Зміст статей

• Збір податків на користь царської скарбниці доручалося вести українським урядовцям.

• Установлювалася платня у розмірі:

  • військовому писарю та підпискам — 1000 польських злотих;

  • військовим суддям — 300 польських злотих;

  • судовим писарям — 100 польських злотих;

  • польським писарям та хорунжим — 50 польських злотих;

  • сотенним хорунжим — 30 польських злотих;

  • гетьманському бунчужному — 50 злотих.

• козацькій старшині, писарю, двом військовим суддям, усім полковникам і військовим та полковим осавулам надавалися у володіння млини;

• Установлювалася платня генеральному обозному у розмірі 400 злотих і генеральному хорунжому — 50 злотих;

• Заборонялися дипломатичні відносини гетьмана з турецьким султаном та польським королем;

• Підтверджувалося право київського митрополита й усього духовенства на маєтності, якими вони володіли;

• Московський уряд зобов'язувався вступити у війну з Польщею навесні 1654 року;

• Передбачалося утримання російських військ на кордонах України з Річчю Посполитою;

• Гетьманський уряд просив установити платню:

  • полковим у розмірі 100 єфимків талерів;

  • полковим осавулам — 200 польських злотих;

  • військовим осавулам — 300 польських злотих;

  • сотникам — 100 польських злотих;

  • кожному козакові у розмірі 30 польських злотих.

однак це прохання було відкладене до перепису всіх прибутків, які мали надходити до царської скарбниці з України, а також до укладення реєстру, що мав охопити 60 тисяч козаків;

• у випадку татарських нападів на Україну передбачалося організовувати проти них спільні походи як з боку України, так і Московської держави;

• Гетьманський уряд просив установити утримання для козацької залоги кількістю 400 осіб у фортеці Кодак та для запорожців, виконання цього прохання також було відкладене до окремого рішення. Тут же містилася вимога до гетьмана негайно почати укладення реєстру, що мав охопити 60 тисяч козаків, і після завершення роботи треба було надіслати його до Москви.

2) У розореній війною республіці кошти і трудові ресурси спрямовувалися

насамперед на відбудову промисловості. Тягар піднесення з руїн

навчальних і культурних закладів, особливо в сільській місцевості,

держава звично переклала на плечі самого населення, всіляко пропагуючи

так званий "метод народної будови". При цьому обов'язок безоплатної

позаурочної роботи на розчищенні руїн і будівництві був покладений не

лише на всіх дорослих, але й на дітей.

У 1944-1950 pp. було відбудовано й споруджено нових 1 669 шкіл на

півмільйона учнівських місць. Хоча відновлена шкільна мережа у 1950 р. й

досягла довоєнного рівня, проте вона вже не відповідала зрослим

потребам, адже за парту тоді сідали не лише діти шкільного віку, але й

мільйони так званих "переростків" - молоді, що впродовж війни була

позбавлена можливості навчатися.

По закінченню війни окремі письменники, в умовах певного послаблення

контролю з боку режиму, спробували дещо відійти від партійних настанов в

галузі літератури. Відновлення ідеологічного тиску на суспільство було

довірено Андрію Жданову - секретарю з ідеології, близькому помічникові

Й. Сталіна. Ідеологічна кампанія, що в сучасній історичній науці

отримала назву "жданівщина", була спрямована насамперед проти тих, хто

прагнув послаблення ідеологічного тиску з боку керівної комуністичної

партії. Водночас ця кампанія мала на меті ще більше піднести значення

російської культури і науки на противагу успіхам інших народів.

Протягом 1945-1948 pp. було прийнято чотири постанови ЦК ВКП (б) про

спрямування розвитку літератури і мистецтва. У липні 1946 р. ЦК ВКП (б)

звинуватив українських комуністів у неправильному доборі кадрів та їхній

недостатній політико-ідеологічній підготовці в галузі науки, літератури

і мистецтва, де "існує ворожа буржуазно-націоналістична ідеологія" і

"мають місце українські націоналістичні концепції".

3) “ВІСЛА” ОПЕРАЦІЯ - злочинний захід польського комуністичного режиму проти українського населення на окупованих Польщею українських етнічних землях 1947. Полягав у примусовій депортації (виселенні - Авт.) українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини на території у зх. та пвн. частині Польської держави, що до 1945 належали Німеччині. Акт геноциду проти українського народу. 9.9.1944 між комуністичними урядами УРСР і Польщі було підписано угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних районах. Переселення українців з їх етнічних територій, яке мало за умовами угоди носити виключно добровільний характер, проводилося найчастіше примусово і з застосуванням військової сили. Польські адміністративні органи застосовували найрізноманітніші засоби для зростання масштабів переселення - позбавлення прав українців на землю, ліквідація рідного шкільництва, культурно-освітніх установ, греко-католицької церкви та інші. В жовтні 1944 -серпні 1946, за даними польських джерел, було переселено 482 тис. осіб. Переселення і масові репресивні акції польського уряду щодо українського цивільного населення викликали закономірну рішучу протидію національно-патріотичних сил - Української Повстанської Армії та націоналістичного підпілля Організації Українських Націоналістів на території Закерзоння, що становило серйозну загрозу для існування тоталітарного режиму в цілій Польщі. В цих умовах польська комуністична влада, продовжуючи свою антиукраїнську політику, вирішила повністю виселити українське населення з його етнічних земель і розпорошити українську національну меншину в Польщі. Приводом до початку “В.О.” стала загибель 28.3.1947 в р-ні с. Яблонне (на шосе між Балигородом і Тісною) у бою з відділом УПА (ком.-майор С. Хрін) заступника міністра оборони Польщі ген. К. Свєрчевського. В цей же день на засланні політбюро ППР було прийнято рішення про цілковиту депортацію українського населення у новостворені на колишніх німецьких землях воєводства - Вроцлавське, Гданське, Ольштинське, Познанське і Щецінське. 28.4.1947 (за ін. даними - 24.4.1947) о 4.00 годині ранку шість польських дивізій (бл.17 тис. чол.) та відділи Корпусу Безпеченьства Публічного (назва органів польської служби безпеки - Авт.) оточили місцевості, на яких компактно проживало українське населення. В цей же час відділи НКВС і чехословацької армії заблокували східні і південні кордони Польщі від Бреста до Нового Сончу. “В.О.” проводились під безпосереднім керівництвом міністра оборони Польщі маршала Р. Жимерські та ген. С. Моссора. Депортаційні заходи проходили в три етапи: 1-й - з 28.4. до 15.6.1947 виселялись українці з повітів Лісно, Сянік, Перемишль, Ясло, Коросно, Любачів, Горлиці, Ярослав; 2-й - до 30.6.1947 виселялось українське населення з повітів Новий Сонч, Новий Тарг, Томашів Любельський, Грубешів. Протягом третього етапу (до кінця жовтня 1947) виселено населення з решти повітів Закерзоння. На 31.7.1947 за польськими даними, було переселено 140 575 осіб, ув'язнено в концтаборі Явожно 3800 чол., убито 655 чол. заарештовано 1466 членів українського руху Опору. Намагаючись прискорити асиміляцію переселенців органи влади, звичайно, допускали переїзд в одну місцевість не більше 3-4 українських сімей. До кінця 1947 у місця, звідки було депортовано українське населення, переселено близько 14 тис. осіб польської національності.

Білет№24