Практичне заняття №6
Тема заняття: Загальні вимоги до планування виробничих корпусів підприємств
Мета заняття: Вивчення вимог до технологічного планування виробничи-технічної бази підприємств І розробка конкретного проекту виробничих корпусів на основі всіх попередніх розрахунків з практичних занять
ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ
Об'ємно-планувальне рiшення передбачає поєднання планувального рiшення з конструкцiєю будiвель. Для централiзацiї будiвництва нео бхiдна унiфiкацiя конструктивних елементiв, тобто використання унiфiкованої сiтки колон, котрi служать опорою перекриттям. Сiтку колон вимiряють вiддалями мiж осями рядiв в поздовжньому i поперечному напрямку. Менша вiддаль – крок колон, бiльша – пролiт, їх розмiри повиннi бути кратнi 6. Одноповерховi будiвлi проектують каркасного типу з сiткою колон 12х6, 18х6, 18х12 i 24х12. Для багатоповерхових будiвель використовують сiтку колон 6х6, 6х9, 6х12, 9х12. У верхньому поверсi допускається укрупнена сiтка колон 18х6 i 18х12. Висота примiщення – вiддаль вiд пiдлоги до нижньої частини перекриття або конструкцiї – овинна бути не меншою 2,8м. Висота примiщення для зон ТО i ПР в залежностi вiд типу рухомого складу, наявностi вантажопiд'ємного обладнання i оснащення робочих постiв наведена в дод.13. Висоту примiщення в одноповерхових стоянках слiд приймати на 0,2 бiльшою за висоту самого високого автомобiля. Фактично виходячи з унiфiкацiї будівництва вона приймається 3,6 м при прольотах 12м i 4,8м – при прольотах 18 i 24м; висота мiж поверхами в багатоповерхових будiвлях – 3,6 i 4,81м. Однак використання для всiєї будiвлi якої-небудь єдиної стандартної сiтки колон не завжди забезпечує рацiональне планувальне рiшення. В примiщеннях постiв ТО i ПР, мiсцях зберiгання, де проходить рух автомобiлiв, їх маневрування необхiдно мати вільний вiд колон простiр, що забезпечується використанням великорозмірної сiтки колон. Для виробничих дiльниць i технiчних примiщень доцiльна дрiбнорозмiрна сiтка колон. Велике значення має взаємне розташування в зонi дiльниць, котре залежить вiд виробничих зв'язкiв i повинне забезпечувати послiдовне проходження автомобiлем дiагностики, обслуговування i ремонту. Наприклад, поряд з зоною ТО-1 i ТО-2 (на поточних лiнiях) розташовують карбюраторну, акумуляторну, електротехнiчну дiльницi, склад масел; поряд зони ПР розміщують агрегатну, жерстяницьку, арматурну, зварювальну, кузовну, оббивальну i iншi дiльницi. Норми вiддалей мiж рухомим складом, рухомим складом i елементами будiвельних конструкцiй, ширину внутрiшніх проїздiв слiд приймати за даними [6] або дод.14, 15.
Проїзднi оглядовi канави, що розташованi паралельно, повиннi, як правило, об'єднуватись тунелями, а тупиковi канави – вiдкритими траншеями. Висота вiд пiдлоги до нижньої частини покриття тунеля повинна бути не меншою 2м, ширина тунеля - не менше 1м. Ширину траншеї приймають рiвною 1,2м без розмiщення в нiй обладнання i 2...2,2м при його розмiщеннi. Вхiд i вихiд з оглядової канави здiйснюють по сходах шириною не меншою 0,7м в кiлькостi: для тупикових, об'єднаних траншей – не менше одних на три канави; для iндивiдуальних проїздних, об'єднаних тунелями – не менше двох на чотири канави; для проїздних оглядових канав потокових лiнiй не менше двох на кожнi двi потоковi лiнiї, що розташованi з протилежних сторiн (вiддаль до найближчого виходу не бiльше 25м); для одиночних тупикових i проїздних по одних на кожну канаву. Довжина робочої зони канави – не менша габаритної довжини рухомого складу, що обслуговується. Ширина встановлюється у вiдповiдностi до розмiрiв колiї з врахуванням зовнiшніх або внутрiшніх реборд. Глибина для вантажних автомобiлiв i автобусiв 1,1...1,2 м, для легкових i автобусiв особливо малого класу – 1,3...1,5 м, для позадорожних автомобiлiв-самоскидiв – 0,4...0,6 м.
Зовнiшніх ворiт у виробничих примiщеннях повинно бути: для лiнiй обслуговування – двоє; при кiлькостi постiв, що обслуговують до 25 автомобiлiв включно – днi; вiд 26 до 100 включно – двоє; бiльше 100 – двоє i додатково однi ворота на кожнi слiдуючi 100 автомобiлiв. Безпосереднiм зовнiшнiм виходом обладнуються такi дiльницi i склади: ковальсько-ресорна, зварювальна i вулканiзацiйна при їх площi бiльш нiж 100м2, акумуляторна при площi бiльшою 25м2, склад мастил при площi бiльшою 50м2, склад легкозаймистих матерiалiв, регенерацiї мастил, насосна по перекачуванню масел, малярний цех – незалежно вiд площi.
Планування виробничого корпусу здiйснюють в такiй послiдовностi:
уточнюють склад виробничих зон, дiльниць, складiв i побутових примiщень;
визначають загальну площу примiщень;
визначають з урахуванням завдання на КП об'ємно-планувальне рiшення;
враховуючи: вибрану функцiональну схему обслуговування i ремонту, органiзацiю технологiчних процесiв, взаємне розташування зон i дiльниць пропрацьовують варiанти компоновочних рiшень виробничого корпусу.
При плануваннi площi примiщень окремих дiльниць, складiв i iнших примiщень можуть дещо вiдрiзнятись вiд розрахунових: для примiщень площею до 100 м2 допускається вiдхилення ± 20%, а для примiщень бiльших 100 м2 – ±10%.
Креслення виробничого корпусу виконують у масштабi 1:100 або 1:200. На його планi повинно бути три ланцюги розмiрiв: по периметру будови, мiж осями колон, простiнкiв, вiконних i верних проємiв i ворiт, а також поперечний розрiз виробничого корпусу з вказанням мiсця розрiзу. В примiщеннях i зонах схематично зображують пости, обладнання i вантажно-пiдйомнi засоби. На план наносять лiнiї руху автомобiлiв, подають експлiкацiю всіх примiщень з вказанням розмiрiв площi, наносять умовнi позначення.