Еволюційна теорія статі в.А. Геодакяна.

З чим же можуть бути зв'язані індивідуальні відмінності між представниками чоловічої і жіночої статі? Очевидно, що для відповіді на це питання необхідно вийти за межі психології і звернутися до теорій і гіпотез, що існують в этологии і біології.

Питання, для чого взагалі існує стать, виникало давно. Найпростіша відповідь – для розмноження – задовільним вважатися не може. У живому світі існує крім роздільностатевого ще також безстатеве (вегетативне) і гермафродитнеє розмноження, причому очевидних переваг перед ними у роздільностатевого розмноження не наголошується. Напроти того, комбінаторний потенціал (поєднання генів) у гермафродитів в два рази більше, а кількість потомства (ефективність розмноження) вище у безстатевих. Проте всі прогресивні форми розмножуються саме статевим шляхом (3, 5).

Для прояснення ролі раздельнополого розмноження в 1965 р. вітчизняним біологом В.А. Геодакяном (під очевидною дією кібернетики і теорії систем) була створена так звана еволюційна теорія статі, в якій автор стверджував, що диференціація полови пов'язана із спеціалізацією по двох основних аспектах еволюційного процесу, – збереженню і зміні генетичній інформації як вигідної для популяції форми інформаційного контакту з середовищем (3). Очевидно, що тільки чоловічих (або тільки жіночих) особин недостатньо для забезпечення спадкоємності і розвитку вигляду. Вони повинні співіснувати.

Поклавши в основу своєї теорії принцип зв'язаних підсистем, Геодакян відзначив, що адаптивні системи, що еволюціонують в рушійному середовищі, значно підвищують свою загальну стійкість за умови диференціації на дві зв'язані підсистеми, з консервативною і оперативною спеціалізацією, які належать особинам відповідно жіночої і чоловічої статі. Як же це відбувається?

Спочатку організм жіночих особин володіє ширшою нормою реакції, чим чоловічою. Так, якщо чоловік в конфліктній поведінці, наприклад, зазвичай поводиться вибуховим чином, то зробити його терпимим і миролюбним навряд чи вдасться. А жінка може поєднувати в своїй поведінці декілька стратегій, гнучко використовуючи їх залежно від ситуації. Завдяки цьому адаптивні здібності жіночих особин набагато вищі, а навчана краща. (У дослідженнях по педагогічній психології наголошується, що початковий рівень здібностей, як правило, вище у хлопчиків, але в процесі навчання вони швидше виходять на плато, тоді як дівчатка, відштовхуючись від нижчих показників, набирають темп і обганяють хлопчиків.) Якщо ми прийдемо в шкільний клас і подивимося на успішність дітей, то опиниться, що дівчатка (як і хлопчики) в рівній мірі розподіляються на відмінниць, двієчників і посередніх учениць. Проте якщо ми поставимо питання інакше: хто найзапекліший двієчник і хуліган, хто найталановитіший учень? – те опиниться, що ці групи заповнені, як правило, хлопчиками. Тобто чоловіча підвибірка володіє більш спеціалізованою поведінкою, що в цілому заважає адаптації на рівні індивіда. Всі крайнощі яскравіше представлені у чоловіків, але жінки більш навчані.

Припустимо, що середовище існування вигляду практично не міняється (таке середовище називають такою, що стабілізує). У цьому середовищі природний відбір веде до простого збільшення чисельності особин, без зміни їх генотипу. Для цієї мети немає необхідності присутності великої кількості чоловічих особин в популяції, головне, щоб оыло достатнє багато жіночих особин. І дійсно, в стабільних умовах хлопчиків народжується трохи

менше (існує навіть прикмета, що багато хлопчиків народжується до війни).

Але якщо середовище різко міняє свої умови (стає рушійною), то завдання відбору в пристосуванні декілька міняються; він приводить не тільки до збільшення кількості особин, але і до зміни генотипу. В умовах катастроф (екологічних, соціальних, історичних) елімінація і усунення від розмноження в основному зачіпають чоловічу стать, а модифікація – жіночий. Завдяки диференціації полови з'явилися дві основні зміни в порівнянні з безстатевим розмноженням – це ширший перетин інформаційного каналу взаємодії у чоловічої особини і ширша норма реакції у жіночої особини. Таким чином, чоловіча особина може запліднити більшу кількість самок, а жіноча – забезпечити спектр фенотипов з одного генотипу.

Після зникнення катастрофічного чинника і закінчення дії відбору частка чоловічих особин зменшується, і їх генотипічна дисперсія звужується (ті, хто не вижив, не залишають генетичних слідів). Отже, жінки забезпечують постійну пам'ять філогенезу вигляду, а чоловіки – тимчасову, онтогенетичну (3).

Для ілюстрації цієї думки Геодакян наводить такий поетичний приклад. Коли наступило загальне похолодання на планеті, то у жінок, як високоадаптованих істот, збільшився жировий прошарок. А чоловіки через слабку пристосованість опинилися до цього нездібні і переважно просто вимерли. Зате що залишився – винайшов вогонь, щоб зігрівати всю общину, і з цієї миті став закріплюватися саме його генотип. Отже, чоловіки здійснюють пошук, а жінки – вдосконалення. Такий механізм еволюційного біологічного (і психологічного) прогресу.

Очевидно, що, володіючи вузькою нормою реакції, чоловіки більш біологічно (і психологічно) уразливі. Тому і тривалість життя у них нижча. Новонароджені хлопчики частіше гинуть, чим дівчатка. Проте більшість довгожителів все-таки – чоловіки.

Звичайно, розвиваються і змінюються не всі анатомо-фізіологічні і поведінкові ознаки, а тільки деякі. Наявність відмінностей ознак у чоловічих і жіночих особин називається статевим диморфізмом, тобто існуванням двох форм (а в психології вже почали використовувати і вираз статевий дипсихізм). У сучасних людей, наприклад, існує статевий диморфізм за ознаками зростання, ваги, обволосіння, але немає диморфізму за ознакою кількості пальців або вух, за кольором око.

У стабілізуючому середовищі статевий диморфізм відсутній (немає необхідності пристосовуватися, і чоловічі і жіночі особини володіють одним і тим же еволюційно вигідним значенням ознаки). А в рушійному середовищі вже в одному поколінні з'являється генотипічний статевий диморфізм, що зростає в наступних поколіннях. По вариативности ознаки можна судити про фазу еволюційного процесу за ознакою. Так, якщо в чоловічій підвибірці дисперсія вища, ніж в жіночій, це свідчить про початок еволюційного процесу, а фазу відбору називають дивергентною. Потім наступає паралельна фаза, при якій дисперсії в обох групах приблизно рівні. І, нарешті, конвергентна фаза, на якій варіативність у жінок зростає в порівнянні з чоловіками, свідчить про те, що еволюційний процес близький до завершення.

Геодакяном сформульоване правило філогенезу статевого диморфізму: якщо за якою-небудь ознакою існує статевий диморфізм популяції, то ця ознака еволюціонує від жіночої форми до чоловічої. Тобто популяція маскулинизируется, а значення ознаки, що існують в чоловічій підвибірці, є еволюційно вигідними. Це відноситься до всіх видів, роздільностатевим розмноженням, що володіє. Так, наприклад, якщо у ссавцям самка за розміром менша, ніж самець, це означає, що по ходу еволюційного процесу самки збільшуватимуться в розмірі, тому що це вигідно для вигляду. А у комах (наприклад, у павуків) самки, навпаки, значно більше, чим самці; це говорить про те, що легкій істоті в його середовищі вижити легше. Отже, і самки ставатимуть менше.

У селекції цей факт також використовується: оскільки селекційні ознаки більше просунуті у батьків, то відбір виробника – ключова проблема для виведення нових порід, навіть якщо це стосується прихованих ознак, наприклад удійності.

Існує також і онтогенетичне правило статевого диморфізму: якщо за якою-небудь ознакою існує статевий диморфізм популяції, то в онтогенезі ця ознака міняється, як правило, від жіночої форми до чоловічої. Правило батьківського ефекту в селекції полягає в тому, що за дивергуючими ознаками батьків (предметом уваги, що є) повинна домінувати батьківська форма (порода), а по конвергирующим (неістотним для виведення породи) – жіноча.

Цікаво, що в онтогенезі жіночі форми ознаки виявляються раніше, а чоловічі – пізніше. Так, маленькі діти обох статей більше схожі на дівчаток, а у літніх людей, знову леї, незалежно від підлоги, починають виявлятися чоловічі риси (грубий голос, зростання волосся на обличчі і ін.). За характерологическим ознаками маленької дівчинки можна з більшою достовірністю передбачити структуру особи і поведінку дорослої жінки, чим у хлопчиків. Тому можна говорити не тільки про диморфізм, але і про дихрономорфизм (т.е. тимчасовому неспівпаданні прояву жіночих і чоловічих ознак) (3, 6).

Примітно, що природжені аномалії, що мають «атавістичну» природу, частіше виявляються у жінок, а «футуристичну» - у чоловіків. Так, серед новонароджених дівчаток частіше попадаються ті, що володіють хвостиками. Проте щонайдовший хвостик, що становить 13 см, все ж таки належав хлопчикові. Спостерігається статевий диморфізм і в області появи хвороб (все нові захворювання, такі, як рак, СНІД, спочатку з'являлися у чоловіків), і в будові мозку (у чоловіків виразніше виражена асиметрія півкуль і оперативні системи – кора і ліва півкуля, а у жінок – консервативні системи – підкірка і права півкуля, що обумовлює переважання у чоловіків аналітичного мислення, а у жінок – інтуїтивного, образного і плотського пізнання). Завдяки меншій асиметрії жінки також більш навчані. Крім того, і в культурно-історичному процесі спостерігається флагманська роль чоловіків: кожна нова професія була спочатку тільки чоловічою і лише потім ставала жіночою, а основні наукові відкриття і культурні революції також здійснювалися чоловіками.