Сборник_Region-2015

Рис. 6. Показники міграції населення за адміністративними районами Дніпропетровська, станом на 1 січня 2015 р. (побудовано авторами за даними [2, 4])

Окрім загальних коефіцієнтів брутто та нетто міграції (сальдо міграції та валової міграції), доцільно визначити наступні показники, що характеризують міграційний рух населення, – коефіцієнт інтенсивності прибуття (вибуття), коефіцієнт інтенсивності міграції, коефіцієнт інтенсивності міграційного обороту, коефіцієнт ефективності міграції. Так, на 1 січня 2014 р. коефіцієнт інтенсивності прибуття в Дніпропетровську становив 12,48 ‰, коефіцієнт інтенсивності вибуття – 12,52 ‰, коефіцієнт інтенсивності міграції – 0,04 ‰, коефіцієнт інтенсивності міграційного обороту – 25,04 ‰. Показником, що визначає питому вагу сальдо міграції в міграційному обороті, є коефіцієнт ефективності міграції, який на 1. 01. 2014 р. для Дніпропетровська становив

1,65 ‰.

Загалом можна зробити висновок, що для механічного руху населення м. Дніпропетровська характерними є такі тенденції, як переважання кількості вибулих над прибулими і, як результат, низька ефективність міграції – 1,65 ‰.

Це зумовлено, в першу чергу, низькою часткою населення, залученого в міграційні процеси, тобто низькою інтенсивністю міграції, яка становить 25,01 % у загальній чисельності населення міста. Причиною цього може бути така історично обумовлена риса населення міста, як осілість та замкненість, оскільки довгий час Дніпропетровськ було «закритим» промисловим містом. Для більшості його жителів місто й досі є відокремленим від решти світу.

Список використаних джерел: 1. Cегіда К. Сучасні тенденції міграційних процесів у Харківській області / К. Сегіда, Л. Ключко, З. Бойко // «Часопис соціально-економічної географії»: Міжрегіональний збірник наукових праць / Гол. ред. колегії Л.М. Нємець. – Харків: Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 2011. – Вип. 11 (2). – С. 62-65; 2. Статистичний щорічник Дніпропетровської області за 2013 р. – Дніпропетровськ, 2014. – 512 с.; 3. Гусєва Н. Демографічна характеристика міста

241

Дніпропетровськ / Н. Гусєва, О. Суптело // «Часопис соціально-економічної географії»: Міжрегіональний збірник наукових праць / Гол. ред. колегії Л. М. Нємець. – Харків: Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, 2015. – Вип. 18 (1). – С. 107114; 4. Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua; 5. Динаміка чисельності населення великих міст Дніпропетровщини [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://old.pavlogradofficial.org/ index2.php?option=com_content&task=view&id=2155&pop=1&page=0&Itemid=187

УДК 911.3

ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОДІЇ МІСЬКИХ ТА СІЛЬСЬКИХ ПОСЕЛЕНЬ (НА ПРИКЛАДІ ПІВНІЧНОЇ ЧАСТИНИ ЛУГАНЩИНИ)

І.Г. Мельник irgenmaks@gmail.com

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка м. Старобільськ, Україна

Проблема взаємодії міських та сільських поселень завжди привертала увагу дослідників. Основними аспектами, що знайшли відображення в наукових публікаціях суспільно-географічного змісту, є: співвідношення рівнів соціальноекономічного розвитку міських та сільських поселень (деградація / депресивність останніх), розподіл населення між міськими та сільськими поселеннями, еволюція форм міського та сільського розселення, районування розселення, реформування адміністративно-територіального устрою тощо.

Одним з регіонів України, де окреслена темою статті проблематика тривалий час перебувала «в тіні», є Луганщина. Відверта «неувага» до проблем розвитку системи розселення північних районів області обернулась негативними наслідками і для країни, і для регіону. Як приклад таких наслідків можуть бути названі: відсутність розвиненої мережі міст – опорних центрів, які в умовах ринкової економіки мали б стати «полюсами росту», центрами інновацій для сільських поселень; посилення відмінностей в умовах життя між містами та сільськими поселеннями; міграційний відплив (тимчасово/назавжди) працездатного населення на територію сусідньої держави (дедалі більше на Луганщині село перестає слугувати джерелом української ментальності) та ін.

Метою нашого дослідження стало виявлення змін у характері взаємодії міських та сільських поселень північної частини Луганської області у зв’язку з новими геополітичними та економічними реаліями.

Характеристика району дослідження. Північна частина Луганщини

(контрольована Україною) охоплює 12 (із 18) адміністративних районів області, а також 3 (із 14) міста обласного підпорядкування– Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Рубіжне. У межах зазначеної території станом на 01.01.2015 р. проживало 718,9 тис. осіб. З них 515, 1 тис. осіб або 71,7% – це мешканці міст і селищ міського типу [розраховано за даними джерела 1]. Понад половини міського

___________________

©Мельник І.Г., 2015

242

населення в межах досліджуваної території (57,6%) припадало на городян Сєверодонецької та Лисичанської міськрад та м. Рубіжного.

Система розселення в цій частині Луганської області характеризується в цілому високим рівнем периферійності, недостатнім рівнем розвитку міських поселень та вкрай нерівномірним їх розподілом по території, відсутністю міст в більшості адміністративно-територіальних утворень середньої ланки (функції регіональних «столиць» тут виконують селища міського типу) – на цьому неодноразово наголошувалось у працях О. Коржа, О.В. Краснопольського, А.І. Доценка, А.В. Степаненка, Г.М. Заваріки, І.Г. Мельник та ін.

Сучасна (з урахуванням нових геополітичних реалій) оцінка системи розселення північної частини Луганщини дозволяє констатувати високий рівень її (Півночі) поляризованості. Один полюс представлений поліцентричний агломеративним утворенням (Лисичанськ – Сєверодонецьк – Рубіжне), інший – дезурбанізованою периферією, між ними перебуває напівпериферійний Старобільський район.

Незважаючи на інертність системи розселення, останні події в країні та регіоні (2014–2015 рр.) внесли корективи у функціонування та розвиток різних типів поселень та характер їх взаємозв’язків. З початку військово-політичного конфлікту (війни на Сході) помітно змінилися інтенсивність взаємодії різних типів поселень, ступінь центральності та «регіональної столичності» окремих міст, ступінь периферійності адміністративних районів та сільських поселень, функції окремих поселень у цій частині області.

Серед факторів, що зумовили зазначені зміни, відзначимо наступні:

1)посилення бар’єрної функції державного кордону України з Російською Федерацією, що призвело до збільшення периферійності північних територій Луганщини в цілому;

2)утворення нового «кордону» , що проходить по так званій «лінії розмежування», яка відділяє аграрну північну, підконтрольну Україні частину Луганської області від високоурбанізованої південної (непідконтрольної);

У результаті цього декілька районів отримали статус «прифронтових» (Станично-Луганський, Новоайдарський, Старобільський тощо). «Перерізання» майже «навпіл» території Луганщини негативно позначилось на соціальноекономічній ситуації, адже старопромисловий Південь слугував для поселень аграрної Півночі основним і найближчим ринком збуту продукції (сільськогосподарської, харчової та деяких інших галузей промисловості), а для населення (особливо молоді) – містким ринком праці та послуг;

3)«відсторонення» Луганська, як потужного «інноваційного» (у межах області) центру впливу на розвиток господарства та систему розселення Північної частини області, та перенесення в м. Сєвєродонецьк функцій обласного центру;

4)утворення військово-цивільної адміністрації, тимчасові зміни в адміністративно-територіальному устрої північної частини Луганщини, особливий режим пересування населення й транспорту;

5)переміщення частини населення та багатьох державних і недержавних структур (організацій, установ, зокрема, ВНЗ), малого підприємництва з

243

південних (тимчасово окупованих) територій у північні (СєвєродонецькоЛисичанська агломерація, м. Старобільськ);

6) зміна транспортно-географічного положення Півночі області (адміністративних районів, поселень), поява нових маршрутів (зникнення старих), а звідси – й нових можливостей або, навпаки, «перепон» на шляху розвитку окремих поселень та їх груп.

Так, наприклад, переформатування залізничного сполучення Луганщини з Києвом та Харковом (тепер це потяг «Київ – Лисичанськ» та «Лисичанськ – Київ»), закриття пункту пропуску у Станично-Луганському районі та переспрямування потоків тимчасових переселенців (мігрантів) в Артемівському напрямку (Донецька область, пункт пропуску на непідконтрольну територію «Зайцеве») посилили роль міст Лисичанськ, Рубіжне, Кремінна, Сватове як транспортних і транзитних центрів. Разом з тим, транзитні функції м. Старобільська послабіли у зв’язку зі «зникненням» Луганського напрямку сполучення. Транспортно-географічне положення багатьох сільських поселень різко погіршилось (особливо в межах Станично-Луганського району), у тому числі в результаті знищення об’єктів транспортної інфраструктури у прифронтових поселеннях.

Позитивний ефект деякого «піднесення» Лисичансько-Сєвєродонецької агломерації аж ніяк не позначається на найбільш віддалених районах області. Адже велике місто «піднімає», перш за все, економіку ближніх районів (поселень). Крім того, «хімічна» спеціалізація агломерації мало інтегрується зі спеціалізацією аграрної периферії Півночі.

На більшій частині досліджуваної території склались традиційні стосунки між міськими поселеннями та сільськими, коли міста виконують роль кінцевих виробників та постачальників товарів та послуг, а сільські території – роль постачальників сировини, робочої сили та одночасно – споживачів товарів та послуг. Ефективність такої взаємодії є не однаковою для різних місцевостей і залежить від середньої відстані між ними та економічної доцільності її подолання, від рівня розвитку транспортної інфраструктури, потенціалу міських поселень тощо. Ураховуючи господарську спеціалізацію північної частини області (за винятком Лисичансько-Сєвєродонецької агломерації) наголосимо на важливості належної державної підтримки АПК – першооснови існування поселенської мережі цієї частини Луганщини.

В умовах впливу достатньо потужних зовнішніх факторів важливою проблемою постає економічна й транспортна «відокремленість» деяких місцевостей Луганщини внаслідок віддаленості від центрів економічної активності та/або в результаті погіршення їх економіко-географічного положення (поселення у прикордонних та наближених до лінії розмежування районах). Актуальною проблемою, що потребує державного фінансування, є відновлення зруйнованої війною інфраструктури та регулярного сполучення між поселеннями.

Деградація багатьох сільських поселень значною мірою пояснюється нездатністю периферійних місцевих адміністративних центрів (смт Станиця Луганська, Марківка, Новопсков, Білокуракине, Троїцьке та ін.) повноцінно

244

виконувати «центральні» функції. Зниження чисельності населення, яке прискорилось останнім часом, різко ускладнило організацію та функціонування систем соціальних установ, комплексів обслуговуючих виробництв. У цьому контексті, добровільне об’єднання територіальних громад у більш крупні утворення теоретично може сприяти деякій активізації їх адміністративних центрів, мережа яких, ймовірно пошириться (вже тепер обговорюється об’єднання територіальних громад навколо таких поселень як селища міського типу Білолуцьк, Красноріченське, Лозно-Олександрівка, Нижня Дуванка та ін.).

Таким чином, у північній частині Луганської області відбувається поляризація поселень за потенційними можливостями розвитку / «виживання». Важливою умовою посилення ефективності взаємодії міських та сільських поселень в області є стабілізація політичної обстановки, підтримка АПК, інфраструктурна розбудова та вироблення специфічних механізмів допомоги, які б стимулювали розвиток всіх типів поселень в сучасних умовах.

Список використаних джерел: 1. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2015 року (статистичний збірник) / [відп. за вип. Г.М. Тимошенко]. – К. : Державна служба статистики України, 2015 – 111 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://database.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/publ_new1/2015/zb_nas_14.pdf

УДК 911.373.3

СОЦИАЛЬНО-ЭКОНОМИЧЕСКОЕ СОСТОЯНИЕ СЕЛЬСКИХ ПОСЕЛЕНИЙ БЕЛГОРОДСКОЙ ОБЛАСТИ В МОДЕЛИ «ЦЕНТР-

ПЕРИФЕРИЯ»*

Н.В. Чугунова, Т.А. Полякова, С.А. Игнатенко

Chugunova@bsu.edu.ru, svetla-ignatenko@yandex.ru

Белгородский государственный национальный исследовательский университет, НИУ «БелГУ», г. Белгород, Россия

Одной из последних тенденций социально-экономических исследований является возрастающая ориентация на модель «центр– периферия». Разработанная Дж. Фридманом ещё в середине 60-х гг. [по 4] она по-прежнему не теряет своей фундаментальности и актуальности. По мнению большинства современных российских географов, модель «центр-периферия» прекрасно применима к России с ее значительной стратификацией пространства, позволяя дать глубокую оценку структурно-функциональным особенностям региональной системы расселения, ее территориальной организации и перспектив развития.

Особенностью периферийных территорий России является резкий контраст с центрами (столицей региона, большим городом) в уровне социальноэкономического развития. Для российской провинции характерна социальноэкономическая депрессия [5], особенно значительно затронувшая сельскую

________________________________________

*Публикация подготовлена в рамках поддержанного РГНФ научного проекта №15-13-31001.

______________________________________________

© Чугунова Н.В., Полякова Т.А., Игнатенко С.А., 2015

245

местность, проявляющуюся, в частности, в распаде традиционной сельской системы расселения. Исследования последних десятилетий неоднократно подтверждали и низкую эффективность управленческих решений в отношении экономического развития сельской местности [2].

Целью нашего исследования является сравнительный анализ социальноэкономического состояния сельских поселений Белгородской области в контексте модели «центр-периферия». Летом 2015 г. была проведена экспедиция в сельские поселения Белгородской области по предварительно разработанным авторским коллективом программам сбора необходимой информации. В основе выбора поселений лежал принцип полимасштабности: в среднем масштабе – периферия внутрирегиональная (сельские поселения, расположенные близко к областному центру), в крупном – периферия локальная (удаленные от городов сельские поселения). Проведенное исследование позволяет сделать предварительные выводы следующего характера.

Общими чертами социально-демографической ситуации локальной периферии являются: половозрастная структура регрессивного типа, вызванная длительным оттоком молодежи в города, значительная депопуляция, низкая ожидаемая продолжительность жизни, общая деградация сельской местности – мелкоселенность и вымирание населенных пунктов, дефицит квалифицированных трудовых ресурсов, недостаточное для современного производства качество населения - формирование элементов социальной пустыни.

Наибольшая жизнеспособность характерна для сельских поселений внутрирегиональной периферии, близкой к центру – пригородных зон агломерации. Дифференциация между типами периферий наглядно отображается показателями плотности населения в исследуемых поселениях (табл.).

Таблица Средняя плотность населения в сельских поселениях муниципальных образований Белгородской области (чел. на кв. км) Составлено по [3].

Выявленные внутрирегиональные (в четыре раза) и межпоселенные (локальная периферия в 37 раз) контрасты в плотности населения подтверждают наличие разреженной структуры в размещении сложившейся и

246

занимающей большие пространства сельской локальной периферии, еще раз подтверждая социально-демографическую пустынность их территорий.

Оценка сельских поселений по показателям социально-экономического развития локальной периферии свидетельствует о слабом уровне обустроенности населенных пунктов и ярко выраженной утрате производственных функций. Экономика центров сельских поселений слабо диверсифицирована, она аграрная и определяется преимущественно деятельностью предприятия крупного сельскохозяйственного производителя (агрохолдингов, широко представленных в Белгородской области). Фермерских хозяйств выявлено ничтожное количество. В малых же по числу жителей населенных пунктах очень часто нет ни учреждений, ни предприятий и, соответственно, нет сферы приложения труда, источников средств к существованию. Их население вынуждено заниматься отходничеством. Медленно растут предприятия третичного сектора (торговли, общественного питания, услуг).

Периферия внутрирегиональная является в основном полной противоположностью локальной. Из изучаемых поселений достойной жизнью населения выделяется Стрелецкое СП.

Социологический опрос выявил существенные различия в уровне жизни населения, основным индикатором которой мы считали доходы населения. От 45 до 75 % респондентов имеют доход от 10 до 20 тыс. руб. и лишь единицы - 40 тыс. руб. (рис.).

Данные рисунка свидетельствуют о благоприятной ситуации в Стрелецком, Головинском и Щетининском сельских поселениях, что объясняется их близостью к областному центру – г. Белгород, возможностью работать в нем (маятниковая миграция).

Детальное исследование сельских поселений области разного масштаба подтвердило выводы исследователей [1] о недовольстве населения условиями жизни. Из-за курса правительства РФ на концентрацию сети социальных объектов в условиях неразвитости дорожной сети (Харьковское СП) и

247

мобильных и дистанционных форм обслуживания, снижается территориальная доступность для жителей сел образовательных, медицинских, культурных, бытовых и других социальных услуг.

Таким образом, полученные результаты позволяют говорить о значительных различиях в демографическом и социально-экономическом развитии периферии внутрирегиональной и периферии локальной, необходимости подбора мер и реальных инструментов по сглаживанию выявленных диспропорций.

Список использованных источников: 1. Бондаренко Л. Ресурсное обеспечение

4.Шмидхейни Стефан и др. Смена курса. Перспективы развития и проблемы окружающей среды: подход предпринимателя. Издательство: М.: Геликон. 1994. – 384 с.

5.Яковенко Н.В. Депрессивные регионы России: методология, теория, прикладные аспекты (на примере Ивановской области). Автореферат … д.г.н., Воронеж. - 2013. - 40 с.

УДК 911.3

СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МЕДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Л.В. Ключко lyuda_klyuch@mail.ru

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, м. Харків, Україна

Забезпеченість населення закладами соціальної інфраструктури суттєво впливає на рівень та якість його життя. Особливу роль відіграє якість, кваліфікованість та доступність (економічна, територіальна, транспортна, часова тощо) медичних послуг та медичної допомоги усім, без винятку, верствам населення. В наш час Україна переживає складний період розвитку, оскільки назріла системна криза медичної галузі, що негативно відображається на здоров’ї та тривалості життя населення. Так, тривалість життя в Україні на 10-15 років менше ніж у країнах Західної Європи.

Докорінне реформування системи охорони здоров’я в Україні дасть можливість створити конкурентоздатну медичну галузь, діяльність якої буде базуватися на економічних, ринкових принципах сучасного менеджменту та маркетингу, що буде відповідати соціально-економічним і політичним змінам, які відбулися останнім часом в Україні і тривають досі. Тому суспільногеографічне дослідження медичної галузі, медичного обслуговування на різних рівнях (державному, регіональному, локальному тощо) дозволить виявити територіальні диспропорції та враховувати отримані результати при прийнятті

__________________

© Ключко Л.В., 2015

248

управлінських рішень, складанні соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм тощо. [3].

Для дослідження медичного обслуговування населення у Харківській області було використано методику колективу авторів [1], яка дозволила узагальнено, за поєднанням 3 основних критеріїв (забезпеченість населення лікарями, середнім медичним персоналом та лікарняними ліжками) виділити типи районів за рівнем розвитку медичного обслуговування.

Рис. 1. Середній рівень розвитку медичного обслуговування населення за районами Харківської області у 2013 р. (побудовано за даними [2])

Слід зазначити, що показник рівня розвитку медичного обслуговування по медичних закладах районів області становить 39,61, по медичних закладах м. Харкова – 46,33, що свідчить про значні розбіжності в наданні медичних послуг населенню сільської місцевості та обласного центру.

Представлена типологія адміністративних районів Харківської області свідчить про значну диференціацію рівня забезпеченості населення медичними послугами. Як бачимо, значна кількість районів області відноситься до ІІІ типу, який характеризується середнім показником розвитку медичних послуг. На загальному фоні виділяються Красноградський, Куп’янський, Зачепилiвський райони, які відносяться до І типу. Найнижчий рівень медичних послуг (V тип) у Печенiзькому, Дергачiвському та Харкiвському районах, це можна пояснити тим, що зазначені райони відносяться до агломераційного ядра м. Харкова і населення сільської місцевості зазначених районів звертається за медичною допомогою та послугами, у більшості випадків, до медичних закладів та установ саме м. Харкова.

Отже, слід зауважити, що оптимізація мережі медичних закладів в сільській місцевості повинна поєднуватися з Державною програмою забезпечення молоді житлом на 2013–2017 рр., широкою телефонізацією села, якісним будівництвом доріг тощо. Тобто, необхідно забезпечити якість медичної допомоги і можливість оперативного її отримання кожним мешканцем села, незалежно від місця знаходження населеного пункту.

У контексті модернізації регіональної сфери охорони здоров’я відповідно до стратегічних напрямків державної політики, розвиток закладів первинної ланки медичної допомоги залишається пріоритетним для забезпечення медичного обслуговування населення у всіх адміністративно-територіальних

249

одиницях, що відповідає порядку організації медичної допомоги згідно з європейських норм і стандартів.

Таблиця 1

Рівень розвитку забезпеченості населення Харківської області медичним обслуговуванням, 2013 р.

Подальший розвиток закладів первинної ланки відповідно до їх модернізації передбачає поступове планування децентралізації первинної медичної допомоги у частині відокремлення структурних підрозділів – амбулаторій від центру первинної медико-санітарної допомоги за різною юридичною адресою. Зазначене значно підвищить рівень доступності мешканців області до медичних послуг, адже у понад 75% пацієнтів маршрут

250