2. Постановка лівої руки

Переходячи безпосередньо до постановки лівої руки, слід мати на увазі, що вона виконує одночасно дві різні за своїм характером функції: тримання інструменту та ігрові руху. Ці дві різні функції викликають в учнів на перших порах, а нерідко і досить тривалий час, внутрішнє роздвоєння.

Завдання педагога полягає в тому, щоб допомогти учневі знайти найбільш зручну постановку лівої руки, яка забезпечувала б стійке положення інструменту і в той же час свободу ігрових рухів.

Б.А. Струве встановлює в основному дві наступні найбільш характерні, типові форми тримання інструменту залежно від типового будови верхньої частини плечового пояса грає:

1. Тримання скрипки переважно в одній, так званої "постійної", точки опори, утвореною піднесеним плечем, ключицею і підборіддям (оскільки тримання інструменту в процесі гри в одній точці опори по суті неможливо). До такої форми тримання скрипки розташовують високі плечі, при яких потрібний підйом мінімальний. До такої постановки можуть пристосувати свій організм і ті скрипалі, підйом плеча у яких не супроводжується напругою ("затиском") мускулатури плечової частини руки (особливо двоголового м'яза).

2. Тримання скрипки в двох точках опори - на ключиці ("постійної" точки) і між великим і вказівним пальцями ("змінної" точці) - без підйому плеча. Ця форма тримання інструменту доцільна для скрипалів, у яких плечі похилі і у яких вимога тримати скрипку в одній точці опори при значному підйомі плеча зазвичай викликає напругу в плечової частини руки, отже, пов'язує руху по грифу.

Поряд з описаними двома основними формами тримання інструменту, Б.А. Струве вказує на наявність ряду проміжних форм, що диктуються тим, що у багатьох скрипалів поєднуються різні типові особливості будови рук.

Незалежно від того, яка форма тримання інструменту прийнята для даного учня, і педагог і учень повинні піклуватися про те, щоб, за образним висловом Л. Моцарта, скрипка не уподібнювалася "шматку дерева, всунути в руку". Тримання інструменту в постійній точці опори повинно забезпечувати щільне і зручне його прилягання до шиї, ключиці та нижньої щелепи, стійкість його положення без зайвої напруги. Ступінь закріплення скрипки в цій точці опори не завжди буває однаковою: вона збільшується при низхідному русі руки (з верхніх позицій у нижні) і зменшується при переходах у верхні позиції. Хапальні рухи великого і вказівного пальців (в "змінної" точці опори) слід прагнути звести до мінімуму. Всі рухи при положенні скрипки в двох точках опори повинні бути вільні від зайвих зусиль утримати скрипку, а обидві точки опори повинні знаходитися в постійному і гнучкому взаємодії, що полегшує руху руки як в межах однієї позиції, так особливо і при частих переходах з позиції в позицію. Чимале значення має мати також турбота і про те, щоб середня частина долоні не наближалася до шийки скрипки і тим більше не стикалася з нею, а згодом, при вивченні позиції, не спиралася про обичайку. Потрібно стежити також і за тим, щоб кисть не відводилася б далеко від шийки скрипки.