85. Поняття культури. Нині існує багато визначень поняття «культура». І це закономірно, адже відомо, що чим складніший предмет пізнання, тим більше він може мати ймовірних витлумачень.

Термін культура у первинному значенні (лат. cultura) – це обробіток та догляд землі для задоволення потреб людини.

Культуру визначають і як сукупність усього, що створене зусиллями людини, на відміну від того, що дає нам природа.

Найчастіше під культурою розуміють науку, техніку, мистецтво, літературу, освіту тощо.

Ще давні греки вважали, що культурою духу є філософія, а щоб дух був культурним, його потрібно обробляти так, як селянин обробляє землю.

Тому пізніше під культурою починають розуміти виховання, освіту й духовну творчість (мистецтво). Термін «культура» М. Реріх тлумачить як «культ світла», тому, що в індоєвропейській прамові слово «культ» означало «шанування», «служіння благодаті», а слово «ур» - «світло».

Доцільно звернутися до етимології слова «культура». Поняття «культура» походить від латинського слова «colere», що означає культивувати або обробляти грунт. У Середні віки це слово вже означало прогресивний метод обробки зернових. Таким чином виник термін «agriculture» - мистецтво землеробства. У 18 ст. це слово почали використовувати і стосовно людей. Якщо людина мала витончені манери поведінки і спілкування, була начитана, то її вважали культурною. Спочатку це поняття застосовувалося головним чином до аристократів, щоб відділити їх від «некультурного» простого люду.

Німецьке слово «Kultur» також означало високий рівень цивілізації. О. Шпенглер у своїй роботі «Захід Європи» пише, що культура є зовнішнім виразом внутрішнього устрою душі даного народу й відображається в єдності його життя та зовнішніх проявів. Він називає лише вісім культур, що досягли свого завершення: китайська, вавилонська, єгипетська, індійська, антична, арабська західна і культура народу майя. В основі кожної із них, за ствердженням дослідника, лежить особлива душа. Наприклад, в основі античної культури – аполлонівська душа, в основі арабської – магічна, в основі західноєвропейської культури – фастівська.

Культура, за словами О. Шпенглера, посідає важливе, якщо не основне, місце в розвитку цивілізації. Досліджуючи місце культури в розвитку цивілізації, він пише: «Грецька душа і римський інтелект – ось що це таке. Так різняться культура і цивілізація». Трохи далі: «Греків можна розуміти, не говорячи про їхні господарські відносини. Римлян розуміють тільки через ці відносини».

Спробуємо і ми зрозуміти за допомогою понять та категорій смисл і значення культури. Узагальнено культура – це сукупність проявів життя, досягнень і творчості окремого народу або людства загалом. Суб’єктом, безпосереднім творцем культури можуть бути: людина, людство, плем’я, народність, нація, багатонаціональне утворення, які розвивають матеріальні і духовні умови свого існування.

Переносне значення поняття «культура» - це поліпшення, облагородження тілесно-духовних нахилів і здібностей людини. Тому виокремлюють культуру душі, духовну культуру, культуру тіла.

Поняття культури охоплює предметні результати діяльності, людські знання, здібності, навички, морально-естетичні запити, що реалізуються в діяльності тощо. Структура культури:

1. Матеріальна:

• Знаряддя і засоби виробництва

• Техніка

• Технологія

• Культура праці і виробництва

• Речі і відносини у побуті

• Охорона безпосереднього довкілля людини

2. Духовна:

• Діяльність: пізнавальна, моральна, естетична…

• Система освіти та виховання

• Інформація

• Агітація

• Пропаганда

• Духовні цінності

Культура – це форми життєдіяльності людей у єдності й відмінностях історії людства. Вона виявляється через сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань та цінностей суспільства.

Крім поняття «культура», існують його антиподи: «антикультура» та «контркультура». Антикультура – це все те, що людство накопичило протягом власної історії і з чим веде постійну боротьбу: неволя, зло, неправда, брехня, потворне, дурість, хибність… Контркультура – це поняття культурології, яким визначаються прагнення людини до безпосередності, насолоди, розкріпачення підсвідомого.

86. Масова культура,контркультура і антикультура. УXX ст. європейський тип культури поширився далеко за межі Європи, охопивши інші континенти— Америку, Австралію і ввійшов у тій чи іншій мірі у життя азіатських і африканських країн— таких як Японія, Сінгапур, ПАР. Культура європейського типу вже не є характерною лише для Європи, її тепер називають«західною культурою». Відтепер можна говорити про наявність загальних рис, типових для західної культури в цілому які в своєрідному вигляді виявляються і в культурах інших країн. Сучасна західна культура виключно динамічна. Практицизм, індивідуалізм, погоня за матеріальними благами, специфічне відношення до часу(«час— гроші») багато в чому руйнують усталені в попередні епохи ідеали людської поведінки, людських взаємовідношень. Це культура заснована, на підприємництві, бізнесі, діловитості, її головні герої- люди що, вміють заробляти гроші. У ній ціняться активність, раціональність, професіоналізм. З узагальненого погляду на культурологічні і суспільні процеси західного світу вXX ст. можна помітити з одного боку, відбуваються грандіозні масштаби і разюче прискорення соціального і технологічного вдосконалення життя, а з іншої— необмежений розмах насилля і знущання над людиною, край¬нім виявленням якого є гітлеровські злодіяння проти людства, в страхіттях Освенціма, в казармених утопіях тоталітарних держав та ін. В минуле століття насилля було буденним явищем, воно складало необхідну умову існування і функціювання суспільної системи(так, без рабства не могло бути античності, а без кріпацтва— середньовіччя).

Елітарність і масовість. Відносне розшарування культури на«культуру усіх» і«культуру обраних» існувало завжди. Навіть в первісні часи шамани й жерці складали культурну еліту, володіючи особливими пізнаннями, які виходили за межі загальноплемінної культури. З появою писемності виникло розрізнення між елітарною культурою «грамотних» людей і фольклорною (народ¬ною, етнічною культурою).В XX столітті це розрізнення отримало форму елітарної й масової культури.

Елітарна культура(контркультура), зорієнтована на думку її творців, на сприйняття елітою як кращої частини суспільства, яка має особливу сприйнятливість: форма культури, що включає образотворчі види мистецтва, літературу, музику і призначена для вищих прошарків суспільства.

Не маючи ніяких знань в галузі історії мистецтва, естетики, літературознавства, культурології тощо, важко уловній мірі оцінити багато видатних шедеврів літератури (наприклад,Джойса,Гессена,Боргеса,Хаколі —поетів-символістів;музики — Стравінського, Малера, Шнітке. Дебюсі; живопису— кубізму, абстракціонізму, сюрреалізму; кіно— Тарковського чи Сакурова). Висока культура стала спеціалізованою. Час ен¬циклопедичне освічених універсалів, відчуваючих себе як вдома у всіх сферах культури пройшов. У кожній сфері куль¬тури тепер є своя, порівняльна небагато чисельна еліта.

Для масової культури характерним є загальнодоступність, легкість сприйняття, спрощенність, розважальність. Масова культура не вимагає від людини ні знань, ні роздумів— навпаки, під її впливом вона деградує, бо її знання спираються на безпосередні емоційні реакції. У масовій культурі протистоять дві тенденції: одна спирається на примітивні відчуття й бажання, майже до біологічних інстинктів(секс, агресія), і у своєму крайньому відображенні породжує контркультуру і антикультуру войовничо-вульгарну і ворожу до існуючих у світі порядків взагалі; інша з урахуванням властивого простим людям бажання підвищити свій соціальний статус і освітній рівень

(популяризація науки, комікси з коротким викладенням сюжетів творів класичної літератури тощо)., Відштовхуючись від прийнятих масою цінностей, індивіди намагаються«офарбувати» себе іншими«кольорами цінностей» і виділитися з маси стандартизованих масовою культурою людей. Подібні явища одержали в літературі назву –контркуль тура. Вона виникла і існує на противагу чи як альтернатива масовій культурі і додатково підкреслює її характерні риси і специфіку сутність культури сучасного та індустріального та постіндустріального суспільства.

Через те, що, культурні цінності перестали бути елітарним„достоянням” та, егалітарний „урівноважений характер” зявилась масова культура, створена засобами масової інформації. Масова культура має на історічній миті забезпечення інформацією широких прошарків населення про можливість культурі, про ії мову, про навики необхідні для сприйняття мистецтва, але масова культ. не може замінити дотик з високим мистецтвом. Негативний зміст вияву масової культури полягає в тому, що часто не маса представляють можливість піднятися до рівня справжньої культ; Навпаки, сама культ підробляється під примітивні смаки відсталих прошарків населення. Розумні, висококваліфіковані може пре підносить щось сире, примітивне, а інколи щось спеціально одурманене, однак на будь якому рівні у широкому розумінні являє собою гуманістичне орієнтовану цінність. А усе, що, розглядає цю цінність є анти культурою.

В середині століття з’явилися культур-песимістичні настрої, я кі були зумовлені тим, що, загальний фон культ20 ст був значно нищім ніж рівень„Золотої Епохи”.

Антикультура- прояв і результат дегуманізації людських стосунків, відхід від загальнолюдських цінностей і пріоритетів, втрата глибинних моральних орієнтирів, які ґрунтуються на розумі, вірі, істинній любові до людей. Під контркультурою розуміють сукупність політичних, соціальних, ідеологічних рухів, дій та ідей західноєвропейської спрямованості. Вона виникла на початку60-х років і досягла кульмінації в часи травневої революції1968 р. у Парижі. Контркультура протистоїть культурі не негативним або ворожим, а просто іншим соціальним явищем.

87. Поняття цивілізації. Конструктивним у розгляді суспільства є цивілізаційний підхід. Термін цивілізація (лат. Civilis – громадянський, державний) з’явився у 18 ст.: його використовував О. Мірабо у своїй роботі «Друг людей, або Трактат про народонаселення» (1757р.). Вагомий внесок у розробку теорії цивілізації зробив Л.М. Морган (1818-1881) у роботі «Первісне суспільство» та ін.

О. Шпенглер, аналізуючи історію, доходить висновку: «… всі без винятку великі витвори і форми релігії, мистецтва, політики, суспільства, господарства, наук у всіх культурах одночасно з’являються, закінчуються і згасають». Він узагальнює, що 1000 років живе культура народу, а кожні 50 років відбувається зміна ритму в політиці.

Усе розмаїття народів О. Шпенглер пояснює діяльністю Habitus (організм в історії). Він розрізняє дві групи народів:

1. Ті, які досягли зрілості:

• Єгипетський

• Індійський

• Вавилонський

• Китайський

• Аполлонівський (греко-римський)

• Магічний (арабо-візантійський)

• Фастівський (західно-європейський)

2. Ті, які не досягли зрілості:

• Перський

• Хетський

• Кечуа

• Російський

Інший підхід до типології історичного процесу пропонує А. Тойнбі. Він розмежовує цивілізації на:

1. Розквітлі:

• Незалежні

• Мезоамериканська (майя+Мексика)

• Антська

• Шумеро-аккадська (шумери+хетти+Вавилон)

• Єгипетська

• Егейська

• Індійська

• Китайська

• Сирійська (від шумеро-аккадської, єгипетської, егейської)

• Еллінська (від егейської)

• Православна християнська

• Західна

• Ісламська (від сирійської до еллінської)

• Цивілізації-супутники

• Міссісіпська (від мезоамериканської)

• Антська північна, південна (від андської)

• Еламська, хетська, урартська (від шумеро-аккадської)

• Іранська (від шумеро-аккадської та сирійської)

• Корейська, японська, в’єтнамська (від китайської)

• Італійська (від еллінської)

• Південно-східно-азіатська (від індійської та ісламської)

• Тибетська (від індійської)

2. Нерозвинуті

• Перша сирійська (поглинена єгипетською)

• Християнські: несторіанська, монофізітська (поглинені ісламською)

• Далекосхідна християнська, космос середньовічного міста-держави (поглинені західною)

3. Застиглі

• Ескімоська

• Кочова

• Оттоманська

• Спартанська

Цивілізація виникає у процесі розпаду первісного суспільства, коли люди стають не тільки членами роду, а й громадянами, і їхнє життя регулюють суспільні норми, закони і контролює суспільство, держава. На розвиток цивілізації впливають різні чинники, серед яких особливо важливу роль відіграє технологія виробництва. За рівнем розвитку технології цивілізації поділяються на:

• Аграрну (панувала до сер. 18 ст.)

• Індустріальну (розвивається в наш час)

• Постіндустріальну (пов’язана з розвитком інформатики, електроніки, автоматики тощо).

88. Традиції і новаторство в культурі. Спадкоємність та традиції в культурі. Спадкоємність культури— це процес передачі культурно-історичного досвіду.І в цьому вимірі спадкоємність є відтворенням, збереженням вічних цінностей шляхом переосмислення їх у процесі творчості. Саме в спадкоємності як органічному поєднанні традиції і новаторства реалізується історичність культури, її самозбереження й саморозвиток. Культура як процес і результат суспільно-історичної діяльності людини функціонує через органічне поєднання минулого, сучасного і майбутнього, а формою цього поєднання є спадкоємність як мірило єдності минулого і майбутнього в сучасному, міра співвідношення репродуктивності і творчості в діяльності людини.

Особливим проявом творчості у культурі є реалізація, здавалося б, "консервативної", своєрідно стійкої її здатності— бути традиційним явищем. Культурна традиція— це процес використання культурних надбань у незмінному вигляді, завдяки якому відбуваються накопичення і передача людського досвіду в історії, і кожне нове покоління людей може використовувати цей досвід, спираючись у своїй діяльності на створене своїми попередниками. На порожньому місці створити нову, більш високу культуру неможливо(хоча такі спроби були і в колишньому Радянському Союзі, і в Китаї під час так званої культурної революції).

Традиції— елементи соціальної і культурної спадщини, що передаються з покоління в покоління й зберігаються в суспільстві протягом тривалого часу. Традиції існують у всіх формах духовної культури. Можна говорити про наукові, релігійні, моральні, національні, трудові, побутові та інші традиції. Завдяки їм розвивається суспільство, оскільки молоде покоління не винаходить заново"велосипеди", а засвоює досягнутий людський досвід культури.

Нехтування традиціями порушує наступність у розвитку культури, призводить до втрат цінних досягнень людства. Водночас сліпе схиляння перед традицією породжує консерватизм і застій у розвитку суспільного життя і, відповідно, культури. Тому формування і розвиток людини як суб'єкта культуротворення відбувається через освоєння і засвоєння соціально-культурних традицій, залучення до них у процесі соціалізації, виховання, освіти. Через залучення до соціально-культурної традиції люди кожного наступного покоління включаються у життя, у світ предметів і відносин, у світ символів, створених попередніми поколіннями. Традиція в культурі виступає певним типом відношення між послідовними стадіями культурного розвитку, коли"старе" переходить у"нове" і продуктивно"працює" у ньому. Якщо ця продуктивна традиція здатна перетворюватись у контексті соціально-культурного нового, сприяючи його розвитку, вона набуває сталості. Традиція, яка перешкоджає подальшому розвиткові культури, поступово відживає себе і відходить у минуле, у забуття. А все важливе, цінне, що сприяє розвиткові культури і людини, людство зберігає як дорогоцінний скарб. У культурі функціонують також вічні цінності. Культура, як правило, діє за принципом:те, що є вічним, є завжди сучасним.

Доля дійсно великих творінь культури виявляється у тому, що вони набагато переживають те, чому спочатку служили, бо більшість із них зберігають своє неперехідне ціннісне значення. Процес діяльності у сфері культури завжди реалізується через свободу, власний вільний вибір серед різних можливостей, що відповідають потребам, ідеалам, цінностям людини. Але свобода, утверджуючись на ґрунті культури в усій своїй повноті, багатоманітності і багатовимірності, крім вільного вибору, передбачає і відповідальність за вибір, а отже, самообмеження. Свобода і новації в культуротворенні мають підпорядковуватися втіленню вищих духовних цінностей: добра, правди, краси, любові, інакше матимемо анти-культуру і знелюднену, бездуховну людину. Отже, культура, з одного боку, характеризується смисловою впорядкованістю, стабільністю завдяки традиціям та спадкоємності, а з іншого— смисловою динамікою, вільним самовиявом, що є новаторством. Для гармонійного функціонування та розвитку, уникнення руйнацій культура має зберігати міру в поєднанні двох протилежних тенденцій— традицій і нова- торства через органічний взаємозв'язок свободи і відповідальності на принципах вищих духовних цінностей людяності, гуманізму.

Різне співвідношення традицій і оновлення, новаторства в культурі дає підстави для поділу суспільств на традиційніісучасні. У перших традиції є пануючими. Культурні взірці сприймаються в"першоствореному" вигляді. Зміни в межах традиції безсистемні і випадкові. Відхилення від норм, а традиція є нормою, як правило, не схвалюються і заперечуються. Новаторство і гуманізм культури. Свобода і новації в культуротворенні мають підпорядковуватися втіленню вищих духовних цінностей: добра, правди, краси, любові, інакше матимемо анти-культуру і знелюднену, бездуховну людину. Отже, культура, з одного боку, характеризується смисловою впорядкованістю, стабільністю завдяки традиціям та спадкоємності, а з іншого — смисловою динамікою, вільним самовиявом, що є новаторством. Для гармонійного функціонування та розвитку, уникнення руйнацій культура має зберігати міру в поєднанні двох протилежних тенденцій— традицій і новаторства через органічний взаємозв'язок свободи і відповідальності на принципах вищих духовних цінностей людяності, гуманізму.

Різне співвідношення традицій і оновлення, новаторства в культурі дає підстави для поділу суспільств на традиційні ісучасні. У перших традиції є пануючими. Культурні взірці сприймаються в"першоствореному" вигляді. Зміни в межах традиції безсистемні і випадкові. Відхилення від норм, а традиція є нормою, як правило, не схвалюються і заперечуються.

Поступальний розвиток людства вимагає, з одного боку, глибокого освоєння культурної спадщини, розширення обміну неосяжними культурними цінностями між народами, а з іншого вміння вийти за межі звичних уявлень.

Гуманізм- це система поглядів, що історично змінюється, яка визнає цінність людини як особистості її права на свободу, щастя, розвиток і вияв усіх здібностей, яка вважає благо людини критерієм оцінки соціальних інститутів, а принципи рівності, справедливості, людяності бажаною нормою взаємин між людьми.

Гуманізм культури- це міра її людяності, затвердження як вищої цінності людини як особистості, її права на вільний розвиток.

90.Поняття міжкультурної комунікації. Ймовірно, датою народження міжкультурної комунікації як академічної дисципліни варто вважати1954 рік, коли вийшла у світло книга Є. Хола і Д. Трагера „Culture as Communication” („Культура як комунікація”), у якій автори вперше запропонували для широкого вживання термін„міжкультурна комунікація”, що відбивала, на їхню думку, особливу галузь людських відносин. Пізніше основні положення та ідеї міжкультурної комунікації були більш докладно розвинуті у відомій роботі Е. Хола „The Silent Language” („Німа мова”, 1959р.) де автор показав тісний зв’язок між культурою і комунікацією. Розвиваючи свої ідеї про взаємозв’язок культури і комунікації, Хол прийшов до висновку про необхідність навчання культурі. Термін„міжкультурна комунікація” у вузькому змісті з'явився в літературі в1970-х роках. У відомій праці Л. Самовара і Р. Портера„Комунікація між культурами” („Communication between Cultures”), вперше надрукованому в 1972р., приводиться визначення міжкультурної комунікації. До цього часу сформувався і науковий напрямок, серцевиною якого стало вивчення комунікативних невдач і їхніх наслідків у ситуаціях міжкультурного спілкування. Міжкультурна комунікація як особливий вид комунікації припускає спілкування між носіями різних мов і різних культур. Співставлення мов і культур виявляє не тільки загальне, універсальне, але й специфічне, національне, самобутнє, що зумовлене розбіжностями в історії розвитку народів. Інтеркультурна комунікація має справу з розумінням та порозумінням, що означає: розуміти чуже і водночас бути зрозумілим, спілкуючись чужою мовою.