Глибокий біль

Головна відмінність між поверхневою та глибокою чутливістю зумовлена різною природою болю, спричине­ного небезпечними подразниками. На відміну від поверх­невого болю, глибокий біль погано локалізований, спричинює нудоту, часто його супроводжують пітливість та зміни артеріального тиску. Його можна змоделювати в експерименті шляхом ін'єкції гіпертонічного сольового розчину в окістя або зв'язки. Такий змодельований біль спричинює рефлекторне скорочення прилеглих скелетних м'язів, яке подібне до спазму м'язів, що супроводжує ушкодження кісток, сухожиль та суглобів. Постійно скорочені м'язи ішемізуються, що стимулює їхні больові рецептори (див. нижче). Біль, відповідно, спричинює ще більше спазмування, й утворюється замкнуте коло.

М'язовий біль

Під час ритмічного скорочення м'язів за умов відповід­ного кровопостачання біль, як звичайно, не виникає. У разі порушення кровообігу м'язові скорочення швидко спричи­нюють біль, який не зникає і після завершення скорочення аж до повного відновлення нормального кровообігу.

Ці спостереження важко тлумачити без використання концепції, яка пояснює біль місцевим нагромадженням у м'язах певного хімічного чинника (Р-фактор за Левісом). У разі відновлення кровообігу цю речовину вимиває кров, або ж вона метаболізує. Ідентичність означеного чинника та речовини Р не доведена, ним можуть бути також йони К⁺.

Клінічний розвиток загрудинного болю в разі ішемізації серцевого м'яза внаслідок фізичного навантаження (так звана грудна жаба) є класичним прикладом нагромадження у м'язі Р-фактора. Симптоми загрудинного болю зменшу­ються після відпочинку, бо тоді зменшується потреба міо­карда у кисні, і кров видаляє Р-фактор. Переміжна куль­гавість пов'язана з виникненням болю у нижніх кінцівках в осіб з хворобами закупорення судин. Її характерною рисою є біль під час ходьби і припинення болю після від­починку.

Вісцеральний біль

Біль з внутрішніх органів погано локалізований, непри­ємний, зумовлює нудоту і вегетативну симптоматику. Часто він іррадіює або пов'язаний з іншими частинами тіла.

Автономна нервова система, подібно до соматичної, складається з аферентних компонентів, інтегративних центрів та ефекторних шляхів. Рецептори болю та інших форм чуття з внутрішніх органів подібні до відповідних рецепторів шкіри, проте характер їхнього розподілу сут­тєво відрізняється. У внутрішніх органах нема пропріорецепторів, міститься незначна кількість рецепторів темпе­ратурної та дотикової чутливості. Больові рецептори наяв­ні, однак розкидані вони рідше, ніж у соматичних структурах.

Аферентні волокна від вісцеральних структур досягають ЦНС по симпатичних або парасимпатичних провідних шляхах. Тіла цих нейронів містяться у спинномозкових та гомологічних гангліях черепних нервів. Зокрема, вісце­ральні аференти є у складі лицевого, язикоглоткового та блукаючого нервів; у складі задніх корінців грудних та верхніх поперекових, а також крижових нервів (рис. 7-7). Вісцеральні аференти від очних яблук належать до трійчас­того нерва. Принаймні деякі аферентні волокна, що містять речовину Р, через колатералі утворюють зв'язки з постгангліонарними симпатичними нейронами у колатеральних симпатичних вузлах, таких як нижній брижовий ганглій. Ці зв'язки можуть відігравати відповідну роль у рефлекторному, незалежному від ЦНС, контролі за робо­тою внутрішніх органів.

У ЦНС вісцеральна чутливість проходить по тих самих шляхах, що й соматична, а саме: по спіноталамічних трактах і таламічних проекціях; кіркові сприймальні ділян­ки вісцеральної чутливості чергуються з соматичними.