Тема 8. Стратегії розвитку українського бізнесу на міжнародних ринках.

1. Стан готовності України до глобалізації.

2. Проблеми державної стратегії

3. Оцінка конкурентних можливостей України

1. Стан готовності України до глобалізації

Глобалізація  це процес всесвітньої політичної, економічної, територіальної, військової, екологічної, соціальної, культурної та інформаційної взаємодії багатьох держав світу з метою створення глобальної цивілізації або всесвітньої культури.

Стан готовності України до глобалізації оцінюють менше, ніж у 40%, і прогнози не оптимістичні. Протистояти загрозам глобалізації зможуть тільки країни зі зрілим демократичним устроєм, організованим громадянським суспільством, з інноваційною конкурентоспроможною економікою, з великою питомою вагою високотехнологічних, наукомістких, енергоефективних галузей, а також з міцною фінансовою системою. Стосовно масштабності загроз глобалізації варто вказати на можливі глобальні демографічні, технологічні та структурні зміни, масову урбанізацію та знищення сільських поселень, загрозу довкіллю ("брудні" виробництва, переробка та поховання відходів із країн "золотого мільярда" тощо) і перерозподіл виробництва продуктів харчування в бік заміни вітчизняних продуктів харчування неякісними імпортними (головною загрозою є трансгенні або генно-модіфіковані (ГМ) продукти).

Після вступу України до СОТ можна очікувати поступового зменшення власного виробництва продуктів харчування. США виробляє сьогодні 70% всіх ГМ-продуктів у світі й не залишить без уваги такий широкий ринок збуту, як Україна. Слід очікувати потоку неякісних та низькосортних продуктів з Європи, що не відповідають стандартам ЄС. Жодних шансів на виживання не отримає вітчизняна електроніка, авіа- та автомобілебудування, побутова та комп'ютерна техніка тощо. Якщо Японія вже стає світовим "конструкторським бюро", то Україна може перетворитися тільки на "заводську окраїну" Європи, з "брудною" хімією, металургією та складальним виробництвом морально застарілої техніки.

Собівартість виробництва є найвищою в країнах, де рівень життя також найвищий  особливо у випадку економіки з високою інтенсивністю праці. Зрозуміло також, що собівартість виробництва у випадку галузей промисловості з використанням великої кількості робочої сили буде найнижчою в економіках, що розвиваються, де оплата праці у п'ятдесят, сто разів нижча, ніж у закордонних високорозвинутих економіках, де не існує соціального захисту, трудового та соціального законодавства.

2. Проблеми державної стратегії

Подальший соціально-економічний розвиток України можливий за умов розширення внутрішнього ринку і підвищення конкурентоспроможності національної економіки, її окремих виробництв і областей.

Світ оновлюється, тож держава має пристосовуватися до цього. Різко скорочується міра свободи урядів окремих держав у світі глобальної взаємозалежності. Також це різко збільшує необхідність міжнародної координації економічної політики окремих країн.

Що глобалізація може принести нашій країні: більше негативних наслідків, аніж позитивних, либо принаймні зафіксувати наявну відсталість. Для того, щоб очікувати від неї благ, треба спочатку виконати всі її вимоги, але за рівнем відкритості та економічної свободи Україна посідає лише 117 місце у світі.

Головною метою глобалізації є реалізація концепції сталого розвитку світової економіки на засадах зростання наукомісткої сфери (насампреред  інформаційно-комунікаційної та енергоефективної) та сфери послуг (у тому числі й інжинірингових). Звідси стале світове розширення асортименту різноманітних товарів та послуг потребує розширення ринків збуту та постійної циркуляції енергоресурсів, природної сировини та продовольчих товарів між державами з відмінними рівнями розвитку. В такій ситуації міра та характер участі держави у процесах глобалізації та міжнародного розподілу праці сягають рівня найважливіших стратегічних проблем загальнонаціонального значення: піднесення економіки держав, що розвиваються, до рівня конкурентоспроможної інноваційної економіки, перетворення їх на повноцінних суб'єктів світової економіки та вибору гідного статусу в світовій системі. Перехід до нового постіндустріального стану світу  це якісний злам у розвитку людської цивілізації, пов'язаний із поступовою зміною її економічної основи. Це об'єктивний та незворотний процес переходу до інформаційної цивілізації. Для цього процесу характерні багатоваріантність та неоднозначність, що відбивають суперечність між ринком та людиною у процесі глобалізації капіталізму та світової політико-правової системи. Щодо альтернативи глобалізації, то тут науковці, політики, бізнесмени одностайні: не брати участі в інтеграції у світову економіку неможливо, тому потрібно використати всі можливості глобалізації та чинити протидію її загрозам.

Виділяється 4 основні аргументи, що перетворюють інтернаціоналізацію як вищу ланку глобалізації на стратегічний пріоритет управління. У випадку економік з давніми ринковими традиціями (15 перших країн ЄС, США, Канада тощо), глобалізація, необхідність нарощувати випуск продукції, пошук нових ринків, неминуче зумовлює ситуацію, за якої межі власної країни вже не задовольняють виробника. У випадку країн, що розвиваються, нові потреби громадян створюють можливості виявлення там нового ринку та інвестиційних можливостей.

3. Оцінка конкурентних можливостей України

В умовах кризових явищ в економіці України великого значення набувають не тільки заходи щодо їхнього подолання, а й створення сприятливого середовища для суб’єктів внутрішнього ринку країни у майбутньому. Оскільки через негаразди сьогодення переваги національних суб’єктів у перспективі в практичному розумінні не враховуються, необхідним видається створення умов для динамізму та поступового зростання продуктивності національного господарства. Підвищення добробуту нації на основі високого рівня конкурентоспроможності є не тільки основною метою уряду, а й загальнонаціональним завданням, до вирішення якого мають бути залучені всі верстви українського суспільства. Як суб’єкт міжнародних економічних відносин Україна має свідомо входити до системи світогосподарських зв’язків з метою якнайефективного використання усіх їхніх можливостей та підвищення рівня конкурентоспроможності. Однак на практиці конкурентоспроможність національної економіки поки що постійно знижується. Отже, для з’ясування причин такого стану слід проаналізувати внутрішні та світові тенденції, що пояснюють походження цих процесів.

Визначення та оцінка конкурентних можливостей України ускладнені сучасним станом економічного розвитку. Сьогодні визначальним чинником формування високого рівня конкурентоспроможності є відновлення ефективної роботи усіх секторів національної економіки на розширеній основі, оскільки саме така політика стане корисною у змаганні з іноземними конкурентами, які практично усунули національного виробника від конкурентної боротьби.

Розглядаючи економічну сторону конкуренції, досить чітко видно її позитивні сторони, такі як: сприяння науково-технічному процесу, що постійно примушує застосовувати кращі технології, раціонально використовувати ресурси; чуйна реакція на зміну попиту, що веде до зменшення витрат і гальмуванню зросту цін; вирівнювання норми прибутку на капітал і рівень заробітної плати. За допомогою конкуренції вимиваються економічно неефективні виробництва, застаріла техніка, неякісні товари або послуги. З іншого боку конкуренція дає бізнесу певну нестабільність, породжує умови для безробіття, інфляції і банкрутства, веде до диференціації доходів і породжує умови для їх несправедливого розподілу. Її наслідком може бути перевиробництво товарів і недовантаження потужностей в періоди виробничих спадів