54.Особливості формування та реалізації суміжних прав.

Суміжні права — це об'єднані в єдиний інститут з авторським правом, нерозривно пов'язані з ним, близькі або похідні від нього права, що стосуються творчої діяльності авторів, які створюють твори, що можуть бути виконані, записані, включені у передачу ефірного чи кабельного мовлення.

Якщо творіння автора є первинним, не схожим на інтелектуальні продукти, що вже існують, то суб'єкти суміжних прав спираються на вже існуючі, сформовані автором образи, які потребують певного об'єктивного відтворення, щоб стати зрозумілими аудиторії, для якої вони створені.

Необхідність інституційного впорядкування відносин користувачів та виконавців, виробників записів та організацій мовлення пов'язана з розвитком інформаційного суспільства та уможливленням масштабної фіксації, запису, відтворення та репродукування звукової та відеоінформації. Водночас перетворення виконання зі швидкоплинного, обмеженого часом та територією у таке, що може багаторазово використовуватись необмеженою кількістю осіб, породило загрозу порушення особистих немайнових та майнових прав виконавців, виробників записів та організацій мовлення.

Суміжні права, покликані врегулювати ці відносини, поділяються на три самостійні категорії: права виконавців; права виробників фонограм; права організацій ефірного і кабельного мовлення.

Незважаючи на відмінності суб'єктів та об'єктів різних частин суміжних прав, їх об'єднує похідний характер та залежність від прав авторів творів, які доводяться до широкого загалу слухачів та глядачів. Відтак особливістю майнових відносин у сфері суміжних прав є неможливість передання прав на використання їхніх об'єктів без вирішення питання щодо авторського права. Так, виробник фонограми не може передати право на її використання, не отримавши попередньої згоди виконавця та автора (його правонаступника) на цей твір.

Водночас суміжні права характеризуються певними ознаками, що дають можливість віднести їх до інституту авторського права: суб'єкти суміжних прав, як і суб'єкти авторського права мають виключні права на використання об'єктів цих прав; права суб'єктів суміжних прав породжує сам факт створення відповідного твору; для виникнення та здійснення суміжних прав не вимагається реєстрація їх об'єктів або дотримання певних формальностей; для охорони суміжних прав використовується спеціальний охоронний знак. Наприклад, виробники фонограм для сповіщення про своє право використовують знак охорони суміжних прав, що розміщується на кожному екземплярі відповідного носія і складається з трьох елементів: латинської букви "R" у колі: ®; імені (найменування) власника виключних суміжних прав; року першого опублікування запису. Терміну дії суміжних прав, так само як і авторського права, становить 50 років після першого виконання (постановки); права виконавця на ім'я та на захист виконання (постановки) від спотворення чи іншого посягання охороняються безстроково.

55.Міжнародно-правова охорона суміжних прав.

Враховуючи, що міжнародні конвенції в галузі захисту авторських прав були присвячені захисту тільки безпосередньо прав авторів творів, постало питання про розробку і прийняття нових міжнародних конвенцій.

Вважається, що заслуга в прийнятті конвенції про охорону суміжних прав належить представникам держав Західної Європи, де найбільш бурхливо відбувався процес «запозичення» виробів фонографічної, радіо та телевізійної промисловості між виробниками - громадянами цих держав.

У 1961 р. в Римі була прийнята Конвенція про охорону інтересів артистів-виконавців, виробників фонограм та радіомовних організацій Основним принципом Римської конвенції, так само, як і конвенцій у галузі авторського права, є принцип національного режиму.

Римська конвенція застосовується тільки до іноземних виконавцям, виробникам фонограм та радіомовних організацій. Іншими словами, умовою застосування положень Конвенції є присутність у правовідносинах іноземного суб'єкта.

Римська конвенція передбачає мінімальний рівень охорони прав артистів-виконавців, виробників фонограм та радіомовних організацій.

Положення Римської конвенції також не поширюються і на артистів естради. У зв'язку з цим в національному законодавстві держав може бути розширено коло осіб-власників суміжних прав, стосовно яких забезпечується правовий захист. Зокрема, в Законі про авторське право Франції 1985 міститься норма, що включає в число артистів-виконавців артистів вар'єте, артистів-ляльководів і артистів цирку.

Серед основних джерел, що регулюють «суміжні права», слід назвати Женевську конвенцію про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм 1971 р. і Брюссельську конвенцію про поширення несучих програми сигналів, які передаються через супутники, 1974 р. Російська Федерація бере участь в обох конвенціях: Женевської конвенції - з 13 березня 1995 р., Брюссельської конвенції - з 13 листопада 1988

Крім Женевської конвенції 1971 р., іншим джерелом у галузі захисту суміжних прав є Брюссельська конвенція про розповсюдження несучих програми сигналів, які передаються через супутники, 1974 р. Вона спрямована на захист прав артистів-виконавців, виробників фонограм і всіх причетних до теле та радіопрограм від « піратського »використання радіо і телепередач, які розповсюджуються за допомогою спеціальної супутникового зв'язку на радіоприймачі і телевізори без якого б то не було санкціонування з боку держави та авторів цих передач. У преамбулі Конвенції вказується, що її метою є створення такої міжнародної правової системи, яка б, з одного боку, сприяла використанню зв'язку за допомогою супутників, а з іншого - охороняла інтереси авторів, артистів-виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення.

Нарешті, ще одним міжнародним договором, присвяченим охорони суміжних прав, на якій необхідно зупинитися, є Угода про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав 1993 р., укладену в рамках СНД. Угоду 1993 р.