46. Політика російського самодержавства в царині національно-культурного життя України (XIX ст.).

Навіть легальна культурно-просвітницька діяльність українських громад викликала невдоволення російських урядових кіл. З України до Петербурга постійно надходили повідомлення царської охранки, у яких наголошувалося, що громадівці прагнуть звільнення України і, навчаючи простий народ грамоти, водночас намагаються «прищепити йому думку про колишню славу Малоросії і переваги свободи». Комісія в справі громадівського руху дійшла висновку, що його мета — «під виглядом поширення грамоти сіяти в народі антиурядові ідеї». Щоб запобігти зростанню українського національного руху, міністр внутрішніх справ Росії П. Валуев своїм циркуляром (липень 1863 року) заборонив видання українською мовою наукових, релігійних та освітніх праць, а також діяльність недільних шкіл. Відразу після появи цього урядового акта, що був названий Валуєвським циркуляром, громади розпустили, а багатьох їх членів заслали в різні регіони Російської імперії. Унаслідок незначного послаблення імперської цензури на початку 70-х pp. громадівці почали відновлювати свою діяльність. З ініціативи В. Антоновича в Києві була утворена так звана «Стара громада», до якої увійшли такі відомі представники наукової і творчої інтелігенції, як М. Зібер, М. Драгоманов, П. Житецький, П. Чубинський, М. Старицький та ін. У «Старій громаді» переважали високоосвічені фахівці, які мали значний життєвий та організаційний досвід. Вона фактично згуртувала навколо себе тогочасну українську інтелектуальну еліту, що у своїй практичній роботі утримувалася від політичної діяльності й віддавала перевагу культурницьким та освітнім заходам. Діяльність українофілів помітно активізувалася із заснуванням у 1873 році в Києві Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, яке плідно працювало над вивченням історії, економіки й фольклору. Громадівці придбали газету «Киевский телеграф», перетворивши її на свій напівофіційний орган, який висвітлював події українського життя та його можливі перспективи в умовах Російської імперії. Щоб уникнути офіційної заборони на українські видання, члени «Старої громади» Пантелеймон Куліш, Михайло Драгоманов, Олександр Кониський налагодили міцні зв'язки з українцями в Галичині, активно поширюючи там серед своїх однодумців ідеї та погляди, заборонені російським царизмом. Активізація українського національно-визвольного руху була не до вподоби царському самодержавству. Воно розпочало черговий наступ проти всього українського. 1876 року Олександр II своїм так званим Емським указом заборонив не тільки видання, а й увезення в Україну україномовної літератури. Крім того, заборонялося користуватися українською мовою на сцені, викладати в початкових школах будь-які навчальні дисципліни.

47. Національно-культурне та громадсько-політичне життя на західноукраїнських землях в XIX ст.

Перемишельський культурно-освітній гурток (20-30 роки заснований єпископом М.Левицьким). Його учасники цікавилися історією, мовою, фольклором. “Руська трійця” - гурток студентів Львівської семінарії на чолі з М.Шашкевичем (І.Вагилевич, Я.Головацький) створений у 1833р головною метою вважалося формування патріотичного національного руху на Галичині за допомогою просвітництва. Гутківці складали альманахи української літератури, “Русалка Дністрова”(1873р). 2травня 1848р — створення першої політичної української організації — Головної Руської Ради. Очолили ГРР: Григорій Якимович і М.Куземський. Головною метою цієї організації був поділ Галичини на Західну і Східну; менша частина учасників прагнула створення слов'янської федерації або незалежної України. ГРР була розпущена у 1851р.

Програмні вимоги:

- поділ на Західну і Східну Галичину;

- забезпечення для українців і поляків рівного доступу до державних посад;

- запровадження української мови в діловодство; 

- зрівняння в правах з греко-католицького духовенства з представниками інших віросповідань. Діяльність ГРР:

- видання української газети “Зоря Галицька”;

- створення “Галицько-Руської матиці”;

- створення близько 50місцевих рад у містах і селах, поширення революції на провінцію.

Течії суспільно-політичного руху.

Москвофіли. Керівники: Я.Головацький, І.Гуталевич. Програма: не визнавали існування українського народу та його мови; вірили у провідну роль Росії серед слов'янських народів; виступали за приєднання західноукраїнських земель до Росії. У 1870р заснували політичну організацію Руську Раду. Народовці (українофіли) — національна українська течія, що зародилася в 60-х рр 19ст; доводили самостійність українського народу та його мови. Керівники: К.Климкович, Є.Згарський. Пропагували твори І.Котляревського, Т.Шавченка, Г.Квітки-Ослов'яненка; видавали журнали, були ініціаторами створення у Львові першого професійного українського театру 1864р. “Просвіта”(1868р) — культурно-освітницьке товариство, проводило літературні вечори та лекції, фінансувало діяльність кооперативів. Першим головою був Анатоль Вахнянін. 1873 — літературне товариство імені Т.Г.Шевченка, видавала журнали “Правда”,”Зоря”. 1892 - літературне товариство імені Т.Г.Шевченка було перейменоване на наукове товариство імені Т.Г.Шевченка. Радикали — представники молодої інтелегенції; що вели боротьбу за визволення українського народу від національного і соціального гніту. Зазнали значного впливу соціалістичних ідей. Керівники: І.Франко, М.Павлик, О.Герлецький. Зменшення церкви в суспільному житті; воз'єднання українських земель в одній державі; прагнули політизації українського руху. Створили перші українські партії. Русько-Українська радикальна партія (РУРП) 1890р — перша українська політична партія. Засновники: І.Франко, М.Павлик.