60. Процес доказування. Роль суду в процесі доказування. Чи може суд за власною ініціативою витребувати докази по справі?

У теорії цивільного процесу питання про поняття доказування, його суб'єкти, об'єкти, структурні частини доказування є дискусійним. Було висловлено міркування, за яким суб'єктами доказування є сторони; змістом доказування — процесуальна діяльність сторін щодо ствердження фактичних обставин справи, подання доказів, спростування доказів протилежної сторони, заявлення клопотань про витребування доказів, участь у їх дослідженні*. Але таке визначення доказування не відповідає нормам ЦПК України. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати докази, брати участь у їх дослідженні, давати усні й письмові пояснення судові, подавати свої доводи, висловлювати міркування та заперечення (ст. 27 ЦПК України). Отож суб'єктами доказування є всі особи, які беруть участь у справі (ст. 26 ЦПК України). Суд також є суб'єктом доказування, бере участь у доказовій діяльності: зобов'язаний забезпечити повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин справи (ч. 4 ст. 10, ч. 2 ст. 166, ст. 212 ЦПК України), сприяти сторонам у збиранні доказів (ст. 137 ЦПК України), вирішувати питання про належність і допустимість доказів (статті 58, 59 ЦПК України). Що ж до змісту доказування у цивільному процесі, то воно складається не тільки з процесуальної (практичної) діяльності, а поєднує у собі і розумову, і логічну діяльність. Перша врегульована нормами цивільного процесуального права, друга — законами логічного мислення. Відповідно до ст. 212 ЦПК України оцінка доказів підпорядкована вимогам правових норм і законам логічного мислення.

Отже, а) доказуванням буде процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; б) докази і доказування є процесуальними засобами пізнання у цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або ступенів (стадій), які взаємопов'язані й взаємообумовлені. Ступінь доказування складається з сукупності процесуальних дій, що виконуються суб'єктами доказування і об'єднуються спільністю мети. У науці цивільного процесу вони визначаються понятійно і кількісно по-різному. Виділяються такі елементи (ступені): твердження про факти; зазначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або за своєю ініціативою; дослідження доказів; оцінка доказів*.

Початковий ступінь — твердження про факти — означає, що позивач та інші особи, які пред'являють вимогу на захист його прав, мають у позовній заяві викласти обставини, якими обґрунтовуються вимоги (п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК України), тобто на обґрунтування позову зазначити юридичні факти, які породжують, змінюють або припиняють його права і обов'язки. Суд, у результаті покладеного на нього обов'язку щодо з'ясування дійсних обставин у справі, може і зобов'язаний вказати сторонам й іншим особам, які порушили справу, на факти, на які вони не посилалися, але які підлягають перевірці у судовому засіданні (пункти 3-5 ч. 6 ст. 130 ЦПК України).

Другий ступінь — сторони й інші заінтересовані особи зазначають докази, що підтверджують позов (п. б ч. 2 ст. 119 ЦПК України). Зазначення доказів — це інформація, повідомлення про конкретні засоби доказування, на підставі яких підтверджується наявність чи відсутність викладених обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін. Норми ЦПК України зобов'язують при пред'явленні позовної заяви тільки додавати документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (ч. 5 ст. 119 ЦПК України), зазначити докази, що підтверджують вимогу, а саме: показання свідка і його виклик до суду — зазначити прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання і обставини, які він може підтвердити (ст. 136 ЦПК України); письмові докази і обставини, які вони можуть підтвердити (ч. 2 ст. 137 ЦПК України) та ін. Зазначення на докази можна зробити не тільки у стадії порушення цивільного процесу у справі, але і у наступних стадіях провадження судочинства. При підготовці справи до розгляду позивач на заперечення відповідача може вказати на додаткові докази, а відповідач — на докази, які підтверджують його заперечення. Суд з'ясовує, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, та встановлює строки їх подання (п. 4 ч. 6 ст. 130 ЦПК України). У судовому засіданні особи, які беруть участь у справі, можуть зазначити нові докази і заявити клопотання про їх витребування (ст. 137 ЦПК України).

Третій ступінь — подання доказів сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Якщо поданих доказів недостатньо, суд за їх клопотанням сприяє у витребуванні таких доказів (четвертий ступінь). На сторони покладений обов'язок подати у встановлений судом строк свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Якщо у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникли складнощі щодо отримання доказів, суд за їх клопотанням повинен витребувати такі докази. Суд, який розглядає справу, у разі необхідності збирання доказів за межами його територіальної підсудності, доручає відповідному суду провести певні процесуальні дії (ч. 1 ст. 131, ч. 1 ст. 132, ч. 1 ст. 137 ЦПК України).

П'ятим ступенем доказування є дослідження доказів, тобто безпосереднє сприйняття і вивчення складом суду в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених у законі засобів доказування на підставі принципів усності й безпосередності. Процес дослідження доказів полягає у поєднанні емпіричної і логічної діяльності суду, спрямованої на пізнання фактичних даних, їх змісту і достовірності, процесу їх формування, збереження і забезпечення. Фактичні дані (обставини у справі) — реальні категорії, тому дослідження у суді доказів має за мету одержання необхідного для вирішення справи висновку про їх реальне існування. Якість доказування забезпечується визначеним ЦПК України процесуальним порядком і способом дослідження. Спосіб дослідження — це шлях одержання інформації про фактичні дані від засобів доказування, вид і характер здійснюваних процесуальних дій: допит свідків, давання пояснень сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, оголошення письмових доказів, огляд речових доказів. Порядок дослідження доказів — це системність процесуальної форми виконуваних процесуальних дій щодо дослідження доказів. Так, свідок допитується у судовому засіданні в усній і безпосередній формі, з попередженням про кримінальну відповідальність за давання неправдивих показань. Допит починається у пропозиції головуючого розповісти все, що йому відомо у даній справі, тощо (статті 180-183 ЦПК України).

Завершується дослідження доказів їх оцінкою (шостий ступінь). Оціночна думка суду про докази формується з початкових етапів судового доказування, але остаточно у повному обсязі визначається у нарадчій кімнаті і впроваджується у зміст ухваленого судом рішення, в його мотивувальній частині (статті 212, 215 ЦПК України). Оцінка доказів — складне явище, що розглядається у науці неоднозначно: як розумовий процес, що проходить за законами мислення, а не права, і як логічний акт, що виявляється у процесуальних діях

Роль суду. За законами цивільного процесуального права оцінку доказів провадять тільки суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, суб'єкти доказування. Оцінюється тільки фактичний склад, одержаний безпосередньо в установленому законом процесуальному порядку і з передбачених засобів доказування. Оцінка спрямовується на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, ухвалення судом законного і обґрунтованого рішення. Оцінка доказів втілюється у певній процесуальній дії, тобто має свою об'єктивну процесуальну форму.

Суб'єктами оцінки доказів є не тільки суд, а й усі суб'єкти доказової діяльності — особи, які беруть участь у справі. Оцінка ними доказів є необхідним елементом їх доказової діяльності щодо подання, витребування, дослідження доказів. Неможливо брати участь у дослідженні доказів, висловлювати свої доводи, міркування і заперечення проти міркувань інших осіб, не зробивши оцінки того чи іншого доказу і всіх їх у сукупності. Але їх оцінка є рекомендуючою, а оцінка СУДУ — владною. Рекомендуюча оцінка доказів виявляється у процесуальних діях — поясненнях, доводах, міркуваннях і запереченнях осіб, які беруть участь у справі, і сприяє суду всебічно, повно, об'єктивно оцінити всі обставини у справах їх сукупності. Оцінка доказів судом є підставою для прийняття ним відповідного за змістом акта застосування права, що має обов'язковий, владний характер, втілений у мотивувальній частині рішення суду (статті 212, 215 ЦПК України). Це завершальна оцінка суду.

Суд також є суб'єктом доказування, бере участь у доказовій діяльності: зобов'язаний забезпечити повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин справи (ч. 4 ст. 10, ч. 2 ст. 166, ст. 212 ЦПК України), сприяти сторонам у збиранні доказів (ст. 137 ЦПК України), вирішувати питання про належність і допустимість доказів (статті 58, 59 ЦПК України).

Чи може суд за власною ініціативою витребувати докази по справі? Ні, лише за опосередковано, крім окремого провадження, де згідно ст. 235 "З метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази".