30. Галицько-буковинська група говорів української мови.

У цій групі виділяються: наддністрянські, покутсько-буковинські, східнокарпатські, чи гуцульські говірки. Крім того, до цієї групи відносять і надсянські говірки, які, проте, рядом ознак прилягають до карпатської групи говорів. Поширені згадані говори на території історичної Галичини та північної Буковини. Об'єднуються вони в одну групу рядом ознак, якими протиставляються, з одного боку, волинсько-подільським, а з другого — карпатським говорам. Фонетичні ознаки: а) на місці [а] будь-якого походження після м'яких приголосних і шиплячих незалежно від наголосу виступає [е] чи [и], [и^е], [і]; б) у багатьох говірках, зокрема в східнокарпатських, [и] під наголосом набирає обниженої артикуляції, зближуючись з [е]; в) звук [р'] звичайно переходить у твердий [р], виділивши при цьому в ряді говорів, зокрема в наддністрянських, [j]; г) пом'якшені [т'], [д'], набравши сильної палаталізації, перейшли в [к'], [ґ'1, особливо послідовно в східнокарпатських і покутсько-буковинських говірках; д) приголосні [з], [с], [ц] у суфіксах -си-, -эк-, -цк- звичайно тверді; є) палатальні [н'], [д'], [т'] у кінці складу перед наступним приголосним часто переходять в [й]; є) поширеність звукосполук [ир], [ил], [ер], [ел] відповідно до південно-східних і поліських [ри], [ли]. Морфологічні ознаки: а) фонетично видозмінені закінчення Н.в. одн., а також Д.в., О.в., М.в. множ. іменників І відміни м'якої групи, подібне явище спостерігається і в різних відмінкових формах ін. відмін іменників; б) поширеність багатьох архаїчних відмінкових закінчень іменників, зокрема Н.в. множ. на –ове в чол. роді, Д.в. і М.в. множ. на -ом, -ім, -ох, -іх та ін., О.в. множ. на –и; в) послідовне вживання О.в. одн. іменників жін. роду і узгоджуваних з ними прикметників та деяких займенників на -оу, зрідка на –ом; г) м'яка група прикметників злилася з твердою; д) велика поширеність «складних» форм мин. Часу; е) складені форми майб. часу типу буду ходити, меш ходити та ін; є) зворотна частка с'а в різних її фонетичних варіантах (с'і, с'е, с'и) виступає як у постпозиції, так і в препозиції, не зливаючись з дієсловом; ж) атематичні дієслова в 2-ій ос. одн. мають форми jic', дас' або jiш, даш та ін.

31. Карпатська група говорів української мови.

У цю групу говорів входить 3 типи говірок південно-західних діалектів: 1) північнокарпатські (північнопідкарпатські), або бойківські, говірки; 2) середньозакарпатські (закарпатські) говірки; 3) західнокарпатські (лемківські) говірки. Поширені вони в районі українських Карпат на їхніх південних і північних схилах, а також у самих Карпатах, починаючи на сході від р. Шопурки на Закарпатті та р. Лімниці на Івано-Франківщині і далі на захід аж до поріччя р. Попраду. Карпатські говори характеризуються рядом специфічних ознак, зокрема у фонетиці. Фонетичні ознаки: а) зберігання давньої фонеми [ы], яка реалізується як звук заднього ряду середнього чи високого піднесення [ы], а в ряді говірок ще більшою чи меншою мірою лабіалізований [ы°] при одночасній наявності в більшості говірок загальноукраїнської фонеми [и]; б) відповідно до етимологічного [о] і (рідше) [е] в новозакритих складах незалежно від наголосу виступають монофтонги [у], [ÿ], [и] чи [і], а відповідно до давнього Ы — в усіх карпатських говорах лише [і]; в) звужене [е] як позиційний варіант фонеми [е] перед м'якими приголосними та під асиміляційним впливом вузького [е], яке у вимові зближується з [и]; г) звужене [о] як позиційний варіант фонеми [о] перед наступним [у], [ÿ], [і], а також під асиміляційним впливом наступного вузького [о]; д) зберігання колишньої м'якості [р'] як у кінці, так і всередині слів; е) приголосні [з'], [с'], [ц] у суфіксах звичайно м'які; є) поширеність африкати [дж]; ж) шиплячі [ж], [ш] звичайно тверді при зближенні в більшості говірок давньої м'якості; з) нерідке опускання інтервокального [j] у дієслівних формах з частою заміною його звуком [в]; и) наявність звукосполук [ыр], [ыл], [ры], [лы] відповідно до давніх звукосполук [ръ], [лъ], [рь], [ль]; і) поширеність у багатьох говірках давніх звукосполук [гы], [кы], [хы]. Морфологічні ознаки: а) збереження багатьох архаїчних форм у відмінюванні іменників: 1) форми Н.в. множ. на –ове, а також на -и із збереженням давнього переходу [г] >[з], [к] >[ц], [х] >[с];2) архаїчні форми Н.в. множ. іменників колишньої -ъу- (-u-) основи, перенесені із З.в.; 3) форми Д.в. і М.в. множ. на -ом, -ум, -ім, -ох, -іх; 4) форми О.в. множ. на –ы; б) нестягнені форми прикметників та займенників в Н.в. і З.в. одн. серед. Роду; в) архаїчна форма по багатьох говірках питального займенника што (в ряді говірок також шо, шчо), а також специфічна метатезована форма в ряді говірок, зокрема середньозакарпатських, займенника тко; г) поширеність редуплікованих форм вказівних займенників; д) наявні закінчення 1-ої ос. множ. тепер. і майб. часу і наказ. способу дієслів -ме, а також –ми; е) дієслова колишнього III класу (з голосним перед суфіксом) нерідко оформляють форми тепер. часу за зразком атематичних дієслів; є) у багатьох говірках в особовому закінченні 3-ої ос. одн. і множ. тепер. часу виступає [т'] при спорадичному, а іноді й паралельному вживанні [т]; ж) у формах умов. способу формотворча частка нерідко зберігає архаїчну аористну форму бых, а також бы-м, бы-с', бы-с'ме, бы-с'те, не скорочуючись в б; з) поширеність у багатьох говірках у дієсловах префікса у- замість ви-