Память, які всі інші психічні процеси, має характер діяльності. Чи запамятовує людина, чи згадує вона, а чи пригадує що-небудь, відтворює або взнає – завжди вона здійснює певну психічну діяльність.

2. Педагогіка – це наука, що вивчає шляхи передавання соціального досвіду старшим поколінням молодшому. Відносини, що виникають при цьому, удосконалювалися кожним поколінням. Проте, як би не змінювалися ці відносини, незмінним залишався об’єкт пізнання – людина. Предмет сучасної педагогіки – це процес спрямованого розвитку особистості в умовах її виховання, навчання, освіти. Джерелом педагогіки є народна (життєва) педагогіка, педагогічні вчення, теорії, позитивний педагогічний досвід, філософія. Історія свідчить, що у своєму розвитку педагогічна теорія йшла від загального до часткового. Так, на початку свого розвитку педагогічні знання викладалися як цілісна теорія навчання та виховання у рамках філософії. У XVII ст., виділившись в окрему галузь знань, педагогіка була визначена чеським мислителем гуманістом і педагогом Я.А.Коменським терміном «дидактика», під якою він розумів навчання та виховання. У результаті розвитку педагогічної науки відбувався процес її диференціації. У теперішній час вона має велику кількість відгалужень, які розвиваються як самостійні галузі. Традиційно виділяють такі:

І. Загальна педагогіка вивчає і формує принципи, форми та методи навчання й виховання, які є загальними для усіх вікових груп.

II. Вікова педагогіка, до якої увійшли такі «гілки»:

– Дошкільна педагогіка, що вивчає особливості виховання дітей дошкільного віку.

– Педагогіка загальноосвітньої школи досліджує зміст, форми та методи навчання й виховання школярів.

– Педагогіка професійно-технічної освіти, що вивчає та розробляє питання навчання й виховання учнів професійно-технічних закладів.

– Педагогіка вищої школи розробляє питання навчання та виховання студентів вузів.

– Андрогогіка вивчає особливості навчання та виховання дорослих.

Функціональні педагогічні науки: педагогіка вищої школи, педагогіка професійно-техніхнічної освіти.

Галузеві педагогіки: авіаційна, військова, інженерна, медична, культурно-освітня, педагогіка виправно-трудової системи, педагогіка підвищення кваліфікації і перекваліфікації і ін.

III. Історія педагогіки розглядає історію педагогіки та освіти.

IV. Корекційна (або спеціальна) педагогіка – педагогіка людей з відхиленнями, затримками розвитку (медико-біологічного, психо­логічного, соціального): сурдопедагогіка – про навчання і виховання глухонімих, глухих, туговухих дітей; тифлопедагогіка – про навчання і виховання сліпих та слабозорих дітей; олігофренопедагогіка – про навчання і виховання розумово відсталих дітей.

V. Прикладна педагогіка (військова, спортивна, менеджменту та ін.) розробляє методи, прийоми використання педагогічних знань у різних сферах діяльності, а також методику викладання конкретних дисциплін.

Наймолодшою у вітчизняній науці галуззю знання, яка тільки ще формується, є соціальна педагогіка. Головна функція соціальної педагогіки – досліджувати проблеми міжособистісних стосунків, співіснування людини з навколишнім середовищем та врахування її ціннісних орієнтацій.

3. . психіка- суб’єктивний образ об’єктивного світу, відображення дійсності в мозку. . Психіка  —  функція мозку, що полягає у віддзеркаленні об’єктивної дійсності   в   ідеальних  образах,  на  основі  яких  регулюється життєдіяльність організму. Психіка — це здатність мозку відображати об'єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб'єктивних образів об'єктив­ного світу. Психіка людини проявляється у таких трьох видах психічних явищ: психічні процеси, психічні стани, психічні властивості.

4. Соціалізація - комплексний процес засвоєння індивідом певних соціальних ролей і/або інтеграція до певної соціальної групи. Соціалізація виступає одним із основоположних соціальних процесів, що забезпечує існування людини в середині суспільства. Соціалізація являє собою процес входження людини в суспільство, включення її в соціальні зв'язки та інтеграції її з метою встановлення її соціальності.

Варіант 18

1.ст 126

2. Класична форма навчання, розроблена Я.-А. Коменським

Зростання міст, розвиток територіальних відносин і промисловості вимагали вдосконалення навчання, що зумовило виникнення класичної форми організації навчального процесу.

На чолі класу стояв окремий викладач, який об’єднував у своїх руках усе навчання. Програма підпорядковувалася основній меті – забезпечення доброго знання латинської мови та ораторського мистецтва цією мовою.

Така форма навчання використовувалась у братських школах України, найбільш повне і глибоке обґрунтування знайшла у праці Я.-А. Коменського „Велика дидактика” (1632 р.). Видатний педагог вважав, що в школі потрібні класи, які формуються на початку навчального року.

Навчальний рік повинен мати визначений початок і кінець, чотири періоди канікул.

Було вироблено програму навчання, розподілено зміст – навчання за роками. Кожен день повинен мати чотири години з викладачем, чотири години самостійної роботи учнів, окрім середи і суботи, коли після обіду заняття не проводились.

Коменський вважав за можливе одночасне навчання великої кількості учнів (40–50 осіб) і навіть припускав, що кількість учнів може бути збільшена до 300 за умови залучення кращих учнів до проведення занять з кожним десятком учнів під загальним керівництвом учителя.

Протягом 300 років класно-урочна система діє та удосконалюється за участю кращих учителів і видатних учених-педагогів.

3. Найбільш відомою школою, що сформувалася в Америці наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., став біхевіоризм. Його фундатори Е. Торндайк 91874–1949), Дж. Вотсон (1878–1958) визнавали предметом психології не свідомість , а поведінку. Девізом біхевіоризму була оголошена діада «стимул – реакція».

4. Резюме — це коротка довідка про освітні, професійні та особисті дані людини, яка претендує на певну посаду. Воно дає можливість роботодавцю на першому етапі відбору кадрів скласти уявлення про кандидата на зайняття вакансії.

Варіант 19

1.____________

2. По-перше > національна ідея вищої освіти, зміст якої полягає у збереженні і примноженні національних освітніх традицій. Вища освіта покликана виховувати громадянина держави Україна, гармонійно розвинену особистість, для якої потреба у фундамен­тальних знаннях тау підвищенні загальноосвітнього і професійного рівня асоціюється зі зміцненням своєї держави;

По-друге > розвиток вищої освіти повинен підпорядковуватись законам ринкової економіки, тобто закону розподілу праці, закону змінності праці та закону конкуренції, оскільки економічна сфера є винятково важливою у формуванні логіки суспільного розвитку. Водночас, необхідно враховувати при цьому не менш важливі чинники — соціальні, політичні, духовного життя, суспільної свідомості, культури та морально-психологічних цінностей. Значна частина проблем, що накопичилася у системі вищої освіти, пов'язана насамперед, з розбалансованістю комплексу зазначених чинників суспільних перетворень;

По-третє > розвиток вищої освіти слід розглядати у контексті тенденцій розвитку світових освітніх систем, у т.ч. європейських. Зокрема, привести законодавчу і нормативно-правову базу вищої освіти України до світових вимог, відповідно структурувати систему вищої освіти та її складові, упорядкувати перелік спеціальностей, переглянути зміст вищої освіти; забезпечити інформатизацію навчального процесу та доступ до міжнародних інформаційних систем. Вищій школі необхідно орієнтуватись не лише на ринкові спеціальності, але й наповнити зміст освіти новітніми матеріалами, запровадити сучасні технології навчання з високим рівнем інфор­матизації навчального процесу, вийти на творчі, ділові зв'язки із замовниками фахівця.

3. . Свідомість — це найвища, властива тільки людині як соціальній (тобто суспільній) істоті форма відображення дійсності, функція людського мозку. Вона є активним, цілеспрямованим, узагальненим, оцінним відображенням, пов'язаним з діяльністю, у процесі якої люди освоюють і перетворюють світ.

4. Духовність – це одна з характеристик людини, а головне, вона визначає усі його матеріальні якості, її цінність

Духовність - це спосіб розбудови особистості, це, образно кажучи, зустрічі з самим собою - своєю душею, внутрішнім "я"

Варіант 20

1.Творчість — діяльність людини, спрямована на створення якісно нових, невідомих раніше духовних або матеріальних цінностей (нові твори мистецтва, науковівідкриття, інженерно-технологічні, управлінські чи інші інновації тощо). Необхідними компонентами творчості є фантазія, уява, психічний зміст якої міститься у створенні образу кінцевого продукту (результату творчості).

Творчість - це діяльність, в результаті якої створюється продукт, що відрізняється оригінальністю. Зараз починають відходити від цього визначення і розглядають творчість в широкому і вузькому значенні цього слова.

У широкому сенсі творчість визначається як створення людиною активно перетвореної дійсності.

Тобто, конкретна людина створює конкретне для себе нове відкриття, коли він будує свій світ і в процесі цього будівництва використовує свої здібності, знання і уміння. В цьому випадку новизна, яку створює людина, полягає не в об'єктивно новому кінцевому результаті, а в самостійному створенні системи взаємин зі світом, в перетворенні цього світу. Світ розуміється не обов'язково як речовий, а, передусім, як соціальний світ діяльності, світ стосунків. Т. о., творчість стає центральною ланкою в розвитку людини. І кожна людина творить

У вузькому сенсі, творчість - це діяльність, результатом якої є створення нових матеріальних або духовних цінностей.

Чим відрізняється творчість від предметної діяльності. Основна ознака діяльності - відповідність результату діяльності мети, а творчий акт характеризується розузгодженням задуму і результату. Творчість може виникнути в діяльності як побічний продукт. Головне в творчості не зовнішня активність, а внутрішня.