Вчення б.Спінози про людину як цілісну істоту

У його головній праці - "Етиці" - зроблена спроба побудувати психологічне вчення про людину як цілісну істоту. У ній Б.Спіноза поставив задачу пояснити все різноманіття почуттів (афектів) як спонукальних сил людської поведінки з точністю і строгістю геометричних доказів.

Стверджувалося, що існують три спонукальні сили:

а) потяг, що, відноситься і до душі, і до тіла, є "не що інше, як сутність людини",

б) радість і

в) сум.

Доводилося, що з цих фундаментальних афектів виводиться вся різноманітність емоційних станів. Причому радість збільшує здатність тіла до дії, тоді як сум її зменшує.

Цей висновок протистояв декартівському поділу почуттів на дві категорії, що кореняться в житті організму і чисто інтелектуальні. Наприклад Р.Декарт у своєму останньому творі - листі до шведської королеви Христини - пояснював сутність любові як почуття, що має дві форми: тілесну пристрасть без любові й інтелектуальну любов без пристрасті.

Причинному поясненню піддається тільки перша, оскільки вона залежить від організму і біологічної механіки. Другу можна тільки зрозуміти й описати. Тим самим вважалося, що наука як пізнання причин явищ безсила перед вищими і найбільш значимими проявами психічного життя особистості.

Ця декартівська дихотомія привела в XX столітті до концепції "двох психології" - пояснювальної, що апелює до причин, сполученими з функціями організму, і описової, що вважає, що тільки тіло ми пояснюємо, тоді як душу - розуміємо.

Тому в суперечці Б.Спінози з Р.Декартом не слід бачити втрачений актуальність історичний прецедент.

До детального вивчення цієї суперечки в XX столітті звернувся Л.С. Виготський, доводячи, що майбутнє за Б.Спінозою. "У вченні Б.Спінози, - писав Виготський, - міститься, утворюючи її найглибше і внутрішнє ядро, саме те, чого немає в жодній із двох частин, на які розпалася сучасна психологія емоцій: єдність причинного пояснення і проблема життєвого значення людських пристрастей, єдність описової і пояснювальної психології почуттів. Б.Спіноза тому пов'язаний із насущною, гостро злободенною для сучасної психології емоцій проблемою, які чекають свого рішення, без чого неможливий завтрашній день психології".

У концепціях Б.Спінози одні побачили одноманітність субстанції (Г.Лейбніц), інші "прийняли" тотальне твердження безкомпромісного тваринного егоїзму (Ф.Ніцше), треті побачили песимістичного теоретика мертвого абсолюту (А.Шопенгауер).

Історична реальність полягає в тому, що як би ми не приймали систему Б.Спінози, він був і залишається теоретичним натхненником багатьох поколінь філософів і психологів аж до XX сторіччя. Його психологічне вчення дотепер є предметом актуального дослідження.

Основні психологічно значимі ідеї Б. Спінози:

• Субстанція тіла і душі – єдина, тілесні і душевні процеси – це

сторони одного явища (ще один варіант трактовки співвідношення тілесного і психічного – матеріалістичний монізм).

• Виділив три види пізнання дійсності:

1) думка і уявлення – знання, що відображає образ речей, на основі чуттєвого досвіду суб’єкта, тому неадекватні, смутні, оскільки суб’єктивні й не відображають внутрішню природу речей;

2) розум – знання, що отримані на основі логічних суджень, загальні поняття, адекватні ідеї, ясні й чіткі, душа відображає сутність (подібність і відмінність) речей;

3) інтуїція – знання істинне, об’єктивне відображення образу і сутності речей (ідеї, котрі генеруються розумом і відкриваються нам рефлекторно за допомогою інтелектуальної інтуїції).

• Як математик, виділив три основних елементи, що лежать в основі

різноманіття емоційних проявів людини (задоволення і незадоволення, а також ідея явища).

• Різноманіття елементів залежить від комбінацій трьох причин:

1) образу (ідеї) предмета, щодо якого в людини виникає відчуття,

2) співпереживання подібних емоцій і

3) виникненню на основі цього асоціацій (взаємозв’язку) одних емоцій з іншими (так, любов розглядається як задоволення, що супроводжується ідеєю зовнішньої причини; ревнивість – як ненависть поєднана з заздрістю, яка виникає одночасно з любові і з ненависті, супроводжується ідеєю іншого – того, кому заздрять).

Матеріал для другого заняття: