Афекти або теорія пристрастей

У теорії пристрастей Б. Спіноза висуває методологічну вимогу: афекти повинні розглядатися за допомогою раціональної науки в такий же спосіб, як і інші природні явища.

Афекти й емоції, за оцінкою Б. Спінози, - природні явища, нерозривно пов'язані з природою. Афектом він називає те, що відбувається усередині нас або поза нами (оскільки змінює нашу здатність до дії, збільшуючи чи зменшуючи її), це - зміни життєвої активності людини, що підсилюють чи зменшують її.

Виділяються три основних афекти: бажання, задоволення, невдоволення. Їхнє розходження - у залежності від об'єктів, з боку яких людина піддається впливу. Афекти різних людей мають індивідуальні риси, вони унікальні у відповідності за своєю сутністю.

Всі афекти вводять людину в оману і ставлять в залежність від речей: Людське безсилля в приборкуванні й обмеженні афектів Б.Спіноза називає рабством.

Четвертий розділ «Етики» Б.Спіноза назвав «Про людське рабство, або про силу афектів», а п’ятий «Про могутність розуму, або про людську свободу» - це гімн людським можливостям.

Людина, яка піддана афектам, уже не володіє собою, але знаходиться в руках фортуни, і в такій степені, що вона, хоча і бачить перед собою краще, однак змушена підпорядковуватися гіршому.

Звідси людська залежність - у силі пристрастей над пізнанням. Але тільки пізнання обумовлює нашу могутність. З допомогою знань визначається істинна природа речей.

Одного пізнання недостатньо: із приборкуванням афектів не виникає блаженства. При пізнанні вищого роду (другого і третього) виникає новий, особливий афект, вище задоволення - блаженство, інтелектуальна любов до світу.

Виникнення цього афекту і полягає умова приборкання пристрастей. Тим самим стверджується думка про необхідність афекту й інтелекту.

Таким чином, свобода полягає не в тому, щоб йти за своїми афектам, а в пізнанні необхідності й у підпорядкуванні цієї необхідності. Свобода як ідеал людського життя є плід пізнання: "Якщо ж шлях, що я показав і здається важким, однак усе-таки його можна знайти."

Звідси висновок: людина здатна осягнути хід світового процесу, щоб узгоджувати з ним своє життя. У цьому близькість вчення Б. Спінози до древніх стоїків. "Не сміятися, не плакати, не проклинати, а розуміти," - у цій тезі кредо спінозівської етики.

Теорію пізнання Б. Спіноза розвивав заради побудови етичного вчення і, зокрема, для вирішення її центрального питання про співвідношення волі і необхідності.

Ключем до вирішення цієї проблеми стало розмежування між субстанціональним і модальним станами, з якого випливало, що "вільна" тільки природа - Бог.

Людина - це "духовний автомат", - міркує Б.Спіноза: почувати себе "вільним" вона може подібно "вільно" падаючому каменю. Єдине, що може зробити людина, - це прийняти, осмислити і тлумачити зовнішні впливи і залежність як своє добровільне рішення.

Тому зло є недолік добра - плід недостатніх знань, помилок Звідси розбиратися в людях слід, спираючись на об'єктивні знання (як математик досліджує геометричні структури).

Формула, запропонована Б.Спінозою: "Воля людини - це його внутрішня, ним пізнана і прийнята необхідність", - усієї повноти задачі не вирішує.

Тому ідеал Б.Спінози не стільки в прилученні до природи, скільки в активній волі, що припускає пізнання людини, структури його розуму, зв'язків з навколишнім світом. Це припускає проведення досліджень у спеціальних областях знань (механіці, медицині, психології і т.д.), постановку експериментів і їхню аналітичне опрацювання.