8.Виховна цінність паломництва

Пало́мництво (від лат. palma — пальмова гілка), проща — мандрування віруючих людей до святих місць (наприклад, у християн — до Єрусалима,Меджугор'є у мусульман — до Мекки й Медини тощо). Термін походить від звичаю прочан привозити з Єрусалима пальмову гілку.

Заохочення паломництва в Україні здійснюють церкви.

Паломницька галузь (індустрія) дозволяє задовольняти духовно–суспільні потреби населення та є ефективною в економічному плані. Розвиток паломництва досягається через:

стимулювання підприємницької активності в цій сфері,

залучення інвестицій

забезпечення належного рівня розвитку соціальної та інженерної інфраструктур паломницьких місць,

підготовку кадрів,

екологічну безпеку,

створення належних умов для паломників,

забезпечення високого комфорту проживання корінних жителів регіону.

Розвиток паломницької галузі дозволяє:

розширювати зайнятість населення,

реалізовувати соціальні потреби держави на оздоровлення і відпочинок населення

надавати економічні вигоди на рівні територій.

11.Вчення апостольських мужів про виховання

Мудрість вчення Ісуса Христа і святих апостолів підво­дить нас до думки про значення і роль християнського етике­ту в практичному вихованні людини впродовж усього її життя.За вченням святих отців Церкви, що тлумачили вихо­вання дітей у дусі християнського благочестя, наголошува­лося, що найважливіший час у житті людини — це час вихо­вання, адже він вирішує долю людини не тільки на все жит­тя, а й на цілу вічність.Найретельніше видатні мужі Святої Церкви трудилися над опрацюванням норм і правил християнського етикету, ко­рисних для виховання дітей. Найліпшим посібником у справі виховання є вчення Ісуса Христа й Апостолів, бо в ньому міститься все, що потрібно для духовного зростання і шля­хетного життя.У вченні Спасителя й Апостолів ясно і повно пропону­ються норми й правила християнського етикету, що дійшли до нашого часу в писаннях святих отців.Керовані любов´ю до Бога, стародавні християни спря­мовували всі свої зусилля в справі виховання не так до зем­них, минущих цілей, як до імені Бога. За їхніми уявленнями, діти суть застава, довірена вихователям і наставникам Бо­гом, і храм Божий, що має бути святий (Св. Іоанн Златоуст. Бесід. 9 до Євр. послання 36). Вихователям християнський етикет наказував сувору відповідальність за опоганення і по­рушення святості. Відповідальність, що керувала у справі ви­ховання дітей, грунтувалася не на рабському страху, що зму­шував людину діяти проти волі, без сердечного налаштуван­ня, без належної уваги й ретельності, а виникав зі щирої й святої любові до Бога і дітей.У настановленнях християнського етикету також акцен­тувалася увага вихователів на те, щоб вони керувалися лю­бов´ю, яка, очищуючи й підносячи природну любов до дітей, часто сліпу й безрозсудливу, запобігала б спонуканням зов­нішнім і, навпаки, тріумфувала б над природними спонукан­нями серця. Святі батьки церкви ставили запитання комусь із батьків: "Чи можна сказати, що ти любиш дітей своїх, коли все дозволяєш їм для їхнього задоволення? І самі відповіда­ли: "Ні!" Тому що тільки тоді ти будеш істинно любити їх, коли станеш віддавати перевагу над ними Ісусу Христу і лю­бити їх у Тому, Хто дав їх тобі любити. Якщо ти чуєш, що вони лихословлять, і мовчиш, ти — не батько"´.Метою християнського етикету було виховання дітей для Бога. Ім´я Спасителя діти всотували в себе ще з материнським молоком. Разом із поняттям про Спокутувача, дітям при­щеплювали вчення: "Про таїнства віри, правила християнсь­кого етикету, про єдиного Бога, силу смиренності й чистої любові до Бога і взагалі богоугодного життя" (Св.Амвр. про обов´яз. юнак. гл. 17, 18, 19, с 11). В обов´язки дітей входи­ло: наслідувати Господу в смиренності, пошані до батьків і старших, виявляти терпіння, прощати образи, виявляти скромність, мовчазність, добродійність, цнотливість.Християнський етикет тісно пов´язаний із процесом осві­ти і виховання розуму. Святе Письмо було першою навчаль­ною книгою з християнського етикету: "Якщо ви хочете, — говорили вчителі Церкви батькам, — щоб ваші діти слухали­ся вас, то привчіть їх до Слова Божого". Душа, призначена бути храмом Божим, має привчатися слухати й говорити ли­ше те, що збуджує й підтримує віру в Бога. Не дорогоцінні камені й не шовкові шати мають бути предметом любові для дітей, а Божественні книги. Після божественних книг радили давати їм для читання твори святих отців.Глибока обізнаність отців Церкви у філософії, історії, при­родничих та інших науках показують, що й самі вони не були далекі, й дітей не хотіли відчужувати від ученості. Тому в ба­гатьох училищах і родинах дозволяли дітям учитися поезії, музики, філософії, опановувати мови та інші корисні науки. Св.Василій Великий радив юнакам знайомитися з творами поетів, істориків, ораторів і взагалі читати ті твори письмен­ників, із яких можна мати певну користь і повчання для душі. При цьому особливо радив читати Гесіода, Гомера, Феогні-да, Продіка й узагалі тих поетів і письменників, що хвалять чесноту і гудять порок.Про моральне виховання дітей християни піклувалися куди більше, ніж про їхнє зовнішнє щастя. "Ми маємо думати пе­реважно про те, як зробити дітей своїх благочестивими і доброчесними", — казали вони. Св.Іриней стверджував: "...все, що ми вивчаємо в дитинстві, неначе вростає у нашу душу й тісно поєднується з нею... не на папері, а в серці..." (Ириней. Apud Evseb 1.5.18).Предметом уваги вихователів стосовно дитячого серця було те, щоб до добрих, природних потреб і налаштувань серця, зокрема почуття істини, добра і краси прищепити си­лу благодаті, придушити в ньому вроджений потяг до зла й охоронити його від шкідливих сторонніх впливів. Видатний український мислитель Памфіл Юркевич писав: "...настрої та схильності душі, що визначаються її загальним почуттям, слу­гують останній щонайглибшою підставою наших думок, ба­жань і справ: "як невизначувані, ледве всвідомлювані перші засновки, вони взасадничують усі наші погляди у житті, як і всі наміри й учинки". Ці самі істини відкриває нам біблійне вчення про серце як місце народження думок, бажань, слів і діл людини. Фізіологія відзначає у головному мозку фізичні умови, від яких залежить діяльність душі, натомість священні автори вказують нам безпосереднє, моральнісно-духовне дже­рело цієї діяльності в цілісному й нероздільному настрої та схильності душевної істоти. Наші думки, слова й діла є пер­винно не образи зовнішніх речей, а образи, або вирази за­гального поняття душі, породження нашого сердечного на­строю. Вихователі прищеплювали дітям потребу і почуття добра, що згодом розвиваються у християнську любов до Бога і ближ­нього свого, що шануються як предмети Божественні.

4-10. духовні основи морального виховання

Про моральне виховання дітей християни піклувалися куди більше, ніж про їхнє зовнішнє щастя. "Ми маємо думати пе­реважно про те, як зробити дітей своїх благочестивими і доброчесними", — казали вони. Св.Іриней стверджував: "...все, що ми вивчаємо в дитинстві, неначе вростає у нашу душу й тісно поєднується з нею... не на папері, а в серці..." (Ириней. Apud Evseb 1.5.18).

Предметом уваги вихователів стосовно дитячого серця було те, щоб до добрих, природних потреб і налаштувань серця, зокрема почуття істини, добра і краси прищепити си­лу благодаті, придушити в ньому вроджений потяг до зла й охоронити його від шкідливих сторонніх впливів. Видатний український мислитель Памфіл Юркевич писав: "...настрої та схильності душі, що визначаються її загальним почуттям, слу­гують останній щонайглибшою підставою наших думок, ба­жань і справ: "як невизначувані, ледве всвідомлювані перші засновки, вони взасадничують усі наші погляди у житті, як і всі наміри й учинки". Ці самі істини відкриває нам біблійне вчення про серце як місце народження думок, бажань, слів і діл людини. Фізіологія відзначає у головному мозку фізичні умови, від яких залежить діяльність душі, натомість священні автори вказують нам безпосереднє, моральнісно-духовне дже­рело цієї діяльності в цілісному й нероздільному настрої та схильності душевної істоти. Наші думки, слова й діла є пер­винно не образи зовнішніх речей, а образи, або вирази за­гального поняття душі, породження нашого сердечного на­строю. Звичайно, у буденному житті, сповненому турбот про перебіжну дійсність, ми надто мало звертаємо уваги на цей задушевний бік у наших думках і вчинках. А проте лишається правильним, що все, що ввіходить у душу ззовні, за допомо­ги органів чуттів і головного мозку, перероблюється, зміню­ється й дістає свою останню й постійну вартість завдяки особ­ливому, окремо визначеному сердечному настрою душі, й навпаки, ніякі дії й збудження, що йдуть від зовнішнього сві­ту, не можуть викликати в душі уявлень або почувань, якщо останні несумісні з сердечним настроєм людини. В серці лю­дини лежить основа того, що її уявлення, почування й учинки дістають особливість, в якій виражається її душа, а не інша, або дістають такий особистий, окремо визначений напрям, завдяки якому вони є вирази не загальної духовної істоти, а окремої живої дійсно існуючої людини".