3. За природою об’єкту регулювання:

- матеріальні норми - встановлюють правила поведінки, права й обов'язки суб'єктів щодо певних об’єктів суспільних відносин (наприклад, норми цивільного права регулюють майнові та особисті немайнові відносини);

- процесуальні - регламентують порядок, форми та мето­ди реалізації прав і обов'язків, встановлених у матеріальних нормах (так норми цивільно-процесуального права регулюють порядок розгляду цивільних спорів).

4. За функціональною спрямованістю:

- регулятивні (правоустановчі) - встановлюють права й обов'язки суб'єктів;

- правоохоронні - регламентують засоби юридичної від­повідальності за порушення прав і невиконання обов'язків, установлених регулятивними нормами.

5. За природою характеру приписів:

- зобов’язувальні - закріплюють обов'язки певних суб'­єктів;

- заборонні - містять заборону стосовно здійснення тих або інших дій;

- уповноважуючи - наділяють суб'єктів певними правами;

- заохочувальні — надають суб'єктам певні пільги та пе­реваги у випадках вчинення ними певних діянь;

6. За формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів:

- категоричні (імперативні )- приписують чітко визна­чені дії, закріплюють вичерпний перелік і зміст прав і обов'язків суб'єктів;

- диспозитивні - встановлюють певні права й обов'язки суб'єктів, але за згодою суб'єктів допускають їх доповнення або певне відхилення від їх реалізації;

- рекомендаційні - встановлюють моделі бажаної, але необов'язкової поведінки;

- заохочувальні - встановлюють засоби заохочування щодо здійснення корисних та бажаних як для суспільства, так і держави дій.

7. За юридичною силою:

- норми законів;

- норми підзаконних актів.

8. За суб’єктами правотворчості:

- норми, що прийняті на загальнонародних референдумах;

- норми органів державної влади;

- норми, що прийняті суб’єктами місцевого самоврядування;

- норми інших суб’єктів громадянського суспільства;

- норми суб’єктів міжнародного права.

17. Поняття, риси, елементи системи права (консп.).

Система права – це єдина система узгоджених юридичних норм та поділ їх на галузі, підгалузі та правові інститути відповідно до особливостей суспільних відносин.

Системність, єдність, узгоджений характер правових норм пов'язані також з науково-доктринальним, раціональним характером розуміння права, і перш за все - з нормативним підходом до праворозуміння.

Саме суспільні відносини як предмет правового регулювання виступають об’єктивним критерієм системної побудови правових норм. При визначенні предмету правового регулювання враховується природа цих відносин, яка визначається через:

- статус суб’єктів (фізичні особи або держава);

- об’єкти ( матеріальні або духовні цінності, природне середовище);

- зміст відносин (моральний чи політичний характер, реалізація власних можливостей або

спричинення шкоди).

Але визначення кола суспільних відносин як предмета правового регулювання неможливо без визначення певних меж нормативного впливу на них. Метою встановлення меж правового регулювання є недопущення надмірної регуляції соціальних відносин, що може привести до негативних тенденцій в розвитку громадянського суспільства і держави.

Іншим критерієм поділу ( розмежування) правових норм є метод правового регулювання.

Таких основних методів два:

- диспозитивний (автономний) - заснований на рівноправності суб’єктів, на їх юридичній незалежності до вступу в правовідносини, а з їх виникненням – на самостійному виконанні своїх зобов’язань, відносинах координації. За допомогою автономного методу як правило регулюються відносини учасниками є фізичні та юридичні особи. Такі галузі права називають приватним правом ( цивільне, економічне, сімейне, торгове, окремі інститути трудового права).

- авторитарний, (імперативний, директивний) – має державно-владний характер, який заснований на правовій нерівності суб’єктів правовідносин, на повноваженнях певних суб’єктів владно впливати на правове становище інших, відносинах підпорядкування, субординації та зобов’язання. Імперативним методом регулюються суспільні відносини в таких галузях права: конституційне, адміністративне, кримінальне, кримінально-процесуальне та фінансове. Як правило одним з учасників цих відносин є держава (публічне право).

В структурі системи права вирізняють:

Галузь права – це така сукупність якісно однорідних норм права, які регулюють окрему сферу суспільних відносин за допомогою певних методів і яка є складовою системи права.

Складовими галузі права є підгалузі та правові інститути.

Підгалузь права – система однорідних норм права, яка складається з певних правових інститутів (наприклад, спадкове право як підгалузь цивільного права складається з наступних правових інститутів: спадкування за законом і спадкування за заповітом). Існує тенденція перетворення підгалузі права на самостійну галузь - виправно-трудове право (у минулому підгалузь кримінального права)

Правовий інститут – це окрема група правових норм, які регулюють найбільш однорідні суспільні відносини в самій галузі (підгалузі) права і тісно зв’язані між собою (інститут місцевого самоврядування в конституційному праві).

Серед правових інститутів виділяють міжгалузеві інститути – групи правових норм, що регулюють відносини різних галузей права (наприклад, інститут приватної власності)

Систему права потрібно відрізняти від:

- системи законодавства як сукупності чинних у часі й просторі нормативно-правових актів;

- правової системи як сукупності всіх правових (юридичних) явищ у державі, що виявляє себе у системному підході до праворозуміння.