§ 3. Державний лад

У,

розвитку держави античного світу можна ві явити ступені, подібні до тих, які були притаманні розвитку суспії но-економічного ладу.

Аристократична республіка Спарта. Першою сходинкою в І витку античної державності була Спарта. В ній виразно помітні рисі первіснообщинної епохи. Основи державного ладу Спарти були кладені, як вважається, в VII столітті до н.е. реформами Лікурга.

На чолі Спарти стояли два архагети, яких у літературі інколй| називають царями. Подвійність цієї посади пояснюється об'єднай-1 ням на початку спартанської історії двох дорійських племен. Владар архагетів була спадковою, наступником архагета ставав його старший син. Становище архагетів було почесним. Вони отримували частину! воєнної здобичі, здійснювали важливі жрецькі функції, розглядалн| і вирішували всілякі спори і конфлікти. Досить сильною спочатк} була і військова влада архагетів: вони очолювали військове ополчен-| ня, в поході мали право на життя та смерть своїх воїнів. Але дос» скоро їх військові права і повноваження були істотно обмежені. 8

Діяли архагети колегіальне, кожне їхнє рішення мало бути узгод*| женим. Однак влада їх не була міцною. Через кожні вісім років ефоН ри провадили ворожіння по зірках і, якщо результати ворожби булІСІ несприятливими, архагетів віддавали до суду або позбавляли владші

Другим органом державної влади в Спарті була рада сі арійшин — герусія, яка збереглася ще з часів родового ладу. До її складу входили двадцять вісім геронтів, що довічно обиралися народними зборами із представників знатних спартанських родів, які досягли шістдесятилітнього віку, і обох архагетів. Герусія займалася важливими державними справами, готувала питання на розгляд народних зборів, мала право призупиняти будь-яке рішення народних зборів.

Герусія мала й судові функції. Вона розглядала кримінальні справи, в яких обвинуваченому загрожувала смертна кара, вигнання або позбавлення честі. Але дедалі, у зв'язку із посиленням влади ефорів, герусія в державному житті почала відігравати незначну роль.

Народні збори — апела, де зберігалися досить примітивні принципи роботи (наприклад, прийняття рішення криком), не були впливовими в Спарті. Скликалися вони один раз на місяць, у їх роботі брали участь лише повноправні громадяни чоловічої статі, які досягли двадцятилітнього віку і мали земельні клери. На народних зборах приймалися закони, обиралися посадові особи, вирішувалися питання війни і миру і т.ін. Але народні збори мали право лише приймати або відхиляти проекти рішень, внесені герусією або ефорами, не обговорюючи їх по суті. .

Виняткове становище в Спарті займали ефори. Інститут ефорів виник у VIII столітті до н.е. з метою обмеження довічної спадкової влади племінних вождів з боку родової аристократії. Спочатку вони вважалися немовби помічниками архагетів і наглядали за дотриманням порядку на ринках. Однак їхня влада дедалі посилювалася. Вони здійснюють нагляд за способом життя і поведінкою громадян, над належним вихованням молоді, над періеками та ілотами. Починаючи з VI століття до н.е., особливо широких повноважень набуває колегія п'яти ефорів, які обиралися строком на один рік. Головував у колегії ефор — епонім, іменем якого називався рік. Рішення в колегії ефорів приймалися більшістю голосів.

Ефори скликали народні збори і герусію, головували на них. Вони тримали у своїх руках все управління країною, здійснювали нагляд за Дотриманням дисципліни, виконували різноманітні поліцейські Функції, стежили за збереженням правопорядку, і моральних підва-Лин Спарти. Нагляд з боку ефорів поширювався і на архагетів. Під час військових походів вони супроводжували архагетів і пильнували За 'х діяльністю. У випадках суперечності між архагетами ефорам Належав вирішальний голос. Ефори мали також право звинувачува-

44

45

Частина перша

Історія держави і права Стародавнього світу

Дерзісава і право античного світу

Розділ II

ти перед герусією і притягати до відповідальності архагетів, скас вувати їх рішення. Що стосується ілотів, то ефори щорічно орг зовували проти них кріптії — масове знищення неозброєних ілотів

Збройні сили Спарти базувалися на зобов'язанні всіх грома віком від двадцяти до шістдесяти років нести військову службу . важкоозброєні воїни. Це стосувалося і періеків. Інколи до лег озброєної піхоти залучали ілотів. У складі війська був кінний загії 300 вершників. У війську панувала залізна дисципліна, безумові підпорядкування наказам командирів.

Такий державний механізм визначав військово-аристократичщ характер політичної організації Спарти і приводив до того, що в де жавному ладі Спарти можна було знайти також поєднання сили державної влади з елементами родового устрою, які ще продов вали зберігатися.

^•-Ф-:-^№?:і /%?••ний*;:^/^-:':-і.%Л^"й;~ш:-М :К; -..• •:'- МА«-

Демократична республіка Афіни. Державу-місто Афіни сі вважати найбільш яскравим зразком античної державності. Найв ливішим органом Афінської держави, який вирішував усі основ питання, і фактично, і юридичне були народні збори — еклезія. 36 рались вони чотири рази на місяць, для їх проведення був потрі? кворум — шість тисяч чоловік. У засіданнях народних зборів ма право і були зобов'язані брати участь тільки повноправні громадді .Афін, які досягай двадцяти років. З VI століття, до н.е. за відвідув народних зборів виплачувались гроші (від шести до дев'яти оболів)

Державний лад Спарти (ІХ-ІУ ст. до н.е.)

Колегія п'яти ефорів

Народні збори

Герусія

28 геронтів

2архагети|

Посадові особи

Полемарх

Армія

Компетенцію народних зборів не було чітко визначено. Вони огли розглядати будь-які питання, що стосувалися як внутрішньо-життя, так і зовнішньої політики Афін>. Компетенція народних Гборів постійно розширювалась, вони вирішували різноманітні державні справи, а саме: обирали службових осіб, оголошували стан війни і укладали мир, приймали рішення зовнішньополітичного характеру, розглядали скарги громадян, виступали як найвища судова інстанція і т.д. Але основною функцією народних зборів було прийняття законів. Вважалося, що кожний громадянин Афін має право запропонувати проект нового закону. Однак існувало кілька обмежень: автор законопроекту підлягав кримінальній відповідальності, якщо його пропозиція суперечила діючим законам, кожен законопроект проходив попередній розгляд у Раді п'ятисот, остаточне рішення по законопроекту належало суду присяжних — геліеї. І, нарешті, існувала особлива процедура, суть якої полягала в тому, що під час проходження законопроекту проти нього міг виступити будь-який громадянин з заявою, що протягом року він порушить проти автора законопроекту судову справу. З цього моменту подальше проходження законопроекту призупинялося. Справу передавали в геліею, де автор законопроекту відстоював його доцільність, а той, хто звернувся зі скаргою, — його шкідливість та антидемократичний характер. Якщо справу вигравав скаржник, то законопроект касувався, а його автор підлягав покаранню.

У народних зборах провадився остракізм. Засуджений через остракізм повинен був протягом десяти днів залишити Афіни на десять років. Потім цей строк було скорочено до п'яти років.

Своєрідним урядом Афін була Рада п'ятисот. До неї входило по 50 громадян від кожної з десяти територіальних філ. Члени Ради п'ятисот обиралися жеребкуванням на один рік з числа громадян, які до-сягли тридцятилітнього віку. Засідання Ради відбувалися щоденно. Обрані члени — булевти — піддавались докімасії, тобто перевірці їх прав на зайняття посади та їхньої політичної благонадійності. За свою службу булевти отримували винагороду.

Повноваження Ради п'ятисот були досить широкими: фінансові питання, дипломатичні відносини, нагляд за флотом, контроль за службовими особами, попередній розгляд справ, які виносились на Народні збори, і т.д. Це був громіздкий орган і тому для ведення поточних справ Рада п'ятисот розділялась на десять пританій — комісій, які по черзі виконували обов'язки Ради п'ятисот, кожен день обира-

46

47

Частина перша

Історія держави і права Стародавнього світу

Держава і право античного світу

\

Розділ II

ючи жеребкуванням нового голову. Після закінчення строку служби булевти звітували про свою роботу.

Участь у законодавчій діяльності брала також геліея. Цей вищий судовий орган складався з шести тисяч членів, які обиралися щорічно від кожної філи жеребкуванням з повноправних громадян, які досягай тридцятилітнього віку. У складі геліеї утворювалося десять колегій — декастерій, кожна з яких виконувала свої безпосередні функції протягом одного місяця (місяців у греків було десять). Геліея була апеляційною інстанцією для інших судів і першою інстанцією у найбільш важливих справах. Вона здійснювала також контроль за діяльністю службових осіб і провадила докімасію, а також остаточно затверджувала постанови народних зборів.

Важливу роль в управлінні Афінською державою відігравали окремі посадові особи. Вони обиралися відкритим голосуванням на народних зборах або жеребом. Обирались, як правило, строком на один рік, за свою службу отримували (за винятком стратегів) винагороду.

Головними службовими особами були стратеги і архонти. Колегія стратегів складалася з десяти членів, які обиралися народними зборами. У V столітті до н.е. вони набули дуже важливих повноважень. Стратеги розпоряджалися коштами, що виділялись на утримання армії та флоту, мали деякі повноваження у сфері зовнішніх відносин, підписували перемир'я і т.д. Мали вони також судові функції при розгляді воїнських злочинів. У разі війни стратеги вирушали на чолі війська.

Політична роль архонтів була незначною. Як єдина колегія вони виступали рідко — при вирішенні народними зборами питання про остракізм і при перевірці посадових осіб. За першим архонтом —

Державний лад Афін (У-ІУ ст. до н.е.)

Народні збори

Рада п'ятисот

Геліея

Посадові особи

архонтом-епонімом (його іменем називали рік, протягом якого діяла колегія) зберігалися лише судові функції в сімейних справах, другий архонт — архонт-базилевс відав питаннями релігійного культу. Ар-хонт-полемарх займався справами іноземців. Інші шість архонтів-фесмофетів мали лише судову владу. ч

Були також посадові особи, які розпоряджалися державним майном, займалися державною скарбницею, стежили за порядком і т.ін. Деякі судові функції зберігав ареопаг. Обирали в Афінах і службовців поліції. До них належали астиноми, які відповідали за чистоту, наглядали за будівельними роботами; агораноми, що наглядали за роботою ринків; метрономи, які контролювали міри і ваги; інспектори портів і гаваней. Обирали їх народні збори жеребкуванням. Поліцейські функції виконували також раби-токсоти.

Афінська армія формувалася на базі загального ополчення вільних громадян вісімнадцяти-шістдесяти років. Під час війни кожна філа повинна була виставити загони важкоозброєних та легкоозброєних воїнів і певну кількість кінноти, надалі з'являються і наймані війська, які охороняли насамперед кордони Афінської держави.

Чисельність посад і різного роду колегій, плата громадянам за виконання службових обов'язків призводили до того, що до управління державою були залучені майже всі вільні повноправні громадяни, і Афіни перетворилися на рабовласницьку демократичну республіку.

Грецька колонізація Північного Причорномор'я. Антична рабовласницька цивілізація тією чи іншою мірою впливала на життя численних осілих та кочових племен, які населяли північне Причорномор'я, Причому найважливішу роль відіграли грецька колонізація причорноморських земель і утворення грецьких міст-колоній.

Перше поселення грецьких колоністів з'явилося ще в VII столітті до н.е. на острові Березань біля гирла Дніпро-Бузького лиману. В VI столітті до н.е. вже було засновано ряд міст: на березі Бузького лиману Ольвію, в Криму — Феодосію, Пантікапей. У V столітті до н.е. виникають Херсонес, Тіра та ін. Свого розвитку ці міста досягають у У-ІУ століттях до н.е., після чого починається їх занепад. У III столітті н.е. міста-колонії на території Північного Причорномор'я вступають у період загального розкладу, що привів через сто з лишком років до їхньої остаточної загибелі.

За своєю суттю грецькі міста-колонії Північного Причорномор'я мало чим відрізнялися від метрополії. Важливе місце в економічно-

48

49

Частина перша

/Історія держави і права /______Стародавнього світу

Держава і право античного світу

\

Розділ II

му житті Ольвії, Херсонеса та інших міст займали землеробство і скотарство. Значну роль відігравало ремісниче виробництво. Інтенсивно розвивалася заморська торгівля.

До панівної верхівки належали судновласники, купці, господарі ремісничих майстерень, землевласники та ін. Існувала і значна за своєю кількістю верства вільних землеробів, ремісників, дрібних торговців, основну масу експлуатованих становили раби, їх праця використовувалася як у ремісничому виробництві, так і в сільському господарстві, на розробках солі, в домашньому господарстві. Крім того, раби становили значну частину експорту.

Державний лад грецьких міст Причорномор'я створювався на тих самих засадах, що й політичний устрій античних полісів Греції. За формою правління ці міста були демократичними або аристократичними республіками, причому, якщо в У-ІІ століттях до н.е. тут переважав демократичний елемент, то, починаючи з І століття до н.е., основні посади опиняються в руках невеликої групи аристократичних сімей, демократична республіка замінюється аристократичною. Найвищим органом державної влади в містах північного Причорномор'я були народні збори. Значну роль в управлінні відігравала також рада міста — орган влади, який діяв постійно. Вона обиралася народними зборами і являла собою виконавчу владу. Третьою ланкою міського управління були виборні колегії — магістратури або посадові особи — магістрати, які очолювали окремі галузі управління.' Вони займалися фінансами, роботою судових установ, військовими справамц. Найвпливовішою серед міських магістратур була колегія архонтів. Питаннями оборони відала дуже авторитетна колегія шести стратегів. Правовими питаннями займалася колегія продиків — юридичних радників. Агораноми та астіноми наглядали за порядком у місті, за станом доріг і громадських будівель. Особлива увага приділялася фінансовим справам, якими займалися впливові посадові особи, і регулюванню грошового обігу.

В античних містах-державах функціонував суд. Так, в Ольвії суд складався з кількох відділів, кожен з яких займався своїми справами. В основу права грецьких міст північного Причорномор'я було покладено правову систему афінської демократії, разом з тим певним чином впливали на правовий розвиток міст звичаї та традиції місцевих племен, які були включені у сферу впливу цих міст-держав або проживали по сусідству з ними.

50

Державний лад Риму. Вищим ступенем у розвитку античного політичного устрою був Стародавній Рим, історія якого має свою власну періодизацію, підрозділяючись на період Республіки (VI-! ст. до н.е.) і період імперії (1-У ст. н.е.).

Державний лад Риму в період Респу%ііки був досить простим і деякий час відповідав умовам полісу (міста-держави), яким Рим був за часів становлення держави. Незважаючи на те що протягом наступних століть значно зростала територія Римської республіки, структура вищих органів влади і управління не зазнавала серйозних змін.

Традиційна дата утворення Республіки — 509 рік до н.е., коли останній римський рекс був скинутий і замість нього були обрані два магістрати (посадові особи) — консули.

Формально вищим органом влади часів Республіки вважалися народні збори (коміції). Вони були трьох видів.

Головну роль відігравали центуріатні коміції, які були, по суті, зборами війська. Збиралися вони за межами міста, на так званому Марсовому полі, кожна центурія мала один голос, їх компетенція була досить широкою, вони вирішували питання війни та миру, приймали закони, обирали вищих магістратів і т.д.

Другим видом зборів були трибутні коміції, в роботі яких брали участь мешканці територіальних триб. На них ухвалювали менш важливі рішення, обирали нижчих магістратів, розглядали скарги громадян. Роль трибутних коміцій поступово зростала. УIII столітті до н.е. вони отримали право прийняття законів, їх рішення стали обов'язковими для всього римського народу.

Існував ще третій вид народних зборів — куріатні коміції, в роботі яких брали участь тільки патриції. Дуже скоро вони втрачають політичні функції, а надалі зовсім зникають.

Народні збори в Римі скликалися вищими посадовими особами, які і головували на них. У цілому ж роль коміцій усіх видів була другорядною.

Центром політичного життя був сенат. Не випадково в офіційних документах для назви Римської держави використовувалася формула — «сенат і римський народ», яка чітко визначала політичне панування сенату в Римі. Сенат був постійно діючим органом, який завідував фінансами, чеканкою монети, розподілом провінцій, керував військовими справами, розглядав законопроекти, затверджував рішення народних зборів. Крім того, сенат мав зовнішньополітичні функції, займався питаннями релігії, затверджував вибори посадових

51

Частина перша

/Історія держави і права _____Стародавнього світу

осіб. У розпорядженні сенату знаходилася казна Римської держави. Сенатори не обирались. Один раз на п'ять років особливі посадові особи — цензори, складали списки сенаторів з представників знатних і багатих сімей, які до того, як правило, вже обіймали вищі державні посади.

Важливою установою в Римській республіці була магістратура — сукупність службових осіб, які виконували різноманітні функції управління. Найважливішими загальними принципами магістратури були: виборність, колегіальність, недовгочасність служби (обирались, як правило, на один рік центуріатними або трибутними коміціями), відповідальність перед народними зборами, безоплатність.

Підрозділялися магістрати на ординарні (звичайні) і екстраординарні (надзвичайні).

Вищими ординарними магістратами були консули (їх було двоє), які очолювали всю систему магістратур. Вони стежили за виконанням законів, командували військом, головували в сенаті і в народних зборах, вирішували питання управління, користувалися правом відміняти рішення інших магістратів (крім трибунів) і т.д. До компетенції преторів, які спочатку були помічниками консулів, належало керівництво судочинством, право видавати загальнообов'язкові постанови. Велику роль відіграли претори в розвитку римського права. Цензори, які обиралися один раз на п'ять років, провадили розподіл громадян за трибами, розрядами, центуріями, складали списки сенаторів, стежили за дотриманням норм моралі. Крім названих, були ще нижчі магістрати: курульні еділи, що виконували поліцейські функції, наглядали за порядком у місті, а також квестори, які здійснювали керівництво державним казначейством, вели деякі кримінальні справи.

Особливе місце серед магістратів належало плебейським (народним) трибунам. Вони з'явилися в процесі боротьби плебеїв з патриціями. Обиралися народні трибуни з середовища плебеїв. Основним їхнім завданням було захищати економічні, політичні та особисті права плебеїв. Обирали щорічно двох, потім п'ятьох, потім десятьох трибунів на зборах плебеїв за трибами. Особа трибуна вважалася недоторканною, а самі плебейські трибуни дістали право накладати «вето» на рішення всіх ординарних магістратів (крім цензорів) і навіть сенату.

Крім звичайних магістратів, у Римі існували екстраординарні — ті, що діяли лише за певних умов (війна, повстання рабів тощо). До таких магістратів належав диктатор, який призначався консулами за постановою сенату. На час діяльності диктатора всі інші магістрати

52

Держави і праві) античного світу

\

Розділ II

Державний лад Риму в період Республіки

СЕНАТ

Центуріатні збори

Трибутні збори

обирають

Куріатні збори

ДИКТАТОР

призначають

^ Плебейський І трибун

обирають

Я ______ д __________ _______ ^_

Претори~|: І_иенздри_І і І^онсуяи

І ЕЦІЛИІ І КвесториП|

підпорядковувалися йому, «вето» плебейського трибуна не діяло. Розпорядження диктатора не підлягали оскарженню, і за свої дії він не відповідав. Існувало лише одне обмеження — диктатор призначався на строк не більший, як шість місяців.

Диктатор сам призначав свого, помічника — начальника кінноти, який був ще одним екстраординарним магістратом.

Такою була структура управління Римською республікою, яку Марк Туллій Ціцерон (106—43 рр. до н.е.) визначив «як справу, як надбання народу», як правове утворення, «загальний правопорядок». Водночас провідна роль сенату в політичному житті Риму, аристократичний склад сенаторів дозволяють визначити Римську республіку як аристократичну.

Військова організація Риму відігравала дуже значну роль за часів Республіки. Спочатку постійної армії не було. Усі повноправні громадяни віком від вісімнадцяти до шістдесяти років, що відповідали майновому цензу, повинні були брати участь у воєнних діях, маючи власну зброю і харчі. УIII столітті до н.е. з'являються вже легіони із союзників, добровольцям виплачують гроші. Армія стає постійною організацією. Виникає необхідність її перебудови, яку і провів 107 року до н.е. консул Марій. Зберігаючи військову повинність римських громадян, Марій дозволив набір добровольців, які отримували

53

Частина перша

Історія держави і права Стародавнього світу

зброю і платню. Легіонери одержували також частину військової здобичі. Реформа істотно змінила соціальний склад армії — основну її частину становили тепер представники незаможних верств населення. Армія ставала професійною, а тому самостійною політичною силою, а воєначальник — значною політичною фігурою. Спираючись на постійну, професійну армію, такий полководець діставав можливість диктувати свою волю і боротися за владу.

Перехід у Римі від Республіки до імперії. І-ІІ століття до н.е. в історії Римської республіки позначалися різким загостренням суперечностей, передусім між рабами і рабовласниками, боротьбою дрібного землеволодіння проти великого, виступами підкорених народів проти Риму. Особливу небезпеку становили безперервні конфлікти між центром і провінціями, а також могутні повстання рабів (у Си-цилії, під проводом Спартака). За таких умов республіканський державний механізм виявився непридатним, щоб забезпечити панування рабовласницької аристократії. Потрібна була інша державна організація, і такою новою державною формою повинна була стати імперія.

Коли над державою нависає загроза, казав Ціцерон, справжній діяч, як диктатор, повинен навести в ній порядок.

Для переходу від республіки до імперії потрібен був певний час. Шляхів такого переходу, механізму розбудови імперії на республіканському ґрунті просто не існувало. Першим, хто відшукав місток між республікою та імперією, зумів побачити в посаді диктатора дійовий засіб досягнення мети, був полководець Сулла. Спираючись на вірні йому легіони, Сулла примусив сенат призначити його в 82 році до н.е. диктатором на невизначений строк. Протягом кількох років (82-79 рр. до н.е.) Сулла мав необмежену владу, самостійно вирішував усі питання внутрішньої і зовнішньої політики, нещадно розправлявся з незадоволеними. Він наказав складати проскрипції — списки своїх супротивників, яких він сам засуджував до страти, причому їхнє майно підлягало конфіскації. Сулла ввів до сенату своїх прихильників, скасував посаду цензора, обмежив владу трибуна.

У 79 році до н.е. Сулла сам відмовився від посади диктатора. Однак республіка існувала недовго. Всі спроби пристосувати стару державну форму до нових історичних умов були приречені на невдачу. В 59 році до н.е. тепер вже три воєначальники — Цезар, Красс і Пом-пей — захопили владу в Римі і утворили «тріумвірат» («союз трьох»), уклавши неофіційний союз, і зобов'язалися допомагати один одно-

Держава і право античного світу

\

Розділ II

му. Однак між тріумвірами розгоралася ворожнеча. Красс загинув під час війни проти Парфії, суперництво між Помпеєм і Цезарем закінчилося на користь Цезаря. Він і став єдиновладним правителем Риму, закріпивши в 44 році до н.е. за собою посаду безстрокового диктатора, довічного трибуна, консула, претора і привласнивши вищу жрецьку владу великого понтифіка. В 45 році до н.е. він отримав титул імператора — носія вищої військової влади, який до цього інколи давали як нагороду полководцям.

У 44 році до н.е. Цезаря було вбито. Знову Рим стає Республікою, але ненадовго. Вже в 43 році до н.е. утворюється другий тріумвірат. Октавіан, Антоній та Лепід на п'ять років беруть владу в Римі «для упорядкування держави». Після розпаду цього тріумвірату і перемоги над Антонієм Октавіан стає імператором і отримує довічні права народного трибуна і принцепса, а в 27 році до н.е. здобуває повноваження на управління державою і почесний титул Августа — «звеличеного богами». Ця дата і визначає початок нового періоду в історії Римської держави — періоду імперії, який прийнято розподіляти на два етапи: принципат і домінат.

Римська держава в період імперії. З 27 року до н.е. по 284 рік н.е. Римська імперія виступає у формі принципату («принцепс» означає «перший»). Це був час, коли імператорська влада все ще змушена була прикриватися ширмою республіканських установ. Тут од-, ночасно діють дві системи управління. З одного боку, засідає сенат, обираються магістрати — консули, претори і т.д., а з другого, міцнішає та розвивається влада принцепса і нового державного апарату, який ним створюється.

Принцепс відтепер — постійна посада, яка фактично переходила в спадщину в межах імператорської родини. Принцепс має вищу військову владу — «імперіум», а також одночасно є консулом, цензором, народним трибуном, великим понтифіком, носить титул Августа : «батька вітчизни». У нього є право оголошувати війну і підписувати мир та міжнародні угоди, право вищого кримінального і цивільного суду. Основною опорою, джерелом його могутності і авторитету

стає військо.

Постанови принцепса набувають вищої юридичної сили. В цей час стверджується: «Що вирішив принцепс, то має силу закону». Складовими частинами системи управління принцепса стає «рада друзів», яка згодом перетворюється на постійний орган — консиліум, до якого вво-

54

55

Частина перша

/Історія дерзісави і права _______Стародавнього світу

Держава і право античного світу

\

Розділ II

дять юристів. Поряд зі старою римською скарбницею — ерарієм, якою розпоряджається сенат, з'являється окрема імператорська скарбниця — фіск. Сенатська скарбниця мала право карбувати мідну монету, а фіск принцепса—срібну і золоту. Створюється канцелярія принцепса з різними відділами: фінансовим, відділом, що провадив розслідування різних справ, та ін. їх очолювали прокуратори або магістри, яких призначав імператор за власним розсудом. Провадиться розподіл провінцій, які були розбиті тепер на дві категорії: імператорські і сенатські. Імператорськими провінціями управляли намісники, яких призначав сам принцепс, а сенатськими — проконсули або пропретори, призначені сенатом.

Імператор стає головнокомандувачем усіма збройними силами Риму, в його розпорядженні "знаходиться привілейована преторіанська гвардія, яка охороняла імператора і підтримувала внутрішній порядок. Глава преторіанців — префект Преторія, стає довіреною особою принцепса, його найближчим помічником, заступником принцепса-імператора.

У той час як республіканське управління занепадає, апарат принцепса безперервно зростає і посилюється. Республіканське прикриття скоро стає вже непотрібним.

У III столітті широкі політичні кола Риму проймаються почуттям необхідності встановлення міцної централізованої влади, свого роду необмеженої монархії. Така влада і була встановлена в 284 році, коли римським імператором стає Діоклетіан (284-305 рр.). З цього часу починається новий період в історії римської держави — епоха пізньої імперії—домінат. Імператор — це вже не перша особа в державі, яка очолює низку магістратів, а домінує (владика, господар), звідки і пішла назва всієї системи, встановленої Діоклетіанрм.

Старі республіканські установи зникають. Управління імперією повністю зосереджується в руках імператора, який розглядається тепер як божественна особа. Це знаходить свій вияв у релігійному обожнюванні імператора, складному і пишному придворному етикеті, запозиченому в східних правителів. Присутні, наприклад, під час появи імператора ставали на коліна, цілували край одягу імператора, його взуття.

Серед провідних установ періоду домінату можна вирізнити Державну раду — консисторіум, яка стає головним центром управління країною, фінансове відомство, військове відомство, якими керують призначені імператором і тільки йому підпорядковані чиновники.

Державний лад Риму в період імперії (домінат)

ІМПЕРАТОР

Домінує

Створюється розгалужений державний апарат з великою кількістю чиновників: виняткових, сіятельних, благородних, з'являється низка нових галузевих органів (управлінь, комісій і т.д.). Серед чиновництва існувала найсуворіша ієрархія, були установлені суворі правила про ранги чиновництва, про права, надані кожному рангу, про порядок підвищення по службі.

До вищих чиновників входили, наприклад, квестор священного палацу (глава консисторіуму), начальник імператорської опочивальні, магістр посад, управитель імператорської скарбниці, начальник особистої канцелярії імператора тощо. Сенат зберігся, але роль його була зовсім незначною. Магістрати перетворилися на почесні звання.

Серйозних змін зазнало і місцеве управління. Діоклетіан зробив новий адміністративний поділ імперії. Основною метою реформи була сувора централізація, збільшення кількості чиновників і відокремлення цивільного управління від військового, яке завершив імператор Костянтин, (285-337 рр.). Відтепер вся імперія поділялася на дванадцять діоцезів, що в свою чергу поділялися на провінції, на чолі яких стояли відповідні чиновники. Італія тепер остаточно втратила своє привілейоване становище.

Невідкладного реформування потребували й збройні сили. Діоклетіан розпорядився поділити війська на дві основні категорії: прикордонні, які постійно перебували в певній прикордонній смузі, і

56

57

Частина перша

Історія держави і права Стародавнього світу

мобільні частини, які можна було переводити з місця на місце. В ] зультаті армія зросла на третину і стала постійним професійним вії ком з найсуворішою дисципліною, особливими привілеями.

Значної уваги за часів імперії приділяли поліції. У період дол ту, крім звичайної поліції, заявляється таємна, чисельність якої неви но зростає. Діють спеціальні агенти для виконання секретних дору заохочується система доносів. Були також створені особлива щ| поліція, поліція для боротьби з пожежами. В розпорядженні пр Риму було спочатку три, а потім шість когорт озброєних поліцейсь Главою поліції стає начальник імператорської канцелярії.

Імператор Костянтин продовжував систему реформ, основи І заклав Діоклетіан. Так, зберігши попередній адміністративний пс на діоцези і провінції, Костянтин утворив ще більші адміністр но-територіальні одиниці — префектури. На чолі префектур ' префекти Преторія, яких призачав імператор. Префектури діл* на діоцези на чолі з вікаріями, діоцези — на провінції на чолі з і торами, провінції — на округи і т.д.

У 324-330 роках на місці грецького міста Візантії Костяї збудував нову столицю Риму, яку назвали його іменем — Коне тинополь. Сюди були переведені із Риму деякі урядові установи.^ 395 році імперія розділяється на дві частини: Західну римську ія рію зі столицею в Римі і Східну — зі столицею в Константиног Кожна з них очолювалась окремим імператором — Августом, обирав собі помічника — цезаря.

Незважаючи на всі ці заходи, Рим з кризи не вийшов, і 476 ] під безперервним натиском варварів Західна римська імперія Східна поклала початок історії феодальної Візантії.