16. Темперамент

Ключові поняття теми: темперамент, тип вищої нервової діяль­ності, сила нервових процесів, рухливість нервових процесів, врів­новаженість нервових процесів, екстравертованість, інтровертова-ність, сенситивність, реактивність, пластичність, ригідність, резис­тентність

Поняття про темперамент

На фоні загальнолюдських фізичних і психічних особливостей у кожної людини помітно вирізняються притаманні лише їй індиві­дуальні особливості, які впливають на її життя, поведінку, діяль­ність.

Індивідуальні особливості будови тіла — це конституція орга­нізму, його фізіологічні процеси: гуморальні, ендокринні, нерво­ві. У кожному окремому організмі ці процеси відбуваються своє­рідно, хоча здебільшого у всіх людей вони мають багато спільно­го, що зумовлене антропогенезом, тобто походженням і розвитком людини.

Психічні індивідуальні особливості виявляються в різній швид­кості реакцій, у порогах чутливості, властивостях уваги, пам'яті, у спостережливості, кмітливості, інтересах. Особливо яскраво відріз­няються люди за своїми індивідуальними здібностями — музични­ми, образотворчими, спортивними, художньо-літературними.

Індивідуально-психологічні особливості — це неповторна своє­рідність психіки кожної людини. Природною передумовою індиві­дуальних особливостей людини є передусім спадкові та вроджені бі­ологічні особливості будови та функцій організму.

Дитина народжується з властивими їй конкретними задатками, на грунті яких протягом життя залежно від умов виховання розви­ваються й формуються притаманні певному індивіду будова та фун­кції організму, власне психічне буття.

Проте вроджені біологічні особливості не визначають фатально індивідуальні якості особистості. Багатьма спеціальними психологіч­ними та фізіологічними дослідженнями доведено, що вроджене змі­нюється залежно від умов життя і виховання.

І.П. Павлов у відомій «Відповіді фізіолога психологам» підкрес­лював, що завдяки надзвичайно великій пластичності вищої нерво­вої діяльності ніщо в ній не залишається незмінним, непіддатливим, а все завжди може бути досягнуте, замінене на краще, аби тільки бу­ли створені відповідні умови.

Індивідуальні особливості людини слід відрізняти від вікових особливостей, яких людина набуває впродовж дозрівання або ста-

274

275

ріння організму. Індивідуальні якості, наприклад швидкість реакцій, міра активності, вразливості тощо, виявляються незалежно від віку без особливих змін.

Водночас з віком під впливом умов життя та виховання індивіду­альне досить своєрідно, яскраво виявляється в пізнавальній діяль­ності, емоційно-вольовій активності, рисах характеру, інтересах, що дає підстави вважати людину більш або менш здібною, емоційно вразливою або «товстошкірою», вольовою або слабкою, сміливою або боязливою.

На деяких етапах вікового розвитку, наприклад у підлітковому віці, трапляється так, що вікові та індивідуальні особливості люди­ни важко диференціювати. Імпульсивність, нестриманість, вразли­вість підлітків, якщо не зважати на обставини, в яких вони виявля­ються, легко витлумачити як вияв індивідуальних рис і вікових особливостей.

У навчально-виховній роботі важливо відрізняти вікові особли­вості від індивідуальних, щоб правильно визначити необхідні вихов­ні заходи.

Індивідуальні особливості особистості найяскравіше виявляють­ся в темпераменті, характері та здібностях, пізнавальній, емоцій­но-вольовій діяльності, потребах та інтересах. Особливості їх вияву залежать від виховання дитини. Індивідуальні риси характеру, як свідчать дослідження, досить яскраво виявляються вже в дошкіль­ному віці.

У навчально-виховній роботі особливо важливим є індивідуаль­не ставлення до дітей. А.С.Макаренко радив вихователям завжди пам'ятати, що люди являють собою дуже різноманітний матеріал для виховання, і було б неймовірним верхоглядством намагатися «втис­нути» його в загальний для всіх еталон.

Індивідуальні відмінності між людьми вивчає диференційна пси­хологія. Психологія праці, мистецтва, навчання та виховання, зас­тосування психологічних закономірностей завжди вимагають попе­реднього пізнання індивідуальних відмінностей між людьми. Без та­ких знань неможливо готувати молодь до праці, до свідомого оби­рання професії.

Діяльність і поведінку людини зумовлюють не лише соціальні умови життя, а й індивідуальні особливості її психофізичної будови. Це виразно виявляє і темперамент особистості.

Темперамент (від лат. tempern — змішувати в належних співвідно­шеннях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, керувати) харак­теризує динамічний бік психічних реакцій людини — їх темп, швидкість, ритм, інтенсивність.

Однакові за змістом і метою дії кожна людина виконує по-своє­му, індивідуально. Одні реагують активно, жваво, глибоко емоцій-

276

но, довго переживають вплив подразника, а другі — спокійно, по­вільно, швидко забуваючи про те, що на них впливало.

Є люди, які надмірно афективне реагують на події, на ставлення до них — спалахують гнівом, діють агресивно, а другі в таких випад­ках виявляють боязкість, не чинять жодного опору тоді, коли цього

вимагає ситуація.

Темперамент — індивідуальна особливість людини, що виявляється в її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності.

Індивідуальні особливості реагування на різноманітні обставини дали підстави поділити людей на кілька груп, вирізнити за типами

їх темпераменту.

Вчення про темперамент започатковане видатним давньогрець­ким лікарем і філософом Гіппократом. Він та його послідовники (римський лікар Гален та ін.) обстоювали гуморальну теорію (від лат. humor — рідина, соки організму: кров, флегма, жовч), згідно з якою ознаки темпераменту зумовлює переважання в організмі пев­ної рідини. Гіппократ вважав, що життєдіяльність організму визна­чається співвідношенням крові, жовчі та слизу (лімфи, флегми).

На підставі цих припущень сформувалося вчення про чотири ти­пи темпераменту: сангвінічний (від лат. sanguis - кров, перевага в організмі крові), флегматичний (від грецьк. phlegma — слиз, перева­га в організмі слизу), холеричний (від грецьк. choie — жовч, перева­га в організмі жовчі) та меланхолійний (від грецьк. mкlas — чорний, похмурий та choie — жовч, перевага в організмі чорної жовчі). Сьо­годні це вчення цікаве тільки з історичної точки зору.

Але характерні риси темпераменту, описані Гіппократом, досить точно визначають особливості окремих типів темпераменту. І.П. Павлов, розглядаючи проблему темпераменту, писав, що гені­альний спостерігач людини Гіппократ, класифікуючи темперамен­ти, підійшов до істини найближче.

Німецький філософ І. Кант, поділяючи погляди на темперамент представників гуморальної теорії, вперше дав своєрідну психологіч­ну характеристику темпераментів. Він вважав, що флегматикам влас­тиві недостатньо розвинені моральні почуття, а меланхолікам — справжня доброчинність; у холериків найбільш розвинене почуття честі, а в сангвініків — почуття прекрасного. Але Кант, тлумачачи темперамент, плутав його з рисами характеру.

Вчений, лікар і педагог П.Ф. Лесгафт пояснював темперамент особливостями кровообігу, які залежать від діаметра отвору, товщи­ни й гнучкості стінок судин. Калібр судин і товщина їхніх стінок, на думку Лесгафта, зумовлюють швидкість і силу кровообігу. Невели­кому діаметру судин, вважав Лесгафт, відповідає сангвінічний тем­перамент, а великому отвору та товстим його стінкам — меланхолій-

277

ний; флегматичний темперамент зумовлюється великим отвором і тонкими стінками судин.

Німецький психіатр Е.Кречмер обстоював залежність психічної будови особистості від будови (конституції) тіла. Він запропонував класифікацію типів конституції (пікнічний, астенічний, атлетич­ний, дисплатичний) і вважав, що кожному з них властивий свій темперамент.

Гуморальна та морфологічна теорії темпераменту мають серйоз­ні недоліки. Вони обстоюють як першооснову темпераменту фізіо­логічні системи організму, які не мають для цього необхідних влас­тивостей.

Крім того, ці теорії не враховують відмінностей темпераменту здо­рового та хворого організму, пояснюють відмінності темпераменту лише дією біологічних чинників, а тому не все виявляють в його сутності. Але цілком ігнорувати ці теорії в поясненні виявів темпе­раменту не можна.

Відомо, що порушення функції гуморальної та ендокринної сис­тем організму зумовлюють розвиток деяких видів психопатії, що впливають на особливості типів темпераменту. Це, зокрема, шизоф­ренічні, маніакально-депресивні психози, невмотивовані настрої, психастенії та ін.

Типи темпераментів

У сучасній психології користуються гіппократівською класифі­кацією типів темпераменту: сангвінік, холерик, флегматик і мелан­холік. Кожному з цих типів властиві своєрідні психологічні особ­ливості.

Сангвініку притаманні досить висока нервово-психічна актив­ність, багатство міміки та рухів, емоційність, вразливість, лабіль­ність. Разом з тим емоційні переживання сангвініка здебільшого неглибокі, а його рухливість при незадовільних виховних впливах є причиною недостатньої зосередженості, похапливості, а то й повер­ховості.

Для холерика характерний високий рівень нервово-психічної ак­тивності та енергії дій, різкість і стрімкість рухів, сильна імпульсив­ність та яскравість емоційних переживань. Недостатня емоційна і рухова врівноваженість холерика може виявитися за умови відсут­ності належного виховання, в нестриманості, запальності, нездат­ності контролювати себе в емоціогенних обставинах.

Флегматик характеризується порівняно низьким рівнем активнос­ті поведінки, ускладненням переключення, уповільненістю і спокій­ністю дій, міміки і мовлення, рівністю, постійністю та глибиною по­чуттів і настроїв.

278

Невдале виховання може сприяти формуванню у флегматика та­ких негативних рис, як млявість, збідненість і слабкість емоцій, схильність до виконання лише звичних дій.

Меланхоліку властивий низький рівень нервово-психічної актив­ності, стриманість і приглушеність моторики та мовлення, значна емоційна реактивність, глибина і постійність почуттів, але слабкий їх зовнішній вияв. За умови недостатньої вихованості в меланхолі­ка можуть розвинутися такі негативні риси, як хвороблива емоцій­на вразливість, замкнутість, відчуженість, схильність до тяжких внутрішніх переживань, які виявляються і за неістотних життєвих

обставин.

Зв'язок типів темпераменту та типів вищої нервової діяльності

стисло можна подати у вигляді таблиці.

Головні властивості темпераменту

Темперамент як динамічна характеристика психічної діяльності особистості має свої властивості, які позитивно або негативно впли­вають на його поведінку. Розрізняють такі головні властивості тем­пераменту, як сенситивність, реактивність, пластичність, ригідність, резистентність, екстравертованість та інтровертованість.

Сенситивність - міра чутливості до явищ дійсності, що мають стосунок до особистості. Незадоволення потреб, конфлікти, соціаль­ні події в одних людей спричинюють яскраві реакції, страждання, а другі ставляться до них спокійно, байдуже.

Відомий психолог Б.Г. Ананьев вважав, що сенситивність пов'язана з орієнтувальною рефлекторною діяльністю і є складовою структури темпераменту. Є підстави вважати, що існують не лише окремі різновиди чутливості як потенційні властивості окремих ана­лізаторів, а й загальний для певної людини спосіб чутливості, що є властивістю сенсорної організації людини загалом.

Сенситивність, на його думку, являє собою загальну, порівняно постійну особливість особистості, яка є характерною ознакою типу нервової системи людини і яка впливає на схильність людини до різних видів діяльності.

279

Реактивність — це особливість реагування особистості на різно­манітні подразники, що впливає на темп, силу та форму відповіді, а найяскравіше — на емоційну вразливість, і відбивається на ставлен­ні особистості до навколишньої дійсності та до самої себе. Бурхли­ві реагування на успіх або невдачі в будь-якій діяльності познача­ються на різних особливостях темпераменту.

Реактивність як особливість темпераменту яскраво виявляється при психічних травмах — у реактивній депресії (пригніченість, за-гальмованість рухів та мовлення), в афективно-шокових реакціях (реагування на катастрофи, аварії, паніка), характерними для яких є або безладна рухова активність, або повна загаїьмованість, ступор.

Пластичність виявляється в здатності швидко пристосовуватися до обставин, що постійно змінюються. Певні сторони психічної ді­яльності перебудовуються або компенсуються завдяки пластичності вищої нервової діяльності. Слабкість, неврівноваженість або недос­татня рухливість типу нервової системи за належних умов життя та виховання набувають позитивних якостей.

Ригідність - особливість, протилежна пластичності, це склад­ність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, як­що цього вимагають обставини. У пізнавальній діяльності ригід­ність виявляється в повільній зміні уявлень при зміні умов життя, діяльності; в емоційному житті — в загальмованості, млявості, не­рухливості почуттів; у поведінці — в негнучкості, інертності моти­вів поведінки та морально-етичних вчинків за всієї очевидності їх недоцільності.

Резистентність — міра здатності чинити опір негативним або не­сприятливим обставинам. Досить яскраво ця особливість виявляєть­ся в умовах стресу, при значній напруженості в діяльності. Одні лю­ди здатні чинити опір найскладнішим умовам діяльності або обста­винам, що несподівано склалися (аварії, конфлікти, асоціальна бра­вада), а другі розгублюються, легко відступають, нездатні продовжу­вати роботу, хоча за звичайних умов з ними цього не трапляється, незважаючи на втому, на важкі умови праці.

Екстравертованість та інтровертованість. Спрямованість реакцій та діяльності особистості назовні, на інших — це екстравертованість, а на саму себе, на свої внутрішні стани, переживання, уявлення — ін­тровертованість. Вважають, що екстраверсія та інтроверсія як влас­тивості темпераменту — це вияви динамічних, а не змістовних сто­рін особистості.

Екстравертованим типам властива сила і рухливість нервових процесів і у зв'язку з цим імпульсивність, гнучкість поведінки, іні­ціативність. У інтровертованого типу переважають слабкість та інер­тність нервових процесів, замкнутість, схильність до самоаналізу, то­му вони мають проблеми щодо соціальної адаптації.

280

Фізіологічні основи темпераменту

Вчення І.П. Павлова про типи нервової системи та вищої нерво­вої діяльності спричинило істотні зміни наукового тлумачення тем­пераменту. Поєднання різної міри вияву сили, врівноваженості та рухливості процесів збудження та гальмування дало підставу виок­ремити чотири головні типи нервової системи, а саме:

1. Сильний, врівноважений, але рухливий - жвавий тип.

2. Сильний, врівноважений, інертний — спокійний, але малорух­ ливий тип.

3. Сильний, неврівноважений тип з переважанням збудження над гальмуванням — збудливий, нестриманий тип.

4. Слабкий тип.

Цю типологію нервової системи І.П. Павлов пов'язував з темпе­раментом. Вживаючи термінологію Гіппократа щодо темпераментів, він писав, що сангвінік — палкий, врівноважений, продуктивний тип, але лише тоді, коли в нього є багато цікавих справ, які його збуджують.

Флегматик - врівноважений, наполегливий, продуктивний пра­цівник.

Холерик — яскраво бойовий тип, задерикуватий, легко й швидко

збуджується.

Меланхолік — помітно загальмований тип нервової системи. Для нього кожне явище в житті стає гальмівним агентом, він недовірли­вий, в усьому бачить погане, небезпечне.

Холеричний і меланхолійний темпераменти І.П. Павлов розгля­дав як крайні, в яких несприятливі ситуації та умови життя можуть викликати психопатологічні вияви — неврастенію в холерика та іс­терію в меланхоліка. У золотій середині, за висловом Павлова, пе­ребувають сангвінічний та флегматичний темпераменти — їх врів­новаженість є виявом здорової, по-справжньому життєвої нервової системи.

Але пояснювати природу темпераменту з позицій типологічних особливостей нервової системи недостатньо.

Центральна нервова система функціонує у взаємозв'язку з ендок­ринною та гуморальною системами організму. Гіпофункція щито­видної залози, наприклад, спричиняє млявість, монотонність рухів, а гіперфункція мозкового придатка спричиняє зниження імпульсив­ності, вповільнення рухової реакції. Діяльність статевих залоз — ста­теве дозрівання, старіння, кастрація — помітно позначається на фун­кціях усього організму, в тому числі й на особливостях темперамен­ту. Невмотивовані вчинки підлітків — це динамічні вияви темпера­менту під впливом статевого дозрівання.

281

Вплив темпераменту на діяльність людини

Діяльність (трудова, навчальна, ігрова) вимагає не лише певного рівня знань і рівня розумового та емоційно-вольового розвитку лю­дини, а й наявності певних типологічних особливостей нервової системи, а, отже, й темпераменту.

Залежно від змісту та умов діяльності сила, врівноваженість і рухливість нервової системи (темпераменту) людини виявляються по-різному, відіграють позитивну або негативну роль. Коли необ­хідна значна працездатність, витривалість, краще виявляє себе сильний тип нервової системи, а де потрібно виявити співчутли­вість, лагідність, там краще впорається слабкий тип нервової сис­теми.

Неврівноваженість холерика йому шкодить, коли потрібні витри­маність, терплячість. Надмірно повільний темп рухів, повільне, мо­нотонне мовлення флегматика не сприяє успіху діяльності, яка ви­магає значної рухливості, швидкості впливу на інших.

Слабкість збудливості та загальмовані дії, властиві меланхолі­ку, призводять до боязкості, нерішучості, порушують контактність з іншими. Схильність сангвініка захоплюватися новим, його нудь­гування впродовж одноманітної, хоча й важливої діяльності змен­шує активність діяльності, постійно спричиняє потяг до нового, модного.

Дослідженнями Б.М. Теплова, В.Д. Небиліцина, Е.А. Голубєвої доведено, що на грунті однакових властивостей вищої нервової ді­яльності можна сформувати істотно різні динамічні особливості особистості: у слабкого типу нервової діяльності — силу дій, у не-врівноваженого — врівноваженість, у інертного — жвавість, рухли­вість. Такі зміни можливі під впливом змістовного аспекту діяль­ності.

Вправи допомагають досягти певного рівня гальмування, слаб­кості, інертності або нестриманості рухів, але перетворені в такий спосіб позитивні дії (сила, врівноваженість, рухливість) не усувають вродженої слабкості, неврівноваженості або інертності нервової ді­яльності.

За екстремальних умов звичне здебільшого втрачає свою силу і вступають у дію природні особливості типу нервової системи, при­таманної людині — слабкість, гальмівність, збудливість, які виявля­ються в розгубленості, ступорному стані, безпорадності, надмірній збудливості, втраті самовладання.

Стиль діяльності кожної людини значною мірою залежить від ти­пу вищої нервової діяльності, що є складовою структури її темпера­менту. Отже, у професійній орієнтації та підготовці до праці молоді потрібно зважати на особливості темпераменту.

282