21. Характеристика окремих геоморфологічних рівнів (рівень абразійно-акумулятивної поверхні окраїн материків) - Поліщук

Механізм формування абразійно-акумулятивного рівня охоплює смугою практично усі материки та острови різних розмірів. Абразійно-акумулятивна діяльність здатна створити рівні значного простягання. Розглянути її можна на прикладі процесу формування елементарної хвилеприбійної ніші, що має достатнє заглиблення у вигляді грота у корінне підніжжя схилу. При певних критичних параметрах міцності порід, що складають схил, відбувається обвалювання карниза. Нависаючого над нішею, і формується переважно вертикальна стінка кліфу. Грубоуламковий матеріал хаотично нагромаджується біля підніжжя і зразу піддається дії хвильової діяльності. Цей незначний етап абразійної діяльності при багаторазовому повторенні відсуває берегову лінію далеко всередину материка і може знищити значні його поверхневі товщі.

Механізм утворення профілю підводної берегової платформи: найкрутіший підводний профіль буває поблизу берегу, де продукти руйнування є найбільш крупними і присутні у найбільшій кількості. У бік моря він стає поступово пологішим, там, де продукти руйнування стають дрібнішими і переносяться частково у стан суспензії. У кожній точці схилу крутизна виявляється точно такою, яка дозволяє існуючій тут кількості хвильової енергії розмістити якраз ту кількість продуктів руйнування певних розмірів, що потрапляє сюди. Профіль рівноваги берегової лінії має вигляд увігнутої кривої.

Прибережних водні рівнини можуть простягатися уздовж берега на необмежену відстань. Їх нижня межа розташовується на глибині. Яка збігається із прийнятою глибиною для обмеження шельфу, а верхньою межею розповсюдження абразійно-акумулятивного рівня є межа максимального сучасного припливу.

У межах цього рівня простежується продовження колишніх річкових долин із терасовими комплексами, затоплені і частково переформовані абразійно-акумулятивною діяльністю нагромадження лесових товщ із похованими грунтами.

22. Характеристика окремих геоморфологічних рівнів денудаційно-акумулятивної поверхні сучасних рівнин). - Максименко

Ерозійно-акумулятивний або денудаційний рівень у розумінні К. Мар­кова є пенепленом. Точно так, як профіль абразійно-акумулятивного рівня є профілем його рівноваги, так і денудаційний рівень розгля­дається автором як певна зріла поверхня, а її профіль є профілем рівно­ваги денудаційного рівня. Аналіз зіткнення ендогенних та екзогенних процесів, спрямованих по вертикалі до поверхні Землі, заставляє вче­ного розглядати вертикальну складову ерозійного процесу як верти­кальний розріз денудаційного рівня, яким є профіль рівноваги ріки.

У дещо адаптованому вигляді механізм і проблеми формування пе-непленів можна висвітлити таким чином.

Вихідним положенням про формування пенеплену є уявлення про тривале поступове переформування геосинклінальної кори у платформенну. З погляду взаємодії ендогенних та екзогенних чинників формування гірської системи на місці геосинклінальної западини суп­роводжується висхідним розвитком рельєфу. Сукупність екзогенних рельєфоутворюючих процесів неспроможна компенсувати і, навіть, призупинити підняття гірських країн у мобільних геосинклінальних областях.

На тлі майже усього спектру екзогенних процесів у переформу­ванні рельєфу гірської країни найпотужніша роль належить ерозійним процесам. Останні, своєю донною ерозією, прямуючи до вироблення поздовжнього профілю рівноваги, сильно розчленовують зростаючі гори, формують вузькі, глибоко врізані ущелини, каньйони. Річково-долинні системи гірської країни створюють численні схилові поверхні, які на початкових стадіях врізання характеризуються значною стрімкістю. Надзвичайно строкатий склад гірських порід гірської краї­ни, їх феноменальна дислокованість, нерівномірні підняття окремих блоків порід складчасто-брилової будови значно розширюють реальну площу земної поверхні. Вона ж є ареною перебігу значної кількості екзогенних процесів рельєфоутворення.

Ерозійні процеси. Розчленовують первинні межиріччя, надають їм мозаїчної будови у плані, викликаної закладенням водотоків (спочатку тимчасових, а надалі — постійних) різних порядків. У результаті появи і зростання численних схилових поверхонь їхні площини набувають ускладнення морфологічними неоднорідностями, завдяки вибірковій ерозії різних за міцністю порід. На де­кілька порядків зростає реальна площа гірської країни, завдяки інтенсивному її розчленуванню.

Наразі, флювіальні процеси служать могутнім транспортуючим чинником щодо продуктів руйнування різних екзогенних рельєфоутворюючих процесів. Саме течія гірських річок виносить левину частку продуктів руйнуючої діяль­ності екзогенних процесів за межі гірської країни і сприєя її подальшому зни­женню.

Подальшу ієрархію екзогенного рельєфоутворення встановити важко, оск­ільки, гірські системи формуються у різних морфокліматичних зонах, різною є їхня висота (тобто, вплив вертикальної ярусності), проте, деякі закономірності перебігу процесів встановити можливо.

Схилові процеси. Найпершими реагують на розчленування вихідних повер­хонь. Значна інтенсивність процесів вивітрювання, зумовлена строкатим скла­дом і властивостями гірських порід, контрастами температур, а часто — при­сутністю ніваційних процесів, сильна крутизна поверхонь схилів забезпечують появу гравітаційних процесів (обвали, осини, лавини, зсуви). Відбувається роз-сідання межирічь. З-під звільнених гравітаційними процесами схилів на денну поверхню виходять корінні породи, підтримуючи значну стрімкість схилів. Нагромаджений біля підніжь та у руслах уламковий матеріал підхоплюється інтенсивними флювіальними потоками, руйнується перекочуванням, волочін­ням, сальтацією. Дрібніші фракції уламків, навіть, у зваженому стані пряму­ють за межі гірської країни, щоб разом із продуктами руйнування інших екзо­генних процесів створити на периферії гір передгірські рівнини.

Гляціальні процеси присутні у значних за розмірами гірських країнах. Маса глетчерного льоду не тільки виявляє потужну денудаційну дію на речовину гір, але й часто стає початком витоку різних за розмірами річок. Згори вниз за профілем льодовикових утворень відбуваються ніваційні процеси, альтипла­нація і формування високогірних карів, трогових долин, вирівнювання по­здовжнього профілю долин, транспортування значних за обсягами моренних накопичень до тальвегів водних потоків. Фронтальна частина гірських льодо­виків, нагромаджуючи моренні товщі, сприяє утворенню і тимчасовому існу­ванню льодовикових озер, із витоком русла у зоні абляції диференціюються процеси сортування уламкового матеріалу.

Кріогенні процеси, що мають поширення у прильодовиковій частині та вище снігової лінії, коли відсутні умови нагромадження стійких льодовикових утво­рень, передусім, впливом морозобійного розтріскування гірських порід, утво­ренням нальодів та альтипланацією завдають значного руйнування рельєфу гір. Вони формують часто обширні нагірні тераси, що ускладнюють морфоло­гію схилових поверхонь. Зі зміною кліматичних умов такі тераси стають місця­ми нагромадження глетчерного льоду і початком формування льодовиків. На схилах, завдяки впливу кріогенних процесів, яскраво виявляється їхня транс­портуюча діяльність у вигляді рухомих курумів. Таким чином, зазначені про­цеси також сприяють доставці зруйнованого матеріалу до підніжь схилів.

Вивітрювання, передусім, температурне та морозне, карстові процеси, су-фозія, дефляція і корразія та інші екзогенні рельєфоутворюючі процеси — усі разом різною мірою беруть участь у вирівнюванні гірської країни і формуванні пенеплену.

Проте, на шляху до формування гранично вирівненої поверхні рельєф гірської системи зазнає виразних етапних перетворень.