Основні культурні та наукові славістичні центри

Найпоширенішою серед іноземних слов’янських мов у вищих навчальних закладах цих країн є російська. Спеціалістів із неї готують в Університеті Чорногорії, в університетах Пріштіни у Косовскій Мітровіці і Ніша (Сербія), Сараєва (Боснія і Герцеговина) і Задара (Хорватія).

Важливий славістичний центр у Сербії — Нові Сад, столиця багатонаціональної Воєводини. В університеті Нові Саду готують спеціалістів із російської, русинської та словацької мов та літератур. Студентам русинського напряму викладають також українську мову та літературу.

В Белградському університеті як профільні мови викладають болгарську, словенську, польську, чеську, словацьку, російську та українську мови. Рішення про створення групи з україністики на Кафедрі східних і західних слов’янських мов було прийняте у 1962 р., проте втілене воно не було у зв’язку із нестачею спеціалістів. Як факультатив українська мова тут почала викладатися з 1991 р., а окрема група вперше була набрана у 2002 р.

Філологічний факультет Белградського університету і філософський факультет Новісадського університету у 1971 р. стали співзасновниками Міжнародного Славістичного Центру, який діє і донині.

Найбільший вибір славістичних спеціальностей пропонує Загребський університет. Тут викладають болгарську, македонську, словенську, сербську, польську, чеську, словацьку, російську й українську мови і літератури. Нерегулярний лекторат української мови був тут ще до Другої світової війни, а з 1964 р. він став постійним. У 1997 р. українська мова та література була введена як спеціальність на філософському факультеті університету, а у 2001 р. була створена кафедра української мови та літератури.

Список використаних джерел

Література:

Історія Центрально-Східної Європи. Посібник для студентів історичних і гуманітарних факультетів університетів / За редакцією Леоніда Зашкільняка. — Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2001. — 660 с.
Дорошенко Дмитро. — Слов’янський світ у його минулому й сучасному. — К.: Темпора, 2010. — 784 с.
Лучик В. В. — Вступ до слов’янської філології: Підручник. — К.: ВЦ «Академія», 2008. — 344 с. (Альма-матер).
Народы мира: историко-этнографический справочник / Гл. ред. Ю. В. Бромлей. Ред. коллегия: С. А. Арутюнов, С. И. Брук, Т. А. Жданко и др. — М.: Сов. энциклопедия, 1988. — 624 с.: ил., 6 л. цв. карт.

Джерела в Інтернеті:

Вікіпедія, вільна енциклопедія (http://uk.wikipedia.org/wiki/, http://hr.wikipedia.org/wiki/, http://sr.wikipedia.org/wiki/, http://bs.wikipedia.org/wiki/, http://en.wikipedia.org/wiki/)
CIA – The World Factbook (https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/)
Сайти державних установ Хорватії, Сербії, Чорногорії, Боснії і Герцеговини (http://www.vlada.hr/, http://www.srbija.gov.rs/, http://www.gov.me/, http://www.vijeceministara.gov.ba)

Загальна інформація про країни:

Країна	Кількість населення, тис.	Площа, км²	Столиця	Найбільші міста	Найвища точка	Найнижча точка
Сербія*	7 310	77 474	Белград	Нові Сад, Ніш, Краґуєвац, Суботіца	г. Миджор, 2 169 м	ріки Дунай і Тімок, 35 м
Хорватія	4 484	56 594	Загреб	Спліт, Рієка, Осієк, Задар, Дубровнік	г. Динара, 1 831 м	Адріатичне море, 0 м
Чорногорія	662	13 812	Подгоріца, Цетінє**	Нікшич, Плевля, Бієло Полє	г. Боботов Кук, 2 522 м
Боснія і Герцеговина	4 622	51 197	Сараєво	Баня Лука, Тузла, Мостар, Зеніца	г. Маґлич, 2 386 м

*без Косова;

**згідно Конституції Чорногорії — столиця Цетінє, а Подгоріца визначена як «головне місто». Саме Подгоріца найбільше місто держави, економічний і політичні центр

Lijepa naša domovino,

Oj junačka zemljo mila,

Stare slave djedovino,

da bi vazda sretna bila!

Mila, kano si nam slavna,

Mila si nam ti jedina.

Mila, kuda si nam ravna,

Mila, kuda si planina!

Teci Dravo, Savo teci,

Nit' ti Dunav silu gubi,

Sinje more svijetu reci,

Da svoj narod Hrvat ljubi.