22.Виховна роль Різдвяної вечері у католиків

духовно-релігійному розвиткові людини сприяли релігійні свята та обряди, яких родина завжди дотримувалася і які повторювалися щорічно. На різдвяну Святу вечерю збиралася вся сім'я, поминали померлих, згадували відсутніх, спільно молилися перед початком вечері. Актом гуманістичного виховання був звичай, за яким діти носили Святу вечерю бабусі, хрещеним батькам, родичам, бідним сусідам. Та й колядування мало глибокий виховний сенс — залучення дітей до духовності шляхом прямої участі у звичаєвому дійстві. Таке виховне значення закладено у театралізованому вертепі, де возвеличувалося добро і засуджувалося зло. Писан-карство також задовольняло і розвивало духовно-творчі потреби і можливості дітей, молоді. Виховну роль відігравали ритуали хрещення, весілля, похорону.

26.Виховання і розвиток у православній педагогіці

Питання виховання і навчання людини є чи не найважливішим питанням у розвитку всього людства. Упродовж історії ці два поняття та їх розвиток визначали життя як кожної людини окремо, так і суспільства в цілому. Якщо говорити про світську педагогіку, то вона завжди піддавалася впливу людської думки та діяльності. Багато різних теорій і систем змінювали одна одну, по-різному розумілися цілі, завдання, зміст виховання та освіти. Цей процес “має початок, але не може мати кінця, тому що теорія завжди відкрита для нового знання” [1, с. 20]. Що стосується православної педагогіки, то необхідно сказати, що розуміння православного виховання й освіти не змінилося. У своїх основних положеннях вони залишилися такими, якими були за часів перших християн. Звісно, змінилися часи, змінилося розуміння людського життя, відбулося переосмислення духовних та моральних цінностей, і, на жаль, ці зміни аж ніяк не на краще. Проте православне виховання і православне навчання, що є органічною частиною виховання, не зазнали змін у головному. Основною метою, як і раніше, є допомога людині примиритися з Богом в любові до Нього і як наслідок цього примирення здобути спасіння. Виховання не є головною умовою досягнення цієї мети, але можна сказати, що воно є основою, від якості якої залежить не тільки життя людини на землі, але й основне ― її духовний світ і життя вічне. Православна педагогіка як частина християнського богослов’я є тільки засіб, певна сукупність знань, яка, на думку В.Н. Лоського, повинна служити тій меті, що перевершує будь-яке знання [4].Особливо актуальними виховання й освіта на засадах християнства є сьогодні, в час духовного занепаду. Питання організації такого виховання і навчання та форм цієї організації є вкрай актуальними. У наш час, коли похитнулися моральні устої суспільства, коли духовність перебуває на низькому рівні, дуже потрібним стає саме духовне виховання, і що, як не Православ'я ― духовна основа нашого народу і нашої культури, може допомогти у цьому.

Педагогіка може бути розглянута не тільки як наука, але як життя і мистецтво. Будь-яка педагогічна дія, спрямована до живої і унікальної людської душі, прагне породити в ній певний відзвук, тому педагогіка є мистецтвом виховання, і не просто мистецтвом, а, за словами визначного педагога XIX ст. К.Д. Ушинського, “першим і вищим із мистецтв тому, що вона шукає вираження досконалості не на полотні, не в мраморі, а в самій природі людини” [2, с. 21].

Надання педагогіці християнського значення, а точніше, висвітлення педагогічної думки і практики через призму християнських цінностей і чеснот пов'язане з розумінням, що християнство є не тільки спасіння людства, але і певне одкровення про людину, про Церкву як Тіло Христове, яка одночасно є боголюдським організмом, тобто незлитне і нероздільне поєднання божественного і людського початку. Відповідь на питання, що таке православна педагогіка, стає можливою, якщо визначена мета виховання, яка невіддільна від мети життя кожного християнина і шляху її досягнення. Педагог повинен чітко розуміти, яку роль у досягненні цієї мети відіграє природа людини, що піддається вихованню, а що залежить від дії божественної благодаті, позаяк важливою рисою православної педагогіки є визнання того, що в педагогічному процесі, крім учителя й учнів, бере участь Творець усесвіту – Бог. Таким чином, у педагогічному процесі бере участь як небесна, так і земна Церква. Тому педагогічна справа, як у цілому, так і в окремих своїх проявах звершується нерозлучною творчою боголюдською взаємодією волі людини і надприродної благодатної допомоги. Православна педагогіка по суті – спільний шлях учителя й учня до істинного знання через процес двостороннього уцерковлення як поступовий висхідний шлях до Бога. Тому мета життя кожного християнина полягає в його духовному єднанні з Богом через уцерковлення свого життя. Уцерковлення є одухотворення життя, преображення життя силою Святого Духа. В основі православної педагогіки лежить розуміння того, що поза Церквою досягнути основної мети виховання і життя неможливо. Основна мета виховання досягається не владою Церкви над людиною, а способом життя, проникнутого духом Церкви. Проте уцерковлене життя не відміняє і не замінює опіки про підтримку і розвиток задатків особистості. Природній розвиток обіймає всі сторони людського буття: тіло, розум, почуття, волю і дух. Відповідно до цього і виховання повинно вестись у декількох напрямах – фізичне, розумове, естетичне, духовно-моральне і релігійне.