32.Право як нормативний регулятор суспільних відносин. Ознаки права.

Метою права є реалізація однієї з найвищих моральних цінностей, що має загальнолюдське значення, - справедливості. Відповідно до цього обґрунтованим є погляд на право як на нормативно закріплену справедливість.

Призначення права як втілення соціальної справедливості виявляється у тому, що: 1) право засновується на принципах гуманізму та справедливості; 2) права та обов'язки суб'єктів перебувають у відношеннях справедливої взаємності; 3) сам процес розроблення права характеризується забезпеченням справедливих інститутів демократії; 4) право забезпечує справедливу рівність суб'єктів у процесі реалізації та захисту їхніх прав, а також встановлення їхніх обов'язків; 5) право врівноважує соціальні інтереси різноманітних груп, що існують на рівні суспільства; 6)право встановлює найбільш доцільні і справедливі засоби, форми та види відповідальності, що мають на меті поновлення порушених прав, а також інтересів суспільства; 7) виконуючи гуманістичну функцію, право дає можливість реалізувати в конкретній поведінці людей ті принципи справедливості, які найповніше відповідають рівневі розвитку суспільства й держави.

Отже, надаючи суб'єктам права рівні можливості, покладаючи рівні обов'язки та встановлюючи рівну відповідальність, право виступає як засіб забезпечення справедливості в реальній суспільній практиці.

Право характеризується такими ознаками: -- нормативний характер, тобто право складається з норм як загальнообов’язкових правил поведінки; що визначають права, обов’язки та відповідальність громадян, посадових осіб та державних органів; --    загальнообов’язковий характер, тобто дія норм права поширюється на всіх учасників правовідносин і повинна виконуватися ними без винятків і незалежно від ставлення до самих норм; --    системний характер, тобто право – це не просто сукупність норм, а чітка система, яка діє на основі єдиних принципів, виконує єдині функції та має чітку внутрішню структуру, яка включає інститути права та галузі права; ---    формальна визначеність норм права, тобто зміст норм права чітко визначений і формально закріплений у тексті певного правового документа; --    право сформульоване у вигляді юридичних прав та обов ‘язків, а не загальних принципів, побажань, закликів і т. д.; --    право виражає волю держави, тому забезпечується при потребі силою державного примусу.

33.Походження права. Історичні типи права.

Виникнення права значною мірою зумовлене тими ж причинами, що й виникнення держави, і е закономірним наслідком ускладнення суспільних зв’язків, поглиблення і загострення соціальних суперечностей і конфліктів. Звичаї припинили забезпечувати порядок і стабільність у суспільстві, а це означало, що з’явилася об’єктивна необхідність у створенні принципово нових регуляторів суспільних відносин. Адже у будь-якому історичному суспільстві для підтримання порядку потрібне регулювання за допомогою соціальних норм, так зване соціальне регулювання. Регулювати — означає спрямовувати поведінку людей, їхніх груп і всього суспільства, ставити їхню діяльність у певні рамки. Життя первісної людини, незважаючи на її примітивний характер, також потребувало упорядкування за допомогою соціальних норм спільної праці, розподілу продуктів, процедур вирішення спорів тощо. Історично першими видами соціальних норм були ритуали й обряди — правила поведінки, в яких акцент робився на зовнішній формі їх виконання і ця форма була суворо канонізованою. Ритуали й обряди мали масовий характер і виконували як регулятивну, так і виховну функції. Поступово у первісному суспільстві нормативним соціальним регулятором стали норми-звичаї— правила поведінки, що перетворилися на звички внаслідок багаторазового повторення протягом тривалого часу. Норми-звичаї, які склалися історично, протягом життя кількох поколінь ґрунтувалися на природних потребах і мали значення для всіх сфер життя общини, роду, племені. Зокрема, для регламентації господарського життя та побуту, сімейних та інших взаємовідносин членів роду, первісної моралі, релігійно-ритуальної діяльності тощо. їхньою метою була підтримка і збереження кровнородинної сім’ї. Це були «мононорми», тобто нерозчленовані, єдині норми, які містили зародки інших регуляторів суспільних відносин: норм моралі, права, релігійних норм. Мононорми не надавали переваг одному члену роду над іншим, закріплювали «первісну рівність», жорстко регламентуючи діяльність в умовах протистояння суворим силам природи, необхідності оборонятися від ворожих племен. У мононормах права членів роду були невіддільними від обов’язків, оскільки первісний індивід не мав усвідомленого власного інтересу, відмінного від інтересу роду. Лише з розпадом первісного ладу, появою соціальної неоднорідності усе більш самостійного значення набувають права. Виникнення мононорм було свідченням виходу людини з тваринного світу в людське співтовариство, яке рухається шляхом прогресу. В умовах суспільної власності та колективного виробництва, спільного вирішення справ, невідокремлення індивіда від колективу як автономної особи звичаї не сприймалися людьми як такі, що суперечать їхнім власним інтересам. Цих неписаних правил поведінки додержувалися добровільно, їх виконання забезпечувалося головним чином силою ромадської думки, авторитетом старійшин, воєначальників, дорослих членів роду. У разі потреби до порушників норм-звичаїв застосовувався примус, що виходив від роду або племені в цілому (страта, вигнання з роду і племені тощо). У первісному суспільстві особливим засобом регуляції відносин було «табу» — обов’язкова і незаперечна заборона робити визначені дії (наприклад, заборона під страхом найтяжчих кар кровнородинних шлюбів). Крім заборон (табу), поступово почали виникати такі способи регулювання, як дозволите позитивні зобов’язання. Нормативні узагальнення (заборони, дозволи, позитивні зобов’язання), які перетворилися на звичайні засоби регулювання первіснообщинного життя — витоки формування права. Виникнення права — наслідок ускладнення соціальних зв’язків, загострення суперечностей, регулювання яких первіснообщинні норми вже моглизабезпечувати. Отже, виникнення права було пов’язане з: 1) майновим розшаруванням суспільства; 2) якісним ускладненням виробництва; 3) ускладненням політичного та духовного життя суспільства; 4) відокремленням особи як учасника суспільних відносин зі своїми прагненнями до автономного існування, соціальної свободи; 5) формуванням держави, якій знадобився новий нормативний соціальний регулятор, який в змозі виконати такі завдання: а) усуненням суперечності в суспільстві та підтриманням в ньому порядку і стабільності; 6) забезпеченням замість первіснообщинного суспільства функціонування суспільства вищого порядку як цілісного організму; в) закріпленням та забезпеченням індивідуальної свободи окремої особи. Виконати такі завдання було не під силу нормативним регуляторам первіснообщинного ладу — нормам-звичаям. Цю роль узяло на себе юридичне право, що формувалося, визначальною рисою його став державний примус. На відміну від норм-звичаїв, які закріпилися у свідомості та поведінці людей, правові норми оформлювали письмово для загального відома. Правові норми утворювались переважно такими шляхами: а) переростанням первіснообщинних звичаїв (мононорм) в норми звичаєвого права і санкціонуванням їх у зв’язку з цим силою держави; б) нормотворчою діяльністю держави, яка виражалась у виданні спеціальних документів — нормативно- правових актів; в) створенням прецедентного права, яке складалось із конкретних рішень, що приймались судовими чи адміністративними органами та мали характер зразків, еталонів для подальшого вирішення аналогічних справ.