Тема 5. Міжбюджетні відносини, їх складові

Мета: вивчити зміст міжбюджетних відносин та необхідність перерозподілу бюджетних коштів; розглянути сутність та види міжбюджетних трансфертів; розібрати методи міжбюджетного вирівнювання.

План

1. Міжбюджетні відносини та необхідність перерозподілу

бюджетних коштів.

2. Сутність та види міжбюджетних трансфертів.

3. Методи міжбюджетного вирівнювання.

Література: 6, 9, 16, 18, 26, 39

Ключові слова: регіональні фінанси, фінансова незалежність місцевого самоврядування, система місцевих фінансових інститутів.

1. Міжбюджетні відносини та необхідність перерозподілу бюджетних коштів.

Засвоєння основних положень теми дозволяє студенту з'ясувати сутність основного призначення бюджету - це регулювання розподілу й перерозподілу ВВП за сферами й галузями економіки, адміністративно-територіальними одиницями, верствами населення, засновуючись на потребах ринкового господарства відповідно до існуючої фінансової політики.

Важливо враховувати, що регіональні фінанси забезпечують фінансування широкого кола заходів, пов'язаних з потребами населення та держави. За допомогою регіональних фінансів держава здійснює вирівнювання економічного і соціального розвитку територій, які внаслідок історичних, географічних, військових і інших умов відстали в економічному і соціальному розвитку від інших регіонів країни. Таким чином, для забезпечення сталого соціального розвитку застосовується ме­ханізм перерозподілу між доходами і видатками регіонів через Державний бюджет.

Студенту слід розуміти, що основним принципом розвитку регіонів в умовах ринкової еко­номіки є територіальна справедливість, що створює реальну мотиваційну основу для економічного зростання у регіонах і забезпечує ефективність управ­ління місцевими бюджетними ресурсами. Для здійснення цього принципу напрями територіально-орієнтованих витрат необхідно ранжувати за пріоритетністю фінансування з урахуванням можливого дефіциту фінансових ресурсів. Пріоритетність фінансування витрат на місцях може формуватися по-різному, та залежить від конкретних умов соціально-економічно­го розвитку регіонів.

Відмітимо той факт, що в світовій практиці існує два підходи до удосконалення міжбюджетних відносин.

Перший підхід характеризується яскра­во вираженою участю центральних урядових органів у перерозподілі держав­них бюджетних коштів. Використання цього підходу у формуванні механізму взаємодії бюджетів різних рівнів може бути доцільне у великих, за територіальною ознакою, країнах (наприклад, у Росії). При цьому вирівнювання міжрегіональних дис­пропорцій здійснюється під пильним контролем центральних органів державної влади, що призводить до суб'єктивізму у визначенні пріоритетності напря­мів регіонального розвитку та зниження соціального рівня розвитку окремих територій країни у результаті дефіциту фінансових ресурсів.

В основі другого підходу лежить використання принци­пу децентралізації в управлінні державними фінансовими ресурсами, що при­пускає високий ступінь бюджетної незалежності територій при збереженні єдиного економічного простору країни. Використання цього підходу в удосконаленні міжбюджетних відносин дасть змогу уникнути невиправдано складної проце­дури перерозподілу ресурсів державного бюджету, надмірний контроль над здійсненням якої відвертає увагу від виконання інших важливих функцій уп­равління державними фінансами на всіх рівнях ієрархії.

Важливо усвідомлювати, що політика удосконалення міжбюджетних відносин має бути спрямована на вирішення таких завдань:

• підвищення рівня життя населення;

• досягнення територіальної справедливості при перерозподілі бюджет­них коштів на основі розрахунку потреби регіонів у фінансових ресурсах і об­ліку їхньої податкоспроможності;

• спрощення механізму міжбюджетних відносин;

• передачу більшої частини повноважень щодо прийняття рішень у сфе­рі формування і виконання бюджетів на регіональний рівень управління;

• розвиток основних форм управління бюджетним процесом у регіонах.

Удосконалення міжбюджетних відносин має базуватися на врахуванні принципів узгодженості фінансових ресурсів регіонів із соціально-економіч­ними програмами, раціональності й пріоритетності у витрачанні бюджетних коштів.

Слід зауважити, що існує три моделі бюджетного федералізму, що використовуються при формуванні міжбюджетних відносин: централізована; децентралізована та змішана.

Чинна в Україні система міжбюджетних відносин заснована на централізованій моделі бюджетного фе­дералізму, основні риси якої успадковані від адміністративно-командної сис­теми управління. Це виявляється у збереженні пріоритетності нормативного методу розподілу бюджетних коштів і високої частки трансфертних платежів у доходах місцевих бюджетів, що свідчить про досить високий ступінь їх за­лежності від центрального бюджету. Чинна модель бюджетного федералізму сприяє посиленню тенденції централізації фіскальних функцій держави й обмеженню місцевих органів влади в реалізації основних функцій управління бюджетним процесом на місцях. Така ситуація негативно впливає на розвиток міжбюджетних відносин у ринковій економіці.

Студент має усвідомити, що у реальних економічних умовах, як правило, діють моделі змішаного типу. Ступінь вико­ристання в них тієї чи іншої базової моделі залежить від типу державного ус­трою, рівня соціально-економічного розвитку, цільової орієнтації національної економіки. Для удосконалення взаємодії бюджетів різних рівнів необхідно вра­ховувати вплив наявних факторів і використовувати переваги кожної моделі для формування міжбюджетних відносин.

Удосконалення міжбюджетних відносин повинно базуватися на формуванні державного бюджету за принципом "знизу — вгору", при якому основні функції бюджетно-фінансового управління повинні бути передані на нижчі рівні, що дасть змогу не лише контролювати виконання місцевих бюджетів, а й брати безпосередню участь у їх прогнозу­ванні та плануванні. Це призведе до ефективного використання бюджетних коштів в умовах де­фіциту фінансових ресурсів шляхом формування пріоритетних напрямів вит­рат коштів на місцях, а також сприятиме зацікавленості територій у мобіліза­ції фінансових ресурсів для забезпечення реальної основи їхнього соціально-економічного розвитку і досягнення поліпшення умов життя насе­лення.