V. Дипломатичний захист:

• дип. захист означає і передбачає не тільки власне захист державою своїх громадян за кордоном, але й право заінтересованості держави отримувати інформацію щодо дій, які є підставами у звинуваченні;

• дип. захист є способом, що забезпечує дотримання режиму іноземців щодо певної особи чи групи осіб (з’ясування обставин, допомога з адвокатом – це основні питання дип. захисту);

• якщо звинувачення є безпідставні (злочин не був вчинений цією особою), то надається протест чи вимога покарання винних, компенсації збитків і в майбутньому дотримання законодавства;

• існує певна ділема: дип. захист – це право чи обов’язок держави; з точки зору м/п – це право, що залежить від законодавчтва і обставин політичного характеру, чи скористається держава своїм правом.

У складі іноземців окреме місце займають біженці та переміщені особи. Категорія біженців виникла післі ІІ Світової війни і означає осіб, покинули країну свого громадянства або постійного проживання внаслідок політичного, релігійного, расового чи іншого характеру, військових дій та інших надзвичайних обставин.

Проблема біженців знайшла своє відображення в ряді м/н документів:

• Багатостороння конвенція “Про статус біженців” 1951 р.

• У 1966 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла протоколи щодо внесення змін до статусу біженців.

• В структурі ООН створено управління Верховного Комісара у справах біженців.

Виходячи з вимог цих документів, країни приймають внутрішньодержавні акти. В Україні – це ЗУ “Про біженців” від 24.12.94 р.

М/п припускає існування регіональних органів в справах біженців. Завданням цих органів є забезпечення притулку для біженців та їх легального статусу в країнах, які надають притулок.

Загально прийнятим є принцип, який забороняє примусове повернення біженців до країн де вони можуть зазнати переслідувань.

Переміщені особи – це особи, які насильницьким шляхом були вивезені з території окупованих країн для виконання різного роду робіт.

Політичні біженці – це ті особи які мають підстави претендувати на отримання політичного притулку.

Політичний притулок – це надання державою особі чи особам можливості укритися від переслідувань за політичними мотивами, яким вони піддавалися в країні свого громадянства або проживання. Під політичними мотивами розуміється політична і соціальна діяльність, релігійні переконання, тощо.

В сучасному м/п розрізняють поняття територіального та дипломатичного притулку. Територіальний притулок – це надання притулку особам, які переслідуються за політичними мотивами на території своєї країни. Дипломатичний притулок – надання особі притулку на території диппредставництва своєї країни, консульській установі чи на військовому судні.

Дип. притулок визнають лише країни Латинської Америки, всі інші визнають правовим лише територіальний притулок.

Існує два аспекти надання притулку: міжнародно правовий і внутрішній.

В м/п інститут притулку має більшою мірою звичаєвий характер. В 1968 р. була прийнята Декарація “Про територіальний притулок”, яка визначає, що надання притулку – суверенне право кожної держави, використання якого тягне міжнародно правові наслідки:

1. Це обов’язок держави не видавати особу, яка отримала притулок.

2. Особа, яка отримала притулок вправі розраховувати на квазідипломатичний захистцієї країни.

3. Держава, яка надала притулок несе відповідальність за діяльність цієї особи.

Порядок і процедура надання притулку визначається виключно внутрішнім законодавством країни але м/п при цьому визначає перелік підстав коли притулок не надається:

1. Особі, щодо якої є підстави вважати, що вона здійснила м/н злочини проти миру, людяності, військові злочини.

2. Особам, які вчинили загальнокримінальні злочини передбачені м/н угодами (різні види тероризму, злочини пов’язані з незаконним обігом наркотиків, торгівлєю людьми, тощо).