- •1. Поняття цивільного процесуального права, його система і предмет.
- •2. Правила доказування в цивільному судочинстві.
- •1.Субєкти, які здійснюють правосуддя в цивільних справах і діяльність яких пов’язана з ним:
- •2. Особи, які беруть участь у справі:
- •3. Особи, які залучаються до участі у справі для сприяння у здійсненні правосуддя:
- •Принцип процесуальної рівності сторін.
- •Поняття факультативної співучасті.
- •Складові частини судового засідання та їх характеристика.
- •Підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення в апеляційній інстанції.
- •Поняття принципу безпосередності судового розгляду і винятки з дії цього принципу.
- •Форми захисту відповідача проти позову.
- •Межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
- •Поняття осіб, які беруть участь у справі. Їх характерні риси.
- •Поняття доказів. Класифікація доказів. Характеристика окремих засобів доказування.
- •Процесуальний порядок розгляду справи судом касаційної інстанції.
- •Форма і зміст апеляційної скарги.
- •Процес доказування. Роль суду в процесі доказування. Чи може суд за власною ініціативою витребувати докази по справі?
- •Підстави перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.
- •Участь прокурора у цивільному процесі. Форми участі та процесуальне становище прокурора.
- •Поняття доказів. Засоби доказування.
- •Поняття договірного представництва. Підстави договірного представництва.
- •3Міст судового рішення. Порядок ухвалення та проголошення судового рішення.
- •Форма і зміст касаційної скарги.
- •Поняття та види судових витрат. Розподіл витрат між сторонами. Звільнення від сплати судових витрат.
- •Процес доказування та його стадії. Роль суду в процесі доказування.
- •Поняття та суть касаційного перегляду судових рішень.
- •Поняття осіб, які сприяють здійсненню правосуддя.
- •Порядок пред’явлення позову. Позовна заява та її реквізити.
- •Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
- •3Міст судового рішення.
- •Процесуальний порядок допиту свідків. Особливості допиту неповнолітніх свідків. Чи може свідок відмовитись від давання показань? Чи можна свідкові заявити відвід?
- •Приюдиційність судового рішення.
- •Реалізація принципу диспозитивності в цивільному процесі України.
- •Попереднє судове засідання: мета і зміст.
- •Процесуальний порядок виправлення описок та явних арифметичних помилок у судовому рішенні
- •Поняття процесуальних строків. Види процесуальних строків. Продовження та поновлення процесуальних строків. Закінчення та зупинення процесуальних строків.
- •Поняття та підстави зупинення провадження у справі.
- •Підготовка розгляду справи апеляційним судом.
- •Поняття сторін у цивільному процесі України. Їх права та обов’язки.
- •Порядок відкриття провадження у справі у суді першої інстанції. Підстави відмови у відкритті провадження.
- •Роз'яснення судового рішення. При порушенні якої вимоги, що ставиться до судового рішення, можливе роз’яснення рішення? Який суд роз’яснює рішення і в які строки це можливо?
- •Поняття обов’язкової співучасті. Правовідносини, що лежать в основі обов’язкової співучасті. Чи можна притягнути до справи співпозивача, якщо він не бажає вступати в процес?
- •Форми ускладнень цивільного процесу.
- •Процесуальний порядок розгляду справ про визнання громадянина обмежено дієздатним та оголошення громадянина померлим.
- •100. Зміст судового рішення
- •101. Предмет доказування, факти, що не входять до предмету доказування.
- •Зміст принципу безпосередності судового розгляду в цивільному процесі. Фіксування судового засідання.
- •104. ( Ст. 87 цпк) Фіксування судового процесу
- •Підстави для скасування рішення із закриттям провадження у справі або залишення заяви без розгляду судом в апеляційної інстанції.
- •106 Поняття принципів цивільного процесуального права та їх система.
- •107. Особливості пояснень сторін і третіх осіб як засобів доказування.
- •Процесуальні строки у цивільному процесі.
- •1. Перебіг процесуального строку починається з наступногодня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
- •110 Правила доказування в цивільному судочинстві.
- •111. Презюміруємі факти, тобто які припускаються встановленими законом (правові презумпції).
- •Порядок розгляду справи судом касаційної інстанції.
- •112 Підсудність справ за вибором позивача.
- •113. Судове засідання та його складові частини. Завдання кожної складової частини судового засідання.
- •Глава 2. Складові частини судового засідання
- •2.2 Розгляд справи по суті
- •2.4. Постанова і оголошення рішення
- •Глава 3. Протокол судового засідання
- •Глава 4. Мирова угода
- •114 Спеціаліст в судовому процесі
- •115. Джерела цивільного процесуального права. Дія цивільного процесуального закону в часі, просторі та щодо кола осіб.
- •116. Порядок дослідження письмових та речових доказів.
- •117. Підстави для скасування судового рішення апеляційної інстанції і передачі справи на новий розгляд.
- •118 Суд як суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин.
- •119. Забезпечення доказів. Підстави, способи забезпечення доказів.
- •120. Вимоги, які пред'являються до судового рішення.
120. Вимоги, які пред'являються до судового рішення.
До судового рішення пред'являються певні вимоги, недотримання яких тягне його скасування або зміну вищестоящим судом або ж призводить до необхідності внесення відповідних уточнень і доповнень судом, який його ухвалив.
Згідно зі ст.213 ЦПК рішення суду повинне бути законним і обґрунтованим.
Законність судового рішення полягає у строгій і неухильній відповідності застосуванню в справі норм матеріального права, які підлягають застосуванню по справі, при точному дотриманні норм процесуального права відповідно до їх змісту і мети. Інакше кажучи, законність рішення передбачає наявність посилання в його тексті на норму матеріального права, застосовану судом для вирішення спору по суті, посилання на норму процесуального права, що забезпечує порядок постанови і виконання рішення, а також повну відповідність змісту (тексту) рішення вимогам процесуального законодавства.
Умовами законності судового рішення з точки зору застосування матеріального закону є: а) правильне визначення правових норм, що регулюють спірні правовідносини; б) вірне тлумачення правових норм, з'ясування істинного змісту правових норм, які підлягають застосуванню, з метою визначення фактів, що тягнуть виникнення, зміну та припинення правових відносин, і висновків, що випливають із фактів порушення правових відносин.
Обґрунтованість судового рішення означає, що суд повністю з'ясував обставини, що мають значення для справи, обґрунтував встановлені обставини доказами і виклав у рішенні свої висновки відповідно до обставин справи. Рішення повинно містити докладний аналіз обставин і доказів, за допомогою яких суд з'ясував об'єктивно існуючі відносини.
Обґрунтованість рішення визначають три умови: а) у рішенні повинні бути відбиті судження з питання про здійснення і зміст всіх юридичних фактів, що підлягають встановленню у даній справі, і про існуючі (або відсутні) між сторонами певні правовідносини; б) ці судження повинні бути дійсними, тобто вірно відбивати зазначені факти та правовідносини, як вони відбувалися і склалися в дійсності; в) дійсність установлених судом фактів повинна бути засвідчена наявними в справі і дослідженими судом, тобто перевіреними та переконливо оціненими ним, доказами.
Цивільне процесуальне законодавство і судова практика по цивільних справах виробили правила, що забезпечують законність і обґрунтованість актів правосуддя: 1) суд засновує своє рішення тільки на тих обставинах, які мають значення для справи, які були встановлені у відкритому судовому засіданні; 2) докази оцінюються в їх сукупності, і можуть бути покладені в основу судового рішення тільки ті, що були досліджені в судовому засіданні; 3) застосовується закон матеріальний або процесуальний, який прямо регулює спірні правовідносини; 4) аналогія закону і права, а також звичаїв ділового обороту застосовується за відсутності закону прямої дії або при вказівці в законі про застосування звичаїв ділового обороту, що є в цьому випадку нормою вирішення спірних правовідносин.
Аналіз законодавства і судової практики дозволяє виділити і інші вимоги, які пред'являються до рішення суду. Воно повинно відповідати вимогам повноти, визначеності, безумовності та дотримання належної форми.
Вимога повноти означає, що суд своїм рішенням повинен дати всебічну і повну відповідь на всі вимоги та заперечення сторін, які розглядалися судом. У рішенні повинно бути сформульовано, що постановив суд по кожній позовній вимозі. Неприпустимо, зокрема, ухвалення так званих «проміжних рішень», тобто таких рішень, в яких спір вирішувався б лише в принципі, без вказівки конкретного розміру присуджуваної суми або кількості та переліку предметів, що підлягають передачі. Не відповідає вимозі повноти рішення і у тому випадку, якщо суд не стягнув за власною ініціативою із зверненням на користь сторін або в дохід держави неустойку (штраф, пеню) з підприємства, що порушило свої зобов'язання, незалежно від того, були або не були пред'явлені вимоги про стягнення зазначених санкцій самим позивачем.
Відповідно до вимоги визначеності рішенням суду не може бути встановлено альтернативне право сторони або альтернативне право вибору порядку виконання судового рішення.
Цю вимогу іноді називають у процесуальній літературі категоричністю. На нашу думку, і «визначеність», і «категоричність» підкреслюють різні сторони вимоги про визначеність судового рішення. Поняття «визначеність» розкриває внутрішній зміст цієї правової вимоги, а поняття «категоричність» відбиває імперативний характер змісту судового рішення. Тому обидва поняття мають право на існування в науці.
Рішення повинно підтверджувати одне конкретне суб'єктивне право або юридичний обов'язок і виключати можливість вибору способу і порядку виконання. Однак закон допускає можливість винесення судом так званих факультативних рішень. У факультативному рішенні суд поряд з основним способом виконання одночасно передбачає і додатковий (підстраховчий) варіант, що спрацьовує в тому випадку, коли виконання основним способом неможливо. Так, присуджуючи майно в натурі, суд може вказати його вартість, вона стягується з відповідача, якщо на момент виконання присудженого майна не виявиться в наявності.
Вимога визначеності пред'являється до всіх видів судових рішень незалежно від категорій справ. Порушення вимоги визначеності завжди веде до скасування рішення суду повністю або в частині. Самим судом, який ухвалив таке рішення, може бути усунений лише один недолік — невказівка факультативного способу виконання.
Судове рішення повинне бути безумовним. Виконання рішення не може бути поставлене в залежність від настання або нена-стання яких би то не було умов.
Дію даного правила можна пояснити тим, що залежність реалізації судового рішення від настання (ненастання) певних умов могла б викликати спір між сторонами щодо цих умов у стадії виконання рішення, що негативно позначилося б на самій можливості виконання.
Умовні рішення не можуть бути допущені і в силу того, що вони не усувають до кінця спір між сторонами, хоча це є одним з найважливіших завдань судового розгляду.
Але все ж таки головне обґрунтування неприпустимості умовних рішень у цивільному процесі полягає в тому, що суд зобов'язаний вирішити спір, виходячи з положення сторін у момент судового розгляду, а не з майбутнього розвитку їх взаємовідносин, тобто з настання або ненастання певних умов.
Не буде умовним рішення, у якому зазначений строк, після закінчення якого судове рішення підлягає виконанню, тому що це не робить рішення невизначеним, а лише уточнює час його виконання.
Рішення суду повинно відповідати встановленій законом формі. Згідно з ч.2 ст. 209 ЦПК рішення суду ухвалюється, оформлюється і підписується в нарадчій кімнаті суддею, а в разі колегіального розгляду — суддями, які розглядали справу.
Отже, процесуальну форму як вимогу до рішення суду можна розуміти у двох аспектах. По-перше, дотримання процесуальної форми з погляду дотримання порядку ухвалення рішення. По-друге, дотримання процесуальної форми з точки зору вимог до рішення суду як документа. Текст рішення повинен мати певні реквізити і складові частини відповідно до вимог закону.
Як письмовий документ судове рішення повинно бути ясним за викладенням і точним за змістом. Ясність судового рішення означає чітке, визначене і зрозуміле викладення рішення. Точність означає безпомилкове викладення його змісту1.
Закон не містить норми про стиль викладення (мови) рішення, хоча вона мається на увазі і має велике значення. Тому «важко переоцінити значення мови судового рішення, тому що невідповідність думки і її текстуального вираження, невірне або недоречно використане слово, неточність понять і формулювань, багатозначність використаних термінів породжують у читачів цього акта здивування, запити в суд з проханням роз'яснити рішення. Це, у свою чергу, призводить до проведення додаткового судового засідання для постановлення судом ухвали про роз'яснення свого ж рішення, ну й, звичайно, до затягування його виконання, що не додає авторитету судді, який готував рішення, конкретному суду та правосуддю в цілому»2.
Рішення суду повинно бути своєчасним, оскільки своєчасним повинен бути захист порушених або оспорюваних суб'єктивних прав і законних інтересів громадян та організацій. Не випадково в нормах цивільного процесуального права встановлюються граничні строки вирішення справ. Вимога своєчасності судового рішення взаємопов'язана з вимогою його законності, і проявляється такий взаємозв'язок у двох аспектах. По-перше, строки розгляду справ встановлені процесуальним законом, і порушення строків означає і порушення правових приписів. Отже, вірне по суті рішення суду, але винесене з порушенням процесуальних строків, не відповідає вимогам законності. По-друге, істотне порушення вимог норм права при розгляді та вирішенні справи тягне скасування рішення судом апеляційної інстанції, а нерідко і судом касаційної інстанції. Навіть у тих відносно рідких випадках, коли вищестоящий суд після скасування рішення сам вирішує справу по суті, реальний захист порушеного права значно відсувається в часі.
Легітимність судового рішення означає насамперед його відповідність юрисдикційним повноваженням органів судової влади, оскільки юрисдикція судів на практиці не може ні поширюватися, ні звужуватися.
Особливе значення легітимності судових рішень проявляється у зв'язку з їх оцінкою на відповідність Європейській конвенції про захист прав та основоположних свобод і особливо прецедентам Європейського суду з прав людини. Міжнародно-правовий механізм захисту прав людини передбачає можливість звернення до Європейського суду, який, як відомо, не здійснює контроль за законністю рішень національних судів. Задоволення скарги Європейським судом означає нелегітимність рішення національного суду і виникнення обов'язку держави відновити права громадянина і вжити заходів, що гарантують надалі дотримання Конвенції та прийняття рішень судовими інстанціями відповідно до Конвенції.
Питання про легітимність судового рішення виникає і у зв'язку з ухваленням Конституційним Судом рішення про визнання неконституційним закону, на підставі якого вирішена справа судом загальної юрисдикції