3. Фінанси феодального міста та їх вплив на формування і розвиток державних фінансів.

Наприкінці Х ст. у Західній Європі виникають нові і відроджуються старі (переважно римські) міста як центри ремесла і торгівлі: Бордо, Тулуза, Марсель. Даному процесу сприяв розвиток сільського господарства, відокремлення від нього ремесла і ріст населення.

Міста, що виникли в середні віки на землях феодалів, опинялись під їх владою. Нерідко містом володіли одночасно декілька сеньйорів (Амьєном – 4, Марселем – 3, Арлем – 2). Міське населення жорстко утискалось і експлуатувалось з боку сеньйорів – єпископів, світських феодалів чи короля (всілякі побори, мита з торгових оборотів, навіть панщина та ін.), здійснювалось судове та адміністративне свавілля. В той же час реальне економічне обґрунтування для збереження сеньйорального режиму було досить хитким.

У Західній Європі в Х ст., в Італії та Нідерландах в ХІ ст. широко розгорнулася боротьба міст за визволення з-під влади сеньйорів. Дуже часто комунальний рух приймав характер відкритих збройних повстань міських жителів під гаслами комуни – міської незалежності (Мілан, Бове, Кельн та ін.). Відкрита боротьба майже всюди поєднувалась з викупом у сеньйорів окремих повинностей, прав або муніципальної незалежності в цілому. В деяких містах, наприклад, на півдні Франції, викуп був переважним засобом звільнення міста (Марсель), хоча і тут він поєднувався з більшим або меншим відкритим супротивом (Ліон).

У боротьбі міст з сеньйорами народжується нова форма міської організації – комуна. Комуна – це одночасно і союз, спрямований проти сеньйора, і організація міського управління. Форми і ступінь комунальної свободи міст були різноманітні в залежності від рівня економічного розвитку міст, співвідношення сил міського населення і сеньйорів, загальних політичних умов в країні.

Північні французькі міста були пов’язані головним чином з внутрішнім ринком, а тому були зацікавлені у внутріполітичній єдності. Більшість великих міст отримали статус комуни: Амьєн, Гент, Брюгге, Лілль, Тулуза та ін. і стали самоврядними (здійснювали вибори з числа городян міської ради, посадових осіб, власного міського суду, міського ополчення, мали свої фінанси, право податкового самообкладання). Своєму феодальному сеньйору (який хартією засвідчував права міста) вони були зобов’язані сплачувати щорічну ренту і посилати на допомогу під час війни військо. Разом з тим деякі міста-комуни самі виступали в ролі колективного сеньйора по відношенню до селян, які жили на території, що прилягала до міста. Королі в цілому надавали підтримку містам, за що отримували від них допомогу у боротьбі проти крупних феодалів.

Однак містам свого домена (Париж, Орлеан та ін.) королі давали тільки обмежене самоуправління (Ліон). Виборні органи міського самоуправління в цих містах повинні були діяти разом з призначенням королем чиновником або іншим представником сеньйора. Було багато міст (Лоррис), в яких його мешканці отримували право розпоряджатися рухомим і нерухомим майном, мали деякі судові права, але не право самоуправління.

У ХІІІ ст. у німецькому місті Магдебург склалась одна з найбільш відомих систем феодального права. Цією системою юридично закріплялись права і свободи городян, їх право на самоуправління.

Магдебурзьке право носило універсальний характер, тобто трактувало різноманітні види правовідносин: діяльність міської влади, суду, його компетенцію і порядок судочинства, питання загальної власності «в межах міста», порушення володіння, захоплення рухомого майна, встановлювало покарання за різноманітні види злочинів. Особливе місце займали норми, що регулювали торгівлю і ремесла, діяльність цехів і купецьких гільдій, порядок оподаткування.

Магдебурзьке право надавало місту юридично закріплене право на самоуправління і власний суд, право земельної власності і звільнення від більшої частини феодальних повинностей. Поступово це право було сприйняте багатьма містами Східної Німеччини, Східної Прусії, пізніше – Сілезії, Чехії, Угорщини, Польщі і Литви з ХІV ст., а потім перейшло в Галіцію та Білорусію (ХVІ ст.), де його називали німецьким правом.

Дещо по-іншому в ХІ – ХІІ ст. проходило набуття самоуправління в містах Англії. В Англії не відбувалось такої наполегливої боротьби між містами і сеньйорами, як на континенті. На той час в країні уже склалася система централізованих державних фінансів і судових закладів.

Міста, що більшою частиною розташовані на королівській землі, у більшості отримували право на самоуправління і щорічно сплачували королю фіксовану грошову суму. Міські привілеї, вигідні в першу чергу міській верхівці, фіксувались у спеціальних хартіях. Вони сприяли росту ремесла і торгівлі, відповідно зміцнювали положення всіх громадян міста. Податки і повинності все більше набували грошового характеру. Військова служба лицарів уже в ХІІ ст. часто замінювалася грошовим внеском. Повинності селян також стали часто замінятись грошовими платежами. Як бачимо, повної незалежності міста Англії не мали.

Тільки найбільш розвинені міста Північної і Середньої Італії, які шляхом підкорення найближчих дрібних міст і сільських територій змогли стати містами-державами (республіками), повністю не залежали від своїх колишніх сеньйорів. Це було новою, найбільш прогресивною на той час формою держави. Вони стали могутніми центрами розвитку товарно-грошових відносин, сприяли процвітанню італійських портових міст – Венеції, Генуї, Пізи. У ХІІ – ХІІІ ст. за підтримки міст в Італії виникли сільські комуни, що добилися самоуправління і при цьому збереглося дрібне сільське господарство. Сільські комуни, звільняючись з-під влади феодалів, як правило, опинялись під владою сусідніх міст.

У ХІІІ ст. завдяки розвитку передових міст-держав створились передумови ранньокапіталістичних відносин. Великого розвитку досягла банківська справа (Сієнна, Флоренція), заморська торгівля (Венеція, Генуя, Піза). Банківський і торговий капітал використовувались для розвитку промисловості. Розширення ремісничого виробництва сприяло звільненню містами-державами на підлеглих їм територіях селян від кріпацтва, що призвело до відокремлення безпосередньо виробника від засобів виробництва. Значна частина селян переселялась у міста, поповнюючи лави найманих робітників у майстернях різних цеховиків.

У ХІІ - ХІІІ ст. Флоренція перетворилась у важливий центр банківської справи, торгівлі і ремесла. В 1252 році Флоренція почала чеканити золотий флорин, що став загальноєвропейською валютою. Городяни отримали верх над феодальною знаттю і в 1239 році була прийнята перша в Європі «антидворянська конституція», що позбавляла феодалів політичних прав.

В ХIV ст. у Флоренції вперше в світі з’явились ранньокапіталістичні відносини, зародилась мануфактура.

Деяким містам, особливо невеликим, так і не вдалося звільнитися від влади сеньйора. Однак, у боротьбі із сеньйорами майже всі міста здобули особисті свободи для своїх громадян. Навіть кріпак, що втік від свого господаря і прожив у місті певний час (один рік і один день), ставав особисто вільним.

Феодали втрачали як економічний, так і політичний вплив. В кінці ХІІІ ст. в Італії, на відміну від інших країн Європи, феодалізм був значно підірваний, і звичайно ж, до певної міри виключно розвитком міст.

Міста в Україні знаходились у значно гірших умовах, ніж в Західній Європі чи Росії. Більшість з них знаходилась на приватній землі і вважалась власністю тих чи інших феодалів.

Феодали дивились на міста як на джерело збагачення і нещадно грабували їх. На населення міст вони накладали багато чисельні тяжкі повинності. Міщани повинні були будувати і ремонтувати міські укріплення, мости, дороги, збирати хліб, косити сіно, возити дрова, ловити звірів і рибу для феодалів-власників міст, платити на їх користь різноманітні побори та мита.

Міста боролись з феодалами за самоуправління. Деякі міста добились від своїх власників за високу плату певних прав. Самоуправління в таких містах діяло на основі поширеного в Німеччині і Польщі магдебурзького права. Воно здійснювалось міською радою, що складалася з виборних членів (радців). Рада відала податками, збором торгового мита, слідкувала за порядком у місті. В деяких містах обирався ще й суд з карних справ (лава; його члени – лавники обирались пожиттєво).

Міщани міст, що мали магдебурзьке право, були вільні від феодальних повинностей на користь володаря міста, їх заміняв щорічний внесок феодалові певної частини торгових і промислових доходів. Самоуправління українських міст було дуже обмежене.

Міська верхівка жорстко експлуатувала міські низи, примушувала підмайстрів і учнів працювати за низьку плату, надавала біднякам грошові позички під величезні проценти.

В цілому комунальний рух мав велике прогресивне значення, оскільки це було однією з основних передумов перетворення міст у важливі центри економічного й культурного прогресу. Розвиток міст сприяв формуванню і розвитку державних фінансів і фінансів міст; руйнуванню натурального господарства і переходу до ринкових відносин; розвитку виробництва та обміну; повній політичній незалежності і припиненню феодальної експлуатації, надзвичайно інтенсивному накопиченню багатств; перетворенню міст в ХIV – XV ст. в осередки ранньокапіталістичного розвитку.