Чорногорія

Територія сучасної Чорногорії входила до Римської Імперії в складі її провінції Далмації під назвою Діоклея. У VI–VII ст. на цій території поселились серби і заснували свою жупу (державу) Зету. Столицею Зети було місто Скадр (Скутарі). Стефан Неманя приєднав до себе окремі сербські племена, а також і Зету. З того часу, впродовж двохсот років Зета була провінцією сербської держави.

Мова

Мовний континуум згаданих країн має три основні діалекти, які названі за вимовою у них сполучника «що»:

• штокавський (займенник «što»);

• кайкавський (займенник «kaj»);

• чакавський (займенник «ča»).

Крім того виділяються діалекти на основі рефлексів праслов’янського *ě:

• *ě > e — екавський;

• *ě > (i)je —(і)єкавський;

• *ě  > i — ікавський;

Штокавське наріччя має такі діалекти:

• староштокавські:

  • славонський,

  • східнобоснійський,

  • косовсько-ресавський,

  • зетсько-південносанджацький;

• новоштокавські:

  • боснійсько-далматинський або новоштокавський ікавський,

  • дубровницький,

  • східногерцеговинський або новоштокавський (і)єкавський,

  • шумадсько-воєводинський або новоштокавський екавський.

Окремо стоїть торлацький діалект, поширений на південному сході Сербії. Деякі сербські лінгвісти (Мілан Решетар, Павле Івич і Далібор Брозович) класифікують його як староштокавський «призренсько-тімоцький» діалект. Деякі ж болгарські лінгвісти (Стойко Стойков, Рангел Божков) стверджують що це діалект болгарської мови.

Кайкавське наріччя за Александром Белічем поділяється на 3 діалекти відповідно до рефлексів *tj і *dj:

• східний (рефлекси [ć] і [ž] відповідно);

• північнозахідний ([č] і [j]);

• південнозахідний ([ć] і [j]).

Чакавське наріччя за Далібором Брозовичем поділяється на 6 діалектів:

• бузетський або верхньоміранський;

• південнозахідний істрський;

• північночакавський;

• середньочакавський;

• південночакавський;

• ластовський.

До XV ст. кайкавський і чакавський діалекти були поширені на всій території сучасної Хорватії та на прилеглих землях. Проте протягом останніх п’яти століть вони були сильно потиснуті штокавським наріччям. В наш час кайкавським наріччям говорить 31% хорватів (на півночі країни, зокрема в районі Загреба), а чакавським — 12% (здебільшого вздовж адріатичного моря і на островах й на півострові Істра)

Алфавіти і звуки штокавського наріччя:

а	б	в	г	д	ђ	е	ж	з	и
a	b	v	g	d	đ	e	ž	z	i
[а]	[б]	[в]	[ґ]	[д]	[дж’]	[е]	[ж]	[з]	[і]
ј	к	л	љ	м	н	њ	о	п	р
j	k	l	lj	m	n	nj	o	p	r
[ј]	[к]	[л]	[л’]	[м]	[н]	[н’]	[о]	[п]	[р]
с	т	ћ	у	ф	х	ц	ч	џ	ш
s	t	ć	u	f	h	c	č	dž	š
[с]	[т]	[ч’]	[у]	[ф]	[х]	[ц]	[ч]	[дж]	[ш]

В чорногорському правописі використовуються також літери с́/ś і з́/ź для позначення звуків [ш’] і [ж’]

Загальні особливості штокавського наріччя:

• перехід [ǫ] в [у];

• перехід складотворчого [л] в [у];

• збереження складотворчого [р];

• зміна редукованих головних в [а];

• перетворення звукосполуки [чр] на [цр]

• перехід *tj, *dj у [ч’] (на письмі ћ/ć), [дж’] (на письмі ђ/đ)

• заміна [л] на [о] (у деяких діалектах на [а]) на кінці складу;

• втрата [х] у більшості випадків;

• зміщення наголосу з останнього складу;

• збереження кличного відмінка;

• дві дієслівні форми майбутнього часу (футур перший і футур другий) і чотири — минулого (аориста, імперфекта, перфекта і плюсквамперфекта);

• закінчення -мо в дієслівних формах 1-ої особи однини;

• подовжені ненаголошені голосні.

У XVI ст. в деяких діалектах відбулися додаткові зміни, за що ці діалекти і отримали назву новоштокавських:

• нова система наголосів (чотири види наголосів — тонічні (музичні) наголоси, характеризується підвищенням або пониженням тону при вимові складу: довгий висхідний, короткий висхідний, довгий спадний, короткий спадний; на внутрішніх складах лише висхідні наголоси; останній склад не може бути наголошеним; подовження ненаголошеного голосного може відбуватися лише після наголосу);

• вставка суфіксів -ов-/-ев- при відмінюванні деяких іменників чоловічого роду у множині — так звана довга множина;

• співпадіння давального, місцевого і орудного відмінків множини.