6. Розвиток фінансів у постіндустріальній економіці.

Постіндустріальна економіка – поширене в сучасній соціології і футурології означення нової стадії суспільного і економічного розвитку, яка наступає після індустріальної. В концепції про постіндустріальне суспільство стверджується, що в залежності від рівня техніки (т.з. технологічний детермінізм) в суспільстві послідовно переважає первинна «сфера економічної діяльності» (аграрна), «вторинна» (індустріальна), а зараз воно вступає в «третинну» (постіндустріальну) сферу послуг, де провідну роль набувають наука, освіта, інформація.

Якщо країна за своїм розвитком доіндустріальна чи індустріальна, то інакше її уявити неможливо. Точно так само інформаційна (постіндустріальна) технологія досить чітко визначає місце країни у цивілізаційному прогресі. Країна, яка перебуває на індустріальній стадії розвитку, не може бути представлена постіндустріальною.

Інформаційні технології пронизують усі галузі економічного життя країни, в тому числі фінансову і банківську системи.

На рубежі ХХ ст. у головних капіталістичних країнах на зміну вільної конкуренції прийшли монополії і союзи монополістів. Відбулося зрощення капіталів гігантських промислових підприємств з банками у фінансовий капітал. Однак процеси концентрації і централізації капіталу монополій не залишаються на національних кордонах, а виходять на ступінь всесвітньої концентрації. Її формою стали транснаціональні корпорації (ТНК) і транснаціональні банки (ТНБ).

В середині 80-х років ТНК контролювали понад третину промислового виробництва, більше половини зовнішньої торгівлі, біля 80% патентів на нову техніку і технологію в капіталістичному світі. При цьому левову частину міжнародних операцій тримають в своїх руках біля 400 корпорацій – мультіміліардерів, з оборотом понад 2 млрд доларів кожна. ТНБ розпоряджаються коштами, що перевищують державні бюджети крупних капіталістичних країн.

В сучасних умовах командні висоти в економіці і фінансах капіталістичних країн захопила відносно невелика група надкрупних промислових компаній та банків. В США, наприклад, 200 крупних корпорацій контролюють біля половини промислового виробництва країни. В Японії питома вага чотирьох крупних фірм у 96 підгалузях промисловості перевищує 60%, в 67 підгалузях – 70%, в 46 – 80%. В Англії дві компанії виробляють ¾ усіх ЕОМ, в Італії одна – 90% автомобілів, друга – 94% чавуну.

Росту концентрації допомагає прискорене накопичення крупними компаніями власного капіталу. Не менш важливу роль тепер виконує в таких процесах і централізація капіталу. Жертвами поглинань і злиття стає не тільки дрібний і середній бізнес, але й компанії вищого монополістичного ряду. Монополії, як і всі інші фірми змушені постійно вступати в конкурентну боротьбу, випробовуючи на собі жорсткі удари криз. Іншими словами, ніяка монополія не вічна. Вона зберігає себе, тільки постійно вступаючи у боротьбу з конкурентами.

Домінуючі позиції в економіці реалізуються промисловими і банківськими монополіями через монополістичне ціноутворення і обмежувальну ділову практику (штучне обмеження конкуренції). Контролюючи великі сегменти ринку, індивідуальні компанії отримують можливість, в значній мірі, регулювати співвідношення попиту і пропозиції, а відповідно і ціни. Це регулювання полегшується, коли є змова декількох крупних фірм, що надають перевагу їй над взаємною руйнівною конкуренцією. Не допускаючи до ринку інших конкурентів за допомогою патентної, кредитної, збутової і іншої політики, ці корпорації отримують можливість закладати у свої операції «цільову норму прибутковості» на рівні монополістичного прибутку. Іншими словами, вони на постійній основі і цілеспрямовано втручаються в процес розподілення додаткової вартості, реалізуючи не тільки належну їм частину і не тільки додаткові прибутки від технічних вдосконалень, але й захоплюючи частину додаткової вартості немонополізованого бізнесу, а також доходів основної маси населення.

Концентрація виробництва і ріст капіталістичного усуспільнення супроводжувались встановленням все більш тісних господарських зв’язків між крупними промисловими компаніями і кредитними установами. В умовах монополістичного панування такі зв’язки привели до зрощення промислових монополій з банківськими і формуванню фінансового капіталу. В сучасних умовах основними формами такого злиття є переплетіння акціонерного капіталу («система участі») і особиста участь. Разом з тим сьогоднішня розгалужена кредитна система забезпечує багаточисельні нові канали і форми господарських зв’язків між надвеликими промисловими корпораціями і монополістами кредиту. В сучасних умовах згуртуванню учасників фінансової групи сприяють спільні інвестиції в нових галузях, в яких одночасно беруть участь ряд промислових фірм і які отримують матеріальну підтримку «головного» банку. Господарські зв’язки в рамках фінансової групи стають більш міцними завдяки переходу до грошових розрахунків за допомогою ЕОМ, які «автоматично» забезпечують концентрацію важливішої господарської інформації в обчислювальних центрах найкрупніших банківських монополій. В останній час розвивається координація операцій промислових і банківських монополій з метою максимізації прибуткового використання дорогої спеціалізованої техніки, спільна підготовка математичного забезпечення (що перетворилося на один з «ходових» товарів), налагодження системи виробничо-технічних телекомунікацій тощо.

Слід особливо відзначити, що при всій закономірності прогресу капіталістичної концентрації, її масштаби і ступінь не безмежні та історично зумовлені. Зрештою, будь-яка концентрація не може «вискочити» за межі, що диктуються ступенем усуспільнення сучасних виробничих сил і їх готовності до такого усуспільнення. Так, до середини 70-х років стало ясно, що у багатьох галузях, при даному рівні техніки, підприємства досягли межі своїх одиничних оптимальних потужностей. Більш того, структурні зрушення в капіталістичній промисловості, в т.ч. переспеціалізація виробництва, ідуть зараз нерідко «методом проб і помилок», на базі невеликих підприємств, «міні-заводів», здатних більш чутливо реагувати на вимоги ринку. В розвинутих країнах зберігається, і, не дивлячись на масові банкрутства, регулярно відтворює себе прошарок дрібного і середнього бізнесу.

Серед іншого слід відзначити, що «внутрідержавні» можливості концентрації теж мають свої межі. Саме тому підприємці все частіше звертають погляди за межі національного ринку. Об’єктивно цьому сприяє і зростаюча тенденція до інтернаціоналізації господарського життя. Практично будь-яка сучасна монополія нині оперує за межами своєї країни, переростаючи в транснаціональну корпорацію або транснаціональний банк.

Перехід від вільної конкуренції до панування фінансового капіталу означав разом з тим перетворення банків із багаточисельних «скромних посередників» в купку монополістів кредиту. Рівень концентрації капіталу в кредитній сфері нині суттєво перевищує аналогічні показники в інших секторах економіки. Сучасний крупний банк – це суперфірма; він оперує уже не мільйонами, а десятками, підчас навіть сотнями мільярдів. В ході суперництва посилюються тенденції до універсалізації операцій комерційних банків. Сьогодні крупні банки перетворились в гігантські комплекси, ядро яких утворюють кредитно-фінансові «універмаги». Вони можуть забезпечувати своїх клієнтів 100 – 200 видами різноманітних послуг. Так, західнонімецькі гросбанки надають кредити як на короткий термін, так і на тривалий час. Вони акцептують і враховують комерційні векселі, займаються випуском і реалізацією цінних паперів а також довірчими операціями. Вони здійснюють нарахування і утримання податків, ведення рахунків амортизаційних відрахувань та інші бухгалтерські і розрахункові операції для клієнтів.

Крупні банки все активніше втручаються у сферу кредитування населення. Швидке зростання споживчої та іпотечної заборгованості, розростання банківських операцій, пов’язаних з «роздрібним» обслуговуванням споживачів, відкривають величезні можливості, що дозволяють крупним банкам розширювати сферу свого впливу та контролю.

Поряд з традиційними кредитними операціями все більшого значення набувають (особливо у відносинах з підприємцями) консультативні та інформаційні послуги. Могутні банки мають цілі штати технічних експертів. Банківські спеціалісти безпосередньо беруть участь у виборі важливіших інвестиційних проектів промислових і торгових фірм, в процесах їх організаційної перебудови і модернізації виробничого апарату, застосування нових форм маркетингу і ведення фінансового господарства.

Для надання таких послуг великі банки все ширше використовують свої обчислювальні центри, що мають могутні ЕОМ. Особливо важливу роль у електронній автоматизації роздрібних банківських операцій в останній час відіграють автоматичні касові пристрої (банкомати), які встановлюються не тільки в приміщеннях кредитних установ, але і в аеропортах, на автобусних станціях, в крупних магазинах тощо. На початок нинішнього сторіччя в США приблизно 90 – 95% всієї суми платежів здійснюється за допомогою переказів в рамках системи ЕОМ, банківських чеків, кредитних і дебетових карток а також перерахунків, автоматично здійснюваних кредитними установами за дорученням клієнтів. Центрами, в яких фокусуються усі ці потоки безготівкових розрахунків і „електронних грошей” є крупні банки.

Тим самим сучасні банківські гіганти поступово перетворюються в центри накопичення і обробки важливішої господарської інформації. Павутиння залежності, яким фінансовий капітал обплітає найрізноманітніші сфери господарської діяльності, стає все більш густим.

Статистичні дослідження свідчать, про те, що більш високий рівень концентрації банківського капіталу на грошових ринках незмінно припускає більш низькі доходи, що виплачуються власникам грошових вкладів, більш вигідні для монополістів кредиту умови надання позик або різноманітних послуг.

Інтенсивний розвиток банківської системи дозволяє акумулювати найдрібніші заощадження і залучити їх в активний господарський обіг, використовуючи в інтересах крупного капіталу. Протягом останніх десятиріч крупні банки відігравали важливу роль в забезпеченні кредитними ресурсами таких нових галузей як виробництво засобів електронної автоматизації, телекомунікаційного обладнання. Кредитні заклади проявляють особливу активність у фінансуванні наукоємних галузей. Під впливом енергетичної кризи величезні банківські позики перетекли в проекти, що передбачають розвідку і шельфове видобування нафти, інтенсивну модернізацію вугледобувної промисловості, розробку нової енергозберігаючої техніки і технології.

Розширення можливостей інтернаціоналізації банківської справи пов’язане з розвитком новітніх засобів накопичення, передачі і обробки інформації. Для міжнародних грошових переказів використовується система телекомунікаційних супутників Землі. Автоматизовані інформаційні системи, що використовують розгалужену мережу ЕОМ, прискорюють оформлення платежів і переказ грошових сум, з їх допомогою вдається більш оперативно спостерігати за станом міжнародних ринків капіталу. Сучасні засоби комунікації дозволяють налагодити достатньо оперативні зв’язки між основною конторою транснаціонального банку і його багато чисельними філіями.

Достатньо примітний і принцип географічного розташування зарубіжних філій та відділень. Вони концентруються понад усе в тих країнах, у яких можна розраховувати на повну «свободу дій» і на найнижчі ставки оподаткування своїх доходів. Транснаціональні банки США і Англії знайшли особливо привабливими для розміщення своїх закордонних філіалів Багамські і Кайманові острови. Активи, якими розпоряджаються тут відділення ТНБ США, перевищують кошти всіх американських банків у Західній Європі, Африці і Латинській Америці разом узяті. Звертає на себе увагу і те, що величезним міжнародним фінансовим центром, як і раніше, залишається Лондон. На Англію, Багамські і Кайманові острови сьогодні припадає понад 2/3 усіх міжбанківських операцій ТНБ.

Таким чином, виникнення ТНК і ТНБ – результат низки об’єктивних процесів у капіталістичній економіці. Своїми специфічними способами ТНК досягають підвищення продуктивності, здійснюють і сприяють розвитку технічного прогресу.