21. Методика розслідування злочинів проти довкілля

У висуванні слідчих версій і плануванні розслідування слід враховувати такі ситуації: а) екологоспонтанні — одноразові екологічні порушення; б) екологодинамічні — постійно діючі забруднення довкілля; в) екологопрогностичні (латентні) — ситуації, коли шкідливі наслідки забруднень тільки прогнозуються та їм можна запобігти.

Дії слідчого у цій ситуації зводяться до вирішення таких завдань: а) встановлення місця й часу катастрофи; б) встановлення її наслідків; в) встановлення причин катаст­рофи; г) встановлення рівня забруднення й жертв останнього; ґ) вживання профілак­тичних заходів.

Іншим видом ситуацій у розслідуванні злочинів проти довкілля є екологодинамічна ситуація. Екологодинамічна ситуація характеризується двома ознаками: а) динаміч­ністю як безперервним надходженням забруднюючих речовин; б) відносною сталістю забруднюючих речовин, що виділяються. Типовою для такого роду ситуацій є атмосфе­ра в районах металургійних і хімічних підприємств, нафтопромислів і нафтопереробних підприємств, місцях складування хімікатів, необхідних для сільськогосподарських робіт.

Такі ситуації з повільнотекучих переростають у критичні, коли порушуються стан­дартні допуски та викиди або скидання, небезпечні для існування людей, тварин, рос­линних насаджень.

Дії слідчого у разі виявлення забруднення навколишнього середовища, що пов'язані з екологодинамічною ситуацією, зводяться до такого: 1) встановлюється факт забруд­нення; 2) проводяться перевірочні дії що до початку та закінчення забруднення; 3) вста­новлюється територія забруднення; 4) наслідки забруднення атмосфери, вплив на лю­дей (ступінь отруєння); 5) встановлюється матеріальний збиток, що нанесений забруд­ненням довкілля. За наявності даних, що дають підставу для порушення кримінальної справи, остання порушується та проводяться невідкладні слідчі дії.

Третя ситуація має найменування екологопрогностичної. її сутність полягає у тому, що вона носить прихований характер і не має явних ознак забруднення навколишнього середовища. Разом із тим, характер виробництва, як і можливих викидів, дає підстави для прогнозування можливих шкідливих наслідків.

Ознаки екологопрогностичної ситуації можуть знаходити своє вираження в окре­мих порушеннях, що не спричиняють забруднення навколишнього середовища. Разом із тим, такі порушення, що мають характер виробництва, можуть у разі їхнього повто­рення викликати тяжкі, іноді катастрофічні наслідки. Останнє вимагає профілактики несприятливих наслідків.

21. Методика розслідування злочинів у сфері службової діяльності

Під час розслідування будь-якого службового злочину не­обхідно враховувати ряд загальних положень:

Перш за все вирішується питання про належність даної особи до категорії службових.

Службовими визнаються особи, які постійно або тимчасо­во виконують функції представників влади, а також займають постійно чи тимчасово в державних чи громадських підприєм­ствах, установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням (ст. 364 КК України).

Визначені незаконні дії службової особи можуть розціню­ватися як зловживання службовим становищем, а такі самі дії, вчинені приватною особою, - лише самоуправство. Єдиний злочин із числа службових - давання хабара - може бути вчи­нено не службовою особою.

Під час розслідування будь-якого службового злочину необхідно на підставі спеціальних інструкцій, положень, наказів вивчити коло службових обов'язків, повноважень і компетенції особи, характер підлеглості, звітності, особливості контролю, а також умови діяльності підприємства, установи чи організації, де виник службовий злочин.

У ході вирішення питання про відповідальність певної осо­би факти повинні бути конкретними, а її діяльність показана в точній відповідності з колом її обов'язків та повноважень і офіційно зафіксованих формальних та виробничих підстав.

Однією з умов розслідування кожного службового злочи­ну є встановлення характеру протиправної дії службової осо­би, що спричинила шкоду державним чи громадським інтере­сам, або правам і інтересам громадян, що охороняються законом. Не всі протиправні дії можна кваліфікувати як злочинні. В за­лежності від обставин вони можуть бути розцінені як службо­вий проступок і підлягають лише дисциплінарній відповідаль­ності із-за відсутності події злочину.

Обов'язковим є встановлення провини службової осо­би. Всі ці злочини, за виключенням недбалості, вчиняються умисно. Це означає, що в ході проведення слідчих дій необ­хідно доказати умисне скоєння службового злочину, а в ви­падку недбалості також беззаперечно доказати злочинну необережність.

Повинен бути також встановленний причинний зв'язок між діями службової особи і наслідками, що наступили. В ході їх вивчення виникає чітка картина ролі особи в тому чи іншо­му процесі, взаємозв'язок її дій, результатів і характеру, причин­ної необхідності наслідків.

Кожний службовий злочин породжує певні наслідки, що проявляються в спричиненні шкоди. Тому встановлення харак­теру і розміру спричиненої шкоди є складовою частиною пред­мета доказування і важливим елементом методики розслідуван­ня службових злочинів.

Загальним під час розслідування службових злочинів є також те, що вони часто бувають пов'язані з іншими злочина­ми (наприклад, зловживання службовим становищем і хабар­ництво тісно переплітаються з розкраданням державного чи громадського майна) або слугують засобом скоєння інших зло­чинів (наприклад, зловживання є однією із форм розкрадання, а службове підроблення може бути способом приховування іншого злочину).

До обставин, що піддягають перевірці під час розслідування будь-якого службового злочину є:

коло службових прав та обов'язків

умови роботи підприємства, установи, в якій скоєно злочин;

час, місце і спосіб вчинення неправильних дій;

обов'язки і дії, що фактично виконуються Даною службовою особою;

чи спричинена шкода неправильними діями службової особи;

чи є причинний зв'язок між діями і шкідливими наслідка­ми, що наступили;

розмір шкоди, спричинений злочинними діями службо­вих осіб;

форма вини, а при наявності умислу - мотиви і мета злочину;

відомості стосовно особи підозрюваного (обвинувачено­го), характер відповідальності;

зв'язок з іншими злочинами (розкраданням державного і громадського майна тощо);

обставини, що обтяжують вину учасників злочину чи звільняють їх від кримінальної відповідальності;

обставини, що сприяють скоєнню службових злочинів.

Встановлення перерахованих обставин конкретизується під

час розслідування окремих видів службових злочинів.

Так, під час розслідування зловживання владою чи службо­вим становищем необхідно вияснити і зафіксувати:

мету зловживання;

форму зловживання владою чи службовим становищем;

в чиїх інтересах скоєнио зловживання;

чи не пов'язано зловживання з порушенням фінансової дисципліни.

У xo.fi розслідування хабарництва перелік обставин може бути доповнений:

факт та обставини передачі службовій особі хабара осо­бою, зацікавленою у виконанні чи невиконанні певнрї- службової дії;

мета давання хабара;

яка службова дія була чи не була виконана службовою особою, що одержала хабар;

предмет хабара, його ознаки, джерела одержання засобів для давання хабара;

чи не були виконані службовою особою дії законними;

яким способом був переданий хабар;

коло осіб, що приймали участь в одержанні і передачі хабара;

хто був присутній під час передачі хабара;

чи не було вимагання хабара;

взаємовідносини між особами, причетними до отриман­ня чи давання хабара.

Злочинна недбалість є необережним злочином, тому під час її розслідування необхідно додатково встановити:

факт недбалості, а не умисне небажання виконання певних обов'язків з передбаченням наслідків такого виконання;

освіту, кваліфікацію і досвід обвинуваченого, чи могла службова особа передбачити настання певних наслідків у результаті своєї бездіяльності;

мотиви й обставини призначення на цю посаду даної особи;

норми природного убутку продукції;

конкретні умови зберігання майна, їх відповідність інструктивним;

чи міг обвинувачений вжити необхідних заходів для усу­нення чи недопущення певних наслідків.

Криміналістичну характеристику службових злочинів скла­дають відомості про:

спосіб скоєння та приховання злочину і типові наслідки;

систему загальних і спеціальних вихідних даних, що слу­гують початковою підставою розслідування;

найбільш вірогідні і типові при певних обставинах осо­бистості злочинців;

мотиви і мету злочину, а також деякі обставини вчинен­ня злочину (час, місце, обстановка, послідовність дій, на­явність слідів, їх види тощо).

Для умисних злочинів спосіб їх скоєння є основним елемен­том криміналістичної характеристики. Як правило, він завчасно ретельно планується і готується. Особливості способів службо­вих злочинів полягають у тому, що вони застосовуються не як одиночні дії, а найчастіше у вигляді продуманої системи злочин­ної діяльності, яка здійснюється протягом тривалого періоду. Для службових злочинів (за винятком службової недбалості) харак­терною є загальна особливість - основою їх способу є навмисне виконання (або невиконання) певних службових дій у вигляді розпоряджень, наказів, доручень, дозволів, заборон, що заподія­ли фізичну, матеріальну або моральну шкоду.

Способи скоєння службових підроблень - це внесення заз­далегідь неправильних відомостей в документи, що характери­зують діяльність установ, підприємств, організацій чи службо­вої особи; внесення певних змін в документи.

Хабарництво крім виконання певних розпорядчих дій в указаних формах також може бути реалізовано у виді підроб­лення. Хабарник може одержати «нагороду» не лише у вигляді грошових сум, переданих прямо або через посередників, а й у вигляді «займу», карточного програшу, подарунків, іноді навіть юридично оформлених (автомобіль, будинок тощо). Хабар може бути одержаний службовою особою за виконані законні дії, що значно ускладнює розкриття цього злочину. З об'єктивної сто­рони передача хабара характеризується і тим, що цей акт май­же завжди здійснюється без свідків.

Деякою мірою відособлено вирішується питання щодо спо­собу скоєння службової недбалості. Недбалість характеризуєть­ся наявністю мотивів і певного вольового змісту, який відно­ситься не до наслідків злочину, а до самих дій суб'єкта. Спосіб скоєння недбалості - це безініціативне, недбале виконання службових обов'язків, ігнорування і некваліфіковане виконан­ня директивних та інструктивних постанов і розпоряджень керівних органів.

Спосіб приховування умисних злочинів, як правило., є еле­ментом всієї злочинної діяльності, що складається з підготов­ки, здійснення і приховання злочинів, що скоюються за єдиним задумом, зв'язаних між собою в єдину систему. В таких випад­ках виділяти спосіб приховування злочину як елемент його криміналістичної характеристики недоцільно. Таке становище спостерігається майже в усіх справах про хабарництво і зло­вживання, де спосіб приховування заздалегідь планується і є справжнім елементом способу скоєння злочину.

Основними способами приховування службових злочинів, що входять в заплановану систему злочинних дій чи тих, що здійснюються самостійно, є:

заздалегідь неправдиве повідомлення про вчинений злочин;

внесения змін в документи;

заплутування обліку і звітності;

заміна чи виготовлення фіктивних документів;

знищення матеріальних слідів шляхом підпалу;

звільнення окремих співробітників.

Типові матеріальні сліди та інші джерела відомостей про службові злочини містяться в документах, що відображають офіційну діяльність персоналу. Із них можна одержати повну картину керівництва підприємством, установою, організацією, вияснити характер організаційно-розпорядчої діяльності, поря­док, технологію і на цій основі виявити порушення.

Джерелами відомостей про обставини службових злочинів можуть бути співробітники, знайомі, родичі, клієнти, а також інші свідки.

Типовими обставинами, що сприяють скоєнню службових злочинів є:

. порушення принципів підбору кадрів та їх розстановка;

недоліки в організаційно-госнодарській діяльності підприємств, установ, організацій (безгосподарність, пору­шення планової дисциплини, неналежний облік і неза­довільні умови зберігання і транспортування товарно- матеріальних цінностей тощо);

відсутність контролю за діяльністю службових осіб з боку вищестоящих організацій і контрольно-ревізійних установ;

недоліки в діяльності правоохоронних органів.