22. Поняття і види основних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні

основними правами слід розуміти права, які містяться в конституції держави і міжнародно-правових актах з прав люди­ни.

способи конституційного формулюван­ня прав і свобод:

1. позитивний спосіб, коли конституція встановлює чи кон­статує, що суб'єкт має певне право. Наприклад, відповідно до ст. 53 Конституції України кожен має право на освіту;

2. негативний спосіб являє собою конституційну заборону будь-якому суб'єкту порушувати або обмежувати певне право або певну свободу.

3. найбільш важливою визнається класифікація конститу­ційних прав свобод та обов'язків людини і громадянина за зміс­том на:

• особисті (громадянські) (право на життя, право на сво­боду та особисту недоторканність, свобода пересування, віль­ний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України тощо);

• політичні (публічні) (право брати участь в управлінні дер­жавними справами, у всеукраїнському та місцевих референду­мах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, право на свободу об'єд­нання у політичні партії та громадські організації тощо);

• економічні, соціальні, культурні (право приватної власнос-іі, право на підприємницьку діяльність, право на житло, прано на працю та інші)

23. Міжнародні стандарти прав та свобод людини і громадянина.

Сьогодні основні права і свободи людини перестали бути об'єктом внутрішньої компетенції тільки держави, а стали спра­вою всього міжнародного співтовариства. Ці основні права та сво­боди відображені у низці найважливіших міжнародно-правових актів, що встановлюють загальнолюдські стандарти прав та сво­бод особистості. Такими міжнародно-правовими актами є:

Загальна декларація прав людини (1948 p.);

• Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 р.) та Факультативні протоколи до нього;

• Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 p.);

• Європейська конвенція про захист прав людини і основопо­ложних свобод (1950 p.), ратифікована Україною 17.07.1997 p., набула чинності 11.09.1997 р.

У сукупності ці акти утворюють так звану Міжнародну хар­тію прав людини.

Слід мати на увазі, що положення Загальної декларації прав людини є завданням, до виконання якого повинні прагнути всі народи і держави (Преамбула Декларації).

Відповідно до зазначених актів усі особи, які проживають в державі—учасниці актів або на яких поширюється юрисдикція такої держави, отримують можливість користуватися .права­ми, передбаченими даними актами без обмежень за будь-якими ознаками.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Ра­дою України, є частиною національного законодавства України. У ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори Украї­ни» від 29.06.2004 р. встановлено принцип примату міжнарод­ного права в Україні, відповідно до якого, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому по­рядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у від­повідному акті законодавства України, то застосовуються пра­вила міжнародного договору.

24. Особисті, політичні. соціальні, економічні, культурні права та свободи - загальна характеристика.

• особисті (громадянські) (право на життя, право на сво­боду та особисту недоторканність, свобода пересування, віль­ний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України тощо);

• політичні (публічні) (право брати участь в управлінні дер­жавними справами, у всеукраїнському та місцевих референду­мах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, право на свободу об'єд­нання у політичні партії та громадські організації тощо);

• економічні, соціальні, культурні (право приватної власнос-іі, право на підприємницьку діяльність, право на житло, прано на працю та інші)