Тема. Міжнародна міграція робочої сили
В темі розглядаються основні проблеми, пов’язані з розвитком міграційних процесів у міжнародних масштабах. Міграція робочої сили поділяється на внутрішню, тобто між регіонами однієї держави, і зовнішню – між декількома країнами. Міграція робочої сили може бути визначена як переселення працездатного населення з одних держав в інші строком більше, ніж на рік, викликане причинами економічного та іншого характеру. Причини міжнародної міграції можуть мати як економічний, так і неекономічний характер.
Історія міграції тісно переплітається з історією людства. З давніх часів люди переселялися з єдиною метою – знайти кращі умови для життя і для праці. В останні 2 століття міграційні процеси значно інтенсифікувалися. Сьогодні основні види міжнародної міграції робочої сили класифікуються в залежності від характеру переміщення населення,від напрямку руху мігрантів, від часу здійснення, від якісного складу, від характеру організації міграції.
Соціально-економічні наслідки міграції робочої сили можуть мати як позитивний, так і негативний характер і розрізняються для країни виїзду мігрантів та країни в’їзду. Наслідки міжнародної міграції робочої сили для країни виїзду полягають у наступному:
Приток валютних засобів в країну:
податки з прибутків фірм-посередників (здійснення вербування робочої сили за кордоном);
безпосередні перекази іммігрантів на родину на підтримку сімей та родичів;
власне інвестування іммігрантів (привозять на родину засоби виробництва та предмети довгострокового користування, купівля землі, нерухомості, придбання цінних паперів);
капітали від країн-імпортерів робочої сили, які йдуть на відтворення трудових ресурсів, в соціальну сферу).
Зниження рівня безробіття. Особливо актуально для країн, які перенасичені робочою силою. Наприклад, уряд Єгипту в своїх програмах боротьби їз безробіттям в 70-ті роки передбачав стимулювання еміграції, тобто виїзду робітників, в країни Перської затоки.
Зниження рівня соціальної напруженості. Це відбувається в наслідок того, що при виїзді робочої сили знижується тиск надлишкових трудових ресурсів.
Підвищення рівня кваліфікації робочої сили. Завдяки праці за кордоном, робітники мають змогу отримувати нові професійні навички, досвід роботи на технологічно новому обладнанні.
Зниження об’єму національного доходу.
Зниження об’єма випуску продукції.
“Утечка мозгов” – відтік кваліфікованих кадрів. Це серйозна проблема для більшості країн, що розвиваються. Проте вона припиняється, коли економічне положення країни поліпшується. Наприклад, індійські вчені, які повернулися на родину після роботи у високотехнологічних американських корпораціях, стали засновниками розвитку індійської промисловості по створенню нових комп’ютерних програм.
Наслідки міжнародної міграції робочої сили для країни в’їзду полягають у наступному:
Збільшення об’єму робочої сили.. Так, наприклад, у Франції іммігранти складають ¼ зайнятих в будівництві, 1/3 – в автомобілебудівництві. З одного боку, це призводить до зниження кількості робочих місць та зростанню безробіття серед жителів країни. З іншого боку іммігранти привносять новий досвід, знання, навички.
Збільшення об’єму національного доходу та випуску продукції.
Забезпечення заповнення соціально непривабливих робочих місць. Так, деякі галузі виробництва взагалі не змогли б існувати без іммігрантів. Наприклад, гірничорудна промисловість ПАР, сільськогосподарські плантації в Малайзії, Іспанії. Крім того, іноземні робітники можуть бути першими звільнені у випадку криз та безробіття, вони не забезпечуються пенсіями, не враховуються при реалізації соціальних програм.
Посилення соціальної напруженості. Наприклад, при зайнятті тих робочих місць, на які претендують місцеві робітники.
Зниження ціни робочої сили.
Сьогодні більшість країн стоять на шляху лібералізації своєї зовнішньої торгівлі, проте, що стосується міжнародної міграції, практично всі вони приймають обмежуючі заходи. Це пов’язано, насамперед, з фінансовим навантаженням, яке іммігранти накладають на бюджет більш розвинутих країн. Ще в 19 ст. багато країн почали укладати двосторонні конвенції, які регулюють міграцію, частина з яких діє до теперішнього часу.
Зазвичай, державне регулювання здійснюється через прийняття фінансованих з бюджету програм, спрямованих на обмеження притоку іноземної робочої сили (імміграції) або на стимулювання мігрантів до повернення на родину (рееміграція).
Більшість приймаючих країн використовують селективний підхід при регулюванні імміграції, тобто держава не перешкоджає в’їзду тих категорій робітників, які потрібні в даній країні, обмежуючи в’їзд всіх інших. Перелік бажаних іммігрантів є різним в різних країнах, але зазвичай включає:
спеціалістів для нових і перспективних галузей (програмісти, вузькоспеціалізовані інженери);
представники рідкісних професій (реставратори картин, лікарі, які практикують нетрадиційні методи лікування);
спеціалісти із світовим ім’ям (музиканти, актори, вчені);
крупні бізнесмени, які інвестують капітал і створюють робочі місця;
робітники, які готові за мінімальну платню виконувати тяжку некваліфіковану роботу.
Серед основних рис імміграційного законодавства необхідно виділити наступні:
Професійна кваліфікація. Жорсткі вимоги до рівня освіти та стажу роботи за спеціальністю (мінімум 3-5 років). Диплом треба підтвердити або оцінити на предмет відповідності вимог, які ставляться до спеціаліста такого рівня в даній країні.
Обмеження приватного характеру. Вимоги до стану здоров’я, політичного та соціального статусу іммігрантів
Кількісне квотування. Встановлюється максимальна кількість іммігрантів.
Економічне регулювання. Введення певних фінансових обмежень, що забезпечують скорочення кількості іммігрантів. Приватні особи мають право іммігрувати, лише якщо вони готові інвестувати в економіку приймаючої країни визначену законом суму та створити певну кількість робочих місць.
Часові обмеження. Максимальний строк перебування.
Географічні пріоритети. Встановлення географічної і національної структури імміграції.
Заборони. Вони містяться в законах про професії, якими іноземцям займатися заборонено.
Основні методи регулювання міжнародної міграції робочої сили поділяються на адміністративно-правові (заходи національного законодавства, які визначають політичний, юридичний, професійний статус іммігрантів в даній країні; діяльність національних служб імміграцій; заходи, передбачені міжурядовими угодами, які регулюють міжнародну міграцію) та економічні.
Причини міжнародної міграції робочої сили
