4. Роль державних фінансів у первісному накопиченні капіталу.

Первісне накопичення капіталу – історичний процес відокремлення безпосередніх виробників від засобів виробництва, що передує капіталістичному способу виробництва і складає його вихідний пункт. Процес первісного накопичення капіталу перетворює, по-перше, безпосередніх виробників у найманих робітників. Це були селяни, що в умовах феодалізму представляли найбільш чисельну групу трудівників. По-друге, перетворює суспільні засоби виробництва і життєві ресурси у капітал.

Економічну основу процесу первісного накопичення капіталу складала масова експропріація селян і дрібних ремісників. Розвиток в надрах феодалізму, що на той час значно був зруйнований, товарного господарства і грошових відносин посилило економічну диференціацію дрібних виробників. Це призвело до руйнації дрібних господарств ремісників і розорення селян. Разом з тим розвиток мануфактурного виробництва викликав розширення попиту на сільськогосподарську сировину. Різке збільшення доходності низки галузей сільського господарства було безпосереднім поштовхом, що прискорили процес обезземелення селянства.

Найважливішою умовою розвитку капіталістичного виробництва є наявність значного числа людей, позбавлених умов праці і усіх джерел існування, крім продажу своєї робочої сили. У більшості випадків сама держава здійснювала суттєвий вплив на формування робітничого класу в країнах Західної Європи у XVI – XVIII ст. виданням низки законодавчих актів. Ці закони були спрямовані понад усе на те, щоб примусити експропрійованих виробників працювати за наймом і підкорити їх капіталістичній дисципліні праці.

Ще однією умовою процесу первинного накопичення капіталу було перетворення узурпованих багатств у капітал та формування буржуазії.

Прискоренню процесу первинного накопичення капіталу сприяли колоніальні війни і жорстка експлуатація населення захоплених колоній, ріст державних боргів і податкових поборів.

Користуючись своїм монопольним положенням і спираючись на активну підтримку держави, західноєвропейські торгові компанії могли диктувати колоніальним країнам грабіжницькі умови комерційних угод; поряд з цим європейські завойовники здійснювали пряме захоплення земель у колоніальних володіннях, розграбовуючи віками накопичені скарби і стягуючи воєнні контрибуції.

Колоніальні захоплення і торгові війни потребували крупних урядових асигнувань. Державні видатки зростали швидше, ніж податкові надходження, збільшуючи дефіцит бюджету.

Для покриття бюджетного дефіциту держава повинна була розміщувати позики на великі суми серед власників грошових капіталів. Це дозволило буржуазії, яка виступала в ролі кредитора держави, регулярно привласнювати значні проценти, що сплачувалися за урядовими зобов’язаннями. Розвиток державного кредиту дав поштовх торгівлі цінними паперами, грі на біржі, що збагачувало спекулянтів. Кінцевим джерелом процентних платежів за державними облігаціями і наступного погашення цих зобов’язань було оподаткування. Тому збільшення урядової заборгованості, як правило, призводило до введення нових податків і подальшого зростання їх ставок.

Зростання податкового тягаря прискорював процес розорення дрібних виробників.

Важливим засобом первісного накопичення капіталу слугувала також система протекціонізму. Зовнішньоторгова політика епохи первісного накопичення капіталу не обмежувалась запровадженням високого імпортного мита, призначеного обмежити ввезення товарів з інших країн і виплатою премій за вивезення із країни промислових виробів. Протекціонізм епохи первісного накопичення капіталу К.Маркс називав штучним засобом фабрикування фабрикантів, експропріювати незалежних робітників, капіталізувати національні засоби виробництва, примусово прискорювати перехід до капіталістичного способу виробництва.

Первісне накопичення капіталу було підготовлено розвитком виробничих сил, зростанням товарно-грошових відносин і формуванням достатньо широких національних ринків. Разом з тим процеси первісного накопичення капіталу створили можливість подальшого розвитку внутрішнього ринку. Відокремлення безпосереднього виробника від засобів виробництва було в той же час найважливішою умовою розширення сфери товарно-грошових відносин. Експропріація маси селян і ремісників полишає їх можливості виробляти для себе засоби існування; стаючи найманими робітниками, вони змушені купувати більшу частину необхідних їм товарів на ринку. Сфера ринкових відносин розширюється. З подальшим усуспільненням виробництва, збільшенням розмірів підприємств та їх спеціалізації проходить швидкий розвиток внутрішнього ринку – однієї з умов подальшого розвитку капіталістичного способу виробництва.

Єдність основних закономірностей первісного накопичення капіталу в різних країнах не виключає різноманітності конкретних форм його розвитку. Специфічні риси, які цей процес приймав у окремих країнах, відображали понад усе відмінності в суспільному і економічному устрої, особливості історичного розвитку. Так, в Італії рано зникли відносини особистої кріпацької залежності. На основі інтенсивного розвитку транзитної торгівлі і міжнародного лихварства у XIV – XV ст. в містах Північної Італії сформувались досить крупні капітали. В Голландії, Англії, а з ІІ пол. XVІ ст. і у Франції переважною формою капіталістичного виробництва стала мануфактура, і це дало інтенсивний поштовх подальшому розвитку процесів первісного накопичення капіталу. В Росії цей процес гальмувався достатньо довгим пануванням феодально-кріпосної системи господарства. Тому навіть у XVІІ – XVІІІ ст. значна частина накопичених грошових багатств використовувалась в рамках феодальних відносин.

Характерною рисою первісного накопичення капіталу було виникнення акціонерних товариств. Акціонерне товариство – форма централізації капіталу і разом з тим основна організаційна форма крупних капіталістичних підприємств. Попередниками сучасних акціонерних товариств можна вважати англійську Ост-Індську компанію (1600-1858 р.р.), голландську Ост-Індську компанію (1602-1798 р.р.), французьку «Компані дез Енд оксиданталь» (1628 р.). Однак до 30-х рр. ХІХ ст. акціонерні товариства були відносно рідкісним явищем; основною формою капіталістичних підприємств були підприємства, що належали окремим капіталістам. Поштовхом до розвитку акціонерних товариств стало в 30-х рр. ХІХ ст. будівництво залізничних доріг. У зв’язку з цим К. Маркс слушно зауважив про те, що світ до сих пір залишався би без залізних доріг, якби доводилось чекати, поки накопичення деяких окремих капіталів не сягне таких розмірів, що вони могли б упоратись з побудовою залізниці. Проте централізація за допомогою акціонерних товариств здійснила це миттєво.

Акціонерні товариства стають не тільки формою централізації власних капіталів, але й засобом мобілізації заощаджень населення для перетворення їх у капітал. Цьому сприяє емісія дрібних акцій, а також напівпримусове розподілення деякими акціонерними товариствами акцій серед своїх робітників та службовців (виплата премій акціями підприємства). Цим переслідується мета зацікавити робітників у результатах діяльності підприємства.

Акціонерні товариства широко використовуються фінансовими магнатами для встановлення контролю над величезними масами чужих капіталів за допомогою контрольного пакету акцій, що забезпечує абсолютну більшість голосів. Теоретично контрольний пакет акцій повинен складати 50% усіх випущених акцій плюс ще одна акція. Однак на практиці панування фінансових магнатів в багатьох акціонерних товариствах забезпечуються значно меншою кількістю акцій, тому що багаточисленні дрібні акціонери мало впливають на загальні збори акціонерів. Головне акціонерне товариство скуповує контрольні пакети акцій дрібніших акціонерних товариств, підкоряючи їх собі, перетворюючи їх у філії, дочірні товариства тощо. Монополія «Дженерал моторс» має понад 40 дочірніх компаній.

Таким чином можна зробити висновок про те, що виникнення акціонерних товариств стало економічною передумовою зародження корпоративних фінансів і фінансового ринку. Акціонерна форма централізації капіталу відкриває великі можливості для функціонування і подальшого розвитку фінансового ринку становлення фінансів як системи грошових відносин.