Глава VIII колоніальні імперії

Великі географічні відкриття XV століття поклали початок гострій боротьбі європейських держав за нові невідомі землі. Першими на

270

Розвиток буржуазної держави \ до початку XX століття___ \

Розділ II

шлях загарбання далеких земель вступили Іспанія і Португалія і деякий час безроздільно панували на морях і океанах. Але поступово й інші держави Європи починають провадити політику колоніальних захватів. Боротьба між ними за нові володіння особливо загострилась у XVIII столітті, коли була підірвана колоніальна монополія Іспанії та Португалії і на перше місце серед держав-колонізаторів вийшли Англія, Франція і Голландія.

Британська колоніальна імперія. Спочатку Англія проводила лише розвідку заморських територій, дозволяючи своїм піратам (Рейлі, Дрейку) нападати на іспанські і португальські кораблі і грабувати їх. У XVII столітті в боротьбу вступають англійські торговельні компанії, а Ост-Індська компанія отримує Хартію на монопольну торгівлю з Індією.

Англійці проникають у Північну Америку, ведуть боротьбу з Францією у Вест-Індії. У XIX столітті Англія захоплює Індію, починає війну проти Афганістану і Китаю, вторгається в Ефіопію, Бірму. На кінець XIX століття Англія стає найбільшою колоніальною імперією світу, її володіння можна знайти на всіх материках: в Америці — Канада, в Африці — Нігерія, Гана, Кенія, Родезія та ін., в Азії—Індія, Бірма, Цейлон, Малайя, в Європі — Ірландія, Гібралтар, Мальта, а також Австралія, Нова Зеландія і численні острова в морях і океанах. А це означало, що на землях Британської колоніальної імперії проживала одна п'ята усього населення земної кулі.

Щоб утримувати колоніальні володіння в покорі, застосовувалося відверте насильство. Але загострення національно-визвольної боротьби, досвід війни за незалежність у Північній Америці змусили метрополію шукати більш ефективних форм управління колоніями.

Слід визнати, що англійська промислова буржуазія створила досить гнучку систему управління, побудовану на принципі «розділяй і пануй», яка дозволяла підтримувати колоніальний режим. Опір місцевого населення придушувався, знищувалися цілі племена (плем'я коса — в Південній Америці, маорі — в Новій Зеландії), і робилося це часто «чужими руками» (німецькі солдати в Північній Америці, сипаї в Індії).

Законодавча влада в Британській колоніальній імперії належала парламенту, а також уряду, який міг видавати нормативні акти для колоній у вигляді «наказів короля у Раді». В 1768 році з'явилася спеціальна посада державного секретаря у справах колоній, а 1854 року було створено міністерство колоній. Вищою апеляційною інстанцією

271

Частина третя

Історія держави і права ______Нового часу____

для судових установ колоній був Судовий комітет Таємної ради Великобританії.

Організація колоніального управління визначалася поділом британських колоній на «завойовані» і «переселенські». Перші з них були зовсім позбавлені політичної автономії. На чолі таких колоній стояли генерал-губернатори або губернатори, які управляли колоніями від імені корони. Тут панували британські чиновники, поліція, судді. Місцеве населення не брало участі в управлінні. В деяких «завойованих» колоніях створювалися представницькі органи як дорадчі установи при генерал-губернаторі.

Такими колоніями були африканські володіння — Нігерія, Кенія, Золотий Берег та ін.

Певна своєрідність в управлінні була притаманна Індії, яку Англія загарбала в XVIII столітті. До 1773 року необмеженим господарем англійських володінь в Індії була Ост-Індська компанія. Однак наприкінці XVIII століття над колонією встановлюється контроль парламенту Англії, а надалі в Індію призначається генерал-губернатор. За Актом 1784 року управління Індією було поділено між Секретним комітетом Ост-Індської компанії і Контрольною радою англійського уряду. Поступово створюються адміністративно-податковий і поліцейський апарат колонізаторів, судова система, військові сили, до складу яких включали підрозділи з корінних мешканців Індії.

Повстання в 1857 році сипаїв — індійських солдатів, які перебували на англійській службі, примусило британський уряд змінити систему управління Індією. Влада Ост-Індської компанії була ліквідована. Главою індійської адміністрації був проголошений генерал-губернатор (віце-король), який був підпорядкований спеціально створеному міністерству у справах Індії. У 1877 році англійську королеву Вікторію урочисто проголосили імператрицею Індії. Таким чином, управління повністю опинилося в руках англійців, місцеве населення ніякої участі в ньому не браіо.

Інша система управління склалася в колоніях, де переважною частиною населення були переселенці з самої Англії та інших європейських країн. Такими були північноамериканські колонії, Австралія, Нова Зеландія. З самого початку вони перебували в більш сприятливих умовах, і тут поступово утворився режим адміністративної, а з часом і політичної автономії.

У середині XVIII століття в таких колоніях почалося створення представницьких органів самоврядування. Однак колоніальні парла-

272

Розвиток буржуазної дерлсаки

до початку XX сто.іітпія __ \____

Розділ II

менти були обмежені у своїх правах, бо вища законодавча, виконавча і судова влада залишалась у британських генерал-губернаторів. Першою з переселенських колоній дістає фактичне самоврядування Канада, в окремих провінціях якої з'являється інститут відповідального уряду. Якщо колоніальний парламент виносив вотум недовіри колоніальному уряду, роль якого виконувала Рада при губернаторі, то уряд міг бути розпущеним. Поступово представницьке правління з відповідальними міністерствами набувають і інші переселенські колонії.

.Для всіх цих колоній дуже важливе значення мав виданий 1865 року Акт РІро дійсність колоніальних законів. Відповідно до нього акти законодавчих органів переселенських колоній можна було визнати недійсними тільки в тому разі, коли вони якось суперечили актам британського парламенту, що стосувалися цієї колонії. Крім цього, законодавчі органи колоній одержали право засновувати судові органи і видавати акти, які регулювали їх діяльність.

У 1867 році британський парламент прийняв Акт про Британську Північну Америку, який став Конституцією Канади. Самоврядування Канади втілювало основні риси англійської конституційної практики: двопалатний парламент, відповідальний уряд, прем'єр-міністр. Главою Канади проголошувався король Англії, якого репрезентував генерал-губернатор з дуже широкими правами.

В акті 1867 року Канада була названа домініоном. Надалі таким терміном почали називати колонії, які мали право на самоврядування, а Конституція Канади стала зразком наступних конституцій британських домініонів.

Наприкінці XIX століття Англія вимушена була погодитися на об'єднання кількох розрізнених австралійських колоній у федеративний союз. Конституція Австралійського союзу, яка набула чинності з 1 січня 1901 року, була побудована, як і канадська. Двопалатний парламент, уряд і генерал-губернатор, що представляв англійську корону, — такою була структура вищих органів влади і управління.

У 1909 році права домініону були надані насильно приєднаному Південно-Африканському союзу. Уряд домініону мав досить значну владу по відношенню до провінцій.

Починаючи з 1887 року, уряд Великобританії став практикувати «колоніальні» конференції за участю урядів домініонів. Надалі вони отримали назву «імперських конференцій».

Французька колоніальна імперія. Початок французької колоніальної експансії можна датувати XVI століттям. Франція вимуше-

273

Частина третя

Історія держави і права ____Нового часу____

на була вести важку боротьбу з такими конкурентами, як Іспанія і Португалія. На початку XVII століття Франція проникає в Канаду, потім захоплює Мартишку, Гваделупу, частину Гаїті, починає війну в Китаї. Але потім настає період невдач. Франція втрачає Канаду, Індію і деякі інші території, і вони переходять до Англії.

Нові колоніальні загарбання Франція розпочинає вже після буржуазної революції. У 1830 році починається завоювання Алжиру. В середині XIX століття були захоплені Кхмер (Кампучія), Мавританія. На кінець XIX століття виникає величезна колоніальна імперія, до складу якої були включені Туніс, Марокко, Сенегал, Гвінея, Французьке Конго та ін. Якщо в 1870 році населення французьких колоній налічувало шість мільйонів чоловік, то до початку Першої світової війни воно становило 55 мільйонів чоловік.

З метою організації управління французькі колоніальні володіння були розділені на чотири генерал-губернаторства: Французька Західна Африка, Французька екваторіальна Африка, Мадагаскар і Індокитай.

Індокитай, який був найбагатшим володінням, у свою чергу розподілявся на декілька частин: Кохінхіна (Південний В'єтнам), Аннам (Центральний В'єтнам), Тонкій (Північний В'єтнам), Камбоджа, Лаос. Генерал-губернатор Індокитаю мав верховну владу по відношенню до всіх місцевих резидентів.

Алжир знаходився у розпорядженні міністерства внутрішніх справ. Країна була поділена на три департаменти (Північний Алжир) і південну територію. На чолі громадянського управління департаментами були поставлені префекти і генеральні ради. Але місцеве населення у своїх справах повинно було звертатися до військової влади.

У Тунісі і Марокко французький уряд залишив місцевих монархів, які перебували під контролем французьких резидентів. Французьке військове командування розділило Туніс і Марокко на військові округи на чолі з дивізійними генералами. Під час загострення національно-визвольного руху до цих офіцерів переходили всі повноваження державної влади.

Колоніальні імперії Голландії і Португалії. У ХУІ-ХУІІ століттях Голландія, на той час одна з найбільш розвинутих країн Європи, докладала багато зусиль, щоб оволодіти Ост-Індією. Після важкої боротьби з Англією Голландія утвердилася в Індонезії.

274

Розвиток буржуазної держави \ до початку XX століття____\_

Розділ II

Свої колоніальні володіння в Африці створила Португалія, яка заволоділа Анголою, Мозамбіком, частиною Гвінеї.