2. Вербальні засоби спілкування

Вербальна комунікація використовує як знакову систему мову найбільш універсальний засіб людського спілкування, який забезпечує змістовний аспект взаємодії і взаєморозуміння в процесі спільної діяльності. Точність розуміння слухачем змісту висловлювання може стати очевидною для комунікатора лише тоді, коли відбудеться зміна "комунікативних ролей", тобто коли реципієнт стане комунікатором і своїм висловлюванням дасть знати про те, як він розкрив зміст інформації.

Спілкування вербальними засобами є не що інше як використання живого слова в передачі інформації. Лише людині притаманно вербалізувати свої почуття, емоції, поведінку через слово, що доводить її до найвищого ступеня розвитку порівняно з іншими представниками тваринного світу. Мова є явищем не тільки лінгвістичним, а й психологічним, естетичним і суспільним, вона охоплює всі сфери суспільного життя: науку, освіту, мистецтво та ін.

Невербальні засоби спілкування

Невербальна комунікація включає різні знакові системи: оптико- кінетичну, пара- та екстралінгвістичну, просторово-часову, контакт "очі в очі", які мають свої особливості.

Оптико-кінетична система знаків використовує жести, міміку, пантоміміку. Загалом цю систему можна уявити як сприймання властивостей загальної моторики різних частин тіла (рук— жестикуляція, обличчя— міміка, пози— пантоміміка). Ця загальна моторика відображає емоційні реакції людини, оскільки включення оптико-кшетичної системи знаків до ситуації комунікації надає спілкуванню певних нюансів, що сприймаються неоднозначно за умов використання одних і тих самих жестів у різних національних культурах. Значущість оптико-кінетичної системи знаків у комунікації настільки велика, що виокремилась особлива галузь досліджень — кінесика, яка вивчає ці проблеми.

3. Свідомість — це найвища, властива тільки людині як соціальній (тобто суспільній) істоті форма відображення дійсності, функція людського мозку. Вона є активним, цілеспрямованим, узагальненим, оцінним відображенням, пов'язаним з діяльністю, у процесі якої люди освоюють і перетворюють світ.

4. Педаго́гіка (грец. παιδαγωγική — майстерність виховання) — наука про спеціально організовану цілеспрямовану і систематичну діяльність з формування людини — про зміст, форми і методи виховання, освіту і навчання. У системі наук про людинознавство особливе місце займає педагогіка.

Педагогіка – це наука, що вивчає шляхи передавання соціального досвіду старшим поколінням молодшому. Відносини, що виникають при цьому, удосконалювалися кожним поколінням. Проте, як би не змінювалися ці відносини, незмінним залишався об’єкт пізнання – людина.

Предмет сучасної педагогіки – це процес спрямованого розвитку особистості в умовах її виховання, навчання, освіти.

Варіант5

1. Педагогіка – це наука, що вивчає шляхи передавання соціального досвіду старшим поколінням молодшому. Відносини, що виникають при цьому, удосконалювалися кожним поколінням. Проте, як би не змінювалися ці відносини, незмінним залишався об’єкт пізнання – людина.

Предмет сучасної педагогіки – це процес спрямованого розвитку особистості в умовах її виховання, навчання, освіти.

Джерелом педагогіки є народна (життєва) педагогіка, педагогічні вчення, теорії, позитивний педагогічний досвід, філософія.

Здобуті педагогікою, як наукою, знання, впроваджені у наукові поняття (категорії). Вони дозволяють глибше пізнавати дійсність. До основних понять педагогіки належать: розвиток, виховання, навчання, освіта, саморозвиток, самовиховання (Див. словник термінів у розділі 2).

Протягом століть педагоги-теоретики та практики ведуть суперечку про те, чим є педагогіка: наукою чи мистецтвом. Здається, що слід бачити в педагогіці і науку, і мистецтво.

Педагогіка – це наука, тому що вона має свій предмет, понятійний апарат, методи, її невід’ємною частиною є прогнозування педагогічного процесу; це й мистецтво, тому що вона припускає високий рівень педагогічної майстерності, реалізацію теорії на найвищому творчому рівні. Ця майстерність вимагає знань, основаних на переконаннях, вміннях спілкуватися та взаємодіяти, поєднаних з професійною захопленістю, педагогічною імпровізацією, вірою в своїх учнів. Педагог змушений усе життя бути людиною, яка має ідеї та бажання, уміння впроваджувати їх у життя. Взаємозв’язок педагогіки-науки та педагогіки-мистецтва відповідає основному призначенню цієї галузі людинознавства – розвивати, навчати і виховувати особистість.

Історія свідчить, що у своєму розвитку педагогічна теорія йшла від загального до часткового. Так, на початку свого розвитку педагогічні знання викладалися як цілісна теорія навчання та виховання у рамках філософії. У XVII ст., виділившись в окрему галузь знань, педагогіка була визначена чеським мислителем гуманістом і педагогом Я.А.Коменським терміном «дидактика», під якою він розумів навчання та виховання. У результаті розвитку педагогічної науки відбувався процес її диференціації. У теперішній час вона має велику кількість відгалужень, які розвиваються як самостійні галузі.

2. Вирішенням проблеми ведення переговорних процесів та дипломатичних переговорів займалось багато науковців: А. Сміт, К. Райт,   О. Виханський, Г. Мортентау, О. Наумов .  Американський професор Г. Моргентау  в статті "Мистецтво дипломатичних переговорів" визначає переговори  у всіх їх різноманітних історичних та соціальних проявах як метод пристосування конфліктних інтересів. Цей метод складається з двох стадій: встановлення фактів конфлікту та формування умов його вирішення. З його точки зору, переговори повинні створювати з різноманітних конфліктних інтересів їх певну сукупність, компроміс, який хоч і не може задовольнити всі сторони повністю, але для обох сторін не є повністю незадовільним. Сьогодні в переговорних процесах в індустрії гостинності доводиться враховувати набагато більше різних факторів, ніж раніше.  Дедалі більшого значення в їх формуванні набуває технологія ведення.   Без  чітко відпрацьованої технології всього переговорного процесу важко чекати високої ефективності переговорів. Не менше значення для досягнення позитивних результатів має мистецтво ведення переговорів, професійна майстерність їх учасників, специфічні особливості дипломатії різних країн. Як свідчить досвід, ділові наради далеко не завжди мають належний ефект через те, що багато людей неясно уявляють собі технологію їх організації та проведення. У результаті ділові наради скликаються занадто часто, а готуються погано. До їх проведення залучають занадто багато осіб, причому неодмінно керівників. Необґрунтована тривалість нарад знижує їхню результативність. Нарешті, рішення, що приймаються на ділових нарадах, часто погано оформлюються, а у процесі виконання погано контролюються, що істотно знижує їхню ефективність. Тому й виникає необхідність у повторній нараді з тих самих питань .

В індустрії гостинності необхідно прийняти до відома, що для досягнення виробничих цілей підприємства необхідно досконало готувати й чітко організовувати наради з урахуванням сукупності обов'язкових елементів підготовки, проведення й ухвалення рішення [4].

Вимогливість із боку керівника до учасників (співробітників) із застосуванням необхідних культурно-поведінкових прийомів, методів у переговорному процесі і способів установлення контактів на нарадах дозволить підтримувати високий рівень культури та результативність ділового спілкування на підприємстві індустрії гостинності.

Отже, переговори в індустрії гостинності є складним багатогранним процесом. Для успішного ведення  переговорного процесу необхідно опанувати прийоми ефективного управління, що дозволить грамотно розробляти рекомендації потенційним учасникам професійних переговорів і нарад із позицій їхнього безконфліктного спілкування і результативного завершення.

3. Характер людини по-справжньому можна пізнати, коли вона стане твоїм керівником.

Е.-М. Ремарк

Щоб мати золотий характер, потрібна залізна витримка.

В. Прудовський

Характер – це сукупність індивідуальних психічних властивостей особливості, які визначають відношення людини до оточуючого довкілля, її діяльність, поведінку, вчинки. Особливою ознакою характеру людини є звичка, що міцно закріплюється у відповідь на вплив різних зовнішніх подразників.

4. Самоосвіта – це самостійно надбані знання, з урахуванням особистих інтересів і об’єктивних потреб закладу, в якому працюють, із різних джерел –додатково до тих , що отримані в навчальних закладах.

Варіант 6

1. Людина як частина живої природи успадковує пере­дусім задатки типу нервової системи, на базі яких форму­ються тип темпераменту (меланхолічний, флегматичний, сангвінічний, холеричний), деякі безумовні рефлекси (орі­єнтувальний, оборонний, слиновиділення), конституцію тіла, зовнішні ознаки (колір волосся, очей, шкіри). На особливу увагу заслуговує питання про спадковість інтелектуальних здібностей, на яких базується розвиток розумових і пізнавальних сил. 

У середовищі людина соціалізується. Соціалізація — процес двобічний: з одного боку, індивід засвоює соціаль­ний досвід, цінності, норми, установки, властиві суспіль­ству й соціальним групам, до яких він належить, а з ін­шого — активно залучається до системи соціальних зв'яз­ків і набуває соціального досвіду. Мета соціалізації — до­помогти вихованцеві вижити в суспільному потоці криз і революцій: екологічній, енергетичній, інформаційній, комп'ютерній тощо, оволодіти досвідом старших, зрозумі­ти своє покликання, самостійно знайти шляхи найефек­тивнішого самовизначення в суспільстві. При цьому лю­дина прагне до самопізнання, самоосмислення, самовдос­коналення

2. У середньовіччі (V – поч. XV ст.) навчання та виховання дітей було зосереджено в руках церкви, головною метою якої була підготовка духовенства. У перший період Середніх віків у Західній Європі були школи трьох типів: монастирська (при єпископських резиденціях та монастирях), соборна, або кафедральна і приходська. В усіх школах діти від 7 до 15 років навчалися молитвам, письму, рахуванню, читанню. Для найбільш здібних учнів монастирських та кафедральних шкіл з часом додавалися граматика, риторика, діалектика, а пізніше – арифметика, геометрія, астрономія, теорія музики.

В основі виховання хлопчиків знатного походження лежало рицарське виховання. На початку XII ст. виникають перші університети в Болонії та Салерно, Оксфордський (1168), Паризький (1200), Кембриджський (1209), Сорбонський (1253), Празький (1348) та ін. Майже до XVIII ст. університет був єдиним типом вищого навчального закладу. Основною формою навчання в університеті була лекція. Вона будувалася за логічною схемою Арістотеля. Наприкінці середньовіччя відроджується інтерес до античної культури, виникає гуманістичний рух, підвищується інтерес до людини, її земних радощів та потягів, відроджується мистецтво, впроваджуються нові педагогічні ідеї.

Педагогіку ХУ – ХУП ст., епохи Відродження, можна назвати гуманістичною. Головною вимогою в освіті став розвиток активності та самодіяльності дитини. Починають з’являтися багатопредметні навчальні плани, до яких включені природознавство, фізика, географія, історія та інші дисципліни.

Змінюється методика взаємодії вчителя та учня, скасовується сувора дисципліна середньовічних шкіл. Послаблення впливу церкви виявилося у розвитку державної школи. З’явилася необхідність у спеціальній підготовці вчителів.

У епоху Відродження (XV – XVI ст.) почала докорінно змінюватися система освіти. До початку ХУП ст. педагогіка залишалася частиною філософії.

У 1623 році англійський філософ Ф. Бекон видав трактат «Про достоїнства та збільшення наук», в якому виділив педагогіку з філософії як самостійну галузь знання. Термін «педагогіка» походить від двох давньогрецьких слів: пайс – дитина, аго – веду.

3. Соціалізація - комплексний процес засвоєння індивідом певних соціальних ролей і/або інтеграція до певної соціальної групи. Соціалізація виступає одним із основоположних соціальних процесів, що забезпечує існування людини в середині суспільства. Соціалізація являє собою процес входження людини в суспільство, включення її в соціальні зв'язки та інтеграції її з метою встановлення її соціальності.

4. Вміння (навички) — здатність виконувати дії (реалізувати бізнес-процес тощо) відповідно до заданих критеріїв (якості тощо), що надбана в процесі навчання або "життєвої практики".

До вміння відноситься також і здатність до "розумових" дій, наприклад, вміння створювати інновації.

З точки зору психології, навичка — психічне новоутворення, підконтрольне свідомості і вироблене шляхом вправ, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної та нервово-психологічної енергії.

Варіант 7

1. Носієм психіки людини є головний мозок. Всі явища людської психіки виникають, формуються та розвиваються у процесі діяльності мозку. Тому для з’ясування змісту психічної діяльності людини потрібно знати будову її мозку. Найбільш розвинута частина головного мозку – це його великі півкулі: права і ліва, які з’єднані між собою т. зв. мозолистим тілом. Зовні великі півкулі покриті тонким шаром сірої мозкової речовини товщиною 3-4 мм. Цей шар сірої речовини називається корою великих півкуль. Решта півкуль мозку – це біла мозкова речовина. В корі мозку нараховується майже 15 млрд. нейронів різного розміру, форми та будови. Ці нейрони дуже щільно «запаковані» у сіру речовину ( в одному кубічному міліметрі речовини – ЗО 000 нейронів). «Упаковки» згруповані у задану йому функцію. Клітини кори через свої відростки вступають у численні контакти з іншими (до 6 тисяч контактів). Якщо врахувати, що клітин є приблизно 15 мільярдів, то виходить астрономічне число контактів. Таким чином, мозок людини діє як чітко відлагоджений, дуже складний природний механізм. Разом з тим зазначимо, що нервові клітини кори не діляться і не розмножуються. У новонародженої дитини та ж сама кількість нервових клітинок, що й у дорослої людини. Розвиток іде лише шляхом ускладнення будови клітин та збільшення кількості контактів між ними. Починаючи з 30-35 років, кількість нервових клітин зменшується (щоденно гине приблизно 50 тисяч). Кора великих півкуль відчуває на собі вплив різноманітних сигналів зовнішнього світу, здійснює складну аналітико-синтетичну діяльність – аналізує зовнішній світ, виділяє різні подразнення, сприймає усілякі сигнали. Синтетична діяльність кори полягає в утворенні тимчасових зв’язків. Найпростішим прикладом синтезу с утворення умовного рефлексу.

2. Одним із найпоширеніших явищ, в якому від­дзеркалилася співпраця слов'янських народів, є створення по всій Україні братств і шкіл при них. Одна з перших була заснована у Львові (1586 p.), де першим ректором став Іов Борецький, а на посаду викладачів обиралися люди високої культури й ученості, такі як Стефан і Лаврентій Зизанії, Памво Беринда та інші. Укладено було відповідний ста­тут — «Порядок шкільний», за яким велося навчання. По­дібні школи мало не лише братство Львова, а й інших міст — Кам'янця-Подільського, Вінниці, Луцька, Києва, Перемишля, Рогатина, Замостя, Немирова, Кременця. На Львівщині, Холмщині, Перемишльській землі школи під опікою братств стають осереддям захисту від національної дискримінації Академія була створена в 1632 році на базі Київ­ської братської школи (заснованої 1615 р.) та Лаврської школи (1631 p.). Об'єднана школа називалася Києво-Могилянською колегією на честь її протектора митрополита П. Могили. За своєю суттю, на зразок західноєвропейських колегій, наукових центрів і вищих навчальних закладів, Києво-Могилянська колегія прирівнювалася до академії, що й визнано було офіційно, зокрема й царським указом 1701 року. Вона функціонувала до 1817 року.

Києво-Могилянську академію порівнюють із такими національними святинями й світочами знань, як Оксфорд у англійців, Сорбонна у французів, Карлів університет у чехів, Ягелленський університет у поляків.

Навчання в Києво-Могилянському колегіумі (академії) тривало 12 років. Особливе значення надавалося вивченню й читанню лекцій латинською мовою, оскільки остання давала змогу підтримувати духовні й практичні відносини з іншими країнами, мати доступ до багатої літературної класичної спадщини. 

Щодо вищої освіти, то в 19 столітті вона набула нового розвитку. Так перший університет було засновано у 1805 році в Харкові (ініціатор Каразін), першим ректором якого був український поет П. Гулак - Артемовський.

Другим за чергою був Київський університет св. Володимира, заснований у 1834 році на базі закритого Кремянецького ліцею. Він спочатку мав два факультети - філософський та юридичний; у 1841 році відкрито медичний факультет, у 1850 - філософський, який згодом було поділено на два інших: історико - філологічний та фізико - математичний. Першим ректором був М. Максимович.

Третім університетом був Новоросійський в Одесі, заснований у 1864 році.

В ці часи в академії працювали такі видатні професори, як Степан Яворський, Йоасаф Прокопович, енциклопедист Теофан Прокопович (спеціаліст у галузі теології, філософії, літератури, математики, астрономії тощо) та інші.

3. Особистість — це конкретний людський індивід з індивідуально виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями. Особистістьвиникла й розвинулася у процесі суспільно-історичного розвитку людства, у процесі роботи.

4. Гуманізм (від лат. humanus – людський, людяний) – 1) Система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність. 2) В історичному аспекті гуманізм – прогре­сивна течія західноєвропейської культури епохи Відродження (ХІV – ХVІ ст.), спрямована на утвердження поваги до гідності й розуму людини, її права на земне щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей. Видат­ними представниками гуманізму були Леонардо да Вінчі, Т. Кампа­нелла, Дж. Бруно, Ф. Петрарка, Т. Мор, Ф. Рабле, Я. А. Ко­менський, М. Коперник та ін. В Україні гуманістичними ідеями були пройняті суспільно-політичні погляди Івана Вишенського, учення социніан (протестантської течії католицизму).

Варіант8

1. Розвиток психіки – дуже складний еволюційний процес. В ході еволюційного розвитку цей процес пройшов ряд етапів: від звичайних інстинктів до високоінтелектуальної поведінки сучасної людини. Вищий щабель розвитку психіки – це свідомість людини. Свідомість властива лише людині. Вона розвинулася внаслідок мислення, що почало функціонувати на основі оперування певною системою знаків, тобто мовою. Жодна з тварин не володіє свідомістю. Лише мавпи та дельфіни мають певні проблиски свідомості і здатні виконувати елементарні мислительні завдання. Людина, наділена свідомістю, здатна продумувати свою поведінку, аналізувати свої вчинки, вивчати себе, а, отже, планувати саморозвиток, самовдосконалення.

Перша сигнальна система — це діяльність великих півкуль головного мозку, за допомогою якої формуються і здійснюються умовні рефлекси на реальні матеріальні подразники Вища нервова діяльність людини заснована на другій сигнальній системі – тобто не на сигналах речей і явищ світу, а на сигналах слів, звуків, які означають ці речі і явища. Саме завдяки другій сигнальній системі людина навчилася мислити, активно діяти і жити свідомим суспільним життям. Таким чином, в основі мислення людини лежить мова, рівень розвитку якої визначає рівень культури певного народу чи нації. Досконала, вишукана мова людини, високий її інтелектуальний та загальнокультурний рівень викликає зацікавленість та інтерес оточуючих людей даною особистістю.

2. Власне княжа доба розпочалась задовго до прийняття християнства в Київській Русі Князі Рюриковичі (Олег, Ігор, Ольга, Святослав) заклали підмурок державної освіти і виховання. Основними закладами цього періоду, що діяли до прийняття християнства, були школи грамоти, де діти навчалися читати, писати, лічити. До 988 р. ці школи були носіями хліборобської культури, народних вірувань, традицій, звичаїв, обрядів. Крім здобуття формальних знань, діти знайомились із суспільними і природними явищами, побутом людей через засоби фольклору: казки, билини, приказки і прислів'я, пісні тощо. Вони усвідомлювали етичний ідеал свого народу: чесність, доброту, щирість, працьовитість, вірність. Ці народно-поетичні твори стали не лише засобом морально-естетичного та патріотичного виховання, а и джерелом окремих історичних свідчень.

На основі східнослов'янської протописемності та літер грецького алфавіту в IX ст. було створено нову загальновживану азбуку — спочатку глаголицю, пізніше — кирилицю

Князь Володимир віддав перевагу християнству. Охрещення у 988 р. Київської Русі сприяло залученню її до європейської культури, християнської моралі, духовному і культурному єднанню різних народів, позначилося на освіті та писемній справі.

За княжої доби школа та освіта Київської Русі якісно змінились. Приблизно з X—XII ст. з'являється термін «школа». Християнізація висунула потребу у відкритті шкіл, в яких готувалися перекладачі й переписувачі церковної літератури, здобували освіту вітчизняне духовенство, майстри будівельної справи для зведення храмів, спеціалісти з малярства, оздоблення церковних будівель, дипломати і державні чиновники різних служб. З літопису дізнаємося про відкриття Ярославом Мудрим першої бібліотеки при Київському Софійському соборі 1037 p., у якій в середині XI ст. налічувалося майже 950 томів рукописних книг.

Освітні, культурні традиції, які були закладені в Київській Русі, не вмерли в період феодальної роздрібленості й монголо-татарської навали, продовжували працювати школи грамоти, організаторами яких були міські громади; освітню роботу релігійного спрямування здійснювали монастирі; перекладалися книги, велося літописання.

3. . Найбільш відомою школою, що сформувалася в Америці наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., став біхевіоризм. Його фундатори Е. Торндайк 91874–1949), Дж. Вотсон (1878–1958) визнавали предметом психології не свідомість , а поведінку. Девізом біхевіоризму була оголошена діада «стимул – реакція».

4. Адаптація - це динамічний процес, завдяки якому рухливі системи живих організмів, незважаючи на мінливість умов, підтримують стійкість, необхідну для існування, розвитку і продовження роду. Саме механізм адаптації, вироблений у результаті тривалої еволюції, забезпечує можливість існування організму в постійно мінливих умовах середовища.

Варіант 9

1. Ми́слення — це особлива ідеальна діяльність людини, яка виникає, формується, розвивається в суспільстві, коли людина перебуває у певному соціокультурному середовищі і вступає в багатогранні відносини з природним і соціальним світом, що її оточує.

Мислення — це процес опосередкованого і узагальненого відображення у мозку людини предметів об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках та відношеннях.

Сутність творчого мислення, з погляду одного з перших дослідників цього феномену Дж.Гілфорда, може бути розкрита через такі особливості: оригінальність і незвичність висловлюваних ідей, прагнення до інтелектуальної новизни у вирішенні завдання (проблеми), здатність бачити предмет (можливості його використання) під новим кутом зору і продукувати ідеї у невизначеній ситуації (тобто за відсутності передумов для формування нових ідей). Завдячуючи цим властивостям, реалізується прогностично-перетворювальна функція інтелекту, здійснюється творча діяльність людини у різних сферах її професійних і непрофесійних інтересів  Творче мислення у професійній діяльності, як і у будь-якій іншій, залежить від суб'єктивних якостей особистості. Серед них виділимо:творчу уяву, що робить її необхідною умовою професійної творчості, розвиненість інтелекту, яка спонукає людину до розміркування, упорядкування знань, пошуку і аргументації власного рішення існуючої (можливої) виробничої проблеми, відкритість новому у пізнанні(когнітивна відкритість) як ставлення спеціаліста до нової інформації, досвіду, легкість у сприйнятті нових ідей, професійний кругозір, що визначає його здатність до саморефлексії фахових знань, діяльності, раціоналізації або пропозиції оригінальних ідей тощо. Хоча ці якості формуються протягом усього професійного життя, їхній розвиток може здійснюватися цілеспрямовано, за допомогою нових технологій навчання у системі підвищення кваліфікації.

2. Здобувши незалежність у 1991 році, Україна постала перед питанням розбудови й розвитку системи національної освіти в державі. Загальноєвропейські та світові процеси в ті часи ставили принципово нові задачі та визначали нові пріоритети, а вирішення цих проблем є прерогативою Міністерства освіти і науки України, яке забезпечує реалізацію державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності й інтелектуальної власності, направляє й координує діяльність із цих напрямів інших органів виконавчої влади. Це закріплено в Положенні про Міністерство освіти і науки України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 19 грудня 2006 р. Сучасний розвиток системи освіти в Україні визначено законом України «Про освіту» (1996), де після прийняття Конституції України були визначені нові пріоритети розвитку освіти, створювалась відповідна правова база. 17 квітня 2002 році Указом Президента України затверджено Національну доктрину розвитку освіти, де зазначено, що головна мета української системи освіти - створити умови для розвитку та самореалізації кожної особистості як громадянина України, формувати покоління, здатні навчатись упродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства. Реалізувати такі глобальні плани зовсім не просто.

3. Когнітивна психологія — це вчення у психології, що досліджує внутрішні розумові процеси, як-от процес вирішення проблеми, пам'ять та мовні процеси. Спеціалісти з когнітивної психології досліджують те, як люди розуміють, виявляють причини та знаходять рішення проблем, займаючись розумовими процесами, що слугують сполучною ланкою між стимулом та реакцією.

4. . Гуманізм (від лат. humanus – людський, людяний) – 1) Система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність. 2) В історичному аспекті гуманізм – прогре­сивна течія західноєвропейської культури епохи Відродження (ХІV – ХVІ ст.), спрямована на утвердження поваги до гідності й розуму людини, її права на земне щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей. Видат­ними представниками гуманізму були Леонардо да Вінчі, Т. Кампа­нелла, Дж. Бруно, Ф. Петрарка, Т. Мор, Ф. Рабле, Я. А. Ко­менський, М. Коперник та ін. В Україні гуманістичними ідеями були пройняті суспільно-політичні погляди Івана Вишенського, учення социніан (протестантської течії католицизму).

Варіант 10

1.  Важко переоцінити значення мовлення в житті людини і суспільства в цілому як засобу передачі знань і досвіду, накопиченого людством, як засобу духовного розвитку, виховання, освіти, як засобу спілкування, впливу один на одного.      Відомо, що 70—80 % того часу, коли людина не спить, вона слухає, говорить, читає, пише, тобто займа¬ється мовленнєвою діяльністю, пов'язаною із змістовим сприйняттям мовлення і його створенням (продукуванням).      Кожний випускник школи повинен вміти сприймати і передавати інформацію, захищати свої переконання  і переконувати інших, виступати з пропозиціями, порадами і критикою, повідомленням, доповіддю на семінарських заняттях. У колі сім'ї, друзів, знайомих, товаришів — поділитися враженням від прочитаного, побаченого, почутого, пережитого, зробити допис до газети, журналу та ін.     Кожній людині необхідно добре володіти всіма видами мовленнєвої діяльності (аудіюванням, читанням, говорінням, письмом), а також навичками ввічливого мовлення.      Під час спілкування дуже важливо будувати свої висловлювання з урахуванням мовленнєвої ситуації.     Основними умовами є: адресат мовлення, тема й основна думка висловлювання, мета та місце спілкування.    Характер мовлення визначається темою, основною думкою висловлювання, усною і писемною формою мовлення, мовленнєвою ситуацією. Вміння правильно визначати мету спілкування і враховувати особливості адресата мовлення допомагає будувати будь-яке висловлювання, краще розумітися з людьми.   Надзвичайно важливо дбати про те, щоб мовлення було змістовним, послідовним, багатим, точним, виразним, доречним, правильним.

Мова - це наша ознака, в мові - наша культура, ступінь нашої свідомості. Це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма національної організації. Мова - душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб... Звичайно, не сама по собі мова, а мова як певний орган культури, традиції. В мові наша стара і нова культура, ознака нашого національного визначення. Мова - це не простий символ розуміння, бо вона витворюється в певній культурі, в певній традиції. В такому разі мова - це найяскравіший вираз нашої психіки, ще найперша сторожа в нашого психічного Я... І поки живе мова, житиме народ як національність. Не стане мови - не стане й національності, вона геть розпорошиться поміж дужчим народом...

2. Основні цілі самоменеджменту - максимально використовувати власні можливості, свідомо керувати перебігом свого життя і переборювати зовнішні обставини як на роботі, так і в особистому житті; навчання практичним навичкам, які необхідні кожній діловій людині для успішної роботи: мистецтво і наука самоврядування, методи та прийоми управління особистою кар'єрою, раціоналізації власної праці, техніка і прийоми переконання, методи і навички підвищення і збереження своєї працездатності.  Ці цілі часто представляють у вигляді моделі з семи вимог до якостей менеджерів:  Ÿ здатність формулювати та реалізовувати життєві цілі;  Ÿ особиста організованість;  Ÿ самодисципліна;  Ÿ знання техніки особистої роботи;  Ÿ здатність робити себе здоровою;  Ÿ емоційно-вольовий потенціал;  Ÿ самоконтроль. 

Покращувати своє життя необхідно із самого себе. "Зміни себе - і ти зміниш світ навколо себе". Замість того щоб змінювати обставини, які ми і так не в силах змінити, потрібно змінити своє ставлення до них.  Ключовим словом в самоменеджменте є «час».  Наші відносини з часом подібні любові. Нам дуже часто його не вистачає. Часом ми незадоволені, що воно дуже швидко йде. Ми радіємо моментів творчого і емоційного натхнення. Наша мрія - взаємність, щоб ми і час могли найбільш ефективно діяти спільно, щоб воно не поспішало, щоб ми були завжди молоді і встигли реалізувати свої плани, мрії, бажання. 

3. Психіка  —  функція мозку, що полягає у віддзеркаленні об’єктивної дійсності   в   ідеальних  образах,  на  основі  яких  регулюється життєдіяльність організму. Психіка — це здатність мозку відображати об'єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб'єктивних образів об'єктив­ного світу. Психіка людини проявляється у таких трьох видах психічних явищ: психічні процеси, психічні стани, психічні властивості.

4. Вміння (навички) — здатність виконувати дії (реалізувати бізнес-процес тощо) відповідно до заданих критеріїв (якості тощо), що надбана в процесі навчання або "життєвої практики".

До вміння відноситься також і здатність до "розумових" дій, наприклад, вміння створювати інновації.

З точки зору психології, навичка — психічне новоутворення, підконтрольне свідомості і вироблене шляхом вправ, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної та нервово-психологічної енергії.

Варіант11

1. Е м о ц і ї – це психічний стан людини, суть якого полягає в ситуаційній, короткотривалій реакції організму на різні події, факти оточуючого середовища Емоції за своїм характером складні і взаємопов’язані. Деколи людина може одночасно проявляти цілком протилежні емоції. Прикладом такого психічного стану може бути закінчення школи або іншого навчального закладу. Тут учень чи студент відчуває одночасно радість, сум і гордість. Емоції поділяються на настрої, афекти, хвилювання і пристрасті Настрій – це загальний емоційний стан людини, який впливає на її діяльність і поведінку впродовж довготривалого або короткотривалого періоду життя Афект (від лат. affectus – душевне хвилювання, збудження) – це короткотривалий інтенсивний вибух емоцій. Ними можуть бути гнів, горе, радість, страх. Викликаються афекти сильними збудниками: словами, поведінкою інших людей, деякими обставинами Хвилювання – короткотривалий емоційно-психічний стан з різким початком і різноманітною інтенсивністю. У хвилюванні відображається оцінка людиною тих чи інших явищ, спонукання до дії, передбачення її наслідків. Як правило, хвилювання знижують рівень логічного мислення людини Пристрасті – це сильні, глобальні, стійкі і довготривалі почуття, які стають характерними рисами особистості. Маючи пристрасті, людина підпорядковує їм свої інші зацікавлення і зусилля. Пристрасті можуть бути позитивними і негативними. Позитивні пристрасті зорієнтовані на пізнання світу, самовдосконалення. Негативні – завжди мають шкідливий характер як для людини, так і для суспільства Із емоціями тісно пов’язані почуття почуття – це психічний стан людини, який визначає відношення до того, що вона пізнає або робить, до інших людей і самої себе. Cуспільні почуття – це різноманітні зв’язки і контакти з іншими людьми. Є три типи таких зв’язків Моральні почуття – це система загальнолюдських цінностей, моральних і гуманістичних норм, принципів та ідеалів, які визначають сенс життя людей, регулюють взаємовідносини у суспільстві. Найважливішими з них є почуття совісті обов’язку, відповідальності Інтелектуальні почуття – це почуття, пов’язані з розумово-пізнавальною діяльністю людини упродовж її життя. До них відносять почуття сумніву і впевненості, радості і задоволення, тріумфу і розчарування. Естетичні почуття – це відношення людини до всього її оточення з точки зору ідеалів краси. Джерело естетичних почуттів – твори мистецтва, музика, живопис, скульптура, література, архітектура. Релігійні почуття – психічний стан віруючих людей, основою якого є прагнення наблизитися до Бога. Таке почуття виникає, передусім, під час молитви, відвідування церкви, участі у богослужінні, контактів з предметами культу.

2. Педагогічне знання – одне з найдавніших. Воно зародилося разом з людським суспільством, коли з’явилася потреба передавати новим поколінням досвід виживання. Спочатку це були життєві норми: вірування, правила, потім – традиції, звичаї. Вперше зачатки освіти з’явилися у країнах Сходу (Індія, Китай, Вавілон та ін.). Розквіту педагогічна думка та педагогічна практика досягли у Стародавній Греції та Римі в античні часи Саме в цей період з’явився термін «педагог», що дав назву цілій науці. Так називали раба, який водив дітей рабовласника до школи. Тоді ж народився й термін «школа», що означав місце навчання. Подальший розвиток педагогічної думки пов’язують з римським педагогом Квінтіліаном (І ст. до н. е.). У 12 книгах «Про виховання оратора» ним були закладені основи дидактики. Він вперше висунув ідею про принципи, правила та методи навчання. Це по суті педагогіка освіти того часу. От чому його праці вважаються першими серед наукових праць з педагогіки.

Педагогіка – це наука, що вивчає шляхи передавання соціального досвіду старшим поколінням молодшому. Відносини, що виникають при цьому, удосконалювалися кожним поколінням. Проте, як би не змінювалися ці відносини, незмінним залишався об’єкт пізнання – людина. Предмет сучасної педагогіки – це процес спрямованого розвитку особистості в умовах її виховання, навчання, освіти. Джерелом педагогіки є народна (життєва) педагогіка, педагогічні вчення, теорії, позитивний педагогічний досвід, філософія.

3. . Найбільш відомою школою, що сформувалася в Америці наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., став біхевіоризм. Його фундатори Е. Торндайк 91874–1949), Дж. Вотсон (1878–1958) визнавали предметом психології не свідомість , а поведінку. Девізом біхевіоризму була оголошена діада «стимул – реакція».

4.  емпірико-аналітичний метод, який відповідає критеріям наукового пізнання, що представляє разом з моделюванням, багатовимірними (нелінійними і динамічними) кількісними і якісними методами сучасну проектну і організаційну наукову методологію.

Варіант 12

1.. Сприймання - цілісне відображення предметів і явищ при їхньому безпосередньому впливі на органи почуттів. В подальшому цими образами оперують увага, пам'ять, мислення, емоції.

Відчуття і сприймання тісно пов'язані між собою. І те, і інше є чуттєвим відображенням об'єктивної реальності, існуючої незалежно від свідомості, на основі впливу її на органи почуттів: в цьому їх єдність. Але сприймання - усвідомлення чуттєво даного предмету або явища; в сприйманні нам даний світ людей, речей, явищ, наповнених для нас певним значенням і включених у багатоманітність відношень, цими відношеннями створюються осмислені ситуації, свідками і учасниками яких ми є; тоді як відчуття - відображення окремої чуттєвої якості або недиференційовані та незапредметнені враження від навколишнього світу. В цьому відношенні відчуття і сприймання розрізняються як дві різні форми або два різноманітних відношення свідомості до предметної дійсності. Відчуття і сприймання, таким чином, єдині і різноманітні.

Людина не лише пізнає світ в процесах сприймання, уяви та мислення, але разом з тим і відноситься так чи інакше до певних фактів життя. Різноманітні реакції психіки на об'єкт або ситуацію пов'язуються з виникненням емоцій. Це означає, що вони (об'єкт, ситуація) сприймаються не лише такими, якими є насправді, а й у своєму емоційному значенні.

Емоціями (афектами, щиросердечними хвилюваннями) називають такі стани, як страх, гнів, туга, радість, любов, надія, смуток, відраза, гордість і т. п. Психологія колишнього часу перелічувала безліч подібних переживань. Те загальне, що є між емоціями, почуттями і потягами, викликає потребу в загальній груповій назві. Блейлер (1929) об'єднав почуття й емоції під загальною назвою «афективність».

Часто слова «емоція» та «почуття» використовують як синоніми. Проте ці поняття необхідно відрізняти. Почуття - це внутрішнє відношення людини до того, що відбувається в її житті, що вона пізнає або робить, яке переживається в різноманітній формі. А емоція, в більш вузькому значенні, - це безпосереднє, тимчасове переживання якогось певного більш постійного почуття.

2. На ранніх стадіях розвитку людства навчання було пов’язане з конкретною поведінкою та діяльністю людини, скерованою на адаптацію та виживання. Діти навчалися, наслідуючи дорослих. І форми навчання змінювалися зі зміною самого суспільства.

Найстаріша форма навчального процесу – індивідуальне навчання. Воно переважало і в Давній Греції. Зростання міст, розвиток територіальних відносин і промисловості вимагали вдосконалення навчання, що зумовило виникнення класичної форми організації навчального процесу.

На чолі класу стояв окремий викладач, який об’єднував у своїх руках усе навчання. Програма підпорядковувалася основній меті – забезпечення доброго знання латинської мови та ораторського мистецтва цією мовою.

Така форма навчання використовувалась у братських школах України, найбільш повне і глибоке обґрунтування знайшла у праці Я.-А. Коменського „Велика дидактика” Протягом 300 років класно-урочна система діє та удосконалюється за участю кращих учителів і видатних учених-педагогів.

Ідея Я.-А. Коменського про можливість залучення кращих учнів до навчання інших набула поширення в Англії наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. і дістала назву белл-ланкастерської системи навчання (за прізвищами її авторів – Белла, англійського священика-місіонера, і Ланкастера, англійського педагога). Сутність системи полягала втому, що вчитель організовував навчання молодших школярів за допомогою старших. У наш час у деяких спеціалізованих школах також практикується проведення занять у молодших класах учнями випускного 11-го класу. На початку ХХ ст. було зроблено спробу відмовитись від класно-урочної системи навчання. У1909 році американська вчителька Еллен Паркгерст запропонувала будувати всю навчальну роботу відповідно до так званого Дальтон-плану (за назвою м. Дальтона, де був застосований).

Заняття за Дальтон-планом виключають класи, колективну роботу вчителя з учнями. Натомість використовуються лабораторії, де зосереджено необхідні книги, таблиці, прилади, що ними учні можуть користуватись у процесі занять. У разі труднощів вони можуть звертатись по допомогу до вчителя.

Вчитель дає кожному учневі індивідуальне завдання, орієнтовний план на день, пропонує раціональні методи виконання цього завдання.

Така форма навчання збереглася частково – як форма проведення лабораторних занять із фізики чи хімії у школах або з технічних дисциплін у вузах.

3. психіка- суб’єктивний образ об’єктивного світу, відображення дійсності в мозку. . Психіка  —  функція мозку, що полягає у віддзеркаленні об’єктивної дійсності   в   ідеальних  образах,  на  основі  яких  регулюється життєдіяльність організму. Психіка — це здатність мозку відображати об'єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб'єктивних образів об'єктив­ного світу. Психіка людини проявляється у таких трьох видах психічних явищ: психічні процеси, психічні стани, психічні властивості.

4. Спілкування – складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного. Суб'єктами спілкування являються живі істоти, люди. 

Варіант 13

1.... Пізнавальний процес – психічний процес, за допомогою якого людина пізнає світ.

Пізнавальна діяльність – це процес відображення в мозку людини предметів та явищ дійсності. Вона складається із серії пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприймання, уваги, пам’яті, уяви, мислення і мовлення. Відображення реальності в людській свідомості може відбуватися на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання.

Чуттєве пізнання характеризується тим, що предмети і явища об’єктивного світу безпосередньо діють на органи чуття людини – її зір, слух, нюх, тактильні та інші аналізатори і відображаються у мозку. До цієї форми пізнання дійсності належать пізнавальні психічні процеси відчуття та сприймання.

Вищою формою пізнання людиною є абстрактне пізнання, що відбувається за участю процесів мислення та уяви. У розвиненому вигляді ці пізнавальні процеси властиві тільки людині, яка має свідомість і виявляє психічну активність у діяльності..

Важливу роль у пізнавальній діяльності людини відіграє пам’ять, яка своєрідно відображає, фіксує й відтворює те, що відображається у свідомості у процесі пізнання.

Важливою характеристикою пізнавальної діяльності є емоційні та вольові процеси, які спонукають особистість до активних дій, вольових актів.

Обмін інформацією всередині організації, а також між організацією та зовнішнім середовищем забезпечують комунікативні процеси. Під час них відбувається живий обмін інформацією, яка осмислюється й інтелектуально збагачує учасників. У процесі комунікації реалізується вміння менеджерів правильно інформувати працівників організації та суб'єктів навколишнього середовища і отримувати від них корисну інформацію. Комунікативний процес забезпечує обмін інформацією між двома або більше людьми. Комунікативний процес — обмін інформацією між індивідами або їх групами, метою якого є усвідомлення повідомлень, що містять певну інформацію.