54.Застосування норм права як особлива форма його реалізації.

У юридичній літературі існує декілька визначень поняття правозастосування, а саме:

1) це – особлива форма реалізації права, яка здійснюється державними та громадськими організаціями в межах їх компетенції у формі владно-організуючої діяльності з конкретизації норми права;

2) це – владна діяльність органів держави чи інших органів, повноваження яких делегує держава, які видають індивідуальні акти на основі норм права;

3) це – форма реалізації права, яка включає юридично-організаційну діяльність держави з втілення правових норм стосовно конкретних суб’єктів. Владна діяльність компетентних органів4.

Таким чином, застосування права - це особлива форма його реалізації, під якою розуміють державно-владну, організаційну діяльність компетентних державних органів, уповноважених на те громадських об'єднань та посадових осіб з реалізації правових норм стосовно конкретних життєвих випадків через винесення індивідуальних правових наказів (приписів). Вона полягає у встановленні формально обов'язкових правил поведінки індивідуального характеру з метою забезпечення необхідних умов для належної реалізації юридичних норм

Такий підхід до розуміння цього терміну обумовлений і тим, що в нас існує система писаного права, де основною формою є нормативно-правовий акт. Інші форми права — правовий звичай, нормативний договір — мало розповсюджений в республіці, а правовий прецедент офіційно не визнаний державною владою, хоча в окремих випадках фактично існує. Нині немає рації змінювати або уточнювати цей термін як в теорії права, так і в правозастосувальній діяльності, оскільки практично всі юристи розуміють його значення як застосування нормативно-правових актів.

Якщо сказати спрощено, то застосування правових норм — це ухвалення на основі норм права рішень у конкретних справах. З погляду формальної логіки це процес, який полягає у підведенні конкретного життєвого випадку під загальну правову норму, а також ухвалення на цій основі спеціального акта — акта застосування норм права.

55.Стадії застосування норм права. Вимоги правильного застосування правових норм.

Складний порядок застосування норм права, як правило, складається з трьох стадій правозастосувальної діяльності:

1) встановлення фактичних обставин справи; 2) встановлення юридичної основи справи - вибір і аналіз юридичних норм (інакше: юридична кваліфікація фактичних обставин); 3) вирішення справи і документальне оформлення ухваленого рішення.

Застосування норм права досягає ефекту в разі виконання правозастосовчими органами відповідних вимог.

Вимоги до застосування норм права — це юридичні правила (умови), за допомогою яких правозастосовчий орган втілює в життя принципи права.

Юридичною літературою визначаються методичні, юридичні, моральні види вимог до правозастосовчої діяльності. При цьому до юридичних вимог відносять значну кількість різноманітних принципів та вимог. З великої кількості можна виділити основні, які становлять сутність правозастосовчої діяльності:

• законність — означає, що при вирішенні конкретної справи правозастосувач повинен діяти відповідно до точного змісту норми права, яку він застосовує, у межах своєї компетенції, суворо дотримуватися процедури розгляду справи. При цьому правозастосовчий орган повинен діяти за принципом — дозволено робити лише те, що передбачено в законі;

• обґрунтованість — означає, що правозастосовчі акти повинні бути мотивованими. Значною мірою ця вимога збігається з вимогою законності.

• справедливість — норми права, які ґрунтуються на справедливості, передбачають застосування рівної міри до юридично однакових дій людей.

Суб'єкт, який застосовує норму права, повинен бути переконаним, що рішення відповідає принципам моралі, загальнолюдським цінностям, потребам та інтересам не тільки суспільства в цілому, а й конкретних громадян, їх колективів. Вимога справедливості передбачає об'єктивний підхід до вивчення обставин справи, до суб'єктів правовідносин і їхніх дій, до рішення у справі. Від того, наскільки справедливе рішення, залежить і його виховний вплив на суспільство й конкретну особу. Наприклад, справедливий вирок суду сприяє як перевихованню злочинця, так і попередженню злочинів.

Інші, зазначені в юридичній літературі, вимоги (всебічність, повнота, об'єктивність, істинність та інші) слід розглядати як похідні, що слугують для конкретизації і доповнення основних.