1.Учень – це не посудина, яку необхідно наповнити, а факел, який потрібно запалити.

Б. Паскаль

Наука без виховання – це меч в руках божевільного. Д. Менделеєв

В сучасних умовах, коли зростає престиж економічної освіти серед молоді, важливо наголосити, що виховання особистості громадянина – це комплексний і безперервний процес, який має спиратися на історичний досвід, національну ідею, традиції, звичаї, ментальність народу, не відкидаючи при цьому загальнолюдські духовні цінності і надбання.

Оскільки економіст – це фахівець, який займається питаннями економічної політики, треба велику увагу звертати на етику і культуру поведінки та спілкування.

Економіст має бути дипломатичним, коректним, толерантним, досконало знати етикет ділового спілкування. Акценти ж підготовки спеціалістів змістилися в сторону практичних навичок, максимальної адаптації вмінь та навичок студента до існуючих умов майбутньої професійної діяльності. Засадою таких підходів є моделювання, імітація майбутньої професійної реальності, спроба оволодіти не лише відтворенням знань, а на основі реальної, нехай і ігрової, експериментальної дії.

2. Класична форма навчання, розроблена Я.-А. Коменським Зростання міст, розвиток територіальних відносин і промисловості вимагали вдосконалення навчання, що зумовило виникнення класичної форми організації навчального процесу. На чолі класу стояв окремий викладач, який об’єднував у своїх руках усе навчання. Програма підпорядковувалася основній меті – забезпечення доброго знання латинської мови та ораторського мистецтва цією мовою. Така форма навчання використовувалась у братських школах України, найбільш повне і глибоке обґрунтування знайшла у праці Я.-А. Коменського „Велика дидактика” (1632 р.). Видатний педагог вважав, що в школі потрібні класи, які формуються на початку навчального року. Навчальний рік повинен мати визначений початок і кінець, чотири періоди канікул. Було вироблено програму навчання, розподілено зміст – навчання за роками. Кожен день повинен мати чотири години з викладачем, чотири години самостійної роботи учнів, окрім середи і суботи, коли після обіду заняття не проводились. Коменський вважав за можливе одночасне навчання великої кількості учнів (40–50 осіб) і навіть припускав, що кількість учнів може бути збільшена до 300 за умови залучення кращих учнів до проведення занять з кожним десятком учнів під загальним керівництвом учителя. Протягом 300 років класно-урочна система діє та удосконалюється за участю кращих учителів і видатних учених-педагогів.

3. Самовиховання — свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у

себе позитивних рис і подолання негативних.

Самовиховання успішно здійснюється за певних умов. Передусім воно

потребує від людини знання самої себе, вміння оцінювати власні позитивні

й негативні риси.

Самовиховання потребує тривалих вольових зусиль, уміння керувати собою,

досягати поставленої мети, не занепадати духом від невдач.

Підвищує ефективність процесу самовиховання ідеал, до якого прагне

учень.

4. Дидактика – це галузь педагогіки, що досліджує закономірності процесу навчання, освіти і самоосвіти дітей, молоді, дорослих з метою всебічного розвитку особистості, а також досягнення навчально-виховних цілей.

Вважається, що першим почав використовувати цей термін німецький педагог Вольфганг Ратке (1571–1635), який тлумачив дидактику як наукову дисципліну, що досліджує теоретичні та методичні засади навчання. Дидактика отримала статус науки завдяки працям чеського педагога Я. А. Коменського, який у книзі «Велика дидактика» (1632) виклав основні принципи навчання і форми його організації.

Варіант 3

1. психологія як наука за допомогою спеціальних методів розглядає і вивчає об’єктивні, реально існуючі психічні явища і факти. Узагальнюючи результати досліджень у системі наукових понять, вона виявляє особливості, закономірності побудови та розвитку психіки, функціонування її механізмів.

Інакше кажучи, наука, яка вивчає психічні явища, називається психологією. Назва цієї науки походить від злиття двох грецьких слів – «псюхе» (душа) і «логос» (слово, вчення). Тобто, психологія – це наука про душу. _____________________

2. Заговори, щоб я тебе побачив. Сократ

Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передання та прийому інформації. Реалізація цієї функції має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості людей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень - передання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін. Третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження - неузгодження, порівняння поглядів тощо).

Регуляцїйно–комунікативна функція полягає в регуляції поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуляцію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших людей, і реагує па їхні дії. Відбувається процес взаємного налагодження дій. Тут виявляються феномени, властиві спільній діяльності, зокрема сумісність людей, їх спрацьованість, здійснюються взаємна стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно-комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання та ін.

Афективно-комунікативна функція характеризує емоційну сферу людини. Спілкування впливає па емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, в тому числі й соціального. Однією з особливостей спілкування є формування міжособистісних стосунків.

3. Психіка  —  функція мозку, що полягає у віддзеркаленні об’єктивної дійсності   в   ідеальних  образах,  на  основі  яких  регулюється життєдіяльність організму. Психіка — це здатність мозку відображати об'єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб'єктивних образів об'єктив­ного світу. Психіка людини проявляється у таких трьох видах психічних явищ: психічні процеси, психічні стани, психічні властивості.

4. ОСВIТА - це процес i результат оволодiння учнями системою наукових знань i пiзнавальних вмiнь та навичок, формування на їх основi свiтогляду, моральних та iнших якостей особистостi, розвитку її сил i здiбностей Освiта - духовне обличчя людини, яке складається пiд впливом моральних i духовних цiнностей, що є надбанням її культурного кола, а також процес виховання, самовиховання, впливу, шлiфування, тобто процес формування обличчя людини.

Варіант 4

1. На зламі ХІХ–ХХ ст. виникають такі галузі психологічної науки, як експериментальна, диференціальна, дитяча і педагогічна психологія, зоопсихологія, соціальна та культурно-історична психологія, психотехніка.

На початку ХХ ст. утворюється школа гештальтпсихології, фундаторами якої стали М. Вертгаймер (1880–1944), В. Келер (1887–1967), К. Коффка (1886–1941). Головним постулатом цієї школи є положення про цілісні структури (гештальти) як первинні дані психології, що не можуть бути виведені з їхніх компонентів. Навпаки, властивості частин визначаються саме структурою, гештальтом. При розв’язанні задач голвним чинником визнавався «інсайт»тобто явище раптового охопення ситуації в цілому.

Найбільш відомою школою, що сформувалася в Америці наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., став біхевіоризм. Його фундатори Е. Торндайк 91874–1949), Дж. Вотсон (1878–1958) визнавали предметом психології не свідомість , а поведінку. Девізом біхевіоризму була оголошена діада «стимул – реакція».

У психології наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. починають використовуватися поняття самосвідомості та особистсті, які поступово витісняють поняття свідомості та поведінки. Значним та широко розповсюдженим напрямком у психології ХХ ст. є гуманістична психологія. У центрі гуманістичного підходу знаходиться особистість, «Я» кожної людини, її право зберігати свою цілісність та унікальність.