§ 2. Континентальна система буржуазного права

.Ллрактерним для цієї системи було рішуче знищення старого феодального права, утвердження нових правових норм, завершеної правової системи, що виражала інтереси буржуазії. Особливо яскраво ця риса проявилася у цивільному і кримінальному праві Франції.

Цивільне право

Становлення і розвиток буржуазного цивільного права у Франції. Для континентальної системи показовими були вже самі джерела буржуазного цивільного права Франції. В його основу були

287

Частина третя

Історія пержави і права Нпвого часу_______

покладені ідеї Руссо і Монтеск'е, принципи, що дістали обгрунтування і розвиток у процесі буржуазної революції. Широко використовувалось і римське право з його докладною розробкою поняття приватної власності.

Центральне місце у французькому цивільному праві посідав інститут приватної власності, який визначав природу і зміст усього права в цілому. За часів революції відбувалася докорінна ломка феодальних відносин і передусім феодальної земельної власності з її ієрархічною структурою, становими привілеями, різного роду обмеженнями, утверджувалася «чиста» буржуазна приватна власність на землю.

Установчі збори ще в 1789 році проголосили ліквідацію феодальних повинностей селянства на основі викупу. Законодавчі збори своїм декретом від 25 серпня 1792 року оголосили землю вільною від феодальних повинностей, якщо сеньйор документально не доведе протилежного. Але остаточно феодальна земельна власність була скасована в період якобінської диктатури. Поділ общинних земель, закріплення наділів, одержаних селянами в приватну власність, повне скасування без викупу всіх феодальних повинностей — все це привело до утворення класу дрібновласницького вільного селянства, яке становило на той час основу буржуазного ладу. Збереглось і набрало подальшого розвитку і велике володіння капіталістичного типу. Таким чином, земля стала вільною від феодальних обмежень. Кожен мав змогу купити її, продати, подарувати тощо.

Рішуче встановлювалася буржуазна приватна власність і в промисловості. Декретом від 16 лютого 1791 року був ліквідований цеховий устрій, а також скасовані королівські монополії, урядова регламентація промисловості і торгівлі. Щоб займатися підприємницькою діяльністю, тепер досить було придбати податковий патент і сплатити перший внесок. Ніяких станових обмежень більше не існувало, кожен мав право «займатися торгівлею або промислом, який вважатиме для себе придатним», — було сказано в законі від 2 березня 1791 року. Розвиткові торгівлі сприяли також запровадження єдиної для всієї Франції системи мір і ваги, скасування внутрішніх митних оплат.

Так дістало визнання і повністю утвердилося буржуазне право приватної власності. Все цс давало змогу сформулювати його загальне визначення. «Оскільки власність є право недоторканне і священне, — підкреслювалося в статті 17 Декларації прав людини і громадянина 1789 року, — ніхто не може бути позбавлений її інакше як у разі установленої законом незаперечної суспільної потреби і за умо-

288

Гтвикюк гіурлт'аніої іїсржпки до почаїчгу XX століття

Розділ II

ті справедливого і попереднього відшкодування». Зміст цього «священного і недоторканного» права розкривала якобінська Декларація 1793 року: «Право власності полягає в можливості, що належить кожному громадянину, користуватися і розпоряджатися на власний розсуд своїм майном, своїми прибутками, здобутками своєї праці і свого промислу» (ст. 16).

Своє класичне відображення всі ці зміни знайшли в Цивільному кодексі Наполеона 1804 року.

Основні принципи буржуазного цивільного права закріплювалися в найважливіших законодавчих актах французької революції — Деклараціях прав людини і громадянина 1789 і 1793 років та різного роду декретах революції. Характерно, що вже з перших днів революції кодифікацію цивільного права розглядали як невідкладне завдання. Ще в 1790 році Установчі збори прийняли постанову про необхідність розробки цивільного кодексу, який повинен був складатися із законів простих, ясних, таких, що відповідають Конституції. Про необхідність термінової розробки кодексу цивільних законів, «загальних для всього королівства», було сказано в Конституції 1791 року. Слідом за цим Законодавчі збори запропонували громадянам передавати свої пропозиції щодо розробки Цивільного кодексу. Два проекти кодексу розглядав у 1793 році якобінський Конвент: перший з них складався з 695 статей, другий включав двісті дев'яносто сім. Ще один проект Цивільного кодексу був розроблений Директорією, однак і він не був реалізований.

Завдання створення зводу буржуазного цивільного права у Франції вирішив Наполеон. У 1800 році була призначена спеціальна комісія з відомих французьких юристів для розробки проекту кодексу. Підготовлений проект було розіслано вищим судам Франції, які дали про нього позитивний відгук. Після цього проект розглядався Державною радою, Трибунатом та Законодавчим корпусом. Нарешті 1804 року Цивільний кодекс Франції був прийнятий.

Кодекс закріпив найважливіші завоювання Французької буржуазної революції, забезпечив захист приватної власності, інтересів буржуазії. Це був класичний кодекс буржуазного цивільного права. Він відрізнявся стрункістю викладу, точністю і стислістю юридичних формулювань, чіткістю трактування основних інститутів цивільного права.

Кодекс Наполеона, як він став називатися, було запроваджено в завойованих Францією країнах: Голландії, Бадені, Ганновері, Італії та іи. Його вплив позначився на цивільному праві Румунії, Греції,

Частина третя

Історія дерлсави і права Нового часу

Розділ II

Болівії, Гаїті, Домініканської Республіки та багатьох інших країн. Дуже сприяла популярності кодексу його чітка і ясна мова, досконала юридична техніка.

Французький Цивільний кодекс 1804 року складався з трьох книг (2281 стаття), що відображало схему побудови інституцій римського права: особи, речі, зобов'язання. Така структура кодексу в буржуазному цивільному праві отримала назву інституційної.

Перша книга («Про особи») була присвячена насамперед визначенню юридичного статусу фізичної особи. Виходячи з таких загальних принципів буржуазного права, як рівність і свобода, Цивільний кодекс стверджував, що «кожен француз має цивільні права» (ст. 8) і що здійснення цивільних прав не залежить від якості громадянина (ст. 7). Ці положення означали, що цивільна правоздатність розпочинається з моменту народження людини і триває до самої її смерті. Позбавити громадянина правоздатності можна було лише через присудження його до громадянської смерті. Дієздатність надавалася з двадцяти одного року, коли людина визнавалася повнолітньою (ст. 388).

Характерною рисою Цивільного кодексу 1804 року була відсутність у ньому поняття юридичної особи. Пояснювалося це побоюваннями, що під виглядом юридичної особи зможуть відроджуватися цехові та інші феодальні корпорації,

У першій книзі були також закріплені основні принципи сімейного права. Слід мати на увазі, що революційне законодавство внесло серйозні зміни в сімейне право. Головне нововведення полягало в тому, що була скасована чинність канонічного права. Віднині визнавався тільки цивільний шлюб. Обмежена була влада батьків над неповнолітніми дітьми. Революція дозволила розірвання шлюбу шляхом розлучення. Були встановлені мотиви, за якими воно визнавалося можливим, у тому числі й за згодою подружжя.

Однак після революції деякі норми про шлюб та сім'ю були переглянуті. Так, Цивільний кодекс 1804 року значно обмежив можливість розірвання шлюбу, відновив до певної міри і без того значну владу глави сім'ї. Так, відповідно до статті 213 Кодексу Наполеона «чоловік повинен був виявляти покровительство своїй дружині, дружина— послушність чоловіку».

Дуже обмеженими були права заміжньої жінки, їй заборонялося без згоди чоловіка виступати в суді (ст. 215), дарувати, купувати, продавати майно (ст. 217). Дружині належало жити разом з чоловіком і йти за ним усюди, де б він не перебував.

290

Друга книга («Про майно і різні видозмінювання власності») була присвячена основному і найбільш важливому інституту буржуазного цивільного права — праву власності.

Кодекс Наполеона дав класичне визначення права приватної власності: «Власність є право користуватися і розпоряджатися речами найбільш абсолютним способом» (ст. 544)'' «власність на річ як рухому, так і нерухому дає право на все, що ця річ утворює, і на те, що природно або штучно поєднується з нею як належне» (ст. 546). Особлива перевага надавалася власнику землі, бо «власність на землю включає власність на те, що зверху, і на те, що знизу» (ст. 552).

Так остаточно було сформульоване у французькому цивільному праві єдине поняття «чистої», необмеженої приватної власності, вільної від усіх феодальних обмежень.

Третя книга («Про різні способи, якими набувається власність») визначала основні принципи іншого важливого для буржуазії інституту цивільного права — права зобов'язання. Замість нерівності та односторонніх привілеїв феодального договірного права були проголошені «свобода договору» і «рівність сторін у договорі». Це означало, що договір віднині установлюється вільним погодженням сторін і що сторони в договорі мають рівні права і обов'язки. При цьому закон формально надавав рівні права як капіталісту, так і робітнику, котрий до нього наймався. Але їх фактична нерівність дозволяла капіталісту односторонньо диктувати умови договору і допо.внювала-ся юридичною перевагою підприємця. «Хазяїну вірять, — було сказано в Кодексі Наполеона, — щодо його тверджень: про розмір оплати, про сплату винагороди за минулий рік» та ін. (ст. 1781). Все це якнайкраще відповідало інтересам буржуазії. Закріплювалася сувора обов'язковість договору для сторін, що його уклали. «Угоди, які були законно укладені, мають чинність закону для тих, хто їх уклав», — записано в статті 1134 Цивільного кодексу.

Багато нового було і в спадковому праві. Основні положення феодального права спадкування, які стосувалися дворянства, були скасовані декретом від 15 березня 1790 року. Потім скасували право старшинства і нерівність часток при спадкоємстві для всіх громадян. Якобінські декрети 1793 року установили черговість спадкоємців за законом. У заповіті можна було розпорядитися лише '/к> частиною свого майна. Такі обмеження повинні були стати на перешкоді концентрації власності в одних руках. Якраз з цією метою розширювався круг спадкоємців, встановлювалася рівність частин і т.ін. У дано-

291

10*

т

Частина третя

Історія держави і права ____Нового часу____

му разі Кодекс 1804 року вносив деякі зміни в спадкове право, яке склалося в період революції. Були значно розширені межі заповідальної свободи при збереженні обов'язкової частки спадщини за низхідними спадкоємцями. Заповідач мав змогу тепер розпорядитися від '/< до 'А частини свого майна залежно від кількості його законних дітей. Водночас Кодекс Наполеона закріпляв суто буржуазний принцип єдності спадкової маси: ніякий вид власності не має привілеїв перед іншими (ст. 732).

У 1807 році був прийнятий спеціальний Торговий кодекс Франції, який регулював такі важливі для буржуазії правовідносини, як комерційна діяльність, торгова біржа, морська торгівля тощо. Таким чином, Торговий кодекс 1807 року доповнював Цивільний кодекс Наполеона положеннями про юридичні дії, що провадилися комерсантами.

Торговий кодекс складався з чотирьох книг. Перша книга містила загальні положення, які мали відношення до комерсантів — осіб, котрі складали «торговельні акти в порядку здійснення своїх звичайних занять». Друга книга була присвячена питанням міжнародної і морської торгівлі, третя — банкрутствам, четверта — торговій юрисдикції.

Торговий кодекс у багатьох відношеннях поступався Цивільному кодексу Франції. Він значною мірою спирався на норми дореволюційного права, мав деякі прогалини. Через це протягом XIX століття Торговий кодекс доповнювався новими торгово-промисловими законами. В 1838 році був прийнятий спеціальний закон, присвячений процедурі банкрутства, в 1844 році — закон про патенти на винаходи, в 1852 і в 1862 роках — закони про реорганізацію банківських установ.

Під впливом Торгового кодексу Франції було проведено кодифікацію торгового права в інших країнах континентальної системи.

Розвиток буржуазного цивільного права в Німеччині. Цей

розвиток був досить своєрідним. В умовах збереження в XIX столітті економічної, політичної і правової роздробленості питання про загальне для всієї Німеччини законодавство, про розробку єдиного для країни права, яке б могло врахувати і відобразити інтереси буржуазії, стояло дуже гостро. Це повною мірою стосувалося цивільного права Німеччини.

У сфері цивільного права політична роздробленість, що тривала аж до 1871 року, зумовлювала правову роз'єднаність, бо в німецьких державах діяли різні джерела права, різні правові системи. Своє

Розпиток бурлісу'п'їчоі держави до початку XX століття

\

Розділ II

право мали не тільки окремі держави, але навіть землі, провінції, міста, села. Крім того, місцеве «партикулярне» право окремих німецьких держав, у свою чергу, було роз'єднаним, суперечливим, феодальним у своїй основі. Наприклад у Саксонії до середини XIX століття продовжували діяти середньовічні збірники права, такі як «Саксонське зерцало», «Магдебурзький збірник» і т.ін.

Єдиними для всієї Німеччини були норми римського права. З розвитком капіталізму його намагаються пристосувати до нових потреб. Але використовувалося воно досить рідко, лише в тих випадках, коли повністю був відсутній відповідний цивільний закон. Загальним для Німеччини було і канонічне право, однак на його основі вирішувалися окремі питання, зв'язані з майновими відносинами.

У деяких німецьких державах робилися спроби кодифікації цивільного права — у Баварії, Саксонії. Пруссії, Австрії. Однак прийняті тут кодекси дуже різко відрізнялися від Кодексу Наполеона. Вони захищали кріпосництво, зберігали феодальну залежність селянства, цеховий устрій, закріплювали відверто феодальні положення про «підвладних сільських обивателів», «панів і слуг» і т.ін.

Яскравим прикладом такого поєднання феодальних і буржуазних підходів може бути Австрійське цивільне уложення 1811 року. Воно містило в собі численні норми, які носили, по суті, буржуазний характер. Але одночасно тут передбачався суто феодальний поділ права власності на повний і неповний, а власників — на верховного і підлеглого, йшлося про спадкову оренду, про спадкове оброчне утримування, про встановлення невідчужуваного родинного майна і т.д. В цілому ж Австрійське цивільне уложення було кроком уперед в розвитку буржуазного цивільного права в Німеччині.

Значним пам'ятником цивільного.права в Німеччині середини XIX століття стало Саксонське цивільне уложення 1863 року. Це була спроба, як пояснювали його укладачі, використати в інтересах німецької буржуазії римське право. Саксонське уложення було побудоване відповідно до пандектної системи, а тому поділялося на п'ять частин. Відкривалося воно загальною частиною, потім йшли розділи, присвячені основним правовим інститутам: речеве право, право зобов'язань (право вимагань), сімейне право, спадкове право. Уложення мало значні недоліки, нагадуючи скоріше підручник римського пандектного права, ніж законодавчий акт.

Німецьке цивільне уложення 1900року. Буржуазія ще до 1871 року вимагала загальнонімецької кодифікації цивільного права. І хоч фео-

292

293

Частина третя

Історія держави і права ____Нового часу____

Розвиток буржуазної держави \ до початку XX століття____\

Розділ II

дальні сили чинили опір, розвиток йшов саме в цьому напрямі. У 1848 році був запроваджений єдиний для всієї Німеччини вексельний статут, що значно полегшило торговельні і грошові операції. У 1861 році Союзний сейм приймає Торговий кодекс, де дістали втілення окремі буржуазні вимоги щодо регулювання торговельних операцій.

Але лише після 1871 року, коли Бісмарк об'єднав Німеччину «за-З лізом і кров'ю», було розв'язане завдання кодифікації німецького цивільного права виданням так званого Німецького цивільного уложен- ] ня — Цивільного кодексу Німеччини. Процес створення Уложенняі був дуже складним і довгим. В 1873 році було прийнято поправку до І конституції Німецької імперії, яка віднесла цивільне законодавство^ до компетенції імперії. Відповідно до цього рейхстагом була призна- і чена комісія у складі юристів-теоретиків для розробки проекту Ци--і вільного кодексу. Перший проект цивільного уложення, який разом; з пояснювальною запискою склав п'ять томів, був відхилений. У 1890 році було створено нову комісію. Другий проект був прийнятий і затверджений рейхстагом у 1896 році. Однак Німецьке цивільне уложення набрало чинності тільки 1 січня 1900 року.

Німецьке цивільне уложення — одна з найважливіших кодифі- • кацій XIX століття. Разом з тим Уложення має кілька серйозних особ- ї ливостей.

По-перше, воно видане в Німеччині, де буржуазія уклала союз з юнкерством, старими феодальними силами. Тому Німецьке цивільне уложення є буржуазним у своїй основі, але зберігає феодальне І землеволодіння і деякі пережитки кріпосницьких порядків.

По-друге, Німецьке цивільне уложення становить кодифікацію періоду переходу до імперіалізму. Воно акумулювало нові і характерні для епохи індустріального капіталізму тенденції в розвитку буржуазного цивільного права в цілому. У зв'язку з цим багато питань вирішується вже не так, як у Кодексі Наполеона, коли буржуазія, йдучи до влади, тільки встановлювала своє панування.

По-третє, час видання Цивільного уложення належить до періоду загострення соціальних конфліктів, протистояння буржуазії і робітничого класу. Через це автори Уложення не ставили собі за мету зробити цей кодекс доступним для широких народних мас.

Кодекс розраховувався винятково на фахівця-юриста. Викладений він важкою мовою, рясніє спеціальною термінологією, в ньому велика кількість різного роду посилань. Цим пояснюються і невизначеність формулювань, можливості для якнайширшого судового

294

розсуду в тлумаченні і застосуванні параграфів Уложення, наявність положень, які можна було розуміти по-різному, так званих «каучукових» норм.

Німецьке цивільне уложення було побудоване за пандектною системою: загальна частина, право зобов'язань, речеве право, сімейне право і спадкове право. Таким чином, Уложення складалося з п'яти книг, розбитих на 2385 параграфів.

Відрізнялося Німецьке цивільне уложення від Кодексу Наполеона і змістом. У ньому (книга 1. Загальна частина) дістає повне визнання юридична особа, якої не знав Французький цивільний кодекс. Шістдесят дев'ять параграфів Уложення докладно регламентували права і обов'язки різних видів юридичної особи.

Відповідно до Уложення товариство, що не має господарської мети, отримує цивільну правоздатність через внесення запису в спеціальний реєстр при суді. Товариства, які ставлять перед собою господарську мету, отримують правоздатність внаслідок урядового дозволу, який надається окремими німецькими державами •і— членами Союзу. В Уложенні визначалися устрій товариства, роль його статуту, функції правління і т.ін. Передбачалося позбавлення товариства правоздатності, якщо внаслідок протизаконної постанови загальних зборів або протизаконної діяльності правління виникає погроза «громадським інтересам» (§ 43).

Друга книга, присвячена праву зобов'язань, найбільше містить так званих каучукових норм, які надавали дуже великі можливості для судового розсуду. Визнавалася, наприклад, недійсною «угода, що порушує добрі звичаї» (§ 138), суддям дозволялося тлумачити Договори, як того потребують «сумління» і «звичаї обороту» (§ 157) та ін. Такі невизначені критерії дозволяли максимально враховувати інтереси панівних класів.

Третя книга Уложення дає дещо інше, ніж у Кодексі Напояеона, визначення права власності. Кодекс намагається задовольнити як інтереси феодальних власників, коли дозволяє збереження ленів, спадкові оренди та інше, так і інтереси капіталістичних монополій, коли обмежує дрібного власника. Так, згідно з Уложенням власник земельної ділянки «не може заборонити проникання до нього з іншої ділянки газу, пару, запаху, диму, тепла, шуму, якщо таке діяння не заважає йому або заважає незначною мірою користуватися своєю ділянкою» (§ 906). Все це змушувало власника землі зазнавати певних незруч-ностей (газ, дим, двигтіння грунту, а також подібні до цього явища,

295

т

Частина третя

Історія держави і права ______Нового часу______

пов'язані з роботою промислових підприємств, залізниць і т.д.)- Не можна було протестувати проти польотів над земельною ділянкою, проти того, що хтось копає під нею, коли це не заважає нормальному ходові польових робіт. Багато уваги приділяло Уложення сервітутам (правам на чужу річ), докладно розробляло інститут володіння.

Нові моменти виникли і в сімейному праві. Так, у четвертій книзі закріплювався принцип верховенства чоловіка в родині. Проте Уложення дещо поліпшило становище одруженої жінки: вона дістала дозвіл розпоряджатися своїм майном, займатися своєю професійною діяльністю, з дозволу чоловіка жити окремо. Пояснювалися ці нововведення тим, що жінка почала відігравати тепер велику роль у капіталістичному виробництві, — адже власники підприємств були зацікавлені в дешевій жіночій праці.

П'ята книга трактувала норми спадкового права. Спадкування за законом відбувалось по черзі за ступенем спорідненості. Якщо був заповіт, залишалась обов'язкова частка для спадкоємців за законом.

Кодифікація цивільного права сприяла оновленню торгового законодавства. Наприкінці XIX століття було прийняте нове Торгове уложення 1897року. Воно включало чотири розділи: про купецький стан, про торговельні товариства і негласні об'єднання, про торговельні угоди, про морську торгівлю.

Особливості цивільного права Японії. В умовах швидкого розвитку капіталістичних відносин під впливом французького і .німецького , цивільного права в 1890 році почалася розробка японського цивільного кодексу. В 1898 році Звід цивільних законів Японії набрав чинності. Він складався з п'яти книг і налічував 1044 статті. Побудований Цивільний кодекс Японії за пандектною системою: загальна частина, ре-чеве право, право зобов'язань, сімейне право, спадкове право.

Деякі юридичні конструкції Зводу цивільних законів Японії були запозичені з Цивільного кодексу Наполеона. В той же час за прикладом Німецького цивільного уложення кодекс Японії визнавав юридичні особи, вводив обмеження прав земельних власників на користь промисловців. Відомі були японському Кодексу і «каучукові» формулювання.

Звід цивільних законів мав велике значення для розвитку економіки Японії на капіталістичній основі, закріплював найважливіші принципи буржуазного цивільного права: непорушність приватної власності, свободу договору, формальну рівність осіб і т.д. Однак Цивільний кодекс Японії зберігав деякі традиційні норми щодо, зокрема, сімейного права, становища жінки тощо.

296

Розвиток буржуазної держааи до початку XX століття

\

Розділ II

Структура цивільних кодексів Франції, Німеччини і Японії

ФРАНЦУЗЬКИЙ цивільний кодекс 1804 року 3 книги 2281 стаття НІМЕЦЬКЕ цивільне уложення 1 900 року 5 книг V 2385 параграфів Звід цивільних законів ЯПОНІЇ 1898 року 5 книг 1044 статті

1 . Про особи 2. Про майно і різні видозмінювання власності 3. Про різні способи, якими набуваеться власність 1 . Загальна частина 2. Право зобов'язань 3. Речеве право 4. Сімейне право 5. Спадкове право 1 . Загальна частина 2. Речеве право 3. Право зобов'язань 4. Сімейне право 5. Спадкове право

У 1899 році в Японії був прийнятий Торговий кодекс, який складався з чотирьох книг, присвячених загальним питанням торгівлі, торговельним товариствам, торговим угодам і морській торгівлі.

Кримінальне право

Для континентальної системи характерними були радикальні зміни в кримінальному праві, рішуча його перебудова в інтересах буржуазії.

Розвиток кримінального права у Франції. Французька буржуазна революція рішуче ламала численні феодальні установлення і звичаї щодо злочинів і покарань. Руйнувалася стара система феодального права, створювалося нове буржуазне кримінальне право. Його мета — захистити основи буржуазного ладу як від реставраторських поривань феодальної реакції, так і від натиску народних мас.

Основні принципи буржуазного кримінального права були зафіксовані подібно до цивільного права також у Декларації прав людини і громадянина 1789 року. «Ніхто не може бути обвинуваченим, затриманим або ув'язненим інакше як у випадках, передбачених законом», — було сказано в статті 7. Це положення Декларації було спрямоване проти свавілля феодальної юстиції. Воно утверджувало найважливіший принцип буржуазної законності: нема злочину і нема покарання без зазначення про це в законі. Встановлювалося також правило, за яким закон зворотної сили не має (ст. 8). На кримінальне право поширювалось і загальне положення про рівність усіх громадян перед законом.

297

Частина третя

Історія держави і права ____Нового часу______

Розвиток буржуазної держави \ до початку XX століття____\

Розділ II

Все це означало відмову від принципів кримінального права феодального періоду, було значним кроком уперед. Однак дуже скоро з'ясувалося, що всі ці гарантії буржуазія зовсім не збиралася поширювати на народні маси. У 1789 році Установчі збори приймають Закон проти стовпищ, який установлював суворі кримінальні покарання (аж до страти) до осіб, що брали активну участь у масових народних виступах. У 1791 році було видано Закон Ле-Шапельє, який позбавляв робітників права спільно боротися за підвищення свого заробітку, провадити страйки. Винним загрожував значний грошовий штраф або тюремне ув'язнення.

Роялістські заколоти і розширення іноземної інтервенції на другому етапі революції змусили Конвент вжити заходів до придушення контрреволюції. Для цього був створений Надзвичайний кримінальний трибунал, а декретом від 19 березня 1793 року «Про покарання заколотників» усі відверті вороги республіки оголошувалися поза законом.

Ще більш рішучих заходів вжили якобінці. Видання 17 вересня 1793 року декрету «Про підозрілих», реорганізація Революційного трибуналу, покликаного судити «ворогів народу», — все це допомогло якобінцям захистити революцію від феодальної реакції.

Подібно до розвитку цивільного законодавства буржуазія прагнула також провести кодифікацію і кримінального права. Це завдання було реалізоване Установчими зборами, які прийняли в. 1781 році Кримінальний кодекс. Він базувався на принципах Декларації прав людини і громадянина 1789 року: нема злочину, не зазначеного в законі, формальна рівність громадян перед кримінальним судом, відповідність покарання тяжкості вчиненого злочину і т.д.

Кримінальний кодекс 1791 року мав просту і чітку систему і складався з двох частин. У першій частині («Про покарання») подавалася регламентація покарань, які повинні були призначатися тільки на основі закону. Автори Кодексу виключили з нього такі злочини, як єресь, чарування тощо, відмовилися від кваліфікованої смертної кари і калічних покарань. Однак і після цього покарання залишалися досить суворими. Смертна кара передбачалася більш ніж у сорока випадках. У другій частині Кримінального кодексу («Про злочини») давався перелік вчинків, які розглядалися як злочини.

Усі злочини за Кодексом розділялися на дві групи: злочини проти публічних інтересів і злочини проти приватних осіб. Останні в свою чергу поділялися на злочини проти особи і злочини проти влас-

ності. Захисту приватної власності Кримінальний кодекс 1791 року приділяв особливу увагу: їй було присвячено сорок вісім зі ста двадцяти п'яти його статей.

Своєрідністю Кодексу була абсолютна визначеність санкцій: кожному злочину відповідало строго фіксоване покарання. Така система виключала будь-яку сваволю суду у виборі міри покарання.

Підсумок розвиткові кримінального законодавства французької буржуазної революції підбив Кримінальний кодекс 1810 року. У ньому дістали відображення і закріплення принципи буржуазної законності, що вже установилися. Певною мірою було переглянуте революційне законодавство. Кодекс 1810 року забезпечував послідовний, неухильний захист капіталістичної власності, експлуатації і буржуазної держави. Жорстокі покарання встановлювалися за посягання на приватну власність, за порушення прав власника. Суворо переслідувалися державні злочини, кара чекала за найменшу непокірність властям.

Структура Кримінального кодексу 1810 року була більш складною, хоча в цілому дотримувалася побудови Кримінального кодексу 1791 року. Складався Кодекс 1810 року з чотирьох книг. Перша і друга книги були присвячені загальним питанням покарань, їх видам, кримінальній відповідальності, тобто основним поняттям і принципам кримінального права. Третя книга давала конкретний перелік кримінальних діянь і визначала в кожному окремому випадку вид і міру покарання. І нарешті, четверта книга була присвячена поліцейським порушенням і покаранням.

Кодекс вводив тричленну класифікацію кримінальних діянь, які залежно від характеру покарання розділялися на три групи. До першої належали найтяжчі діяння — злочини, які каралися болісними або ганебними покараннями. Другу групу складали провини, які каралися виправними заходами. Для третьої групи — поліцейських порушень, були передбачені покарання поліцейського характеру.

Покараннями болісними та ганебними Кримінальний кодекс вважав смертну кару, каторжні роботи, депортацію—довічне заслання в одну з французьких колоній, гамівний дім. У деяких випадках ще додатково призначалися таврування і загальна конфіскація. До покарань ганебних належали виставляння біля ганебного стовпа, вигнання, громадська деградація — усунення від усіх публічних посад і служб та позбавлення багатьох цивільних прав. Виправними покараннями були тюремне ув'язнення, штраф та ін. Поліцейськими покараннями могли стати короткострокове ув'язнення, штраф, конфіскація певних предметів.

298

299

т

Частина третя

ія оі.ржаеіі і и/>аии Нокі>го ЧІЛ І'

Види покарання ча Кримінальним кодексом Франції 1810 року

ПОКАРАННЯ ПОКАРАННЯ ПОКАРАННЯ ПОКАРАННЯ ,

болісні і ганебні ганебні виправні ПОЛІЦеЙСЬКІ !-

Смерть Виставляння біля Тюремне ув'яз- Тюремне ув'яз- 1

ганебного стовпа нення на строк нення на строк Й

Каторжні роботи в ошийнику від одного до І|

довічні Тимчасове по- П'ЯТИ ДНІВ II;

Вигнання збавлення деяких її

Депортація прав політичних, Грошовий штраф т

Каторжні роботи Громадська деградація громадянських або сімейних ВІД ОДНОГО ДО 15 1: франків ||

строкові йї

Штраф Конфіскація пев- ||

Гамівний дім них предметів, на 1

які накладено 1

арешт 1

Кримінальний кодекс Франції 1810 року мав велике прогресивне значення. Він грунтувався на буржуазному принципі рівності всіх громадян перед законом, закріпляв основні положення буржуазної законності.

Позитивною якістю Кодексу була ясність, точність і виразність його формулювань. Вплив Кодексу 1810 року позначився на розвитку кримінального права в Іспанії, Бразилії, Швейцарії, Бельгії і т.д.

Кримінальне право Німецької імперії. Розвиток кримінального законодавства в Німеччині відбувався досить своєрідно. Вже в першій половині XIX століття були прийняті Кримінальні кодекси в Баварії і Саксонії. У 1851 році з'явилося кримінальне уложення в Пруссії. Всі ці кодифікації зазнали значного впливу з боку французького Кримінального кодексу 1810 року. У 1869 році з'явилося Кримінальне уложення Північно-Німецького союзу. У травні 1871 року Уложення Північно-Німсцького союзу після незначних змін перетворилося на загальнонімецьке Кримінальне уложення. Харакіерною для нього були наявність широких, неясно сформульованих складів злочину і значне посилення репресій за політичні злочини. Страті або тюремному ув'язненню підлягали винні у «верховній і земській зраді», в образі імператора або місцевих монархів, у вчиненні опору владі і т.ін.

За своєю структурою і змістом Кримінальне уложення Німецької імперії нагадувало Кримінальний кодекс Франції 1810 року, який свого часу став зразком для Кримінального кодексу Пруссії 1851 року. Уложення 1871 року складалося з трьох частин. Перші дві частини

300

Розвиток буржуазної

до початку XX століття

л

Розділ II

були присвячені загальним питанням кримінального права: розмежуванню злочинів, провин і поліцейських порушень, кримінальній відповідальності, принципам покарання і т.д. Третя частина розглядала конкретні види злочинів і покарань.

Передбачалися в Кримінальному уложенні такі види покарань: смертна кара, тюремне ув'язнення, поміщення до фортеці, ув'язнення в робітному домі (довічне або строкове), арешт, обмеження в правах, штраф.

На доповнення до Уложення 1871 року видавалися кримінальні закони. Так, Бісмарк, стурбований розвитком революційного руху в Німеччині, домігся у 1878 році від рейхстагу прийняття виняткового закону проти соціалістів. Адміністративним і поліцейським органам були надані широкі можливості для розправи з соціалістичними організаціями. «Підлягають забороні, — було сказано в законі, — товариства, які мають на меті повалення існуючого державного або суспільного ладу з допомогою соціал-демократичної або комуністичної діяльності» (§ 1). На цій основі заборонялися збори соціалістичних організацій, друкування їхніх газет і т.ін. Уряд діставав право в будь-який час вводити на строк не більше одного року «малий стан облоги», розправлятися без суду з учасниками «робітничого руху» (§ 28).

Розвиток кримінального права Японії. Перший кримінальний кодекс Японії, побудований за французьким зразком, був прийнятий у 1880 році. Його укладачем був французький юрист Г. Буассонад. З прийняттям Кримінального кодексу в законодавчу і судову практику Японії вводилися основні принципи буржуазного кримінального права, скасовувалися найбільш варварські покарання (спалювання, розпилювання і т.д.).

Кримінальний кодекс 1880 року включав 440 статей. Перша книга Кодексу трактувала загальні питання, друга — злочини і провини проти публічних благ, третя — злочини і провини проти особи і приватної власності, четверта — порушення.

Система покарань була проникнута духом залякування і відплати. У двадцяти випадках (за політичні злочини, убивство, підпали і т.д.) передбачалася смертна кара. Покарання у вигляді позбавлення волі злочинці відбували або в каторжних, або у звичайних тюрмах.

Японська бюрократія зустріла Кримінальний кодекс 1880 року з незадоволенням. Це пояснювалося тим, що його статті якоюсь мірою стримували свавілля японських судів, прокуратури і поліції. Тому в

ЗОЇ

Частина третя

_ Історія держави і права Нового часу____

1907 році приймається новий Кримінальний кодекс. У його основу було покладено кримінальне право Німецької імперії, яке відрізнялося казуїстичністю і жорстокістю покарань.