрату студентської самостійності, посіяв у них пасивність, кажучи іншими словами, завів виховний процес у своєрідний кут, коли ті чи інші починання студентів замикаються на адміністрації ВНЗ.

Напрошувався висновок про те, що слід відмовитися від дрібної опіки і постійної регламентації, що негативно позначається на творчій ініціативі студентів, відучує їх самостійно мислити і діяти, брати на себе відповідальність.

Студентське самоврядування в сучасному вищому закладі освіти слід розглядати як підсистему в системі управління навчально-виховним процесом, діяльність якої спрямована на забезпечення виконання студентами своїх обов'язків, захист їх прав, соціальних, економічних, творчих та інших спільних інтересів, сприяє гармонійному розвитку особистості і здійснюється на основі добровільної участі студентів в організації їх життєдіяльності. При цьому суб'єктом управління виступає студентський колектив.

Системний підхід до організації студентського самоврядування характеризується тим, що воно охоплює всі сфери життєдіяльності університету (навчально-виховну, науково-дослідну, спортивно-оздоровчу, побут, відпочинок, дозвілля, участь у суспільно-громадському житті тощо) і функціонує на всіх рівнях (академічної групи, курсу, факультету/ інституту, університету, студентського містечка). Таким чином, студентське самоврядування (якщо воно реально функціонує) стає важливим фактором удосконалення навчально-виховного процесу, спрямованим на якісне навчання, виховання духовності і культури студентів, формування у студентської молоді національно-громадянської позиції, зростання соціальної активності, ініціативи та відповідальності за доручену справу, забезпечення гармонійного розвитку особистості, оволодіння навичками організатора, керівника, формування громадянської політичної культури, становлення особистості нового типу.

У "Положенні про студентське самоврядування у вищих навчальних закладах" (затверджено наказом Міністерства освіти і науки України від 03.04.2001 р. №166) ви-

103

значено, що самоврядування у вищому навчальному закладі — це самостійна громадська діяльність студентів із реалізації функції управління вищим навчальним закладом, яка визначається ректоратом, деканатами і здійснюється студентами відповідно до мети і завдань, що стоять перед студентськими колективами.

Головна мета студентського самоврядування у вищому навчальному закладі полягає у сприянні сумлінному виконанню студентами своїх обов'язків з одночасним захистом їх законних прав й інтересів.

Завдання студентського самоврядування згідно зі ст. 38 Закону України "Про вищу освіту" включають: О забезпечення і захист прав та інтересів студентів, зокрема стосовно організації

навчального процесу;

О сприяння навчальній, науковій та творчій діяльності студентів; О сприяння створенню відповідних умов для проживання і відпочинку студентів; О сприяння діяльності студентських гуртків, товариств, об'єднань, клубів за інтересами; О організація співробітництва зі студентами інших вищих навчальних закладів і

молодіжними організаціями; О участь у вирішенні питань міжнародного обміну студентами.

Основними напрямами діяльності студентського самоврядування є:

О забезпечення виконання студентами своїх обов'язків (додержання законодавства, моральних, етичних норм, систематичне й глибоке оволодіння знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю, підвищення загального культурного рівня, додержання Статуту, Правил внутрішнього розпорядку університету);

О сприяння захисту прав та інтересів студентів (користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою ВНЗ; доступ до інформації в усіх галузях знань; участь у науково-дослідній роботі, конференціях, олімпіадах, спартакіадах, виставках, конкурсах, інших видах наукової діяльності; особиста або через своїх представників участь у громадському самоврядуванні, вирішенні питань удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту тощо; створення безпечних і нешкідливих умов навчання та праці; участь у наданні стипендії, гуртожитку у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; трудова діяльність у встановленому порядку в позанавчальний час; користування послугами закладів охорони здоров'я, засобами лікування, профілактики захворювань та зміцнення здоров'я; захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, від дій науково-педагогічних та інших працівників, які порушують права або принижують їх честь і гідність; заборона відволікання студентів за рахунок навчального часу на здійснення заходів, не пов'язаних з процесом навчання (крім випадків, передбачених рішеннями Кабінету Міністрів України);

О сприяння навчальній, науковій і творчій діяльності, працевлаштуванню студентів та створення для них необхідних соціально-побутових умов;

О розвиток громадської активності студентів; формування громадянської позиції; виховання патріотизму, потреби додержання законодавства, моральних та етичних норм;

О пропаганда здорового способу життя, запобігання вчиненню студентами правопорушень, попередження алкоголізму і наркоманії;

О організація культурно-освітньої і фізкультурно-масової роботи, дозвілля та відпочинку студентів;

О участь органів студентського самоврядування університету в загальноміських програмах і заходах, які проводяться під керівництвом чи за ініціативою міської держадміністрації.

104

Принципи студентського самоврядування

• самостійність і незалежність студентських рад у межах своїх повноважень;

■ захист прав і законних інтересів студентів;

■ виборність виконавчих органів, їх підконтрольність, підзвітність і відповідальність перед студентським колективом;

■ колегіальність;

| ■ гласність і врахування громадської думки; * ■ поєднання інтересів особи і всього колективу;

■ взаємодія органу самоврядування з колективом студентів, громадськими організаціями;

■ обов'язковість рішень виконавчого органу студентського самоврядування, прийнятиху рамках чинного законодавства.

Ефективність управління навчально-виховним процесом в університеті визначається єдністю вимог ректорату, деканатів, професорсько-викладацького колективу кафедр, кураторів академічних груп студентів, студентського самоврядування. Куратори покликані надавати методичну допомогу активу студентського самоврядування. Оптимально поєднати вплив самоврядування на колектив з впливом на особистість — відповідальне завдання педагогічного керівництва студентським самоврядуванням. Педагогам-наставникам при цьому необхідно забезпечувати додержання ряду умов, а саме:

О наявності суспільно важливої і особистісно привабливої перспективи в само-управлінській діяльності;

О поєднання індивідуальних нахилів і здібностей кожної особистості, її інтересів з потребами колективу;

О наявності реальної конкретної корисної справи;

О змістовної та інтелектуальної наповнюваності діяльності, варіативності організаційних форм;

О наявності єдиного колективу — науково-педагогічних працівників і студентів (колективу однодумців), який працює на принципах співпраці і співтворчості.

За розвитком студентського самоврядування має послідувати очікуваний результат - посилення відповідальності кожного студента за кінцевий результат своєї праці.

Студентське самоврядування потрібно перетворити з гри на реальний дієвий інструмент, адже студенти—дорослі люди. Самоврядування передбачає високу відповідальність студентів, реальні функції, воно повинно бути ефективним і продуктивним.

Виховний ефект студентського самоврядування залежить не стільки від його форм, скільки від реалізації в його діяльності принципу демократизації. Справжній демократизм можливий за таких умов:

■ постійного розвитку ВНЗ, в якому студенти є справжніми господарями;

¹ створення в колективі морально-психологічної атмосфери, яка б сприяла виявленню

й розвитку потенційних можливостей кожної особистості; ¹ "переведення" у навчально-виховному процесі кожного студента з позиції об'єкта

в позицію суб'єкта;

■ змінності лідерів студентського самоврядування, коли всі почергово виконують функції як організаторів, так і виконавців;

¹ незмінного дотримання принципу представництва первинних колективів у виконавчих органах студентського самоврядування як на загальноуніверситетському, так і факультетському рівнях;

¹ реального вибору керівників будь-якого органу студентського самоврядування на альтернативній основі; ~'

¹ періодичної звітності активу перед своїм колективом, широкої гласності в його роботі;

■ самостійного, виходячи з потреб ВНЗ, його специфіки, традицій, визначення завдань, змісту й організаційних форм самоврядування.

105

Студентське самоврядування здійснюється на рівні академічної групи, факультету, гуртожитку, вищого навчального закладу.

Виконавчий орган студентського самоврядування може мати різноманітні форми: студентська рада, студентська спілка, сенат, парламент, студентський деканат тощо.

Наприклад, у Київському національному лінгвістичному університеті: студентські ради факультетів, студентська рада гуртожитку обираються для вирішення завдань, визначених основними напрямами діяльності студентського самоврядування.

Студентська рада університету створюється для координації діяльності, узагальнення досвіду студентського самоврядування на факультетах, в інститутах, методичної допомоги в розробці та втіленні нових програм і методів цієї роботи, визначенні її основних напрямів.

Виконавчий орган студентського самоврядування обирається терміном на один рік.

До виконавчого органу студентського самоврядування входять студенти — представники академічних груп, курсів факультетів/інститутів, які мають найбільш високі показники у навчанні, беруть активну участь у громадському житті КНЛУ.

До студентської ради університету входять голови студентських рад факультетів/ інститутів та голови студентських рад гуртожитків, а також на конференції можуть додатково обиратися до її складу інші студенти університету.

Студентська рада університету, факультетів/інститутів та гуртожитків обирає зі свого складу голову, його заступника та секретаря.

У складі студентської ради факультету/інституту створюються сектори (комісії, відділи) з організації якісного навчання та дотримання студентами трудової дисципліни; організації культурно-виховної роботи в групі, на курсі і факультеті, в інституті; організації науково-дослідної роботи студентів; організації змагання за зразкову академічну групу, зразкового старосту тощо (див. схему).

Структура студентського самоврядування факультету/інституту

У складі студентської ради гуртожитку створюються сектори (комісії) з головних напрямів життєдіяльності студентів: житлово-побутового, культурно-виховного, санітарно-гігієнічного, фізкультурно-масової роботи, громадського порядку та інші.

106

і

Засідання виконавчого органу студентського самоврядування проводяться не менше одного разу на місяць і вважаються правочинними, якщо на них присутні не менше 2/3 обраних до його складу членів.

На засіданнях студентських рад ведеться протокол, який підписується головою або його заступником та секретарем.

Виконавчий орган студентського самоврядування приймає рішення більшістю його членів.

Вищим колегіальним органом студентського самоврядування факультету/інституту, університету є конференція колективу студентів, а в гуртожитку — студентів-мешканців. На конференцію студентського самоврядування факультету /інституту обираються делегати за нормами — 2 делегати від академічної групи студентів, на конференцію університету — 1 делегат від тридцяти студентів факультету /інституту, а на конференцію студентського самоврядування в гуртожитку кількість делегатів визначає його студентська рада.

На початку навчального року (щорічно) студентські ради університету, факультетів/ інститутів та гуртожитків звітують про свою роботу на конференціях студентів.

Рішення конференцій студентського колективу університету, факультетів/інститутів та гуртожитків вважаються правочинними, якщо на них присутні не менше 2/3 обраних делегатів, приймаються більшістю голосів.

На розгляд конференції виносяться найважливіші питання студентського життя, визначені основними напрямами діяльності студентського самоврядування.

Завдання для самоконтролю

1. Назвіть вихідні позиції організації виховання у вищій школі.

2. Які з виховних завдань, на Вашу думку, є найбільш актуальними для виховання сучасного студентства?

3. Дотримання яких принципів виховання є, на Вашу думку, особливо важливим? Обґрунтуйте свій вибір.

4. У чому полягає сенс системного підходу до організації виховання студентської молоді?

5. Визначте компоненти системи виховання у ВНЗ.

6. Визначте типологію індивідуальних особливостей студентів.

7. У чому полягають основні завдання куратора академічної групи?

8. Охарактеризуйте основні функції куратора.

9. Які вимоги ставляться до професійних та особистісних рис куратора?

10. Які чинники впливають на зростання ролі студентського самоврядування у вищій школі України?

11. Охарактеризуйте основні напрями діяльності студентського самоврядування.

12. Визначте структуру студентського самоврядування у ВНЗ.

13. Опишіть порядок вивчення особистості студента.

14. Визначте основні напрями вивчення колективу академічної групи.

15. Визначте орієнтовний зміст діяльності куратора І, II, III та ІУ курсів.

16. Обґрунтуйте умови ефективного застосування індивідуальних, групових та масових форм організації виховання.

107

СЕМІНАРСЬКО-ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №5

Тема: Психолого-педагогічні засади виховання студентської молоді. Система виховної роботи куратора академічної групи

1. Особливості процесу виховання студентської молоді. Системний підхід до виховання студентів у сучасній вищій школі. Провідні принципи виховання.

Практичне завдання'.

• Визначте найбільш ефективні форми організації та методи виховання студентської молоді в сучасних умовах. Обґрунтуйте свою позицію.

2. Зміст та основні форми роботи куратора академічної групи.

Практичне завдання:

• Розробіть план роботи куратора академічної групи І курсу на II семестр.

3. Типологія особистості студента. Різні підходи до її визначення.

Практичне завдання:

• Використовуючи основні психолого-педагогічні методи дослідження, визначте свій власний тип особистості як студента.

4. Методика вивчення особистості студента та підготовки його психолого-педагогічної характеристики.

5. Роль студентської групи як засобу виховання. Структура академічної групи, динаміка її розвитку. Методика вивчення академічної групи та підготовки психолого-педагогічної характеристики на неї.

Практичні завдання:

• Складіть психолого-педагогічну характеристику:

а) одного зі студентів своєї групи;

б) своєї академічної групи в цілому.

• Розв'язання педагогічних задач.

Ш ЛІТЕРАТУРА Обов'язкова:

1. Виховна робота наставника академічної групи студентів вищого навчального закладу освіти / Укл. М.І.Соловей, В.С.Демчук. - К.: Вид. центр КДЛУ, 2000. - 68 с.

2. Національна програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні // Освіта України.

— 2004. — 3 грудня. і

3. Соловей М.І., Демчук B.C. Виховна робота у вищому навчальному закладі. — К.: Ленвіт, 2003. - 257 с.

Додаткова:

1. БоденкоБ.Н. Оценка воспитательной работьі науровне ее представленности в вузе.

- М., 2006.

2. Всебічний розвиток особистості студента: Матеріали науково-практичної конференції. — Ірпінь, 2001. — 598 с.

3. Жалдак Л. Управління гуртуванням студентської групи // Освіта й управління. -1999.-№3.-С. 99-102.

108

4. Іздебська В. Студентське самоврядування як чинник формування самосвідомості молоді // Рідна школа. - 2000. - №11. - С. 26-28.

5. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти // Інф. зб. Міністерства освіти України. — 1996. — №13. — С. 2-15.

6 Красовицький М. Про модель принципів виховання // Шлях освіти. — 2002. — №3. — С. 7-11.

7. Кураторові академічної групи: Методичні рекомендації щодо проведення виховної роботи зі студентами. - К.: ДАЖКГ, 2002. - 36 с.

8. Лисовский В.Т., Дмитриев А.В. Личность студента. — Л.: Изд-во Ленинградского унта, 1974.- 184 с.

9. Лузан П., Зайцева І. Академічна група в контексті проблем виховання студентської молоді // Освіта і управління. - 2002. - Т. 5. - №1. - С. 151-156.

10. Методичні рекомендації "Про організацію управління виховним процесом у вищих закладах освіти" // Інф. зб. Міністерства освіти України. - 1999. - №3-4. - С. 58-62.

11. Методичні рекомендації до планування виховної роботи з студентами у вищих навчальних закладах освіти III-IV рівнів акредитації // Інф. зб. Міністерства освіти України. - 1998. - №17-18. - С. 50-53.

12. Національна доктрина розвитку освіти (розділ "Управління освітою") // Освіта України. — 2002. — 23 квітня.

13. Органи студентського самоврядування: активізація громадянської, соціальної, патріотичної свідомості студентської молоді: методичні рекомендації / Укл. О.П.Корольчук, М.І.Поночовний. - К., 2001. - 18 с.

14. Педагогика и психология вьісшей школьї. Серия "Учебники, учебньїе пособия". — Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. - 544 с.

15. Про організацію управління виховним процесом у вищих навчальних закладах освіти: Методичні рекомендації/ Інф. зб. Міністерства освіти України. — 1999. — №3-4. — С. 58-62.

16. РябченкоВ. Наставник студентської групи//Освіта. — 2001. — 14-21 листопада. — С. 8.

17. Сидорова А. Студенческое самоуправление: теория и практика // Alma mater. — 2000.

- №2. - С. 34-35.

18. Система воспитательной работьі в учреждениях среднего и вьісшего профес-сионального образования: методические рекомендации. — Тула, 2000. — 108 с.

19. Соколова І. Інститут кураторів у вузі // Освіта і управління. — 1998. — №4. — С. 74-82.

20. Щербань П. Вища школа та її роль у відродженні національної еліти // Рідна школа.

- 2002. - №5. - С. 24-27.

21. Юрченко В.І., КудінаВ.В. Психологія вищої школи: Курс лекцій. — К.: КСУ, 2004. С. 123-132.

109

ОРІЄНТОВНІ ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ З ДИСЦИПЛІНИ "ПЕДАГОГІКА ВИЩОЇ ШКОЛИ"

1. Предмет і завдання педагогіки вищої школи як галузі педагогічної науки, її основні категорії.

2. Методи наукових досліджень у педагогіці вищої школи. Наведіть варіанти їх застосування у практиці.

3. Закономірності й принципи вищої освіти.

4. Пріоритетні напрями державної політики щодо розвитку освіти в Україні. Принципи державної політики в галузі вищої освіти.

5. Закон України "Про вищу освіту" про структуру вищої освіти в Україні.

6. Сутність ступеневої освіти в Україні. Освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти, їх характеристика.

7. Типи вищих навчальних закладів, мета і головні завдання їх діяльності.

8. Шляхи реформування вищої освіти в Україні, вдосконалення навчального і виховного процесів у вищих закладах освіти.

9. Модернізація вищої освіти України в рамках входження у Болонський процес.

10. Структурні та змістові особливості організації вищої освіти у різних країнах світу.

11. Дидактика вищої школи, її основні категорії.

12. Поняття про процес навчання. Типи навчального процесу у вищій школі. Структурні компоненти навчального процесу.

13. Функції процесу навчання, їх взаємозв'язок.

14. Рушійні сили та закономірності процесу навчання. Мотивація навчальної діяльності студентів.

15. Принципи навчання у вищій школі.

16. Поняття змісту вищої освіти. Державні стандарти вищої освіти, характеристика їх структурних компонентів.

17. Нормативні документи, які забезпечують організацію навчального процесу у вищій школі. Навчальний план, навчальна програма дисципліни, робоча навчальна програма дисципліни.

18. Форми навчання у вищих навчальних закладах та їх особливості.

19. Методи навчання, їх класифікація. Прийоми навчання.

20. Засоби навчання. Традиційні засоби навчання. Місце і роль нових інформаційних технологій серед засобів навчання.

21. Форми організації навчання у вищій школі.

22. Лекція у вищій школі, вимоги до неї.

23. Семінарські та практичні заняття, вимоги до них.

24. Дистанційна освіта як нова освітня технологія. Дистанційна освіта за кордоном та перспективи її розвитку в України.

25. Самостійна навчальна робота студентів, її мета, завдання та типологія.

26. Науково-дослідна робота студентів, її види та форми. Шляхи вдосконалення науково-дослідної роботи студентів у ВНЗ.

27. Загальні вимоги до підготовки курсових, дипломних, магістерських робіт.

28. Діагностика навчальних досягнень студентів. Сутність та функції контролю знань, умінь студентів. Педагогічні вимоги до контролю у процесі навчання.

29. Критерії оцінки знань студентів.

30. Модульно-рейтингова система контролю успішності студентів, її переваги і недоліки.

31. Психолого-педагогічні проблеми проведення заліків і екзаменів.

32. Система виховної роботи у вищій школі. Психолого-педагогічні засади сучасної концепції виховання студентів.

33. Цілі, завдання, принципи виховання у вищій школі.

34. Зміст виховання студентської молоді, характеристика основних напрямів.

35. Класифікація методів виховання у вищій школі.

36. Роль студентської академічної групи у вихованні студентів.

37. Основні напрями діяльності куратора студентської академічної групи.

38. Місце студентського самоврядування у навчально-виховному процесі сучасного вищого навчального закладу.

39. Методика вивчення особистості студента і написання психолого-педагогічної характеристики на нього.

40. Методика вивчення колективу академічної групи та складання психолого-педагогічної характеристики на неї.

110

ОРІЄНТОВНА ТЕМАТИКА МАГІСТЕРСЬКИХ РОБІТ З ПЕДАГОГІКИ ВИЩОЇ ШКОЛИ

1. Етапи професійного становлення та розвитку педагога вищої школи.

2. Професійні комунікативні якості викладача вищої школи.

3. Дослідження компонентів професійної компетентності викладача вищої школи.

4. Порівняльний аналіз структури професійної діяльності вчителя середньої школи та викладача вищої школи.

5. Дослідження перспектив розвитку професійної діяльності викладача вищої школи.

6. Дослідження індивідуального стилю професійної діяльності викладача вищої школи.

7. Педагогічна майстерність викладача ВНЗ та шляхи її формування.

8. Педагогічні умови професійної адаптації викладача вищої школи.

9. Основні напрями профілактики професійних деформацій викладача вищої школи.

10. Дослідження синдрому "професійного згорання" викладача вищої школи.

11. Становлення вищої школи в Україні.

12. Сучасні тенденції розвитку вищої освіти країн, мова яких вивчається.

13. Реалізація виховної та розвиваючої функцій у процесі навчання студентів.

14. Шляхи підвищення інтересу студентів до навчання на практичних заняттях з іноземної мови.

15. Розвиток творчого потенціалу особистості студента в процесі навчальної діяльності.

16. Інноваційні форми організації вищої освіти.

17. Порівняльний аналіз форм організації навчання у вищих навчальних закладах України та країнах, мова яких вивчається.

18. Способи оптимізації кредитно-модульної системи навчання в Україні.

19. Проблеми діагностики навчальних досягнень студентів.

20. Оптимізація системи тестування у вищій школі України.

21. Шляхи розвитку вищої освіти України — учасниці Болонського процесу.

22. Оптимізація методів навчання в сучасній вищій школі.

23. Дослідження нетрадиційних форм організації, методів навчання у вищій школі.

24. Дослідження мотивації навчання студентів.

25. Дидактичний аналіз труднощів першокурсників у навчальній діяльності.

26. Шляхи оптимізації самостійної роботи студентів.

27. Порівняльний аналіз змісту вищої мовної освіти в Україні та країні, мова якої вивчається.

28. Шляхи розвитку науково-дослідницької роботи студентів.

29. Дослідження рівня вихованості студентів ВНЗ.

30. Дослідження ціннісних орієнтацій сучасної студентської молоді.

31. Самооцінка студента як фактор соціальної адаптації особистості.

32. Формування позитивного психологічного клімату в академічній групі як умова успішного навчання і виховання студентів.

33. Шляхи підвищення ефективності виховного процесу в сучасній вищій школі.

34. Історія становлення інституту кураторства у вищій школі України.

35. Розвиток інтелектуальної культури студента.

36. Система позааудиторної виховної роботи сучасної вищої школи.

37. Порівняльний аналіз організації студентського самоврядування у сучасній вищій школі в Україні та за кордоном.

38. Шляхи оптимізації управління навчально-виховним процесом у ВНЗ.

39. Порівняльний аналіз тенденцій розвитку систем вищої освіти України та країн, мова яких вивчається.

40. Критерії оцінки ефективності роботи сучасного вищого навчального закладу.

і 111

ЛІТЕРАТУРА

1. АлексюкА.М. Педагогіка вищої освіти України: Історія. Теорія: Підручник для студ., асп. та мол. викл. вузів. — К.: Либідь, 1998. — 558 с.

2. Алексюк A.M. Педагогіка вищої школи. Курс лекцій: модульне навчання.Навч. посібник. - К.: ІСДО, 1993. - 220 с.

3. Андреев В. Основьі педагогики вьісшей школьї. — Минск, 2005. — 238 с.

4. Аргунова Е.Р., Жуков Р.Ф., Маричев И.Г. Активньїе методьі обучения: Учебно-методическое пособие / Под науч. ред. Н.В.Кузьминой. — М., 2006. — 316 с.

5. Архангельский С.И. Лекции по организации учебного процесса в вьісшей школе. — М., 1974. -384 с.

6. Арцев М.Н. Педагогика и психология вьісшей школьї. — М., 2006. — 276 с.

7. Бабанскш Ю.К., Ильина Т.А. Педагогика вьісшей школьї. — Алма-Ата: Мектеп, 1989.-175 с.

8. БартєнєваІ.О., БогдановаІ.М., БужинаІ.М., Дідусь Н.І., Дмитрієва М.С. Педагогіка вищої школи: Навч. посібник. - Одеса: ПДПУ ім. К.Д.Ушинського, 2002. - 344 с.

9. Береснєв А.А. Особистісно орієнтовані технології у контексті сучасної парадигми освіти// Гуманітарні науки. — 2006. — №1. — С. 11-16.

10. Берещук М. Науково-методичні основи визначення рейтингу та вдосконалення системи підвищення якості освіти // Вища школа. — 2003. — №4-5. — С. 31 -42.

11. Бершадский М.Е. Когнитивная технология обучения: последовательность процедур проектирования учебного процесса// Педагогические технологии. — 2006. — №2. -С. 57-75.

12. БехІ. Принципи інноваційної освіти // Освіта і управління. — 2005. — Т. 8. — №3. — С. 7-21.

13. Боденко Б. Н. Оценка воспитательной работьі на уровне ее представленности в вузе. -М., 2006.-208 с.

14. Болотов В.А., Ефремова Н.Ф. Система оценки качества российского образования // Педагогика. - 2006. - №1. - С. 22-31.

15. Бондар В. Технологізація підготовки фахівців в умовах запровадження державних стандартів освіти // Освіта і управління. — 2005. — Т. 8. — №2. — С. 86-90.

16. Бондарчук Ю., Чуйко Г., Чуйко Н. Удосконалення форм і методів навчання відповідно до вимог Болонського процесу // Вища школа. — 2005. — №2. — С. 35-41.

17. Булгакова Н.Б. Педагогіка вищої школи: Конспект лекцій. — К.: НАУ, 2003. — 40 с.

18. Бутиков Р. Особливості інтелектуалізованого навчання іноземних мов у вищій школі // Вища освіта України. - 2005. - №3. - С. 88-91.

19. Вакуленко В.М. Основи педагогіки вищої школи України: Навч. посібник. — Луганськ: Вид-во Східноукраїнського нац. ун-ту ім. Даля, 2001. — 243 с.

20. Валеев Г.Х. Самостоятельная работа студентов по дисциплинам социогуманитар-ного цикла // Наука и школа. - 2006. - №2. - С. 27-30.

21. Васянович Г.П. Педагогіка вищої школи України: Навч.-метод, посібник. — Львів, 2000.-100 с.

22. Вербицкий А.А. Активное обучение в вьісшей школе: контекстний подход. — М.: Вьісшая школа, 1991. — 198 с.

23. Виховна робота наставника академічної групи студентів вищого навчального закладу освіти / Укл. М.І.Соловей, В.С.Демчук. - К.: Вид. центр КДЛУ, 2000. - 68 с.

24. Вища освіта в Україні: Навч. посіб. / В.Г.Кремень, С.М.Ніколаєнко, М.Ф.Степко та ін. - К.: Знання, 2005. - 380 с.

25. Вікторов В. Основні критерії та показники якості освіти // Вища освіта України. — 2006. -№1.-С. 54-59.

26. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Метод, посібник для студентів магістратури. — Житомир, 2003. — 232 с.

112

27. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Підруч. за модульно-рейтинговою системою навч. для студ. магістратури. — К.: Центр навч. літ., 2006. — 383 с.

28. Вітвицька С.С. Практикум з педагогіки вищої школи: Навч. посіб. за модульно-рейтинговою системою навчання для студ. магістратури. — К.: Центр навч. літ, 2005. - 395 с.

29. Владимирська Є. Якість освіти як філософія та педагогіка розуміння доцільного / / Вища освіта України. - 2006. - №1. - С. 108-113.

30. Власко М.П., Устименко О.В. Про переваги модульно-рейтингової технології навчання // Педагогіка і психологія. — 2004. — №2. — С. 98-106.

31. Вопросьі истории и качества педагогического образования. Сб. науч. статей. В ьі п. 1 / Под науч. ред. Д.М.Забродина. — М., 2006. — 308 с.

32. Всебічний розвиток особистості студента: Матеріали науково-практичної конференції. — Ірпінь, 2001. — 598 с.

33. Всесвітня декларація про вищу освіту для XXI ст: підходи, практичні заходи та рамки пріоритетних дій, спрямованих на реформу та розвиток вищої освіти, схвалені Всесвітньою конференцією з вищої освіти в Парижі 9 жовтня 1998 року // Образование в XXI веке. - К., 2001. - С.29-30.

34. Вульфсон Б.Л. Стратегия развития образования на Западе на пороге XXI века. — М.: Из-воУРАО, 1999.-248 с.

35. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Основи педагогіки та психології вищої школи в Україні: Навч. посіб. для викл. та асп. вузів. - К.: ІНТЕЛ, 1995. - 168 с.

36. Галус О.М., Шапошнікова Л.М. Порівняльна педагогіка: Навч. посіб. — К.: Вища школа, 2006. — 215 с.

37. Гаращак П. Аспекти управлінської діяльності адміністрації ВНЗ у впровадженні пріоритетних технологій навчання студентської молоді // Нова педагогічна думка.

- 2005. - №4. - С. 4-8.

38. ГебосА.И. Психологические условия формирования положительной мотивации к ученню // Воспитание, обучение и психологическое развитие: Тезисьі к V сьезду психологов. - М., 1977. - Ч. 1. - С. 54-57.

39. Гура О.І. Вступ до спеціальності "Педагогіка вищої школи": Навч. посіб. — Вид. 2-ге, виправл. — К.: Центр навч. літератури, 2005. — 188 с.

40. Гусєва Н.Д. Акмеологическая деятельность преподавателя вьюшей школи / Под ред. Н.В.Кузьминой-Гаршиной, Л.Е.Варфоломеевой, Н.В.Скворцова. — М., 2006. — 215с.

41. Демчук В. С, Соловей М.І. Виховна робота наставника академічної групи студенті в вищого закладу освіти. - К.: КДЛУ, 2000. - 68 с.

42. Денисенко В.А. Инновационньїй способ оценки совокупного качества учебного процесса вуза // Инновации в образовании. - 2006. - №1. - С. 56-58.

43. Дзундза А., Лосева Н. Вища школа: до проблеми тестування // Освіта і управління.

- 2003. - Т. 6. - №3. - С. 114-118.

44. Дмитриченко М.Ф., Хорошун Б.І., Язвінська О.М., Данчук В.Д. Вища освіта і Болонський процес: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К., 2006. — 440 с.

45. Добрянський І. Сучасні тенденції розвитку вищої школи: соціокультурний, регіональний та особистісний аспект // Вища школа. — 2004. — № 1. — С. 22-28.

46. Дорогань С. Національне виховання як світоглядне завдання: філософський і педагогічний аспект// Вища освіта України. - 2004. - №2. - С. 105-111.

47. Драч 1.1. Навчальний процес у вищому навчальному закладі як об'єкт акмео-логічного дослідження // Нові технології навчання. — К.: НМЦ ВО, 2004. — Вип. 38.-С. 141-146.

48. Драч 1.1. Самостійна робота студентів вищих навчальних закладів як важливий елемент сучасної підготовки фахівців//Нові технології навчання. — К.: НМЦ ВО, 2004.-Вип. 37.-С. 86-91.

113

49. Євсєєва О. До питання конкретизації змісту вищої освіти студента педагогічного ВНЗ // Освіта і управління. - 2003. - Т. 6. - №4. - С. 128-132.

50. ЖалдакЛ. Управління гуртуванням студентської групи // Освіта й управління. — 1999. -№3.-С. 99-102.

51. Жовтоніжко І.М. Роль оцінювально-ціннісних знань студентів вищих навчальних закладів як складової системи їх індивідуальних цінностей // Ціннісні парадигми освіти. — Харків: Основа, 2005. — С. 122-128.

52. Заболотська О. Формування та розвиток студента як індивідуальності // Вища освіта України. - 2005. - №2. - С. 88-93.

53. Загвязинский В.И. Дидактика вьісшей школьї. — Челябинск, 1990. — 198 с.

54. Загвязинский В.И., Гриценко Л.И. Основьі дидактики вьісшей школьї. — Тюмень, 1978.-175 с.

55. Закон України "Про вищу освіту" // Урядовий кур'єр. — №86. — 15 травня 2002 р. — 15 с.

56. Закон України "Про освіту". — К.: Генеза, 1996. — 36 с.

57. Зільберштейн А.І., Солдатова Т.Д. Проведення екзаменів та заліків у вищій школі. -К., 1979.-139 с.

58. Из педагогического наследия К.А.Тимирязева // Вестник вьісшей школьї. — 1951. — №1.-С. 8-25.

59. Ігнатенко Г.В., Дмитренко Т.А. Впровадження нових інформаційних технологій у процесі поточного контролю навчальних досягнень студентів // Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти. — Рівне: РДГУ, 2005. — Вип. 30.-С. 102-106.

60. Іздебська В. Студентське самоврядування як чинник формування самосвідомості молоді // Рідна школа. - 2000. - №11. - С. 26-28.

61. Кіщенко Ю.В. Формування професійної майстерності вчителя в системі педагогічної освіти Англії та Уельсу. — Херсон: ХДУ, 2004. — 172 с.

62. Кловак Г.Т. Основи педагогічних досліджень: Навч. посіб. для вищих пед. навч. закладів. — Чернігів: Чернігів, держ. центр наук.-техн. і економ, інформації, 2003. —

-ь-г 260 с.

63. Кобиляцкий И.И. Основи педагогики вьісшей школьї. — К., 1978. — 288 с.

64. Колесов В.П. Возможности и преимущества двухступенчатого вьісшего образования // Вестник Московского университета. Серия 6. Зкономика. — 2006. — № 1. — С. З-14.

65. Колош А. Реалізація основних принципів Болонської декларації при підготовці фахівців економічного профілю // Вища школа. — 2004. — №№2/3. — С. 20-33.

66. Концептуальная модель и макет образовательного стандарта вьісшего образования стран СНГ. - М., 2006.

67. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти // Інф. зб. Міністерства освіти України. — 1996. — №13. — С. 2-15.

68. Концепція Державної програми розвитку освіти на 2006-2010 роки // Управління освітою. - 2006. - №18 (вер.). - С. 14-16.

69. КоржуевА.В., Попков В.А. Дидактика вьісшей школьї: Учеб. пособие для студ. вузов. - М.: Академия, 2001.-133 с.

70. Коротяев Б.І., Гришин Є.О., Устенко О.А. Педагогіка вищої школи: Навч. посібник. -К.:УМКВО, 1990.-176 с.

71. Корсак К. Формування культури оцінювання і забезпечення якості роботи вищих шкіл // Вища освіта України. — 2004. — №1. — С. 41-49.

72. Корсак К., Поживілова О. Оцінювання якості роботи вищої школи. Світові тенденції *'^По і національні традиції // Науковий світ. — 2002. — №13. — С. 7-21.

73. Краевский В.В. Методология педагогики. — Чебоксари: Изд-во Чувашского унта, 2001. - 208 с.

114

74. Красовицький М. Про модель принципів виховання // Шлях освіти. — 2002. — №3.

— С. 7-11.

75. Кузьмінський А. І. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. — К.: Знання, 2005. — 486 с.

76. Кураторові академічної групи: Методичні рекомендації щодо проведення виховної роботи зі студентами. — К.: ДАЖКГ, 2002. — 36 с.

77. Лернер И.Я. Процесе обучения и его закономерности. — М., 1980.

78. ЛисовскийВ.Т., ДмитриевА.В. Личностьстудента. —Л.: Изд-во ЛГУ, 1974. — 184с.

79. Локшина О. Світові тенденції (3 історії становлення та розвитку моніторингу якості освіти)//Управління освітою. — 2003. — №5. — СІ 1-23.

80. Лузан П, Зайцева І. Академічна група в контексті проблем виховання студентської молоді // Освіта і управління. — 2002. — Т. 5. — № 1. — С. 151 -156.

81. Майоров А.Н. Теория и практика создания тестов. — М.: Народное образование, 2000. - 206 с.

82. Максимов О. Системний підхід до вивчення дисциплін вищої школи // Рідна школа. -2006.-№1.-С. 17-19.

83. Малафіїк І.В. Дидактика: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — Рівне: РДГУ, 2003. - 470 с.

84. МалихінА. Тестовий контроль і підвищення якості освіти у вищій педагогічній школі // Рідна школа. - 2006. - №6. - С. 9-11.

85. Маслак А.А., Анисимова Т.С. Измерение качества вьісшего образования в странах мира // Педагогическая диагностика. - 2004. - № 1. - С. 130-154.

86. Мегем Є. Спільна творча діяльність викладачів і студентів — основа проектно-технологічної підготовки // Вища освіта України. — 2005. — №4. — С. 90-94.

87. Методичні рекомендації "Про організацію управління виховним процесом у вищих закладах освіти" // Інф. зб. Міністерства освіти України. - 1999. - №3-4. - С. 58-62.

88. Методичні рекомендації до планування виховної роботи зі студентами у вищих навчальних закладах освіти III-IVрівнів акредитації // Інф. зб. Міністерства освіти України. - 1998. -№17-18. -С. 50-53.

89. Методологияиметоди социально-педагогических иселедований: Научное, учебно-методическое пособие для студентов, магистрантов, аспирантов и специалистов в области воспитания и образования социальньїх педагогов и социальньїх работников / С.Я.Харченко, Н.С.Кратинов, А.Н.Чиж, В.А.Кратинова. — Луганск: Альма матер, 2001.-216с.

90. Мисечко О. Є. Шляхи підвищення ефективності сучасної лекції // Нові технології навчання. - К.: НМЦ ВО, 2004. - Вип. 36. - С. 262-271.

91. Митяева A.M. Особенности многоуровневой системьі подготовки в современном вузе // Педагогика. - 2005. - №8. - С. 69-76.

92. МихайловскийВ.А. Педагогика вьісшей школьї: Учеб. пособие. — Харьков: ХГУ, 1991.

- 183 с.

93. МойсеюкН.Є. Педагогіка. Навч. посібник. 4-е вид., доп. — К., 2003. — 616 с.

94. Момот Л. Діяльнісний компонент змісту освіти // Освіта і управління. — 2004. — Т. 7. - №2.-С. 88-92.

95. Мороз Л., Воронкова Б. До концепції морального виховання молоді // Вища освіта України. - 2004. - №4. - С. 94-100.

96. Мороз О.Г., Падалка О.С., Юрченко В. Педагогіка і психологія вищої школи. — К.: НПУ, 2003. - 267 с.

97. Навчальний процес у вищій педагогічній школі / За ред. акад. Мороза О.Г. — К.: НПУ, 2000. - 337 с.

98. Національна доктрина розвитку освіти / Нормативно-правове забезпечення освіти: У 4 ч. - Харків: Основа, 2004. - Ч. 1. - С. 3-25.

115

99. Національна програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні // Освіта України. - №94. - 3 грудня 2004 р. - С. 1-Ю.

100. Ніколаєва С.Ю., Соловей М.І. Методичні матеріали для розробки нормативного та навчально-методичного забезпечення ступеневої підготовки фахівців іноземних мов. - К.: КДЛУ, 1999. - 158 с.

101. Ніколаєвська А. Викладання очима студента: досвід організації та проведення моніторингу // Вища освіта України. — 2005. — № 1. — С. 26-28.

102. Ніколаєнко С. Вища освіта і наука — найважливіші сфери відповідальності громадянського суспільства та основа інноваційного розвитку // Вища школа. — 2005. — №1.-С. 13-30.

103. Ніколаєнко С. Рейтингові системи — складові національного моніторингу якості вищої освіти // Вища школа. — 2006. — №3. — С. 3-14.

104. Ніколаєнко С.М. Якість вищої освіти в Україні: Погляд у майбутнє // Вища школа.

- 2006. - №2. - С. 3-23.

105. Ніколаєнко С.М. Стратегія розвитку освіти України: початок XXI століття. — К.: Знання, 2006. - 253 с.

106. Новожилова Н.В., РафаеваАВ. Консультации: Интернет в образовании // Педаго-гические технологии. — 2006. — №3. — С. 109-114.

107. Овчарук О. Якість освіти в діяльності освітянських організацій міжнародної спільноти // Шлях освіти. - 2005. - №4. - С. 22-25.

108. Одерій С. ЮНЕСКО та оновлення підходів до забезпечення якості вищої освіти / / Рідна школа. - 2006. - №10. - С. 5-7.

109. Окомков О.П. Современньїе принципи проектирования, тенденции развития // Вьісшее образование в России. — 1994. — №2. — С. 18-23.

110. Олексенко В. Ефективні шляхи вдосконалення змісту і форм підготовки спеціалістів ВНЗ // Вища освіта України. - 2004. - №2. - С. 66-70.

111. Органи студентського самоврядування: активізація громадянської, соціальної, патріотичної свідомості студентської молоді: методичні рекомендації / Укл. О. П. Ко-рольчук, М.І.Поночовний. — К., 2001. — 18 с.

112. Організація навчального процесу у навчальних закладах / Упоряд. О.В.Ситяшенко.

- К.: Задруга, 2004. - 338 с.

113. Організація педагогічної та науково-асистентської практики (освітньо-кваліфікаційний рівень "магістр")/Укл.: Соловей М.І., СпіцинЄ.С., Бориско Н.Ф. таін. -К.:Ленвіт, 2007.-112 с.

114. Організація та методика проведення науково-педагогічних досліджень студентами вищих навчальних закладів/М.І. Соловей, Є.С.Спіцин, К.К.Потапенко, З.М.Ша-лік. - К.: Ленвіт, 2004. - 143 с.

115. Основи вузовской педагогики / Отв.ред. Н.В.Кузьмина. — Л.: Лениздат, 1972. — 311с.

116. Основи педагогики и психологии вьісшей школьї / Под ред. А.В.Петровского. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1986. — 303 с.

117. ПадалкаО.С. Педагогічні технології. — К.: "Українська енциклопедія", 1995. — 270с.

118. Педагогика вьісшей школьї. Учебно-методическое пособие / Научн. ред. Н.М.Пей-сахов. — Казань: Изд-во Казан, ун-та, 1985. — 191 с.

119. Педагогика и психология вьісшей школьї в схемах и определениях: Учеб. пособие / Автор-сост. С.Н.Тихомиров. — М.: Московская академия МВД России, 2001. — 116 с.

120. Педагогика и психология вьісшей школьї: Учеб. пособие / Под ред. С.И.Самьігина.

- 2-е изд., доп. и перераб. — Ростов-н/Дону: Феникс, 2002. — 545 с.

121. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. / З.Н. Курлянд, Р.І. Хмелюк, А.В.Семенова та ін.; За ред. З.Н. Курлянд - К.: Знання, 2005. - 399 с.

122. Педагогічний словник/За ред. М.Д.Ярмаченка. — К.: Педагогічна думка, 2001. — 514с.

123. Підласий І.П. Практична педагогіка або три технології: Інтерактивний підруч. для педагогів ринкової системи освіти. — К.: Слово, 2004. — 616 с.

116 !

124. Положення про навчально-наукові та кваліфікаційні роботи студентів Київського державного лінгвістичного університету / Укл. Болдирєв Р. В., Соловей М. І., Сажко Л.А., Спіцин Є.С. - К.: Вид. центр КДЛУ, 1999. - 46 с.

125. Положення про органЬацію навчального процесу у вищих навчальних закладах (наказ Міносвіти 02.06.1993 р. №161) // Вища освіта в Україні. Нормативно-правове регулювання / За заг. ред. А.П.Зайця, В.С.Журавського. — К.: Форум, 2002. — С. 413-432.

126. Приходько М.І. Педагогіка вищої школи: Курс лекцій для магістрів. — Запоріжжя: ЗДУ, 2001.-97 с.

127. Про затвердження Концептуальних засад розвитку педагогічної освіти в Україні та її інтеграції в європейський освітній простір: Наказ МОН України №988 від 31.12.2004 р. // Освіта. - 2005. - №2-3 (12-19 січ.).

128. Про організацію управління виховним процесом у вищих навчальних закладах освіти: Методичні рекомендації / інф. зб. Міністерства освіти України. — 1999. — №3-4. - С. 58-62.

129. РадаевВ.В. Новьіе формьі организацииучебного процесса (на примере ГУ-ВШЗ): [Образование России] // Вопросьі образования. — 2006. — №1. — С. 254-275.

130. РейнгардИ.А. Формьі и методи преподавания в вьісшей школе. — Днепропетровск, 1973.-С. 11-18.

131. Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека. — М: Прогресе, Универс, 1994.-248 с.

132. Романенко М.І. Філософія освіти: історія і сучасність. — Донецьк: Промінь, 2001.

- 178 с.

133. Рябченко В. Деякі концептуальні проблеми навчання і виховання студентів у сучасних вищих навчальних закладах України // Вища освіта України. — 2005. — №2. - С. 40-44.

134. Рябченко В. Наставник студентської групи//Освіта. —2001. —14-21 листопада. — С. 8.

135. Савельев А.Я. Технологии обучения и их роль в реформировании вьісшего образования // Вьісшее образование в России. - 1994. - №2. - С. 29-36.

136. Семиченко В., Заслуженюк В. Проблема педагогічного оцінювання // Рідна школа. -2001.-№7. -С. 3-9.

137. СєбковаХ. Акредитація і забезпечення якості вищої освіти в Європі // Вища школа.

- 2005. - №2. - С. 77-84.

138. Сидорова А. Студенческое самоуправление: теория и практика// Alma mater. — 2000. -№2.-С. 34-35.

139. Система воспитательной работьі в учреждениях ереднего и вьісшего профессио-нального образования: методические рекомендации. — Тула, 2000. — 108 с.

140. Сікорський П. Кредитно-модульна технологія у вищих навчальних закладах // шлях освіти. - 2004. - №3. - С. 29-34.

141. Сікорський П. Принципи кредитно-модульної технології навчання // Вища школа.

- 2004. - №4. - С. 69-76.

142. СкаткинМ.Н. Методология и методикапедагогическихиселедований. — М., 1986.

143. Скнар О. Модернізація форм і методів навчання студентів у контексті кредитно-модульної системи // Вища школа. - 2006. - №3. - С. 33-45.

144. Слєпкань 3. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі. — К.: НПУ, 2000. -210 с.

145. Сметанський М. Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю студентів: проблеми, шляхи розв'язання // Вища школа. — 2004. — №4. — С. 63-68.

146. Смирнов С.Д. Педагогика и психология вьісшего образования: от деятельности к личности: Учеб. пособ. для студ. вьісш. учеб. заведений. — М.: Изд. центр «Ака-демия», 2003.-304 с.

117

147. Смирнова И.З. Модели обучения в системе вьісшего образования // Инновации в образовании. - 2006. - №1. - С. 5-14.

148. Соколова І. Інститут кураторів у вузі // Освіта і управління. — 1998. — №4. — С. 74-82.

149. Соловей М.І., Демчук B.C. Виховна робота у вищому навчальному закладі. — К.: Ленвіт, 2003. - 257 с.

150. Соловей М.І., Демчук B.C. Студентське самоврядування у вищому навчальному закладі. - К.: Вид. центр КНЛУ, 2002. - 95 с.

151. Соловей М.І., Спіцин Є.С. Основи професійно-педагогічної підготовки майбутнього вчителя: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти.

- К.: Вид. центр КНЛУ, 2002. - 232 с.

152. Спіцин Є.С. Методика організації науково-дослідної роботи студентів у вищому закладі освіти. - К.: Вид. центр КНЛУ, 2003. - 120 с.

153. Супрунова Л.Л., Иванова А.В. Дифференцированньїй подход к обучению в вьісшей школе США// Педагогика. - 1998. - №8. - С. 105-112.

154. Товажнянский Л.Л., Романовский А.Г., Бондаренко В.В., Пономарев АС, Черванева З.А. Основи педагогики вьісшейшкольї: Учебное пособие. — Харьков: НТУ «ХП И»,

2005. - 600 с.

155. Фініков Т.В., Шаров О.І. Вища освіта України: ліцензування та акредитація: Аналітичне дослідження. — К.: Навч.-метод, центр "Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Україні", 2003. — 68с.

156. ФокинЮ.Г. Преподавание и воспитание в вьісшей школе: Методология, цели и содер-жание, творчество: Учеб. пособие для студ. вузов. — М.: Академия, 2002. —215 с.

157. Цокур О.С. Педагогіка вищої школи: Навч.-метод, посіб. — Одеса: Юридична література, 2002. — 76 с.

158. Чернилевский Д.В. Дидактические технологии в вьісшей школе. — М.: ЮНИТИ, 2002. - 437 с.

159. Черниченко В.И. Дидактика вьісшей школьї: История и современньїе проблеми. -— М.: Вузовская книга, 2002. — 135 с.

160. Чернов Е.Д. Совершенствование самостоятельной работьі студентов // Вьісшее ь ^ образование в России. — 1994. — №4. — С. 76-79.

161. Шакирова Д.М., Плошникова Н.Ф. Интеграция умений критически мьіслить и работать в команде при обучении студентов вуза // Инновации в образовании. -

2006. -№3.-С. 120-132.

162. Шиянов Е.Н., Кошова И.Б. Идея гуманизации образования в контексте отечественньїх теорий личности. — Ростов н/Дону: АО «ЦВ печать», 1995. — 228 с.

163. Шкіль М., Романовськш О. Тенденції і принципи дальшого розвитку вищої освіти //Освіта і управління. - 1999. -Т.З. -№3. - С. 110-118.

164. Щербань П. Вища школа та її роль у відродженні національної еліти // Рідна школа.

- 2002. - №5. - С. 24-27.

165. Щербань П. Українська національна ідея і сучасні проблеми виховання учнівської та студентської молоді // Вища освіта України. — 2005. — №4. — С. 62-71.

166. Юрченко В.І., Кудіна В.В. Психологія вищої школи: Курс лекцій. — К.: КСУ, 2004. -175 с.

167. Яблонськш В. До історії освітніх реформ // Освіта і управління. — 2002. — Т. 2. -№1.-С. 80-86.

168. Якименко Ю. Кредитно-модульна система як важлива складова інтеграції вищої освіти України до загальноєвропейського освітнього простору // Вища школа. -2004.-№1.-С. 50-62.

118

ЧАСТИНА II. ДОДАТКИ

ДОДАТОК 1.

ВИТЯГ ІЗ ЗАКОНУ УКРАЇНИ "ПРО ВИЩУ ОСВІТУ" від 17 січня 2002 року № 2984-ІІІ

Розділ VIII. УЧАСНИКИ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

Стаття 46. Учасники навчально-виховного процесу

Учасниками навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах є: педагогічні і науково-педагогічні працівники; особи, які навчаються у вищих навчальних закладах; працівники вищих навчальних закладів (категорійні спеціалісти, старші лаборанти, завідувачі навчальними лабораторіями, методисти та інші).

Стаття 47. Педагогічні і науково-педагогічні працівники

Педагогічні працівники — особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах першого і другого рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю.

Науково-педагогічні працівники — особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю у поєднанні з науковою та науково-технічною діяльністю.

Наукова та науково-технічна діяльність науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації регулюється Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність".

Стаття 48. Основні посади педагогічних і науково-педагогічних працівників

1. Посади педагогічних і науково-педагогічних працівників можуть обіймати особи з повною вищою освітою, які пройшли спеціальну педагогічну підготовку.

2. Основними посадами педагогічних працівників вищих навчальних закладів першого і другого рівнів акредитації є: викладач; старший викладач; голова предметної (циклової) комісії; завідуючий відділенням; заступник, директора; директор.

Основними посадами науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації є: асистент; викладач; старший викладач; директор бібліотеки; науковий працівник бібліотеки; доцент; професор; завідуючий кафедрою; декан; проректор;ректор.

3. На посади науково-педагогічних працівників обираються за конкурсом, як правило, особи, які мають наукові ступені або вчені звання, а також випускники магістратури, аспірантури та докторантури.

Статутом вищого навчального закладу може бути встановлено додаткові вимоги до осіб, які приймаються на посади науково-педагогічних працівників.

4. Педагогічні працівники призначаються на посаду керівником вищого навчального закладу. Педагогічні працівники кожні п'ять років проходять атестацію. За результатами атестації визначається відповідність працівників займаній посаді, присвоюються категорії, педагогічні звання.

Позитивне рішення атестаційної комісії може бути підставою для підвищення за посадою, а негативне — підставою для звільнення педагогічного працівника з посади у порядку, встановленому законодавством.

Порядок атестації педагогічних працівників встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Перелік кваліфікаційних категорій і педагогічних звань педагогічних працівників, порядок їх присвоєння визначаються Кабінетом Міністрів України.

119

Стаття 49. Робочий час педагогічних та науково-педагогічних працівників

1. Робочий час педагогічного та науково-педагогічного працівника визначається Кодексом законів про працю України.

Час виконання навчальних, методичних, наукових, організаційних та інших трудових обов'язків у поточному навчальному році не повинен перевищувати річний робочий час

Максимальне навчальне навантаження науково-педагогічних працівників не може перевищувати 900 годин на навчальний рік. Максимальне навчальне навантаження педагогічних працівників не може перевищувати 720 годин на навчальний рік.

2. Види навчальних занять, що входять до навчального навантаження педагогічного та науково-педагогічного працівника відповідно до його посади, встановлюються вищим навчальним закладом в індивідуальному плані працівника.

3. Залучення педагогічних та науково-педагогічних працівників до роботи, не обумовленої трудовим договором, може здійснюватися лише за його згодою або у випадках, передбачених законом.

4. Відволікання педагогічних та науково-педагогічних працівників від виконання професійних обов'язків не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.

Стаття 50. Права педагогічних та науково-педагогічних працівників

Педагогічні та науково-педагогічні працівники відповідно до закону мають право на: захист професійної честі та гідності; вільний вибір методів та засобів навчання в межах затверджених навчальних планів; проведення наукової роботи у вищих навчальних закладах всіх рівнів акредитації; індивідуальну педагогічну діяльність; участь у громадському самоврядуванні; участь у об'єднаннях громадян; забезпечення житлом; отримання пільгових кредитів для індивідуального і кооперативного житлового будівництва; одержання службового житла; одержання державних стипендій. Педагогічні та науково-педагогічні працівники мають і інші права, передбачені законами га статутом вищого навчального закладу.

Стаття 51. Обов'язки педагогічних та науково-педагогічних працівників

Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов'язані: постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, наукову кваліфікацію (для науково-педагогічних працівників); забезпечувати високий науково-теоретичний і методичний рівень викладання дисциплін у повному обсязі освітньої програми відповідної спеціальності; додержуватися норм педагогічної етики, моралі, поважати гідність осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, прививати їм любов до України, виховувати їх в дусі українського патріотизму і поваги до Конституції України (254к/96-ВР); додержуватися законів, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу.

Стаття 52. Підвищення кваліфікації та стажування педагогічних і науково-педагогічних працівників

Педагогічні та науково-педагогічні працівники підвищують кваліфікацію та проходять стажування у відповідних наукових і освітньо-наукових установах як в Україні, так і за її межами. Вищий навчальний заклад забезпечує підвищення кваліфікації та стажування педагогічних та науково-педагогічних працівників не рідше ніж один раз на п'ять років із збереженням середньої заробітної плати.

Стаття 57. Гарантії педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників вищих навчальних закладів

1. Педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників вищих

120

навчальних закладів відповідно: створюються належні умови праці, підвищення кваліфікації, побуту, відпочинку та медичного обслуговування; виплачуються у разі втрати роботи компенсації відповідно до Закону України "Про зайнятість населення"; забезпечується зарахування до науково-педагогічного стажу робіт за сумісництвом у разі виконання навчальних обов'язків не менше ніж 180 годин на рік; надаються гарантії та встановлюються заохочення, передбачені статтями 57 і 58 Закону України " Про освіту». 2. Вищий навчальний заклад відповідно до статуту визначає форму і систему доплат, надбавок, премій та інші умови матеріального стимулювання педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників вищих навчальних закладів.

Розділ IX. ПІДГОТОВКА НАУКОВИХ І НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

Стаття 58. Аспірантура (ад'юнктура), асистентура — стажування та докторантура

1. Основними формами підготовки наукових і науково-педагогічних працівників вищої кваліфікації є аспірантура (ад'юнктура) і докторантура.

2. Аспірантура (ад'юнктура) і докторантура створюють умови для безперервної освіти, підвищення науково-педагогічної і наукової кваліфікації громадян і здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук.

3. Асистентура — стажування відкривається при вищих навчальних закладах мистецького профілю і є основною формою підготовки науково-педагогічних, творчих і виконавських кадрів зі спеціальностей мистецьких напрямів.

4. Підготовка кандидатів і докторів наук здійснюється вищими навчальними закладами третього і четвертого рівнів акредитації, науково-дослідними установами та їх відокремленими підрозділами.

5. Порядок підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 59. Наукові ступені і вчені звання

1. Науковими ступенями є: кандидат наук; доктор наук. Наукові ступені присуджують спеціалізовані вчені ради на підставі прилюдного захисту дисертацій. Рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів затверджуються Вищою атестаційною комісією України.

2. Вченими званнями є: старший науковий співробітник; доцент; професор. Вчене звання старшого наукового співробітника на основі рішення Вченої (наукової,

науково-технічної, технічної) ради, яка діє в системі міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади або установи, присвоює Вища атестаційна комісія України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Вчене звання доцента або професора на основі рішення Вченої (наукової, науково-технічної, технічної) ради, яка діє в системі міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади або установи, присвоює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зразки документів про присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Присудження наукового ступеня або присвоєння вченого звання особі є визнанням рівня її наукової кваліфікації.

121

ДОДАТОК 2.

Затверджене

постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 р. №1074

ПОЛОЖЕННЯ ПРО ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ

ЗАКЛАД

Загальна частина

1. Державний вищий навчальний заклад (далі — вищий навчальний заклад) є суб'єктом освітньої діяльності, яка здійснюється з метою задоволення освітніх потреб особи, суспільства і держави.

2. Вищий навчальний заклад у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, нормативними актами Міносвіти, міністерств і відомств та цим Положенням.

3. В Україні діють такі види вищих навчальних закладів:

1) університет (класичний університет) — багатопрофільний вищий навчальний заклад, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою з широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних та інших напрямів науки, техніки і культури за освітньо-професійними програмами всіх рівнів, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, а провідним науково-методичним центром, сприяє поширенню наукових знань і здійснює культурно-просвітницьку діяльність серед населення, має розвинуту інфраструктуру наукових і науково-виробничих підприємств і установ, високий рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення такої діяльності.

Можуть створюватися технічні, технологічні, економічні, медичні, сільськогосподарські та інші університети, які здійснюють багатопрофільну підготовку фахівців з вищою освітою у відповідній галузі;

2) академія — вищий навчальний заклад, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів в окремо визначеній галузі знань або виробництва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності, має високий рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

3) інститут — вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, провадить наукову та науково-виробничу діяльність, має високий кадровий та матеріально-технічний потенціал;

4) консерваторія (музична академія) — вищий навчальний заклад, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів у галузі культури і мистецтва — музичних виконавців, композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін, проводить наукові дослідження, є провідним центром у сфері своєї діяльності, має високий рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Навчання в консерваторії передбачає всебічну теоретичну і практичну підготовку музикантів до професійної виконавської і педагогічної діяльності;

5) коледж — вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії,

122

інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами бакалавра або молодшого спеціаліста з одного (кількох) споріднених напрямів підготовки або спеціальностей, має необхідний кадровий потенціал, матеріально-технічну базу;

6) технікум (училище) — вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами молодшого спеціаліста, мас необхідний кадровий потенціал, матеріально-технічну базу.

4. Порядок створення, реорганізації, ліквідації, ліцензування, атестації та акредитації вищого навчального закладу встановлює Кабінет Міністрів України.

5. Вищому навчальному закладу Міносвіти разом з міністерством, відомством ^підпорядкуванні якого перебуває вищий навчальний заклад, може надавати йому встановлену Законом України "Про освіту" певну автономію відповідно до отриманого статусу.

6. Вищий навчальний заклад відповідно до Закону України "Про освіту" забезпечує громадянам України та громадянам інших країн, особам без громадянства можливість отримати вищу освіту на рівні державних стандартів за освітньо-кваліфікаційними рівнями та здобути наукові ступені.

Порядок здійснення державного контролю за якістю підготовки випускників вищих навчальних закладів встановлює Кабінет Міністрів України.

Порядок організації навчального процесу, форми навчання та контролю за набуттям знань студентами, порядок їх атестації та тривалість канікул встановлює Міносвіти.

7. Умови прийому студентів до вищих навчальних закладів розробляє Міносвіти і затверджує після попереднього розгляду їх Віце-прем'єр-міністром України. Згідно з цими Умовами кожен вищий навчальний заклад розробляє власні правила прийому, які затверджує Міносвіти. Порядок затвердження правил причому до вищих навчальних закладів встановлює Міносвіти.

8. Відповідно до освітньо-кваліфікаційних рівнів підготовки студентів, способів реалізації освітньо-професійних програм та соціальних функцій у системі освіти можуть діяти вищі навчальні заклади таких рівнів акредитації:

• вищі навчальні заклади першого рівня акредитації (технікум, училище та інші прирівняні до них за результатами акредитації вищі навчальні заклади), які готують фахівців: на основі повної загальної середньої освіти — з присвоєнням кваліфікації молодшого спеціаліста; на основі базової загальної середньої освіти — з присвоєнням кваліфікації молодшого спеціаліста та з одночасним отриманням повної загальної середньої освіти;

¹ вищі навчальні заклади другого рівня акредитації (коледжі та інші прирівняні до них за результатами акредитації вищі навчальні заклади), які готують фахівців на основі повної загальної середньої освіти з присвоєнням кваліфікацій молодшого спеціаліста, бакалавра;

■ вищі навчальні заклади третього і четвертого рівнів акредитації (університети, академії, інститути, консерваторії та інші прирівняні до них за результатами акредитації вищі навчальні заклали), які готують: фахівців на основі повної загальної середньої освіти

— з присвоєнням кваліфікацій бакалавра, спеціаліста, магістра; на основі вищої освіти

— з присудженням наукових ступенів кандидата та доктора наук у встановленому порядку.

9. Рівень акредитації вищого навчального закладу, освітньо-кваліфікаційні рівні, за програмами яких здійснюється підготовка студентів, змінюється виключно за результатами акредитації.

123

10. За результатами акредитації вищий навчальний заклад без зміни свого статусу може отримати право здійснювати з окремих напрямів (спеціальностей) підготовку за освітньо-професійними програмами вищого навчального закладу більш високого рівня акредитації.

Вищі навчальні заклади за погодженням з міністерствами, відомствами, у підпорядкуванні яких вони перебувають, можуть готувати фахівців за всіма освітньо-професійними програмами навчальних закладів нижчого рівня акредитації, якщо вони утворили комплекс з іншими навчальними закладами, які проводять підготовку за програмами такого рівня.

Питання про включення до таких комплексів навчальних закладів місцевого підпорядкування погоджується з відповідними органами управління освітою.

11. Державному вищому навчальному закладу за особливі досягнення в роботі відповідно до Указу Президента України від 16 червня 1995 р. №451 "Про Положення про національний заклад (установу) України" може надаватися статус національного.

12. Статут вищого навчального закладу приймається на загальних зборах (конференції) трудового колективу, затверджується у порядку, передбаченому частиною шостою статті 18 Закону України "Про освіту".

У такому ж порядку вносяться зміни та доповнення до Статуту вищого навчального закладу.

13. Взаємні зобов'язання керівництва (власника або уповноваженого ним органу) вищого навчального закладу і профспілкового комітету чи іншого уповноваженого трудовим колективом органу працівників вищого навчального закладу у частині забезпечення прав, безпечних умов праці, виконання обов'язків регулюються колективним договором, що розробляється та укладається відповідно до чинного законодавства.

14. У вищому навчальному закладі створюється комісія з трудових спорів, яка розглядає спірні питання, що виникають між працівниками та керівництвом закладу.

15. Вищі навчальні заклади незалежно від їх статусу мають право на добровільних засадах об'єднуватися в комплекси та інші типи об'єднань у встановленому порядку. Порядок створення, реорганізації та ліквідації зазначених комплексів (об'єднань) встановлює Міносвіти.

16. Вищим навчальним закладам третього і четвертого рівнів акредитації, які працюють за спільними навчальними планами і об'єднані в комплекс із навчальними закладами першого і другого рівнів акредитації, надається право зараховувати випускників цих навчальних закладів для продовження навчання за спеціальними програмами із скороченим терміном підготовки спеціалістів або на II-IV курси для поповнення академічних груп. Умови фінансування такої підготовки визначаються керівництвом вищого навчального закладу за погодженням з міністерством чи відомством, у підпорядкуванні якого перебуває заклад.

16^і. На вищі навчальні заклади III-IV рівня акредитації поширюються права, передбачені Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність" для науково-дослідних (науково-технічних) установ.

(Положення доповнено пунктом 161:ПКМ №1487 13.08.1999)

іб². Вищому навчальному закладу IV рівня акредитації (об'єднанню вищих навчальних закладів IVрівня акредитації), що проводить комплексні наукові дослідження загальнодержавного значення, визнані на світовому рівні, може бути надано статус національного наукового центру в установленому порядку.

(Положення доповнено пунктом 162: ПКМ№ 148713.08.1999)

124

[

Завдання, права та обов'язки вищого навчального закладу

17. Головними завданнями вищого навчального закладу є:

1) провадження освітньої діяльності, яка включає навчальну, виховну, наукову, культурну, методичну діяльність;

2) забезпечення умов для оволодіння системою знань про людину, природу і суспільство; формування соціально зрілої, творчої особистості; виховання морально, психічно і фізично здорового покоління громадян; формування громадянської позиції, патріотизму, власної гідності, готовності до трудової діяльності, відповідальності за свою долю, долю суспільства, держави і людства; забезпечення високих етичних норм, атмосфери доброзичливості й взаємної поваги у стосунках між працівниками, викладачами та студентами;

3) забезпечення набуття студентами знань у певній галузі, підготовка їх до професійної діяльності;

4) забезпечення виконання умов державного контракту та інших угод на підготовку фахівців з вищою освітою;

5) проведення наукових досліджень або творчої, мистецької діяльності як основи підготовки майбутніх фахівців та науково-технічного і культурного розвитку держави;

6) підготовка молоді до самостійної наукової, викладацької або мистецької діяльності;

7) інформування абітурієнтів і студентів про ситуацію, що склалася на ринку зайнятості;

8) перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів; просвітницька діяльність.

18. Державні органи управління освітою, у підпорядкуванні яких перебувають вищі навчальні заклади, мають забезпечувати:

1) створення нормативно-правової бази для діяльності вищого навчального закладу;

2) установлення вимог до змісту, рівня і обсягу освіти;

3) проведення державної акредитації вищого навчального закладу;

4) здійснення інформаційного забезпечення освітньої діяльності;

5) соціальний захист учасників навчально-виховного процесу;

6) установлення нормативів матеріально-технічного та фінансового забезпечення;

7) формування державного замовлення;

8) отримання або придбання нерухомого майна та обладнання, необхідних для провадження освітньої діяльності, згідно з установленими нормативами.

19. Вищий навчальний заклад має право:

1) визначати зміст освіти з урахуванням державних стандартів та освітньо-професійних програм, установлених для вищих навчальних закладів відповідних рівнів акредитації;

2) визначати форми та засоби проведення навчально-виховного процесу відповідно до ліцензованої освітньої діяльності;

3) готувати фахівців за державним замовленням і замовленням галузевих міністерств, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, місцевих органів виконавчої влади, громадських організацій та за договорами з громадянами;

4) розробляти та запроваджувати власні програми наукової діяльності;

5) створювати в установленому порядку структурні підрозділи;

6) отримувати кошти і матеріальні цінності (будинки, споруди, обладнання, транспортні засоби тощо) від органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, громадян і благодійних фондів;

7) укладати угоди про спільну діяльність з підприємствами, установами і організаціями в Україні та за її межами для виконання статутних завдань відповідно до чинного законодавства; * Т->

125

8) розвивати власну соціальну базу, мережу спортивно-оздоровчих, лікувально-профілактичних і культурних закладів;

9) здійснювати капітальне будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт основних фондів;

10) користуватися пільгами, встановленими чинним законодавством для вищих навчальних закладів;

11) користуватися банківськими кредитами і позичками згідно з чинним законодавством;

12) провадити самостійну видавничу діяльність у встановленому порядку;

13) брати участь у діяльності міжнародних організацій;

14) отримувати за результатами акредитації додаткові права та пільги, передбачені для закладів відповідного рівня.

Вищий навчальний заклад, якому надано статус національного, користується також правами, передбаченими Указом Президента України від 16 червня 1995 р. №451 "Про Положення про національний заклад (установу) України".

20. Вищий навчальний заклад несе відповідальність за:

1) дотримання вимог Законів України "Про освіту", "Про мови в Україні" та інших законодавчих актів;

2) дотримання державних стандартів освіти;

3) забезпечення безпечних умов проведення освітньої діяльності;

4) дотримання договірних зобов'язань з іншими суб'єктами освітньої, виробничої, наукової діяльності та громадянами, в тому числі за міжнародними угодами;

5) дотримання фінансової дисципліни та збереження державного майна;

6) соціальний захист учасників навчально-виховного процесу.

Структура вищого навчального закладу

21. Структура вищого навчального закладу визначається відповідно до цього Положення та його Статуту.

22. Основними структурними підрозділами вищого навчального закладу третього і четвертого рівнів акредитації є: інститути, факультети, кафедри, курси тощо.

Основними структурними підрозділами вищого навчального закладу першого і другого рівнів акредитації є відділення.

23. Інститут є навчально-науковим або науковим структурним підрозділом і може створюватись у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації з метою більш ефективної реалізації статутних завдань закладу. Навчально-науковий інститут об'єднує споріднені факультети, кафедри і створюється органом управління, у підпорядкуванні якого перебуває вищий навчальний заклад. Керівництво навчально-науковим інститутом здійснює директор інституту, який призначається на посаду і звільняється з посади наказом керівника вищого навчального закладу. Функціональні обов'язки директора інституту визначаються ректором відповідно до Статуту вищого навчального закладу.

Науково-дослідний інститут об'єднує споріднені наукові лабораторії, центри і створюється наказом ректора (якщо діяльність інституту фінансується з державного бюджету — органом управління, у підпорядкуванні якого перебуває вищий навчальний заклад). Директор науково-дослідного інституту призначається на посаду і звільняється з посади наказом керівника вищого навчального закладу (якщо науково-дослідний інститут створюється органом управління, у підпорядкуванні якого перебуває вищий навчальний заклад, кандидатура директора погоджується з керівництвом органууправління).

24. Факультет є навчально-науковим структурним підрозділом вищих навчал ьн их закладів третього та четвертого рівнів акредитації, що здійснює підготовку студентів, аспірантів та

126 ;

докторантів із споріднених спеціальностей. Факультет об'єднує відповідні кафедри і лабораторії. Керівництво діяльністю факультету здійснює декан, який призначається на посаду з числа професорів або найдосвідченіших доцентів у порядку, встановленому Статутом вищого навчального закладу, і звільняється з посади керівником вищого навчального закладу.

Структура факультету, порядок призначення заступника декана, обов'язки і відповідальність декана визначаються Статутом вищого навчального закладу.

Факультет створюється, ліквідується та реорганізується органом управління, у підпорядкуванні якого перебуває вищий навчальний заклад.

25. Кафедра є основним навчально-науковим структурним підрозділом вищих навчальних закладів третього та четвертого рівнів акредитації (філіалів, факультетів), що провадить навчальну, методичну та науково-дослідницьку діяльність з однієї або кількох споріднених дисциплін.

Кафедра створюється наказом ректора за поданням декана факультету та за рішення м вченої ради факультету, погодженим з органом управління, у підпорядкуванні якого перебуває вищий навчальний заклад, за умови, що обсяги навчальної роботи дають змогу сформувати викладацький склад у кількості не менш як 5 штатних одиниць. У вищих навчальних закладах мистецтва, як виняток, за погодженням з органами управління, у підпорядкуванні яких перебуває вищий навчальний заклад, можуть створюватися кафедри чисельністю не менш як 3 штатні одиниці.

У разі потреби для забезпечення розвитку нового напряму навчальної, методичної і наукової діяльності при кафедрі може бути створена секція.

Посаду завідуючого кафедрою може займати, як правило, особа, яка має вчене звання професора або науковий ступінь доктора наук. Порядок наймання на роботу завідуючого кафедрою встановлюється положенням, яке затверджує Міносвіти.

26. У структурі вищих навчальних закладах першого і другого рівнів акредитації можуть створюватися відділення, які об'єднують навчальні групи з однієї або кількох спеціальностей, методичні, навчально-виробничі підрозділи, необхідні для виконання покладених на відділення завдань.

27. У вищих навчальних закладах першого і другого рівнів акредитації можуть створюватися предметні (циклові) комісії, що проводять навчальну та методичну діяльність з однієї або кількох споріднених дисциплін.

Предметна (циклова) комісія створюється у разі, коли обсяги навчальної роботи дають змогу сформувати викладацький склад у кількості не менш як 3 особи.

Перелік предметних (циклових) комісій, кандидатури їх голів та персональний склад затверджуються наказом директора вищого навчального закладу терміном на один навчальний рік.

28. Вищі навчальні заклади у своєму складі можуть мати: підрозділи перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, лабораторії, бібліотеки, навчально-методичні кабінети, обчислювальні центри, навчально-виробничі та творчі майстерні, навчально-дослідні господарства, виробничі структури, видавництва, заклади культурно-побутового призначення та інші підрозділи, діяльність яких не заборонена чинним законодавством.

Вищі навчальні заклади третього і четвертого рівнів акредитації можуть також мати аспірантуру, докторантуру, науково-дослідні установи.

Наукові, виробничі та інші структурні підрозділи вищих навчальних закладів беруть участь у процесі навчання студентів, аспірантів, докторантів, клінічних ординаторів або в організації чи забезпеченні освітньої діяльності закладу.

29. Вищий навчальний заклад може створювати навчальні підрозділи: курси, факультети суміжних і додаткових професій та інші підрозділи, що надають платні освітні

127

і І

послуги. Такі підрозділи підпорядковані безпосередньо ректору (директору) вищого навчального закладу, який відповідно до його Статуту призначає керівника підрозділу, визначає напрями їх основної діяльності, порядок фінансово-господарської діяльності, структуру управління та умови використання матеріально-технічної бази, що належить базовому вищому навчальному закладу.

30. Вищий навчальний заклад має право створювати у своєму складі заклади післядипломної освіти, які на базі вищої освіти у скорочені терміни готують фахівців з нових перспективних напрямів науки і техніки. Порядок створення цих заклад регулюється нормативними актами, які затверджує Міносвіти за погодженням з Мінфіном.

31. Для обміну досвідом з питань навчально-методичної роботи при провідних вищих навчальних закладах можуть створюватися науково-методичні лабораторії, центри, експериментальні майданчики. Порядок їх створення встановлюється органами управління, у підпорядкуванні яких перебувають вищі навчальні заклади.

Управління вищим навчальним закладом

32. Управління вищим навчальним закладом здійснюється на основі суміщення прав центральних органів виконавчої влади та керівництва вищого навчального закладу, розмежування повноважень, поєднання єдиноначальності та самоврядування, реалізації прав власника на використання свого майна.

33. Управління діяльністю вищого навчального закладу здійснює уповноважений засновником керівник (президент, ректор, директор), який діє на засадах єдиноначальності.

34. Наймання на роботу керівника (президента, ректора, директора) вищого навчального закладу здійснюється у порядку, встановленому Законом України "Про освіту".

35. Наймання на роботу і звільнення з роботи заступників керівника, керівників основних структурних підрозділів та їх заступників здійснюється за наказом керівника вищого навчального закладу на умовах, передбачених чинним законодавством і Статутом вищого навчального закладу. Кількість заступників керівника визначається органом управління, у підпорядкуванні якого перебуває вищий навчальний заклад.

36. Наймання на роботу професорсько-викладацького складу проводиться відповідно до чинного законодавства за трудовим договором, у тому числі за контрактом, а також може здійснюватися на основі конкурсного відбору інших працівників на умовах, встановлених Статутом вищого навчального закладу.

37. Вищим колегіальним органом самоврядування вищого навчального закладу є загальні збори чи конференція. Порядок обрання делегатів конференції встановлюється Статутом вищого навчального закладу. При цьому не менш як 75 відсотків загальної чисельності делегатів конференції мають становити викладачі та наукові працівники вищого навчального закладу.

38. Загальні збори (конференція):

■ розглядають проект колективного договору і надають повноваження профспілковому комітету чи іншому уповноваженому трудовим колективом органу працівників вищого навчального закладу підписувати договір з власником або уповноваженим ним органом від імені колективу вищого навчального закладу;

■ обирають представників вищого навчального закладу до складу конкурсної комісії з питань заміщення вакантної посади керівника, що створюється органом управління, у підпорядкуванні якого перебуває вищий навчальний заклад;

■ визначають рейтинг претендентів на посаду керівника вищого навчального закладу шляхом відкритого або таємного голосування і подають свої пропозиції конкурсній комісії;

128

■ обирають комісію з трудових спорів відповідно до Кодексу законів про працю України.

39. Для забезпечення гласності та інформованості про діяльність керівництва та органів самоврядування вищого навчального закладу, висвітлення актуальних проблем життя трудового колективу закладу при ньому в установленому порядку можуть бути створені засоби масової інформації.

40. Для координації діяльності вищих навчальних закладів в Автономній Республіці Крим, областях (регіонах) створюються ради ректорів (директорів) вищих навчальних закладів. Положення про ці ради затверджує Міносвіти.

Голови рад ректорів (директорів) організовують діяльність ради разом з Міносвіти,

Міністерством освіти Автономної Республіки Крим, обласними органами виконавчої влади.

Рішення рад керівників вищих навчальних закладів мають рекомендаційний характер.

41.3 метою поліпшення координації діяльності, обміну досвідом роботи вищі навчальні заклади в установленому порядку можуть утворювати асоціації або інші об'єднання.

42. Для вирішення основних питань діяльності вищого навчального закладу відповідно до його Статуту створюються робочі та дорадчі органи:

¹ робочі органи — ректорат, деканати (для вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації), адміністративна рада (для вищих навчальних закладів першого і другого рівнів акредитації), приймальна комісія;

■ дорадчі органи — вчена рада (для вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації), педагогічна рада (для вищих навчальних закладів першого і другого рівнів акредитації), бюджетно-фінансова комісія тощо.

Положення про робочі та дорадчі органи і їх функції затверджуються наказом керівника вищого навчального закладу.

43. На підставі рішення вченої ради вищого навчального закладу керівник може видавати накази, обов'язкові для виконання викладачами, співробітниками і студентами цього закладу.

44. До складу вченої ради вищого навчального закладу входять керівник, заступники керівника за посадами, головний бухгалтер.

Головою вченої ради вищого навчального закладу є керівник, а у разі його відсутності - заступник керівника за його вказівкою.

45. Безпосереднє керівництво навчальною, науково-методичною, науковою та адміністративно-господарською діяльністю вищого навчального закладу здійснюють заступники керівника, що відповідають за ці напрями діяльності.

Заступники керівника наймаються на роботу за трудовим договором (контрактом) і звільняються з роботи керівником вищого навчального закладу.

46. У вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації можуть бути створені вчені ради факультетів (інститутів), склад, функції та порядок роботи яких визначаються Статутом вищого навчального закладу.

47. Вищий навчальний заклад в особі керівника звітує перед міністерством і відомством, у підпорядкуванні якого він перебуває, подає статистичну звітність та іншу інформацію відповідним державним органам.

48.3 метою вдосконалення якості викладання, підвищення педагогічної майстерності викладачів у вищих навчальних закладах першого і другого рівнів акредитації створюється педагогічна рада, що об'єднує педагогічних та інших працівників закладу, які беруть безпосередню участь у навчально-виховному процесі.

Склад, функції та порядок роботи педагогічної ради визначаються положенням про неї і Статутом вищого навчального закладу.

\ 129

І

До складу педагогічної ради входять директор, заступники директора за посадами, головний бухгалтер. Головою педагогічної ради є директор, а у разі його відсутності — заступник директора вищого навчального закладу.

У разі потреби у вищому навчальному закладі можуть створюватися методичні ради, порядок створення і функції яких визначаються директором.

Органи студентського самоврядування у вищому навчальному закладі

49. Студентське самоврядування у вищому навчальному закладі функціонує з метою забезпечення виконання студентами своїх обов'язків та захисту їх прав і сприяє гармонійному розвитку особистості студента, формуванню у нього навичок майбутнього організатора, керівника.

50. Перелік питань, що належать до компетенції органів студентського самоврядування, погоджується з керівником вищого навчального закладу.

51. У своїй діяльності органи студентського самоврядування керуються чинним законодавством, рішеннями Міносвіти та іншого органу управління, у підпорядкуванні якого перебуває вищий навчальний заклад, його Статутом та цим Положенням.

52. Основними завданнями органів студентського самоврядування є:

1) забезпечення і захист прав та інтересів студентів;

2) забезпечення виконання студентами своїх обов'язків;

3) сприяння навчальній, науковій та творчій діяльності студентів;

4) сприяння у створенні необхідних умов для проживання і відпочинку студентів;

5) створення різноманітних студентських гуртків, товариств, об'єднань, клубів за інтересами;

6) організація співробітництва із студентами інших вищих навчальних закладів і молодіжними організаціями;

7) сприяння проведенню серед студентів соціологічних досліджень;

8) сприяння працевлаштуванню випускників;

9) участь у вирішенні питань міжнародного обміну студентами.

53. Органи студентського самоврядування вищого навчального закладу користуються всебічною підтримкою і допомогою власника або уповноваженого ним органу у вирішенні питань забезпечення приміщеннями, обладнанням, документацією, коштами за погодженням з керівником закладу.

54. Студентське самоврядування здійснюється на рівні академічної групи, факультету, гуртожитку, вищого навчального закладу. Залежно від контингенту, типу та специфіки вищого навчального закладу студентське самоврядування може здійснюватись і на рівні курсу, спеціальності, студентського містечка, іншого структурного підрозділу закладу.

55. Найвищим органом студентського самоврядування є загальні збори (конференція) студентів вищого навчального закладу, на яких: затверджується положення про студентське самоврядування, обирається виконавчий орган студентського самоврядування, визначаються його структура і термін повноважень, заслуховується його звіт.

Виконавчий орган студентського самоврядування структурного підрозділу вищого навчального закладу обирається на загальних зборах (конференції) студентів цього підрозділу.

56. Органи студентського самоврядування можуть мати різноманітні форми (сенат, парламент, старостат, студентська навчальна (наукова) частина, студентські деканати, ради тощо).

57. Статутом вищого навчального закладу може бути передбачено укладення договору між керівництвом вищого навчального закладу, студентською профспілкою та органами студентського самоврядування.

130

Права та обов'язки керівника вищого навчального закладу

58. Керівник вищого навчального закладу:

1) самостійно в межах чинного законодавства вирішує питання діяльності закладу;

2) у межах своїх повноважень видає накази і розпорядження, обов'язкові для виконання всіма підрозділами закладу;

3) представляє вищий навчальний заклад в державних та інших органах, відповідає за результати діяльності закладу перед органом управління, у підпорядкуванні якого він перебуває;

4) є розпорядником майна і коштів закладу;

5) виконує кошторис, укладає угоди, дає доручення, відкриває банківські рахунки;

6) приймає на роботу та звільняє з роботи працівників закладу згідно з чинним законодавством;

7) застосовує заходи морального та матеріального заохочення, притягає до дисциплінарної відповідальності згідно з чинним законодавством;

8) забезпечує охорону праці, дотримання законності та порядку в межах закладу;

9) визначає функціональні обов'язки працівників закладу;

10) формує контингент студентів закладу. Порядок формування контингенту студентів, аспірантів, докторантів встановлюється положеннями, які затверджує Міносвіти;

11) відраховує із закладу та поновлює на навчання студентів, аспірантів і докторантів;

12) контролює виконання навчальних планів і програм, планів науково-дослідних робіт;

13) контролює дотримання штатно-фінансової дисципліни всіма підрозділами закладу,

14) здійснює контроль за якістю роботи викладачів, організацією навчально-виховної та культурно-масової роботи, станом фізичного виховання і здоров'я студентів;

15) організовує побутове обслуговування студентів і працівників закладу, здійснює заходи щодо їх оздоровлення;

16) розробляє і разом з профспілковим комітетом подає на затвердження загальним зборам (конференції) трудового колективу закладу Правила внутрішнього розпорядку.

Керівник відповідно до Статуту вищого навчального закладу може делегувати частину своїх прав і обов'язків заступникам керівника, деканам факультетів, завідуючим відділеннями.

59. Відповідальність за виконання покладених на вищий навчальний заклад завдань, результати фінансово-господарської діяльності, стан і збереження будівель та іншого майна, переданого вищому навчальному закладу у користування та володіння, несе керівник закладу.

Права та обов'язки учасників навчально-виховного процесу

60. Перелік осіб, які належать до учасників навчально-виховного та наукового процесу, визначається Законами України "Про освіту" та "Про наукову і науково-технічну діяльність".

(пункт 60 в новій редакції: ПКМ №148713.08.1999)

61. Права та обов'язки учасників навчально-виховного та наукового процесу визначаються Законами України "Про освіту" та "Про наукову і науково-технічну діяльність", статутом і правилами внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу.

(пункт 61 в новій редакції: ПКМ №148713.08.1999)

62. Права професорсько-викладацького складу та інших працівників вищого навчального закладу забезпечуються шляхом виконання власником або уповноваженим

! 131

ним органом та керівником закладу положень колективного договору, умов трудового договору (контракту).

63. Крім прав, передбачених статтею 51 Закону України "Про освіту", студенти вищого навчального закладу мають право:

1) обирати і бути обраними до вищого колегіального органу самоврядування закладу;

2) обирати навчальні дисципліни за спеціальністю в межах, передбачених освітньо-професійною програмою підготовки та робочим навчальним планом, формувати індивідуальний навчальний план, який затверджується у порядку, встановленому ректором (директором);

3) за дозволом деканів (завідуючих відділеннями) відвідувати заняття на інших факультетах (відділеннях) закладу за умови виконання графіка навчального процесу, складеного відповідно до індивідуального навчального плану;

4) отримувати матеріальну допомогу згідно з чинним законодавством;

5) створювати фонди для студентських потреб;

6) брати участь у роботі громадських організацій, політичних партій;

7) під час навчання без відриву від виробництва користуватися пільгами, встановленими чинним законодавством (додаткова відпустка тощо);

8) на академічну відпустку, поновлення, переведення до іншого вищого навчального закладу у порядку, встановлено положенням, яке затверджує Міносвіти.

64. Крім обов'язків, передбачених статтею 52 Закону України "Про освіту", студенти вищого навчального закладу зобов'язані:

■ виконувати вимоги навчального плану в терміни, визначені графіком навчального процесу;

■ відвідувати заняття за обраним індивідуальним навчальним планом; вчасно інформувати керівництво закладу в разі неможливості з поважних причин відвідувати заняття, складати (перескладати) заліки та іспити, виконувати контрольні роботи тощо.

65. За невиконання обов'язків і порушення Правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу ректор (директор) може накласти дисциплінарне стягнення на студента або відрахувати його із закладу.

Порядок накладення дисциплінарного стягнення, відрахування з вищого навчального закладу встановлюється його Статутом та Правилами внутрішнього розпорядку.

66. З вищого навчального закладу студент може бути відрахований:

1) за власним бажанням;

2) у зв'язку з призовом на строкову військову службу (крім студентів вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації);

3) за незадовільне складання іспитів і заліків протягом сесії;

4) за невиконання вимог навчального плану та графіка навчального процесу;

5) за появу на заняттях у навчальному корпусі, бібліотеці, гуртожитку в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсикологічного сп'яніння;

6) за вироком суду, що вступає в законну силу, чи постановою органу, до компетенції якого належить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу;

⁷^ за одноразове грубе порушення навчальної дисципліни або Правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу (за погодженням з профспілковою організацією).

132

Наукова діяльність

67. Вищий навчальний заклад провадить наукову, науково-технічну та іншу творчу діяльність, основні завдання і порядок організації якої визначаються положенням, що затверджує Міносвіти.

68. Фінансування наукових досліджень здійснюється за рахунок:

1) коштів державного бюджету, що виділяються на проведення фундаментальних і науково-пошукових досліджень, а також виконання робіт у межах пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;

2) коштів, що надійшли до вищого навчального закладу за виконання науково-дослідних і конструкторських робіт за договорами;

3) власних коштів вищого навчального закладу, кредитів та інших джерел, визначених чинним законодавством.

69. Наукова та науково-виробнича діяльність вищих навчальних закладів є одним з головних засобів досягнення державних стандартів якості підготовки фахівців з вищою освітою та науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, що реалізуються за рахунок:

1) інтеграції навчального процесу, науки та виробництва;

2) підготовки фахівців на основі використання досягнень науково-технічного прогресу та залучення студентів до участі в науково-дослідних і проектно-конструкторських роботах, що виконуються за рахунок коштів державного бюджету і за договорами із замовником;

3) організації наукової та науково-виробничої роботи у взаємозв'язку з навчальним процесом у межах діяльності конструкторських і проектних бюро, центрів науково-технічної творчості молоді тощо;

4) проведення олімпіад (конкурсів) студентської творчості;

5) залучення провідних учених і науковців до здійснення навчального процесу.

70. Основними суб'єктами наукової та науково-виробничої діяльності вищого навчального закладу є науково-педагогічні, наукові та науково-технічні працівники. До проведення наукових досліджень у вищому навчальному закладі залучаються як його штатні працівники (викладачі, науковці, інженери, робітники), так і докторанти, аспіранти, студенти, стажисти-дослідники, викладачі-стажисти, працівники інших організацій.

Правовий статус наукового та науково-технічного працівника визначається законодавством України.

Міжнародні зв'язки і зовнішньоекономічна діяльність

71. Вищий навчальний заклад має право на встановлення міжнародних зв'язків згідно з чинним законодавством. '

72. Зовнішньоекономічна діяльність вищого навчального закладу проводиться відповідно до чинного законодавства шляхом укладання договорів з іноземними громадянами, навчальними закладами, науковими установами, міжнародними організаціями, фондами, фірмами та іншими організаціями.

73. Основними видами зовнішньоекономічної діяльності вищого навчального закладу є:

1) навчання іноземних студентів, післядипломна підготовка та підвищення кваліфікації фахівців, підготовка науковців;

2) організація спільної підготовки і стажування студентів;

3) проведення спільних наукових розроблень;

4) виконання наукових робіт за грантами, започаткованими фондами іноземних держав;

133

5) здійснення інших видів зовнішньоекономічної діяльності, передбачених чинним законодавством.

74. Підготовка фахівців для зарубіжних країн у вищому навчальному закладі України здійснюється за міждержавними угодами України, а також за угодами міністерств, відомств, вищих навчальних закладів, укладеними з органами влади, організаціями, фірмами, вищими навчальними закладами інших країн, іноземними громадянами та міжнародними організаціями.

75. Порядок навчання іноземних студентів установлюється положенням, яке затверджує Кабінет Міністрів України.

76. Валютні, матеріальні надходження від зовнішньоекономічної діяльності використовуються вищим навчальним закладом для забезпечення його власної статутної діяльності згідно з кошторисом та законодавством.

Планування і фінансування діяльності вищих навчальних закладів, майнові відносини

77. З метою забезпечення діяльності вищого навчального закладу його засновник передає у користування та оперативне управління закладу об'єкти права власності (споруди, будівлі, майнові комплекси, обладнання, а також інше необхідне майно споживчого, соціально-культурного та іншого призначення), що належать засновникові на правах власності.

Вищому навчальному закладу на правах, визначених чинним законодавством, належать:

1) грошові кошти, майно, інші об'єкти власності, передані йому фізичними та (або) юридичними особами у формі дарунку, пожертвування або за заповітом;

2) доходи від власної діяльності та придбані на ці доходи об'єкти власності.

78. Земельні ділянки державних вищих навчальних закладів передаються їм у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

79. Вищий навчальний заклад має право самостійно використовувати майно, передане йому в оперативне управління.

80. Вищий навчальний заклад має право створювати асоціації, комплекси, союзи та інші об'єднання, в тому числі з підприємствами, установами і громадськими організаціями відповідно до законодавства України.

81. Вищий навчальний заклад забезпечує дотримання екологічних вимог відповідно до законодавства України.

82. Фінансування вищих навчальних закладів, підприємств, установ і організацій системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Додатковими джерелами фінансування є:

1) кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів;

2) плата за надання додаткових освітніх послуг;

3) кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчальним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян;

4) доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;

5) дотації місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

6) кредити і позички банків, дивіденди від цінних паперів та доходи від розміщення на депозитних вкладах тимчасово вільних позабюджетних коштів;

134

7) валютні надходження;

8) добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян, та інші кошти.

83. Бюджетні кошти та інші надходження на утримання вищого навчального закладу, передбачені його Статутом, повинні використовуватися на відшкодування матеріальних та прирівняних до них витрат на виконання робіт (надання послуг), що відповідають профілю закладу, на виплату заробітної плати, стипендій, створення необхідної матеріально-технічної бази, соціальний розвиток та матеріальне стимулювання трудового колективу відповідно до законодавства України.

84. Вищий навчальний заклад самостійно використовує бюджетні та позабюджетні кошти відповідно до загального кошторису, що затверджується органом управління, у підпорядкуванні якого перебуває навчальний заклад.

84^і. Вищі навчальні заклади ІИ-ІУ рівня акредитації на основі результатів державної акредитації (атестації) можуть бути включені до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави.

(Положення доповнено пунктом 84і: ПКМ № 1487 13.08.1999)

84². Вищий навчальний заклад Ш-ІУрівня акредитації для проведення фундаментальних наукових досліджень і найважливіших для держави напрямів досліджень, у тому числі в інтересах національної безпеки і оборони, розвитку інфраструктури наукової і науково-технічної діяльності, збереження наукових об'єктів, що становлять національне надбання, і підготовки наукових кадрів, може бути включений до переліку наукових установ та вищих навчальних закладів, яким надається базове фінансування для провадження наукової і науково-технічної діяльності.

(Положення доповнено пунктом 84-2: ПКМ №1487 13.08.1999)

85. Вищий навчальний заклад за договорами з підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами може здійснювати як додаткові платні послуги навчання за межами, встановленими державними освітньо-професійними програмами, а також надавати інші види платних послуг, перелік яких установлює Кабінет Міністрів України.

Платні освітні послуги не можуть надаватися замість або в межах обсягів основної освітньої діяльності, що фінансується за рахунок бюджетних коштів.

86. Вищий навчальний заклад користується банківським кредитом і несе відповідальність за виконання кредитних договорів і дотримання фінансової дисципліни згідно з чинним законодавством.

87. Вищий навчальний заклад є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням.

135

ДОДАТОК 3.

ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ ПРИМІРНОГО СТАТУТУ ВИЩОГО

НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

НАКАЗ Міністерства освіти і науки України

від 5 лютого 2003 р. №60

З метою надання методичної допомоги вищим навчальним закладам при розробці статутів, згідно з вимогами статті 27 Закону України "Про вищу освіту", наказую:

1. Затвердити Примірний статут вищого навчального закладу (додається).

2. Наказ Міністерства освіти України від 04.06.97 № 174 "Про затвердження Примір-ного Статуту вищого закладу освіти" визнати таким, що втратив чинність.

3. Департаменту вищої освіти (Болюбаш Я.Я.) довести до відома керівників вищих навчальних закладів І-IV рівнів акредитації Примірний статут вищого навчального закладу.

4. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника державного секретаря Степка М.Ф.

Міністр В.Г.Кремень

Затверджено

наказом Міністерства освіти і науки України від 5 лютого 2003 р. № 60

Примірний статут вищого навчального закладу

136

7.2. Вищий навчальний заклад самостійно здійснює оперативний, бухгалтерський та фінансовий облік своєї роботи, веде статистичну звітність згідно з установленими нормами, подає її в установленому порядку до органів, яким законодавством України надано право контролю за відповідними напрямами діяльності.

7.3. Ректор та головний бухгалтер вищого навчального закладу несуть персональну відповідальність за достовірність бухгалтерської та статистичної звітності.

7.4. Аудит діяльності вищого навчального закладу здійснюється згідно з чинним законодавством.