5) Поняття і структура соціальної дії

Соціальна Дія (social action) є теорією розвитку громади, що базується на простому принципі: зміни можливі. Однак зміни мають сенс тільки тоді, коли люди, яких вони стосуються, залучені до планування, реалізації та оцінки впливу цих змін. Принцип Соціальної Дії було обрано для використання в цьому проекті саме завдяки розумінню, що зміни не можна нав'язувати. Зміни мають впроваджуватися тими, хто має глибоке розуміння проблем та в змозі робити довгострокові інвестиції у розробку ефективних рішень.

Соціальна Дія є підхід, який дозволяє людям різного віку, досвіду та статусу об'єднати зусилля задля досягнення колективно визначеної мети. Підхід пропонує легкий для розуміння, гнучкий та відкритий робочий процес, який допоможе визначити нагальні проблеми, проаналізувати їх, розробити стратегію змін та здійснити її на практиці. Все це робиться у відповідності до низки принципів, які поділяються усіма учасниками процесу та покликані забезпечити рівність та максимальну справедливість. Соціальна Дія є окремою самостійною методологією, яку не треба плутати з «соціальною діяльністю» або «соціальною активністю» взагалі.

Соціальна Дія розглядає усіх членів громади, як експертів щодо власного життя, активних членів суспільства, які мають можливість і право на позитивні довгострокові зміни.

За Вебером,соціальна дія передбачає дві необхідні ознаки: 1) суб'єктивну мотивацію суб'єкта, що діє (індивіда, групи, організації), та 2) орієнтацію на минулу, теперішню або очікувану в майбутньому поведінку інших суб'єктів, що діють. У вузькому розумінні соціальної дії наголос робиться на її інтеракційному аспекті, який для певних випадків справді має конституююче значення. Проте інтеракційний аспект не вичерпує усіх вимірів соціальної дії, осторонь лишаються, наприклад, її об'єктивні параметри (енергетичні та інформаційні джерела соціальної дії, наявні умови її перебігу тощо), які існують або складаються незалежно від інтер-суб'єктивних контактів суб'єктів, що діють.

Соціальна дія є складним структурним процесом, у якому виокремлюються різноманітні його аспекти й фази: суб'єкти, що діють, власне дія, її джерела, орієнтація, умови та результати. Важливе значення для соціальної дії має ціннісно-нормативна структура суспільства, яка виступає як регулятивний комплекс, що скеровує й координує її орієнтацію і перебіг за певних умов.

Соціальні дії розрізняють за ступенем внеску у відтворення й розвиток суспільних відносин (репродуктивні, креативні, деструктивні); залежно від проблем, що розв'язуються (політичні, економічні, екологічні та ін.); за типом суб'єктів, що діють (масові, колективні, індивідуальні); за способом здійснення (реформаторські, революційні); за ступенем раціональності (афективні, традиційні, раціональні); за типом орієнтації (інструментальні, комунікативні); за ступенем мотивації (глибоко вмотивовані, свідомо сплановані, спонтанні) тощо.

6) Соціальна дія за Вебером

За Вебером,соціальна дія передбачає дві необхідні ознаки: 1) суб'єктивну мотивацію суб'єкта, що діє (індивіда, групи, організації), та 2) орієнтацію на минулу, теперішню або очікувану в майбутньому поведінку інших суб'єктів, що діють. У вузькому розумінні соціальної дії наголос робиться на її інтеракційному аспекті, який для певних випадків справді має конституююче значення. Проте інтеракційний аспект не вичерпує усіх вимірів соціальної дії, осторонь лишаються, наприклад, її об'єктивні параметри (енергетичні та інформаційні джерела соціальної дії, наявні умови її перебігу тощо), які існують або складаються незалежно від інтер-суб'єктивних контактів суб'єктів, що діють.

М.Вебер характеризує соціальну дію у порядку зростання раціональності та вказує чотири її види: традиційна, афективна, ціннісно-раціональна та цілераціональна [4. с. 628]. Одночасно він підкреслює, що соціальна дія рідко буває зорієнтованою тільки на той чи інший тип раціональності і ця класифікація не вичерпує типи орієнтацій дій, оскільки вони створені для соціологічного дослідження понятійно-чистими типами, до яких більшою чи меншою мірою наближається реальна поведінка. Але описані М.Вебером типи соціальної дії – це не просто методологічний прийом, зручний для пояснення. Для М.Вебера раціональність є ключовим поняттям у визначенні соціальної та економічної організації західного суспільства [5, с.120]. Ідеальний тип “соціальної дії” також слугує інструментом ви- вчення соціально-політичних явищ і процесів через знаходження регулярних зв’язків, що повторюються. Одним із них виступає панування. Панування певної соціальної групи створює порядок, який має тенденцію закріплюватися раціональними нормами, що призводить до створення інститутів і спілок, у тому числі й держави. Лише держава надає особі чи групі осіб право на легітимне насильство, причому поняття легітимності у розумінні М.Вебера означає сукупність цінностей і правил, які дають можливість досягнення згоди у владних відносинах та визнання влади народом [6, с.21]. З погляду М.Вебера, досягнення згоди можливе, по-перше, за рахунок визнання авторитету минулого – традиційний тип легітимного панування, заснований на вірі у святість здавна існуючих порядків, по-друге, шляхом дотримання законності, розумних правил і норм – раціонально-легальний тип легітимного панування, і, по-третє, – харизматичний тип, заснований на вірі в особливий дар певної особи і встановленого нею порядку.