24. Характеристика окремих геоморфологічних рівнів ( рівень вершинної поверхні гір) – Павлюченко

на час

виходу у світ праці вченого мав чи не найбільш проблематичну інтер-

претацію. Уведене у геоморфологію А. Пенком у 1889 р. поняття про

верхній денудаційний рівень відображало феноменальне і часто спо-

стережуване явище відносної постійності рівня високих гірських вер­шин. На його думку чим швидше відбувається підняття гір, тим швид­ше здійснюється руйнування їхніх вершин.

Тому, через найвищі точ ки гір можна провести «навколо усієї Землі абсолютний верхній де­нудаційний рівень, вище якого не може піднятися жодна вершина» (1894, 1, стор. 367). Позиція верхнього денудаційного рівня визна чається різними чинниками: інтенсивністю вивітрювання, характе­ром порід, швидкістю підняття. Якщо кожен із цих чинників змінюєть­ся у просторі поступово, або якщо їхня сума створює врешті-решт ' передумови для більш-менш рівномірного зниження висоти гір у різних точках земної поверхні, то тоді може з'явитися та дивна постійність висоти гірських вершин, що так часто вражає око дослі­дника.

Проте, на прикладі деяких регіонів К. Марков показує, що абсо­лютний верхній денудаційний рівень ніяк не може являти собою гори­зонтальну поверхню. «Хвилі» вершинної поверхні гір можуть сягати амплітуди, що вимірюється кілометрами.

Одним словом, підсумовує вчений, вершинну поверхню гір при нинішньому рівні наших знань ми повинні визнати як явище дійсне і реально існуюче. Але зміст цього явища є для нас тільки орографічно зрозумілим, але незрозумілим генетично. Тому, ми поки що не у змозі використати спостереження над вершинною поверхнею з метою вив­чення коливань земної кори.

Доводиться обмежуватися лише загальним зауваженням, що диво­вижна простота рельєфу вершинної поверхні не може не відображати відомої постійності амплітуд молодих рухів земної кори у межах цих же ділянок.

Тому, походження вершинної поверхні залишається у даний час невирішеною проблемою, залишається для нас однією із головних проблем сучасної геоморфологічної науки.

25. Еколого-геоморфологічні проблеми урбосфери (великі міста). - Лукянчук

Найбільші міста України часто формувалися упродовж сотень і тисяч років, тому у процесі їхнього формування і розвитку можна простежити низку закономірностей історично-геоморфологічного характеру. Так, В. Палієнко, М. Барщевський та С. Жилкін (2004) відзначають, що на межі ХХ та ХХІ ст. на теренахУкраїниіснують 19 великих міськихагломерацій – Донецько-Макіївська, Дніпропетровсько-Дніпродзержинська, Київська, Львівська, Харківська, Криворізька, Горлівсько-Єнакіївська, Одеська та ін., де зосередженоблизько 55% основнихвиробничихфондівдержави та мешкаєблизько 16 млн. чол. – більш, ніж 50% міськогонаселеннядержави.

За загальнимигеоморфологічнимиумовамиавторирозрізняютьдекількатипівурбанізованихтериторій: прирічкові – розташовані на обох берегах великих річок, зокремаДніпра (Київська, Дніпропетровсько-Дніпродзержинська та ін.); приморські – розташованіуздовжморськихузбереж (Одеська, Маріупольська та ін.); міжрічкові – розташованіпереважно на межиріччях та схилах (Горлівсько-Єнакіївська, Донецько-Макіївська та ін.); змішані – розташовані у долинах невеликих річок і на схилахмежиріч (Львівська, Харківська, Криворізька та ін.). Вони характеризуютьсярізноюміроютрансформації природного рельєфу, виявунесприятливихприродних та природно-техногеннихпроцесів, а такожтехногеннихстатичнихнавантажень на рельєф.

Відзначаєтьсятакож, що за умов поширеннязначнихтовщосадовихпорід, перш за усе лесових, на теренах низки агломерацій ((Київська, Львівська, Харківська) активізувалисяпроцесиерозії, явищапросідання, утвореннязсувів та підтоплення.

За щільноїміськоїзабудови, з відноснимиперевищеннями 50-70 м і більших, а також за техногеннихвтратізводогінних та каналізаційних мереж та засипанняприроднихдренажних систем (ярів, балок) виникаєнебезпеказсувів. Щоправда, в украйнебезпечномуізтакої точки зорумісці – у столиціУкраїни, будівництвожитловихспоруд на схилах, у днищах балок, на заплавах та намивнихґрунтах проводиться іззастосуваннямбурових та набивних паль значногодіаметру, якіпроникаютьзавдякисучаснійбудівельнійтехніці на значнуглибину, буквально до київського мергелю. Такими ж палями здійснюєтьсяукріпленнянебезпечнихділянок для попередженнязсування та відсіданнямасивівґрунтів при вийманнізначнихмаспорід для спорудженняпідземноїінфраструктурижитловихспоруд (підземнихгаражів, торгівельних та розважальнихзакладівтощо).

Крімстворенняштучнихґрунтів для підвалин і фундаментів, у великих містахУкраїни давно проводиться коригуваннярічкової і балковоїмережі, річищаканалізуються (ховаються у штучні канали).

Зізростаннямурбанізаційнихпроцесівнабуваютьбільшогозначення у змінахрельєфу і створеннінесприятливихеколого-геоморфологічнихситуацій природно-техногеннігеоморфологічніпроцеси. В. Палієнко, М. Барщевський та С. Жилкін (2004) налічуютьбільш, ніж 20 їхніхвидів, середякихнайбільшнебезпечними є техногенніселі, підтоплення, затоплення, зсування, карст, провалювання, утвореннядепресійпросіданняповерхні.