Розділ іі Духовна культура

Релігія

Переважна більшість населення Туреччини (99 %) сповідують іслам переважно у формі суннізма ханіфітського толку. Серед турок деяких районів Східної Анатолії, а також серед курдів і частини арабів поширений шафіїдський толк суннізма. Шиїти складають приблизно 16 % населення Туреччини. В основному це послідовники двох сект: аліїлахі (курди в Дерсимських горах і на півночі Харпутської рівнини, а також частина юрюків і туркменів) і нусайріти (араби по межі з Сирією).¹⁵ Серед курдів деяких районів Південно - Східної Туреччини зустрічаються також йєзіди. У країні існує ряд релігійних орденів, найбільш відомі з яких мевлевійя, накшбандія, тиджанійя і бекташи. З християн представлені православні (головним чином греки, а також болгари і частина арабів), вірмено-григоріянє, халдо-католики і інші.

Іслам в Туреччині

Іслам оформився у Хіджазі в VII столітті у західній області Аравійського півострова. Він виник через ряд об’єктивних історичних причин. Розкладання родоплемінного ладу арабів, криза в торгівлі, викликана несприятливим міжнародним станом, і багато інших причин підсилили визрілі у середині арабів тенденції до централізації. Інтереси суспільства вимагали міцного і тривалого обєднання країн, стабілізації її політичного і соціального стану. Для цих цілей був необхідний прапор. У ту пору у арабів були поширені різні вірування, існувало многобожжя. Тенденції до централізації викликали прагнення і до створення єдиних родових і племінних культур. Віра політично найбільш могутніх племен стала обов’язковою для підлеглих їм менш могутніх племен. У Аравії до початку VII століття найбільшої могутності досягло плем’я курей в Мецці. Відповідно, з піднесенням курейшитів зросло і значення храму Краба, що знаходилося в Мецці. Поступово племінний курейшитський бог, якого називали Ілах, став витісняти богів інших племен. Надалі, як Аллах, він увійшов до ісламу як єдиний бог. Піднесення Аллаха серед інших племінних богів відбулося ще і завдяки діяльності Мухаммеда, вихідця з роду Бану-Хашим племені курейшитів. Одержавши, за переказами, близько 609 року божественне одкровення, він виступив з проповіддю у Мецці. У 662 році разом з однодумцями був вимушений переселитися (хиджра) до Медини. Але вже в 630 – 631 роках мусульмани під буттям на чолі Мухаммеда підпорядкували Мекку і значну частину Аравії, створили таким чином теократичну державу.

В процесі формування іслам, що випробував значний вплив монотоїстської релігії, що вже склалися: іудаїзму, зороастризму і християнства – розпався на декілька течій і декілька десятків сект. Проте виникнення основних двох напрямів ісламу – сунізму і шиїзму – пов’язано перш за все з політичними перипетіями.¹⁶ Суть конфлікту в тому, що шиїти не визнають сунітських халіфів, вважаючи законними наступниками Мухаммеда лише імаму з роду Алідів, засновником якого став халіф Алі – двоюрідний брат Мухаммеда. В Туреччині подовляюча більшість мусульман складають суніти.

Основоположні принципи ісламських догматів і культу в сунізмі, шиїзмі і чисельних сектах майже не піддалися змінам. Відмінності торкнулися другорядних положень, виразили в догматизм і культову практику. Окрім загальномусульманських, у шиїтів є свої свята (наприклад, день, коли Мухам мед визнав Алі своїм наступником), свої місця паломництва. Сунніти разом з Кораном почали Сунну (священний переказ, що складається з хадисон), на якій ґрунтується релігійне і політичне життя.